АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лікування хворих з каменями сечоводу

Лікування хворих з каменями сечоводу може бути консервативним, інструментальним та оперативним.

Консервативне лікування показане при наявності каменів сечоводу, які не викликають сильного болю, суттєво не порушують відтік сечі, не призводять до гідроуретеронефрозу і мають тенденцію до самостійного відходження.

У 75-80% випадків камені сечоводу після консервативних заходів відходять самостійно. Лікування направлене на посилення моторики сечоводу та ліквідацію його спастичних скорочень. Рекомендують водні навантаження, активний режим, прийом всередину спазмолітичних засобів, при нирковій кольці - вищеописані заходи.

Для інструментального видалення каменів із сечоводу запропоновано багато різноманітних інструментів – екстракторів, з яких найбільш популярні петля Цейса та кошик Дорміа.

Петля Цейса - це сечовідний катетер, в просвіті якого пропущена капронова нитка, яка виходить з кінця катетера і знову входить у його просвіт через отвір, зроблений на відстані 2-3 см від кінця катетера. При натягненні нитки кінчик катетера згинається і утворює петлю.

Екстрактор Дорміа - сечовідний катетер, в просвіті якого є металічний стержень, який закінчується видвижним кошиком, який при виведенні із катетера розпрямляється, а при зворотному введенні - стискається.

Рекомендується низводити камені невеликих розмірів, розташованих у тазовому відділі сечоводу. Перед маніпуляцією виконують оглядовий знімок для визначення локалізації каменя. У сечовий міхур після введення хворому спазмолітичних засобів вводять катетеризаційний цистоскоп. Екстрактор проводять вище каменя, захоплюють його і обережно низводять під контролем ока. Рекомендується низводити камінь повільно, так як у протилежному випадку можна перфорувати чи навіть відірвати сечовід. Якщо камінь тяжко піддається видаленню, екстрактор залишають в сечоводі на 3-4 дні, підвішуючи до нього невелику вагу (не більше 20,0 г). Екстрактор може відірватися і залишитися у сечоводі, що потребує оперативного його вилучення.

Камінь, який знаходиться в інтрамуральному відділі сечоводу або в уретероцелє, може бути видалений шляхом ендовезикального розтину чи електроінцизії устя сечоводу. Якщо камінь виступає із устя, його видаляють щипцями операційного цистоскопа.

Якщо розмір каменя не дозволяє розраховувати на його самостійне відходження, а також при появі ознак закупорки сечоводу каменем і розвитку пієлонефриту, показане оперативне лікування - уретеролітотомія.

Операція показана і тоді, коли консервативна терапія каменя сечоводів затягується, функція нирки погіршується, розвивається гідроуретеронефроз. При оклюзуючих каменях сечоводу єдиної нирки чи обох сечоводів необхідна термінова операція, так як припинення відтоку сечі швидко призводить до розвитку гострої ниркової недостатності. Операція з приводу каменів обох сечоводів при задовільному стані хворого може бути здійснена з обох боків одночасно. У тяжкохворих при тривалій атаці пієлонефриту доцільніше виконувати не уретеролітотомію, а нефро- або пієлостомію. При апостематозному пієлонефриті необхідно здійснити декапсуляцію нирки та розтин гнійників. Подібна тактика поліпшує стан нирки і сприяє більш швидкому затиханню запального процесу. Після ліквідації гострого запального процесу і поліпшення стану хворого, якщо камінь не відходить самостійно, виконують уретеролітотомію.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 384 | Нарушение авторских прав