АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Симптоматичне лікування

Знеболювальні засоби. Це різні за хімічною будовою та механізмом дії лікарські речовини, основне місце серед яких займають анальгетичні засоби (анальгетики). Розрізняють наркотичні й ненаркотичні анальгетики. До перших належать морфін, омнопон, промедол, фентаніл та ін. Вони здатні зменшувати навіть дуже сильний біль, який виникає при травмах, опіках, інфаркті міокарда. Анальгетичний ефект препаратів цієї групи зумовлений головним чином порушенням проведення больових імпульсів у різних відділах головного та спинного мозку. Наркотичні анальгетики також ослаблюють пов'язані з болем негативні емоції (страх, тривогу) і створюють відчуття фізичного й психічного комфорту й благополуччя (так звана ейфорія). При багаторазовому введенні наркотичних анальгетиків у тій самій дозі розвивається звикання (знижується їх анальгетична дія). Тривале використання може призвести до залежності (наркоманії), тому наркотичні анальгетики підлягають суворому обліку й показання до їх застосування обмежені.

До ненаркотичних анальгетиків належать анальгін, ацетил­саліцилова кислота, бутадіон, парацетамол та ін. Порівняно з наркотичними анальгетиками вони мають меншу знеболюваль­ну активність й ефективні переважно у разі болю, зумовленого запальним ураженням різних органів і тканин (зубний біль, біль при артритах, міозитах, невритах тощо). Крім того, ненаркотичні анальгетики спричиняють жарознижувальний ефект, мають протизапальні властивості. Уживати їх слід лише за призначенням лікаря, тому що тривалий безконтрольний прийом може призвести до порушення кровотворення, подразнення слизової оболонки шлунка, кровотечі, порушення слуху тощо.

Знеболювальну дію можуть мати також різні лікарські засоби, що не належать до анальгетиків. Так, біль, пов'язаний зі спазмом

непосмугованих м'язів внутрішніх органів, зменшується під дією спазмолітиків (атропін, папаверин, но-шпа тощо); при болю, що виникає внаслідок спазму судин і порушення кровопостачання окремих органів, ефективні судинорозширювальні засоби.

Антисептичні засоби. Це лікарські засоби, що мають протимікробну дію і призначені головним чином для місцевого застосування — нанесення на шкіру та слизові оболонки. Вони різноманітні за хімічною будовою, фізико-хімічними властивостями і протимікробною активністю.

Найпоширенішими антисептиками є спиртовий розчин брильянтового зеленого і йоду (використовують для обробки шкіри при поверхневих ранах і саднах), калію перманганат (0.1 —0,5 % розчин якого використовують для промивання ран, 0.01—0,1 % розчин — для полоскання рота й горла, 0,02—0,1 % розчин — для промивання й спринцювання в гінекологічній і урологічній практиці); 3 % розчин перекису водню використо­вують для промивання гнійних ран.

Водний розчин фурациліну 1:5000 використовують для лікування виразок, пролежнів, гнійних ран, опіків II—III ступеня, для промивання гнійних порожнин, полоскання горла, а також для закапування в очі при кон'юнктивіті. Спиртовий розчин фурациліну 1:1500 закапують у вухо при хронічному гнійному отиті. Водний розчин етакридину лактату (риванолу) у концентраціях 0,05—0,2 % використовують для обробки й лікування інфікованих ран; 0,1—0,2 % розчин цього препарату використовують у вигляді примочок при фурункулах, карбун­кулах, абсцесах, а 0,1 % розчин використовують як очні краплі і для полоскання при запальних захворюваннях слизової оболонки рота й ротоглотки.

Для полоскання порожнини рота, ротоглотки, промивання очей використовують також 2—4 % водний розчин борної кислоти. Для промивання мигдаликів при хронічному тонзиліті, закапування у вухо при гнійному отиті використовують йодинол.

Сучасними високоактивними антисептичними засобами є йодопірон і хлоргексидин. Йодопірон у 0,5—1 % концентрації використовують при гнійних захворюваннях шкіри; для обробки шкіри використовують 0,5 % водно-спиртовий розчин хлоргексидину, для обробки ран, виразок і пролежнів — 0,05 % розчин, для промивання сечівника — 0,02 % розчин.

