АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Симптоматика і клінічний перебіг.

Прочитайте:
  1. Алкоголизм, симптоматика на различных стадиях. Особенности алкоголизма у юношей и женщин. Влияние алкоголизма на потомство
  2. В.15 Развитие психики и моторики у детей первого года жизни. Перинатальное поражение центральной нервной системы: причины и общая симптоматика.
  3. Виды, симптоматика и диагностика терминальных состояний
  4. Вопрос 16: Клиника при поражении электрическим током: местная и общая симптоматика.
  5. Клиническая симптоматика энцефалопатии
  6. Клінічний перебіг.
  7. Клінічний перебіг.
  8. Клінічний перебіг.
  9. Клінічний перебіг.
  10. Клінічний перебіг.

Найбільш характерним симптомом сечокам’яної хвороби є біль в поперековій області, особливо приступоподібні (ниркові кольки). Спостерігаються також гематурія, піурія, дизурія, самостійне відходження каменів і (рідко) обтураційна анурія.

Біль при сечокам’яній хворобі може бути постійним чи інтермітуючим, тупим чи гострим. Локалізація та іррадіація болів залежать від місцезнаходження каменя. Великі камені миски та коралоподібні камені нирки малорухомі і викликають тупий біль у поперековій області. Відсутність болісних відчуттів при каменях нирок буває рідко. Для сечокам’яної хвороби характерний зв’язок болів з рухом, труською їздою і т.п. Болі в поперековій області часто іррадіюють по ходу сечоводу, у підвздошну область. При просуванні каменя вниз по сечоводу послідовно змінюється іррадіація болю, він починає розповсюджуватися нижче в пахову область, стегно, яєчко і голівку статевого члена у чоловіків, і статеві губи у жінок.

Найбільш характерним симптомом каменів нирки і сечоводу є приступ гострого болю - ниркові кольки. Причиною ниркової кольки є раптове припинення відтоку сечі, визване закупоркою верхніх сечових шляхів каменем. Порушення відтоку сечі призводить до переповнення миски сечею, підвищення внутрішньомискового тиску, що в свою чергу викликає подразнення рецепторів чутливих нервів воріт та фіброзної капсули нирки. Болі зростають в зв’язку з порушенням мікроциркуляції в нирці та гіпоксії, що розвивається у ниркової тканини і нервових закінченнях сплетінь, які іннервують нирку.

При камені сечоводу пальпація інколи виявляє найбільшу болючість не в області нирки, а в нижчележачих відділах живота, в проекції тої ділянки сечоводу, де розташований камінь.

Приступ ниркової кольки може супроводжуватися підвищенням температури тіла і наростанням лейкоцитозу крові, що обумовлено пієловенозним і пієлотубулярним рефлюксами.

Ниркова колька, викликана дрібним каменем, як правило, закінчується спонтанним його відходженням. Якщо камінь не відійшов, ниркова колька може повторитися.

Відходження каменів можна вважати патогномонічною ознакою нефроуретеролітітазу; воно майже завжди супроводжується нирковою колькою. Здатність каменя до самостійного відходження багато в чому залежить від його величини і місцезнаходження, від стану тонуса та уродинаміки верхніх сечових шляхів. При зниженні тонуса і динаміки випорожнення миски та сечоводу відходження конкрементів ускладнюється або стає неможливим, а затримка каменя в сечових шляхах призводить до подальшого порушення уродинаміки.

Діагностика.

Діагноз нефроуретеролітіазу встановлюють перш за все на підставі анамнезу і скарг хворого. З них найбільше значення мають приступи ниркової кольки, особливо повторні, з тупими болями у поперековій області в період між приступами, відходження каменів, гематурія, яка особливо часто виникає після фізичного навантаження. Кров у сечі після ниркової кольки є патогномонічним симптомом нефролітіазу.

Загальноклінічні методи обстеження дозволяють виявити ознаки ураження нирки і сечових шляхів (позитивний симптом Пастернацького, болючість при пальпації в області нирки чи по ходу сечоводу, нирка, яку пальпують). Об’єктивні клінічні симптоми нефроуретеролітіазу не завжди патогномонічні.

Аналіз крові у хворих уролітіазом в період ремісії виявляє мало змін, а під час ниркової кольки чи атаки пієлонефриту виявляє лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, токсичну зернистість нейтрофілів, збільшення ШОЕ.

