АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Засоби, що впливають на згортання крові.

Засоби цієї групи застосовують при порушеннях зсідання крові — зниженні чи підвищенні активності коагуляційних процесів.

7.2.1. ЗАСОБИ, ЩО ПІДВИЩУЮТЬ ЗГОРТАННЯ КРОВІ (КОАГУЛЯНТИ).

При кровотечах, зумовлених порушенням цілості кровоносних судин, підвищеною проникністю стінки капілярів, недостатньою активністю системи згортання крові, застосовують гемостатичні засоби різноманітного механізму дії. Вони можуть бути звичайними складовими частинами системи згортання крові, антагоністами гепарину і фібринолізину, можуть підвищувати в'язкість крові і зменшувати проникність стінки капілярів.

Натуральними антигеморагічними факторами є віт. Kt (філохінон) і віт. К2. Це група похідних 2-метил-1,4-нафтохінону. В організм філохінон (віт. К,) надходить з рослинною їжею, а віт. К2 м*с'' титься у тваринних продуктах і синтезується кишковою флорою. Жиророзчинні вітаміни К, і К2 активніші від синтетичного водорозчинного віт. К3 (вікасолу -2,3-дигідро-2-метил-1,4-нафтохінон-2-сульфонат натрію), який синтезував у вікасол.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Жиророзчинні вітаміни (К, і К2) — нафтохінони абсорбуються в тонкій кишці за наявності жовчі і надходять у лімфу, а водорозчинний (К3) — у кров. У крові вони сполучаються з білками плазми. Натуральний філохінон і синтетичний вітамін К, (фітоме-тадіон) в органах і тканинах перетворюються на вітамін К2. Метаболіти його (близько 70 % введеної дози) виводяться нирками.

Фармакодинаміка. Віт. К збільшує згортання крові підвищенням синтезу протромбіну та інших факторів зсідання крові (VI, VII, IX, X) переважно в печінці. Впливає на синтез фібриногену, бере участь в оксидному фосфоруванні. Ефект розвивається повільно — через 12-18 год після введення. Вікасол призначають всередину в таблетках по 0,015 г і внутріш-ньом'язово по 1 мл 1 % розчину.

Як джерело віт. К використовують рослинні препарати. Вони містять інші вітаміни, біофлавоноїди, різні речовини, які можуть сприяти згортанню крові.

Кропиви дводомної листя. Містить віт. К, кислоти аскорбінову і пантотенову, каротиноїди, хлорофіл, дубильні речовини, солі заліза, органічні кислоти тощо.

Водяного перцю трава. Містить вітаміни (філохінон, кислоту аскорбінову, віт. Р, ретинол, токоферол, кальциферол) і флавоноїди, дубильні речовини тощо.

Показання. Віт. К найефективніший у випадках гіпотромбінемії (шлункова, кишкова, гемороїдна, гінекологічна, легенева кровотеча, а також з капілярів внаслідок травм і хірургічних операцій, променевих уражень). Його призначають профілактично перед операцією, пологами, при захворюванні печінки, тривалому лікуванні сульфаніламідними препаратами та антибіотиками (пригнічують кишкову флору, яка синтезує віт. К2)-

Протипоказання: тромбоемболія, підвищене згортання крові.

Як активатори системи згортання крові певний інтерес викликають препарати кальцію. Вони добре абсорбуються. У крові перебувають у сполуках і в йонізу-ючому стані (активний і йонізований кальцій). Депонуються в кістковій тканині, виводяться кишками і частково нирками.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Йони кальцію стимулюють утворення тромбопластину, перетворення протромбіну на тромбін, полімеризацію фібрину. Зменшують проникність стінки кровоносних судин.

Показання: шлункова, кишкова, легенева, маткова кровотеча, що зумовлена тромбоцитопенією, підвищеною проникністю стінки судин. Варто вводити препарати кальцію під час переливання крові (свіжоцитратної і консервованої). У таких випадках аніони цитрату зв'язують не тільки йони кальцію крові, яку переливають, а й можуть зв'язувати частину йонів кальцію реципієнта.

Кальцію хлорид вводять внутрішньовенно повільно (5-15 мл 10 % розчину) і всередину (по 1 ст. ложці 10 % розчину 3-4 рази на день).

Кальцію глюкопат вводять внутрішньовенно, внутрішньом'язово (по 10 мл 10 % розчину) і всередину (по 1-5 г).

