АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Імунотерапія

Специфічна пасивна імунотерапія (серотерапія). Серотера­пія — метод лікування, що ґрунтується на введенні хворому препаратів, які містять антитіла проти збудника хвороби або його токсинів. Специфічні антитіла, що застосовують з лікувальною метою, випускаються промисловістю у вигляді імунних сироваток або активних в імунному відношенніфракцій — імуноглобулінів. Ці антитіла забезпечують ефект безпосередньо після введення і мають велике значення для екстреного лікування хворих, тому серотерапію прирівнюють до етіотропної (специфічної) терапії.

Препарати для серотерапії виготовляють із людської крові (гомологічні) або крові тварин (гетерогенні). Гомологічні імунні препарати мають певні переваги над гетерогенними у зв'язку з тривалішою (до 1—2 міс) їх циркуляцією в організмі й відсутністю у них побічних ефектів. Сироватки та імуноглобуліни, які виготовлені з крові тварин, діють порівняно недовго (1—2 тиж) і частіше спричиняють побічні реакції. До гомологічних сироваток (імуноглобулінів) належать протигрипозні, противіспові, протистафілококові, протиправцеві, проти кліщового енцефаліту. Гомологічний протиправцевий імуноглобулін використовують для лікування лише в разі алергійних реакцій на гетерогенну протиправцеву сироватку. Гетерогенні сироватки (імуноглобуліни) застосовують у лікуванні лептоспірозу, сибірки, кліщового енцефаліту, дифтерії, ботулізму.

Сироватки (імуноглобуліни) можуть бути антитоксичними й протимікробними. Антитоксичні сироватки (імуно­глобуліни) зумовлюють антитоксичний ефект шляхом нейтра­лізації циркулюючих токсинів, вони є високоефективними лікувальними засобами у випадку дифтерії, ботулізму, правця. Усі гетерогенні антитоксичні сироватки (імуноглобуліни) дозують в антитоксичних одиницях (АО). Одна антитоксична одиниця нейтралізує певну кількість токсину. Протимікробні сироватки (імуноглобуліни) дозують у мілілітрах. Їх одер­жують із сироватки крові осіб, які перехворіли на певну інфекційну хворобу, або із крові спеціально імунізованих людей чи тварин. Вони можуть бути гомологічними та гетеро­генними.

Крім імуноглобулінів спрямованої дії для лікування застосо­вують нормальний імуноглобулін людини, що містить антитіла проти збудників багатьох поширених інфекційних хвороб — грипу, парагрипу, герпесу, кору, скарлатини тощо. Ефективний у випадку введення протягом перших 2 днів хвороби.

Ефективність імунних сироваток (імуноглобулінів) значною мірою визначається їхньою оптимальною дозою й своєчасністю застосування. Доза препарату повинна відповідати клінічній стадії інфекційногопроцесу і бути здатною нейтралізувати циркулюючі в даний момент в організмі антигени, але й ті, які можуть проявитися в крові за проміжок часу між уведеннями препарату. Ефект імунних сироваток та імуноглобулінів тим вищий, чим раніше їх використовують. Призначення їх після 4—5-го дня хвороби рідко дає виражений позитивний результат.

Неспецифічна пасивна імунотерапія. Вона використовується в основному в гострий період інфекційних захворювань, проти збудників яких не розроблені або з деяких причин відсутні імунні сироватки (імуноглобуліни) — при тяжкій формі черевного тифу, шигельозу та інших хворобах бактеріальної етіології. Одним із способів неспецифічної пасивної імуно­терапії є трансфузії свіжої донорської крові (по 100—150—200 мл на добу), але існує багато протипоказань до її проведення, тому цей спосіб використовують дуже рідко.

Специфічна активна імунотерапія. Полягає в застосуванні препаратів, виготовлених з антигенів збудників захворювання — вакцин. Використання їх у гострий період інфекційних хвороб протипоказане, бо вони збільшують імунодепресивний ефект, зумовлений інфекційним процесом. Вакцини слід призначати у період ремісії хвороби для забезпечення й формування повноцінного імунітету, здатного запобігти розвитку рецидивів, або при затяжному й хронічному перебігу з незначними клінічними проявами інфекційного процесу (шигельоз, стафілококова інфекція, орнітоз тощо). Лікувальні вакцини застосовують внутрішньовенне, внутрішньом'язово, підшкірне і внутрішньошкірно. Найефективнішим способом є внутрішньо-шкірний. З анатоксинів для лікування найчастіше застосовують стафілококовий.

Імунокорекція (імуномодуляція). Імунокорекція — це варіант імунотерапії, який передбачає зміну імунітету завдяки впливу на механізми його регуляції. Речовини, які використовують для цього, мають імуностимулюючу (індуктори інтерферонів, левамізол, препарати загруднинної залози та їхні аналоги), імунодепресивну (глюкокортикоїди, деякі антибіотики — левоміцетин) та цитостатичну дію (протилімфоцитарна сироватка).

Індукторами інтерферонів називають речовини, які після введення в організм людини спричиняють продукцію ендогенних інтерферонів. На відміну від препаратів, які містять готовий інтерферон (інтерферон, реаферон), у даному випадку активізуються власні захисні сили організму. Загалом досвід використання готових інтерферонів і препаратів — індукторів синтезу інтерферонів показує перевагу останніх і перспективність їхнього використання.

Індуктори інтерферонів за походженням поділяють на природні й синтетичні. Синтетичні включають два препара­ти: аміксин і неовір. Найбільше практичне значення нині має синтетичний індуктор інтерферонів — неовір. Випуска­ють даний препарат у вигляді стерильного розчину для ін'єк­цій в ампулах. Неовір у разі парентерального введення зумовлює швидке утворення в організмі високих титрів ендогенних інтерферонів, ідентифікованих як а- і р-інтер-ферони. Неовір показав високу ефективність у лікуванні захворювань, спричинених бактеріями, грибами й вірусами.

Імунодепресивна терапія. У деяких випадках виникає потреба в застосуванні імунодепресивної терапії (автоімунний гепатит, локомоторна форма хронічного бруцельозу тощо). З препаратів, яким властива Імунодепресивна дія, широко застосовують глюкокортикостероїди (преднізолон тощо), значно рідше — азатіоприн (імуран) та антилімфоцитарний у-глобулін.

Формуванню імунітету в гострий період інфекційних захворювань також сприяють заходи, які усувають явища мікробної антигенемії (токсемії), гіпоксії, порушення мікроциркуляції, гіпо- й авітамінозів. Це засоби неспецифічної дезінтоксикації організму, відновлення об'єму циркулюючої крові, білкового, електролітного і вітамінного балансу тощо.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 924 | Нарушение авторских прав