АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Склад, кількість і фізико-хімічні властивості крові

Кров складається з рідкої частини — плазми і формених елементів: еритроцитів, лейкоцитів (клітин крові) і тромбоцитів (кров'яних пласти­нок).

Між плазмою і форменими елементами існують відповідні об'ємні співвідношення: в нормі плазма становить 52-58 %, а формені елементи крові — 42-48 % об'єму крові. Загальна кількість крові ь організмі до­рослої людини в нормі становить 6-8 % маси тіла (приблизно 4,5-6 л). Об'єм циркулюючої крові—40-45 % загального об'єму, решта крові зна­ходиться в кров'яному депс — печінці, селезінці, тканинах.

Кров'яне депо—важливий фактор фізіологічних механізмів компен­сації. Невелика втрата крові (до 0,5 л) компенсується організмом само­стійно, втрата 1/2—1/3 об'єму крові загрожує життю внаслідок зниження артеріального тиску, розвитку гострого недокрів я і наступного киснево­го голодування. У таких випадках необхідне невідкладне переливання крові або кровозамінників.

Плазма крові—жовто-біла рідина. На 90 % складається з води, 10 %— це розчинені й завислі в ній речовини. До постійних компонентів плаз­ми відносяться вода (транспортує розчинені речовини, сприяє підтриман­ню кров'яного тиску й об'єму крові); білки плазми: альбуміни, основною функцією яких є транспорт речовин, глобуліни — відіграють важливу роль в імунологічних реакціях; протромбін, фібриноген—беруть участь у згортанні крові; неорганічні речовини (іони №⁺, Са²⁺, К⁺, М^²*, що беруть участь у механізмі м'язового скорочення, згортанні крові).

До компонентів плазми крові, концентрація яких змінюється і які по-стійно транспортуються в клітини і видаляються з них, відносяться роз­чинені продукти травлення, гормони, вітаміни, продукти метаболізму.

Концентрація солей в плазмі ссавців становить 0,9 %, переважно обу­мовлена ИаСІ. В медицині широко використовується водний розчин со­лей (0,9 % розчин натрію хлориду), який називається фізіологічним.

Оновлення плазми крові відбувається протягом двох тижнів.

Формені елементи крові

Найбільш численними форменими елементами є еритроцити. Це без'ядерні клітини, які за формою нагадують двоввігнуту лінзу, що збіль­шує їхню поверхню в 1,6 раза (порівняно із кулею) і сприяє виконанню транспортних функцій крові, а головне—переносу кисню від легень до клітин і тканин організму.

V крові людини і вищих тварин молоді еритроцити містять ядра. У про­
цесі дозрівання еритроцитів ядра зникають.

Загальна поверхня всіх еритроцитів людини більше 3000 м², що в 1500 разів перевищує поверхню тіла.

I1 мм³ крові міститься від 4 до 5млн еритроцитів (у жінок—4-4,5 млн,
у чоловіків—4,5-¹5 млн). Кількість еритроцитів не завжди постійна. Вона
може значно збільшуватися при нестачі кисню, при м'язовій роботі. У лю­
дей, які живуть у високогірних районах, еритроцитів приблизно на 30 %
більше, ніж у жителів морського узбережжя. При переїзді з низинних ра­
йонів у високогірні кількість еритроцитів у крові збільшується. Коли ж
потреба в кисні зменшується, кількість еритроцитів у крові знижується.
Середня тривалість життя еритроцитів 100-120 діб. Руйнуються старі
еритроцити в селезінці і, частково, в печінці.

До складу еритроцитів входить білкова речовина — гемоглобін НЬ (понад 90 %), що надає крові червоного кольору. Гемоглобін складаєть­ся з білкової частини—глобіну і небілкової речовини—гему, що містить двовалентне залізо. У капілярах легень гемоглобін з'єднується з кис­нем, утворюючи нестійку сполуку—оксигемоглобін НЬО₂. У капілярах тканин оксигемоглооїн легко розпадається з вивільненням кисню і гемо­глобіну. Оксигемоглобін має яскраво-червоний колір, а гемоглобін тем­но-червоний. Цим пояснюється різниця у забарвленні венозної й арте­ріальної крові.

Стійку сполуку гемоглобін утворює із чадним газом (СО) — карбо-ксигемоглобін НЬСО. Тому при вмісті в повітрі 0,1 % чадного газу більше половини гемоглобіну крові з'єднується з ним, в результаті клітини і тка­нини не забезпечуються необхідною кількістю кисню. Як наслідок — розвивається кисневе голодування, з'являється м'язова слабкість, втра­та свідомості, судоми і може наступити смерть. Перша допомога при отру­єнні чадним газом—забезпечити надходження чистого повітря, напоїти постраждалого міцним чаєм, а далі необхідна медична допомога.