Тромбін застосовують місцево для зупинення кровотеч з дрібних кровоносних судин під час операцій і травм. Розчином тромбіну просочують марлеві тампони і прикладають їх до кровоточивих поверхонь. Можна вводити в інгаляціях, у вигляді аерозолю.

Фібриноген — білок плазми крові людини. Ефективний у випадках гіпофіб-риногенемії, великої крововтрати, променевих уражень, захворювань печінки.

Свіжоприготовлений розчин вводять внутрішньовенно крапельно. Протипоказаний хворим на інфаркт міокарда.

Грициків трава — містить кислоту аскорбінову, дубильні речовини, органічні кислоти, інозит, глікозиди, фітонциди та ін.

Призначають хворим з легеневою, шлунковою, кишковою, нирковою, матковою кровотечею, особливо в разі недостатнього утворення фібрину.

Етамзилат — знижує проникність стінки кровоносних судин, сприяє утворенню тромбопластину. Застосовують для профілактики і припинення паренхіматозних кровотеч.

Призначають місцево, всередину, внутрішньовенно і внутрішньом'язово.

Протаміну сульфат — білковий препарат, отриманий із сперми лосося. Має властивість сполучатися з гепарином, інак-тивуючи його.

Призначають переважно для нейтралізації гепарину у випадках надмірного введення його як антикоагулянта.

Вводять 1 % розчин внутрішньовенно струминно і крапельно. Може спостерігатися зниження артеріального тиску, брадикардія, алергічні реакції.

Протипоказання: тромбоцитопенія, артеріальна гіпотензія, недостатність функції кори надниркових залоз.

7.2.2. ЗАСОБИ, ЩО ЗНИЖУЮТЬ ЗГОРТАННЯ КРОВІ (АНТИКОАГУЛЯНТИ).

Антикоагулянти використовують для профілактики і припинення тромбоутворення, що вже розпочалось. Широко застосовують у кардіології, оскільки підвищене згортання крові спостерігається у хворих на гіпертензивну хворобу, атеросклероз та інші захворювання.

Залежно від механізму дії, швидкості й тривалості ефекту, ці засоби поділяють на

антикоагулянти прямої дії і непрямої. До них можна зарахувати фібринолітичні засоби, які сприяють лізису тромбів, і ті, що перешкоджають їх утворенню.

7.2.2.1. АНТИКОАГУЛЯНТИ ПРЯМОЇ ДІЇ.

Цій групі антикоагулянтів властива швидка дія. Вони інактивують фактори згортання крові.

Гепарин — це глікозаміноглікан (му-кополісахарид), який виробляють базо-фільні гранулоцити сполучної тканини (тучні клітини). Складається з решток D-глюкуронової кислоти і глікозаміну, які етерифіковані сірчаною кислотою, котра надає йому негативного заряду. Молекулярна маса гепарину майже 16 000 D.

Гепарин міститься в печінці, легенях, селезінці, м'язах та ін. Його отримують з легень великої рогатої худоби і слизової оболонки кишок свиней. Вперше у чистому вигляді гепарин було вилучено в 1922 р. з печінки (hepar — звідси й отримав свою назву).

Фармакокінетика. Після введення під шкіру максимальний рівень у плазмі крові настає через 40-60 хв, внутрішньо-м'язово — через 15-30, внутрішньовенно — через 2-3 хв. Сполучається з білками плазми крові на 95 %, оборотно сполучається також із різноманітними протеазами, які беруть участь у процесі коагуляції крові. Його захоплюють клітини системи мононуклеарних фагоцитів, в яких він може частково розпадатися. Частково ме-таболізується в печінці. Період напівви-ведення із крові після введення у вену залежить від дози і становить 60-150 хв. Майже 20 % введеної дози виводиться нирками у незміненому вигляді, а також у вигляді урогепарину. В разі недостатності печінки гепарин кумулюється.

Фармакодинаміка. Як антикоагулянт пригнічує агрегацію і аглютинацію тромбоцитів, фазу утворення тромбоплас-тину, тромбіну і фібрину. Діє також фіб-ринолітично шляхом активації факторів, які здійснюють фібриноліз. Гепарин впливає на головні ланки системи згортання крові, і його можна вважати універсальним антикоагулянтом.