Гіпотензивні засоби. Це лікарські засоби, що знижують артеріальний тиск. Здебільшого вони знижують тонус кровоносних судин, що сприяє їх розширенню й зниженню артеріального тиску. Крім того, як гіпотензивні використовують сечогінні засоби, які сприяють виведенню з організму іонів (переважно натрію) і води.

Гіпотензивні засоби використовують для лікування гіпертонічної хвороби і симптоматичної артеріальної гіпертензії. Вибір препарату проводять, беручи до уваги механізм виникнення артеріальної гіпертензії. Лікування слід проводити під контролем лікаря через ризик розвитку ускладнень (нудота, блювання, загальна слабкість, запаморочення, колапс).

Жарознижувальні засоби. Це лікарські препарати, які знижують температуру тіла при гарячкових станах. Температура тіла при гарячці, незалежно від причини її виникнення, піднімається через порушення балансу між теплопродукцією та тепловіддачею за рахунок переважання першої. Жарознижувальні препарати здебільшого підвищують тепловіддачу. До них належать синтетичні препарати з групи ненаркотичних анальгетиків: ацетилсаліцилова кислота, анальгін, парацетамол та ін.

Жарознижувальні засоби змінюють збудливість терморегулювальних центрів головного мозку, що призводить до розширення судин шкіри й посилення потовиділення. Внаслідок цього зростає тепловіддача і знижується температура тіла. Але вони не усувають причини хвороби, а при інфекційних хворобах можуть навіть сповільнити видужання, бо гарячка в цих випадках є однією із захисних реакцій організму.

Протизапальні засоби. Запальні процеси можна ослабити лікарськими засобами різної хімічної будови. Найактивніші в цьому відношенні гормони кори надниркових залоз — глюкокортикоїди та їх синтетичні замінники (преднізолон, дексаметазон тощо), які мають також виражену протиалергійну дію. Під час лікування глюкокортикоїдами часто проявляється їхня побічна дія: порушення обміну речовин, затримка в організмі натрію й води і збільшення об'єму плазми крові, підвищення артеріального тиску, виразкування слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, пригнічення імунітету. Крім того, у разі тривалого їх вживання знижується синтез власних гормонів у надниркових залозах, і у випадку відміни препаратів можуть розвинутися ознаки недостатності функції цих залоз. Глюкокортикоїди також входять до складу деяких мазей і суспензій (преднізолонова мазь, мазі фторокорт, локакортен тощо), які застосовують зовнішньо при запальних захворюваннях шкіри та слизових оболонок.

Як протизапальні препарати застосовують деякі знеболюваль­ні засоби з групи ненаркотичних анальгетиків (ацетилсаліци­лова кислота, анальгін, амідопірин, бутадіон) і близькі до них за властивостями препарати (індометацин, ібупрофен, ортофен). Вони поступаються глюкокортикоїдам за протизапальною активністю, але разом із тим зумовлюють і менше виражені побічні явища, що дозволяє широко їх

уживати для лікування запальних захворювань суглобів, м'язів та внутрішніх органів.

Помірну протизапальну дію мають також в'яжучі засоби (танін, танальбін, відвар кори дуба, вісмуту нітрат основний тощо). Їх використовують головним чином місцеве, при запальних ураженнях шкіри та слизових оболонок. Вони утворюють із білковими речовинами тканин захисну плівку, яка захищає слизові оболонки й уражену поверхню від подразнення і запобігає прогресуванню запального процесу.

При запальних захворюваннях травного тракту, особливо у дітей, призначають обволікальні засоби (слиз із крохмалю, рисовий відвар тощо). Вони не мають протизапальної активності, а лише захищають поверхню слизової оболонки від подразнення.

Проносні засоби. Це лікарські речовини, які посилюють перистальтику (хвилеподібне скорочення м'язової стін­ки) кишки і тим самим прискорюють її випорожнен­ня. Проносні призначають при закрепах, для прискорен­ня випорожнення при отруєннях речовинами, вжитимивсередину, а також під час підготовки до обстеження та перед операціями на травному тракті.