Аналіз сечі виявляє невелику кількість білка (0,03 - 0,3 г/л), одиничні циліндри і солі. Лейкоцитурія з’являється при ускладненні нефролітіазу пієлонефритом.

Велике значення у діагностиці сечокам’яної хвороби має хромоцистоскопія. Вона дозволяє побачити камінь, якщо він «народжується» із сечоводу у сечовий міхур, або ознаки його близького розташування біля устя (набряклість, гіперемія та розрихленість устя сечоводу).

Рентгенологічне дослідження займає провідне місце у розпізнаванні каменів нирки і сечоводу. Самим розповсюдженим методом є оглядова урографія. З її допомогою можна визначити величину і форму каменя, а також орієнтовно його локалізацію.

Оглядова урограма повинна охоплювати всю область нирок і сечових шляхів з обох боків..

 

Лікування

Консервативне лікування. Приймаючи до уваги, що багато питань етіології і патогенезу сечокам’яної хвороби до теперішнього часу не вирішені, видалення каменя із нирки оперативним шляхом не означає вилікування хворого. В зв’язку з цим широко застосовують і консервативне лікування, яке направлене на ліквідацію больових відчуттів і запального процесу, на профілактику рецидивів та ускладнень хвороби. Існує багато препаратів, які сприяють спонтанному відходженню каменів. В останні роки в практику також впроваджують лікарські препарати, які сприяють розчиненню каменів.

Консервативне лікування показане в основному в тих випадках, коли конкремент не викликає порушення відтоку сечі, гідронефротичної трансформації чи зморщування нирки в результаті запального процесу, наприклад, при невеликих каменях в ниркових чашечках. Консервативну терапію проводять також при наявності протипоказань до оперативного лікування нефроуретеролітіазу.

Консервативна терапія складається із загальноукріпляючих заходів, дієтичного харчування, медикаментозного і санаторно-курортного лікування. Раціональна дієта сприяє відновленню нормального обміну речовин і підтримки гомеостазу. Її призначають в залежності від виду порушення сольового обміну. При уратурії та утворенні уратних каменів необхідно обмежувати прийом продуктів, які сприяють утворенню сечової кислоти (мозок, нирки, печінку, м’ясні бульйони і т. д.). При фосфатурії і фосфатних каменях сеча має лужну реакцію. Таким хворим необхідна дієта, яка передбачає менше введення вапна з їжею і сприяє окисленню сечі. Призначають переважно м’ясну їжу, виключають молоко, овочі та фрукти. Окрім м’яса, рекомендують вживати рибу, сало, мучні страви, рослинні жири. При оксалатних каменях обмежують введення в організм щавлевої кислоти, виключають салат, шпинат, щавель, зменшують вживання картоплі, моркви, молока.

Неабияке значення у комплексному лікуванні хворих сечокам’яною хворобою має санаторно-курортне лікування.

Важлива роль у лікуванні хворих нефроуретеролітіазом належить лікарським препаратам, які застосовують для боротьби з сечовою інфекцією. Їх призначають з урахуванням результатів посіву сечі і чутливості її мікрофлори до антибіотиків та інших антибактеріальних препаратів.

Оперативне лікування. Оперативне втручання є провідним методом видалення каменів із сечових шляхів. Видалення каменя не звільняє хворого від сечокам’яної хвороби, але в той же час запобігає патологічним змінам ниркової паренхіми. До оперативного лікування у зв’язку з цим розроблені певні показання. Операція необхідна, якщо камінь викликає біль, який залишає хворого непрацездатним; при порушенні відтоку сечі, яке призводить до зниження функції нирок і до гідронефротичної трансформації; при атаках гострого пієлонефриту чи прогресуючому хронічному пієлонефриті; при гематурії.

Операції на нирці у хворих нефролітіазом можуть бути органовиносними (нефректомія) чи органозберігаючими (пієлолітотомія, нефролітотомія, резекція нирки). Перед операцією слід визначити наявність другої нирки та її функціональну здатність. В день операції необхідно здійснити контрольний оглядовий знімок у двох-трьох проекціях, так як конкременти нерідко міняють своє місцезнаходження. Найбільш доцільно зробити контрольний знімок безпосередньо перед операцією після вкладання хворого у положення для операції на нирці (бокове положення на валику з опущеними головним і ніжним кінцями столу).

Процес рецидиву каменеутворення після видалення асептичних каменів нижчий, ніж при калькульозному пієлонефриті.


Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 410 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)