АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Особливості вищої нервової діяльності дитини

Аналіз електроенцефалограм дітей різного віку показує, що підкіркові структури, які є найбільш філогенетично давніми утвореннями мозку і відіграють дуже важливу роль в забезпеченні життєво важливих функцій, визрівають значно раніше, ніж вищі відділи центральної нервової системи. Повільна активність в електроенцефалограмі, яка відображує їхнє функціонування, практично сформована уже в грудному віці і реєструється уже в новонароджених дітей.

Структурно-функціональне дозрівання кори великого мозку і набуття нею головної ролі в кірково-підкірковій взаємодії є надзвичайно важливим у поведінкових реакціях дитини. Зростання гальмівного впливу кори на підкіркові структури сприяє наростанню стриманості, контрольованості і усвідомленості вчинків. Посилення організуючої ролі кори великого мозку, яке спостерігається протягом тривалого індивідуального розвитку дитини, є основою для формування процесів уваги і зосередження.

Ознаки елементарної, так званої мимовільної уваги, або орієнтувальної реакції, які зумовлюються раптовими подразниками, можна спостерігати уже в перші місяці життя дитини. Вони виражаються в вегетативних і поведінкових реакціях: зміни дихання, частота серцевих скорочень, повороті голови, очей, припиненні іншої діяльності. Уже в дитячому віці відмічається втягнення кори великого мозку в реакцію на зовнішні сигнали, що виявляється в деякій зміні ритмічної електричної активності мозку. Проте цей кірковий компонент орієнтувальної реакції в дитячому віці дуже істотно відрізняється від того, що спостерігається в дорослих.

Дитина народжується з порівняно невеликою кількістю природжених безумовних рефлексів. В реакцію-відповідь на подразники включається весь організм, що пов’язане з широкою іррадіацією збудження в центральній нервовій системі. На ранніх стадіях розвитку дитини, коли морфологічний розвиток кори великого мозку ще не досяг достатньої зрілості, спостерігаються генералізовані реакції, які регулюються підкірковими структурами мозку.

У новонароджених дітей виражений сисний рефлекс у відповідь на подразнення рецепторів губ, шкіри, біляротової області, щік, слизової оболонки язика. Із захисних рефлексів добре розвинутий миготливий рефлекс. У немовлят виражений хватальний рефлекс на дотик до долоні і хватальний рефлекс ноги на подразнення передньої частини підошви.

Впливаючи на шкіру новонародженого, можна викликати рефлекси на больові і температурні подразнення, на зміну положення тіла, установчий лабіринтний рефлекс голови.

На звукові подразнення новонароджені реагують загальними реакціями типу здригання, загального рухового занепокоєння із зміною частоти дихання і серцевих скорочень. Це примітивний орієнтувальний рефлекс. Орієнтувальний рефлекс з різних аналізаторів уже в перші дні життя дитини, в той період життя, коли ще відсутні пристосувальні реакції типу умовних рефлексів, є біологічно важливою формою пристосувальної діяльності організму, яка забезпечує елементарний аналіз подразнень. Орієнтувальний рефлекс, як і інші безумовні рефлекси, у дітей раннього віку стимулює відповідь організму на зовнішні подразнення і сприяє утворенню умовнорефлекторних зв’язків.

До 10 – 12-го дня життя під впливом умов навколишнього середовища змінюється характер безумовних рефлексів новонародженого. Звужуються рефлексогенні зони ряду безумовних реакцій, пригнічується або перебудовується багато з них. В цій перебудові природжених рефлекторних реакцій основну роль відіграють умовнорефлекторні зв’язки, які формуються.

У дітей з перших днів умовнорефлекторне значення мають тільки інтероцептивні імпульси, які пов’язані з процесами дихання, травлення.