У звичайних умовах на карбоксигемоглобін приходиться І % загаль­ного гемоглобіну крові; утих, хто палить—3 %, після глибокого затягу­вання—10%.

Питома вага еритроцитів вище, ніж плазми, і тому при відстоюванні крові, яка не згортається, еритроцити, як найважчі, опускаються вниз. На цій властивості й ґрунтується визначення швидкості осідання ери­троцитів (ШОЕ).

Визначення швидкості осідання еритроцитів має важливе діагно­стичне значення в медицині. При туберкульозі, різних запальних проце­сах в організмі швидкість осідання еритроцитів підвищується. Це пов'я­зано з тим, що при запальних процесах у крові збільшується кількість білків глобулінів, які адсорбуються еритроцитами, що змінює власти­вості їхньої поверхні і приводить до прискорення ШОЕ.

Недокрів'я (анемія)—хвороба, пов'язана із зниженням вмісту гемо­глобіну в крові; Причини різноматні. Перш за все—зниження здатності крові переносити кисень у зв'язку з нестачею гемоглобіну, зменшення кількості еритроцитів, гельмінтози тощо.

При анемії виникає кисневе голодування, людина стає млявою, швид­ко втомлюється, у неї виникає задишка, серцебиття, шум у вухах, зни­жується працездатність, різко знижується опірність організму до захво­рювань.

Профілактичними заходами проти недокрів'я є: правильна організа­ція режиму дня, раціональне харчування (збагачене мінеральними соля­ми і вітамінами), суворе нормування навчальної, позакласної, трудової і творчої діяльності (щоб не розвивалася перевтома), необхідний об'єм добової рухової активності на відкритому повітрі, розумне використання природних чинників.

Лейкоцити мають ядра та непостійну форму. Вони рухливі, здатні до фагоцитозу та переходу через стінки капілярів. Лейкоцити відіграють важливу роль в захисті організму від бактерій, вірусів, патогенних най­простіших, стимулюють процеси загоювання ран, тобто забезпечують імунітет. Термін життя лейкоцитів від 1-3 до 15—20 діб.

тання крові полягає в тому, що розчинений в плазмі білок фібриноген піц дією ферменту тромбоцитів тромбокінази і солей кальцію перетворю­ється на нерозчинний білок—фібрин. Це досить складний процес, який умовно можна поділити на три фази. У першій фазі при руйнуванні тром­боцитів виділяється ряд хімічних речовин, які взаємодіють з білками плаз­ми. У результаті ферментативних реакцій утворюється тромбопластин. У другій фазі протромбін плазми за участю іонів кальцію взаємодіє з тром-бопластином і утворюється тромбін. У третій фазі тромбін, який має фер­ментативні властивості, перетворює фібриноген плазми на фібрин. Після переходу фібриногена у фібрин кров'яний тромб зтягується, ущільню­ється. Відсутність лише одного з факторів зсідання крові призводить до кровотечі — гемофілії.

За нормальних умов кров у непошкоджених кровоносних судинах не згортається завдяки наявності в організмі особливих факторів. При дея­ких запальних процесах, що супроводжуються ушкодженням внутріш­ньої стінки судини, і при серцево-судинних захворюваннях відбувається згортання крові, утворюється тромб.

Групи крові

Ефективним засобом, що допомагає зберегти життя людини є пс-ре-ливання крові. Людина, яка дає кров, називається донором (від лат. «допоге» — давати), а та, яка одержує, реципієнтом (від лат. «гесіріеш» — особа, яка одержує кров).

Спроби переливання крові були відомі здавна, причому перелива­ли не тільки кров людини іншій людині, але і кров тварин людині. На­приклад, в історичних документах 1667 року зафіксована спроба пере­лити кров вівці людині, що закінчилася вдало. Більшість же подібних випадків закінчилися трагічно, і люди, що одержали кров тварин або іншої людини, гинули. Лише на початку XX ст. вдалося установити, що причина загибелі цих людей пов'язана з наявністю в крові антигенів і антитіл. Антигени — аглютиногени А і В містяться на мембранах ери­троцитів, антитіла — аглютиніни а і Ь—у плазмі крові. При збігу аглю-тиногена А з аглютиніном а або аглютиногена В з аглютиніном Ь відбу­вається склеювання еритроцитів, що у важких випадках закінчується смертю. Комбінація цих речовин у крові людей існує лише в чотирьох варіантах.

1. В еритроцитах відсутні аглютиногени, а в плазмі містяться тільки
аглютиніни а і Ь (І (0) група крові; люди з цією групою складають близь­
ко 40%).

2. Еритроцити містять аглютиноген А, а в плазмі міститься аглютинін
Ь (II (А) група крові; люди з такою групою складають близько 39 %).