Дія проносних, які впливають на тонку й товсту кишки, пов'язана зі здатністю їх подразнювати рецептори (нервові закінчення) слизової оболонки. До цієї групи належать сольові проносні (магнію та натрію сульфат) та рицинова олія. Затримуючи всмоктування води з кишки, сольові проносні сповільнюють всмоктування інших речовин, тому їх признача­ють при отруєннях, якщо токсична речовина потрапила в травний тракт. Проносний ефект рицинової олії пов'язаний із тим, що вона, розщеплюючись у дванадцятипалій кишці, утворює речовини, які подразнюють рецептори слизової оболонки всієї кишки. Перистальтика при цьому посилюється.

Рицинову олію як проносне призначають усередину по 15— ЗО г, дітям по 5—15 г (чайна, десертна або столова ложка). Зручно використовувати рицинову олію в капсулах (1—2 капсули на вживання). Використовують також препарати рослінного походження - кора крушини, лист сенни.

Заспокійливі (седативні) препарати. Ці лікарські засоби

впливають переважно на психічні функції та емоційну сферу людини. До заспокійливих належать деякі сполуки брому (броміди), препарати валеріани, собачої кропиви та ін. Їхній ефект проявляється головним чином у зменшенні дратівливості, поліпшенні настрою, нормалізації сну.

Тому заспокійливі (седативні) речовини використовують у лікуванні різних невротичних станів.

Слід мати на увазі, що у разі тривалого вживання бромідів іони брому можуть накопичуватися в організмі у великих кількостях, що призводить до хронічного отруєння (бромізм) з ознаками пригнічення вищої нервової діяльності (апатією, сонливістю, ослабленням пам'яті), а також шкірною висипкою, нежитем, кашлем. Тому броміди слід вживати лише за призначенням лікаря.

Органічні речовини, що містять валеріану, схожі з бромідами за механізмом впливу на центральну нервову систему, але водночас менш токсичні і меншою мірою накопичуються в організмі. Крім того, вони мають не лише заспокійливу дію, але й здатні знімати спазм м'язів внутрішніх органів, тобто мають спазмолітичну дію. Препарати валеріани найефективніші при неврозах із порушенням функцій серцево-судинної системи й спазмами непосмутованих м'язів.

Корвалол — це комбінований препарат, має заспокійливу, помірну судинорозширювальну й спазмолітичну дію. Його застосовують при невротичних станах із спазмами судин, тахікардією та іншими порушеннями серцево-судинної системи. Валокордин ідентичний корвалолу за складом, дією та застосуванням.

Заспокійливу дію мають також феназепам, хлозепід, еленіум, сибазон (седуксен), тазепам та інші препарати, які належать до групи транквілізаторів. Транквілізатори мають відносно невисоку токсичність, однак можуть спричиняти небажані ефекти. Вони сповільнюють психічні реакції і знижують рухову активність, а деякі препарати, крім того, розслаблюють скелетні м'язи. Дія транквілізаторів посилюється під дією алкоголю, що небез­печно. Крім того, у разі тривалого безконтрольного вживання транквілізаторів може розвинутися хворобливе звикання до них.

Зловживання ліками. Залежно від дози, один і той самий препарат може мати терапевтичні властивості і, навпаки, заподіяти організмові шкоди, нерідко непоправної. Розрізняють терапевтичні (лікувальні), токсичні (отруйні) і летальні (смертельні) дози ліків. Різниця між терапевтичними й токсичними дозами багатьох препаратів дуже мала, тому потрібно уважно ставитися до вказівок лікаря і не вживати препарат у більшій дозі й частіше, ніж призначено.

Питання для самоконтролю:

1. Перелікуйте принципи лікування інфекційних хвороб.

2. Які принципи призначення етіотропної терапії?

3. Перелікуйте групи патогенетичної терапії.

4. Перелікуйте групи імунотерапії, дайте характеристику.

5. Перелікуйте препарати симптоматичної терапії.

ΙΙ розділ

Кишкові інфекції

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 709 | Нарушение авторских прав