Крім впливу на коагуляцію гепарин має інші важливі біологічні властивості. Активує ліпопротеїдліпази, знижуючи в крові концентрацію холестерину й ліпопротеїдів, пригнічує гіалуронідазу, знижуючи проникність стінки судин, реакцію антиген — антитіло. Поліпшує мікроциркуляцію, підвищує діурез (антагонізм з альдостероном).

Бере участь у тканинному обміні речовин — знижує рівень глюкози, підвищує вміст Р-глобуліну в крові, підвищує стійкість до гіпоксії, деяких екзотоксинів.

Показання: тромбоз і емболія різної локалізації, профілактика і обмеження тромбоутворення у разі підвищеного згортання крові, запобігання коагуляції крові у випадках кровообігу під час операцій на серці, великих судинах, штучної нирки, переливання крові.

Гепарин також застосовують як засіб, який сприяє зменшенню в крові вмісту холестерину і Р-ліпопротеїдів, поліпшенню мікроциркуляції та вінцевого кровообігу, як імуносупресивний і протизапальний засіб при аутоімунних захворюваннях (ревматоїдний артрит тощо).

Гепарин вводять за показаннями внутрішньовенно, внутрішньом'язово, під шкіру від 5000 до 20 000 ОД на добу, на курс - до 40 000-80 000 ОД. Одна одиниця дії (ОД) — це найменша кількість гепарину, яка запобігає згортанню 1 мл крові протягом доби. Після введення у вену ефект продовжується 4-5 год, внутрішньо-м'язово — близько 6, підшкірно — 8-12 год. Місцево у випадках тромбофлебіту, трофічних виразок кінцівок призначають у вигляді мазей.

Дози гепарину визначають індивідуально, залежно від чутливості до нього хворих. Люди повні, хворі на гіпертензивну хворобу, атеросклероз менш чутливі до гепарину, ніж худорляві, з порушенням функції печінки, нирок.

Для визначення переносності гепарину слід проводити пробу на чутливість. Під шкіру вводять 0,1 мл розчину гепарину і через кожних півгодини у крові підраховують кількість тромбоцитів. Зменшення їх кількості нижче 50 000 свідчить про анафілактичний стан. Гепарин при цьому вводити не варто.

Побічна дія. Кровотеча ниркова, носова, гематоми при внутрішньом'язо-вих ін'єкціях і введенні під шкіру, алергічні реакції. При кровотечі у вену вводять 3-5 мл 1 % розчину протаміну сульфату.

Протипоказання: зниження ШОЕ, виразкові і пухлинні ураження травного каналу, лейкоз, гіпопластична анемія, тяжкі захворювання печінки, нирок, ендокардит, активний туберкульоз, вагітність, лактація.

Останнім часом частіше застосовують низькомолекулярний гепарин — фраксипарин (надропарин кальцій), фрагмін (дальгепарин кальцій), клексан (епокси-парин кальцій) та ін., які отримують зі стандартного гепарину шляхом деполімеризації у спеціальних умовах. Цей препарат має більшу антитромботичну активність, дія його за тривалістю перевищує дію гепарину.

Гірудин — поліпептид, який виробляється слинними залозами п'явок. З тромбіном утворює неактивні сполуки. Як препарат не випускається, тому використовують п'явок, яких прикладають до шкіри. Вони, присмоктавшись до шкіри, вводять у кров гірудин, що чинить антикоагулянтну дію. Ефект триває майже 2 год.

Застосовують у випадках поверхневого тромбофлебіту, іноді під час гіпертензивного кризу, що супроводжується головним болем. У таких випадках п'явки прикладають до шкіри потилиці.

Численні спроби створити і застосувати у клініці синтетичні замінники гірудину — гірудиноїди (різноманітні протеїни) не мали успіху. Створені продукти виявилися більш токсичними і менш активними, ніж антикоагулянти, порівняно з гірудином.

Натрію цитрат — зв'язує вільні йони кальцію, витісняючи його з реакцій коагуляції, пригнічує адгезію тромбоцитів. Як антикоагулянт застосовують під час переливання і для консервування крові, приготування препаратів із крові, для різноманітних гематологічних досліджень.

7.2.2.2. АНТИКОАГУЛЯНТИ НЕПРЯМОЇ ДІЇ.