3. Еритроцити містять аглютиноген В, а в плазмі знаходиться аглю­
тинін а (III (В) група; люди з такою групою складають 15 %).

^ Неспецифічний клітинний імунітет. Цей тип імунітету заоезпечується лейкоцитами (нейтрофілами і моноцитами), які володіють фагоцитарною активністю і мають назву фагоцити (клітини-пожирачі). Вони є в будь-якій частині тіла. Фагоцити захоплюють і перетравлюють мікроби, що потрапили в організм, а також у клітини тіла, що руйнуються. Фагоцити містять велику кількість лізосомних ферментів. Гній, що утворюється в тканинах при запаленні — це сукупність мертвих лейкоцитів і пере­травлених мікроорганізмів.

Дія і значення фагоцитарної реакції для імунітету була визначена класичними дослідженнями 1.1. Мечникова у 1889 році.

Специфічний імунітет. У ньому основну роль виконують Т-лімфоци­ти і В-лімфоцити. Клітини кожного типу мають колосальну здатність «впізнавати» будь-який антиген. Реакція «антиген—антитіло» спрямо­вана на те, щоб зв'язати антиген й запобігти, таким чином, його шкідли­вому впливу на органом.

Клітинний специфічний імунітет. Цей тип імунітету обумовлюють Т-лімфоцити (тимус-залежні). Вони утворюються в тимусі—вилочковій залозі. При взаємодії з антигеном Т-лімфоцити починають розмножува­тися, утворюючи клон таких само Т-клітин, і вступають у боротьбу з анти­генами, або викликають відторгнення тканин.

Гуморальний специфічний імунітет обумовлений В-лімфоцитами. Свою назву В-лімфоцити отримали від місця їх утворення у птахів — фабрицієвої сумки, або бурси. Аналогами цього органу у людини є миг­далини, апендикс, лімфатичні вузли. В-лімфоцити розпізнають антиген, але реагують інакше, ніж Т-лімфоцити. Розмножуючись, В-лімфоцити утворюють плазматичні клітини, які синтезують антитіла і виділяють їх у кров або тканинну рідину. Антитіла зв'язуються з антигенами на по­верхні бактерій і прискорюють їх захват Т-лімфоцитами, а також зне­шкоджують бактеріальні токсини.

Т-лімфоцити і В-лімфоцити залишають клітини пам'яті. Клітини па­м'яті відіграють важливу роль в активізації імунної відповіді організму на вторинне проникнення того ж самого агента. Вторинна імунна реак­ція, розвивається скоріше, вона більш активна, зберігається довше і не супроводжується хворобливим станом організму.

Групи крові. Залежно від наявності в крові тих абадаших аглютині­нів і аглютиногенів розрізняють чотири групи крові. Вшіазмі І групи є обидва аглютиніни а і р, але в її еритроцитах немає аглютШогенів. Еритро­цити IV групи, навпаки, містять у собі обидва аглютиногейи, але в її плазмі немає аглютинінів. Кров II групи містить аглютиноген А і аглютинін р, а кров III групи — аглютиноген В і аглютинін а.

Групу крові можна визначити, маючи сироватку II і III груп. Для цього на скло капають по краплі сироватки II і III груп і в кожну з них вносять по краплі свіжої крові, групу якої хотять визначити. Внесену кров змішують скляною паличкою з сироваткою і по тому, чи настає аглютинація визначають групу крові. Якщо аглютинація не настає в сироватці ні "II, ні III групи, то це кров І групи. Якщо аглютинація настане в сироватці II групи і не буде в сироватці НІ групи, то це кров Ш групи; якщо ж, навпаки,— в сироватці II групи аглютинації не буде, а йГсир'оватщ ІИ гру­пи буде — це кров II групи. Коли ж аглютинація відбудеться в обох крап­лях коові. то коов належить до IV групи. Це видно з Мблиці 8.

Переливання крові, при перели­ванні крові особлШо важливо, щоб не було аглютинації«їритроцитів донора (особи, яка дає кров^ бо при цьому від­носно невеликий обсяг їх зустрічається з масою плазми, яка містить у собі аглютиніни. Еритроцитам реципієнта (особи, що одержує кров) не загрожує небезпека аглютинації, бо плазма крові донора розводиться в десятки разів кров'ю реципієнта і тим самим зне­шкоджується.

Щоб переливання крові було без­печним і корисним, слід пам'ятати:

переливати кров найкраще бід лю­дини однойменної групи;

кров 1 групи можна переливати людям будь-якої групи;

кров II і III груп можна переливати людям однойменної групи, а також

людям IV групи;

кров IV групи можна переливати тільки людям цієї самої групи (мал.79).

За один раз звичайно переливають 100—500 мл крові.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 644 | Нарушение авторских прав