Протягом перших 3 – 4 тижнів життя більшу частину часу дитина спить, утворення умовних рефлексів обмежене коротким часом неспання і потребує великої кількості поєднань з безумовним рефлексом. Умовні рефлекси, вироблені протягом 1-го місяця життя, нестійкі. Умовні рефлекси на харчові подразники виробляються раніше і виявляються міцнішими, ніж на захисні і на подразнення екстерорецепторів.

У грудному віці всі аналізаторні системи дитини досягають значної досконалості і включаються в утворення умовнорефлекторних зв’язків.

У зв’язку з низькими функціональними можливостями нервових клітин діти цього віку легко поринають у позамежне гальмування і сон. Безумовне гальмування виявляється уже в перші дні життя дитини. Умовне гальмування у грудних дітей уже починає вироблятися, але через слабкість збуджувального процесу, вираженості орієнтувального рефлексу перебіг цього процесу важкий, з великими індивідуальними відмінностями.

Чітке диференціювання штучних зорових і слухових подразників спостерігається в 3-4 місяці. Ще пізніше виробляється запізнювальне гальмування.

У другій половині першого року життя період неспання дитини зростає до 10 годин на добу. Це приводить до вироблення значної кількості нових умовних рефлексів, розвивається запізнювальне гальмування. Важливу роль у цьому віці відіграє зовнішнє гальмування, яке затримує, гальмує небажані реакції у дитини дією інших подразників, що зумовлюють орієнтувальну реакцію.

Уже порівняно рано (з 1,5 місяця) дитина реагує на слова, вимовлені оточуючими. Розвиток моторної мови починається з 1,5-місячного віку. На кінець першого року життя для дитини значущими стають комплекси екстероцептивних подразнень, і серед них слово.

Поведінка дитини 2–3-го року життя характеризується яскраво вираженою дослідницькою діяльністю. Істотно змінюються умовнорефлекторна діяльність дитини цього віку. На другому році життя із узагальненого світу, що оточує дитину, починають виокремлюватися деякі предмети як відокремлені комплекси подразнень. На другому році життя у дитини формується велика кількість умовних рефлексів на показники величини, маси, віддаленості предметів, починається посилений розвиток мовлення, засвоєння дитиною граматичної будови мови.

Вік від 3 до 5 років в розвитку вищої нервової діяльності дитини істотно відрізняється від попереднього періоду. Насамперед змінюється характер орієнтувальних реакцій. Зростає сила нервових процесів — це видно по зниженню тенденції до генералізації збудження і по розвитку чітких індукційних відношень між процесами збудження і гальмування.

Зовнішнє гальмування перестає відігравати таку велику роль, як це було раніше. Все більшого значення набуває внутрішнє гальмування, хоч міцність одержаного гальмівного ефекту все ще невелика. Діти цього віку виробляють велику кількість динамічних стереотипів. Можливості перероблення стереотипів до 5 років зростають.

Від 5 до 7 років у зв’язку з інтенсивним морфофункціональним дозріванням кори великого мозку істотно зростають сила і рухливість нервових процесів.

До семирічного віку завершується в основному диференціювання нервової тканини в корі великого мозку. Нервові клітини набувають характерної форми і стають схожими на клітини дорослої людини. Посилено розвиваються асоціативні волокна, які зв’язують різні відділи кори великого мозку.

Нервові процеси мають уже значну силу і врівноваженість. Досить добре виражені всі види внутрішнього гальмування. Диференціювання подразників відбувається легко, швидко змінюються умовнорефлекторні зв’язки. Проте внутрішнє гальмування, як і раніше, потребує вправляння, тренування з метою підсилення.

Отже, дошкільний і молодший шкільний вік характеризуються особливостями мимовільної уваги, зумовленими незрілістю фізіологічних механізмів, які визначають становлення цієї психічної функції. Формування механізмів мимовільної уваги є надзвичайно важливим фактором забезпечення оптимальних умов прийому зовнішньої інформації, а отже, і процесу навчання. Але ще важливішим для здійснення процесів сприйняття в умовах величезної кількості зовнішньої інформації і її різкого збільшення у шкільному віці є становлення механізмів довільної уваги, які забезпечують відбір найхарактерніших сигналів, що відповідають інтересам дитини, її намірам і завданням, які стоять перед нею.