Антикоагулянти непрямої дії є антагоністами віт. К, які, можливо, витісняють його з ферментних систем, що беруть участь в утворенні протромбіну та інших факторів коагуляції. їхня дія розвивається повільно і тільки в організмі. Це похідні кумарину та індандіону, які за структурою подібні до активної частини віт. К — 2-метил-1,4-нафтохінону:

Кумарин було відкрито в 1922-1924 pp. при з'ясуванні причин зниження згортання крові й кровотеч у великої рогатої худоби в Канаді та США під час годування конюшиною, що починала загнивати. Згодом із зіпсованої конюшини вилучили дикумарин, який утворюється із кумарину під впливом грибів. Після визначення хімічної структури дикумарину його було отримано синтетично (потім також інші похідні кумарину, деякі з них застосовуються у клініці).

Похідні індандіону як антикоагулянти почали вивчати після того, як в експерименті на тваринах було виявлено їхню антикоагулянтну дію. Велику роботу із синтезу та вивчення похідних індандіону здійснили вчені Інституту органічної хімії Латвії.

Із численних похідних кумарину та індандіону в клініці застосовують лише досить активні і найбезпечніші препарати: неодикумарин, синку мар, фенілін.

Фармакокінетика похідних кумарину та індандіону мало чим відрізняється. Вони абсорбуються у травному каналі, із крові надходять до різних органів, переважно в печінку, виводяться нирками. Похідні індандіону можуть забарвлювати сечу в рожевий колір.

Антикоагуляційна дія неодикумарину настає через 2-3 год після введення, максимальний ефект — через 16-18 год, загальна тривалість дії — майже 48 год. Максимальний ефект синкумару настає через 36-48 год, триває 2-4 дні. Тривало діє, подібно до синкумару, фепромарон. Обидва препарати кумулюють.

Антикоагуляційна дія феніліну настає через 8-10 год після введення і досягає максимального ефекту через 24-30 год.

Фармакодинаміка. Будучи конкурентними антагоністами віт. К, непрямі антикоагулянти порушують синтез факторів коагуляції крові, поступово знижуючи її згортання. Непрямі антикоагулянти підвищують проникність стінки кровоносних судин, знижують тонус бронхів, кишок. Гальмують реакцію взаємодії антигену з антитілом, оборотно пригнічують активність деяких ферментів (трипсин, рибонуклеаза, фумараза), стимулюють виведення сечової кислоти.

Показання: тромбофлебіт, тромбоз, тромбоемболія, облітеруючий ендартерит, ішемічна хвороба серця, яка супроводжується коронаросклерозом, у хірургії — в післяопераційний період для запобігання тромбоутворенню.

Призначаючи непрямі антикоагулянти, слід враховувати індивідуальну чутливість хворих.

Побічна дія: кровотечі шлункові, кишкові, носові та інші крововиливи у випадках передозування. Рідко — алергічні реакції, головний біль, диспепсичні явища.

При геморагії препарат відміняють, дають вікасол, кислоту аскорбінову, рутин, препарати кальцію.

Протипоказання: знижене згортання крові, підвищена проникність стінки судин, ендокардит, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, злоякісні пухлини, порушення функцій печінки, нирок, вагітність.

7.2.3. ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ФІБРИНОЛІЗ.

7.2.3.1. ФІБРИНОЛІТИЧНІ ЗАСОБИ.

Фібринолітична система крові забезпечує розчинення внутрішньосудинних тромбів та відкладень фібрину у тканинах і порожнинах організму.

Підвищення фібринолітичної активності крові спостерігається у хворих на променеву хворобу, з септичними станами, тяжкими ушкодженнями внутрішніх органів. Вважають, що в таких випадках з мікробних тіл та ушкоджених клітин органів виділяються ферменти, які активізують фібриноліз. Підвищенню фібринолітичної активності крові сприяють також підвищене фізичне навантаження, психічне збудження.

Речовини, які підвищують фібринолітичну активність крові, можуть діяти безпосередньо на фібринний згусток. До них відносять фібринолізин, трипсин, які безпосередньо лізують тромб, і препарати — стрептоліазу, стрептодеказу, які містять стрептокіназу та інші речовини, що сприяють перетворенню неактивного профібринолізину (плазміногену) на активний фібринолізин (плазмін).