Сприймання і первинний аналіз зовнішніх сигналів у проекційних відділах кори, де закінчуються провідні шляхи від периферичних апаратів, відбувається на дуже ранніх етапах розвитку. Уже в новонароджених і немовлят у цих відділах кори реєструються відповіді, які змінюються при зміні характеру подразника, що свідчить про можливість прийняття якісно специфічної інформації у ранньому дитячому віці. Ці дані становлять великий інтерес для розв‘язання однієї з найважливіших педагогічних проблем — питання про строки початку сенсорного виховання.

В реалізації процесу сприйняття беруть участь також інші непроекційні, так звані асоціативні зони кори, функцією яких є взаємодія сигналів, що надходять з різних аналізаторних систем.

У шкільному віці участь непроекційних зон посилюється і удосконалюється. Це найбільшою мірою характерно для лобних відділів кори великого мозку. Збільшення ступеня участі в процесі сприйняття лобних зон відмічається в старшому шкільному віці.

Із включенням лобних зон кори у процес сприйняття пов’язане формування довільної уваги. Це визначається роллю лобних зон в аналізі словесних сигналів, прийнятті рішення і організації діяльності. Саме лобні відділи кори є тим апаратом, що забезпечує складні форми активації, які зумовлюються мовними інструкціями і лежать в основі довільної уваги.

Становлення функцій центральної нервової системи процес тривалий, який охоплює весь шкільний вік. Особливості функціонування вищих відділів центральної нервової системи у дітей молодшого шкільного віку значною мірою визначають специфіку таких найважливіших психічних функцій, як сприйняття і увага. Формування фізіологічних механізмів, які лежать в основі реалізації цих функцій, пов’язане з визріванням різних відділів кори великого мозку, становленням її головної, регулюючої ролі в кірково-підкірковій взаємодії.

У період морфофункціонального дозрівання вищих відділів центральної нервової системи дуже велика пластичність мозку.

Інформація, яка надходить із зовнішнього світу, є тим вирішальним фактором, який приводить в дію пластичні механізми і сприяє прогресивному морфофункціональному розвиткові мозку, реалізації тих колосальних потенціальних можливостей, які дає мозок. В шкільному віці, коли завершується морфофункціональне визрівання кори і складаються характерні для дорослих кірково-підкіркові взаємовідносини, відновлюються характерні для цього індивіда типологічні особливості. Проте, хоч якості нервових процесів генетично визначені наперед, у процесі життєдіяльності під впливом зовнішніх дій вони можуть бути істотно змінені. В процесі діяльності можна підвищити швидкість перебігу нервових процесів, їхню рухливість і їхню силу. Спрямовані впливи на основні якості нервових процесів в дитячому віці найбільш ефективні, вони можуть істотно впливати на формування типологічних особливостей і на характер поведінки дитини.

У поведінці підлітків відмічається очевидна перевага збудження. Реакції за силою і характером часто неадекватні подразникам, які їх зумовили. З’являється широка генералізація збудження: всі реакції супроводжуються додатковими супутніми рухами рук, ніг і тулуба. Процес утворення умовних зв’язків на словесні сигнали утруднюється, що змушує припускати послаблення вищого функціонального рівня кіркової діяльності — другої сигнальної системи. Різкі порушення вегетативних функцій, серцебиття, судинні розлади, задишка є показником посилення підкіркових впливів і послаблення тонусу кори великого мозку. У період статевого дозрівання спостерігається ослаблення всіх видів внутрішнього гальмування.

Для юнацького віку характерні високий ступінь функціональної досконалості нервової системи, велика рухливість нервових процесів.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 812 | Нарушение авторских прав