Інша група речовин, що підвищують фібриноліз, діє лише в умовах живого організму. Вони представлені пірогенними препаратами, наприклад, бактеріальними ліпополісахаридами (пірогенал, продигіозан), деякими засобами, що розширюють судини та ін. Механізм їхньої дії вивчений недостатньо.

Стимулятори фібринолізу призначають у випадках тромбоемболії легеневої артерії, інфаркту міокарда, тромбозу судин мозку, тромбофлебіту, операцій на кровоносних судинах та при інших станах із загрозою тромбоутворення.

При застосуванні стимуляторів фібринолізу потрібно визначити час згортання крові, протромбіновий індекс, концентрацію фібриногену, тромбіновий час та ін.

Побічна дія: алергічні реакції, озноб, гарячка, головний біль, біль за грудниною, в животі. При передозуванні можлива кровотеча. У таких випадках внутрішньовенно крапельно вводять до 100 мл 5 % розчину кислоти амінокапронової.

Протипоказання: кровотечі, відкриті рани, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, фібриногенопенія, порушення функції печінки, нирок, активний туберкульоз, сепсис, артеріальна гіпертензія, алергія.

Фібринолізин отримують із плазми крові людини шляхом активації профіб-ринолізину ферментами, зокрема — трипсином. Чинить пряму лізуючу дію на фібрин тромбу, може активізувати систему згортання крові. Перед введенням розчиняють в ізотонічному розчині натрію хлориду з таким розрахунком, щоб в 1 мл було 100-160 ОД. Для зниження активності системи згортання крові додають гепарин із розрахунку 0,5 ОД на 1 ОД фі-бринолізину. Вводять внутрішньовенно крапельно (10-20 крап, на 1 хв). Добова доза 60 000-100 000 ОД, можна вводити за два рази.

Стрептоліаза містить фермент стреп-токіназу, виготовлений із гемолітичного стрептокока.

Після введення у вену через 20-30 хв у крові міститься понад 50 % введеної дози. Ймовірно, частина стрептоліази інак-тивується антитілами. Виявляється в лімфі та інтерстиціальній рідині. Виводиться нирками: за перші 4 год з сечею виводиться 13 % дози, протягом доби — 40 %, решта метаболізується і може виводитись у вигляді пептидів та амінокислот.

Діє на проактиватор фібринолізину, переводячи його в активний стан, а він сприяє перетворенню профібринолізину на фіб-ринолізин. Лізує свіжий тромб іззовні і проникає всередину, прискорюючи лізис.

Розчиняють в ізотонічному розчині натрію хлориду чи глюкози з розрахунку 250 000 ОД в 50 мл розчинника. Вводять внутрішньовенно крапельно (ЗО крап, на 1 хв). Добова доза становить 500 000-1 000 000 ОД.

Стрептодеказа для ін'єкцій — препарат стрептокінази подовженої дії. Стрептокіназа, іммобілізована на водорозчинній матриці поліцукристої природи, довгий час циркулює в крові, що забезпечує підвищення фібринолітичної здатності крові протягом 48-72 год. Дія стреп-тодекази подібна до дії стрептоліази.

Перед застосуванням стрептодеказу, яка міститься у флаконі по 1 000 000 ФО (фібринолітичних одиниць), розчиняють у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Вводять внутрішньовенно струминно, спершу пробну дозу (300 000 ФО), а потім, через годину, якщо немає небажаних реакцій, продовжують введення, доводячи загальну дозу до 3 000 000 ФО.

Альтеплаза (актилізе) — препарат людського тканинного активатора плазміногену. Є глікопротеїдом, який безпосередньо активує плазміноген, перетворюючи його на плазмін. При внутрішньовенному введенні препарат неактивний. Активується лише при взаємодії з фібрином, що зумовлює розчинення фібринового згуст-ка. Оскільки вплив препарата на згортання крові є незначним, його застосування, на відміну від інших фібринолітиків, не підвищує ризик розвитку кровотеч.

Фібринолітичні препарати розчиняють тромби, в тому числі у вінцевих судинах. Разом з відновленням кровопостачання в іше-мізованих ділянках міокарда часто розвиваються різні порушення ритму серця, навіть фібриляція шлуночків. Це найбільш небезпечне ускладнення фібринолітичної терапії при інфаркті міокарда. Для запобігання і усунення його вводять кардіотропні засоби з урахуванням загального стану хворого.

7.2.3.2. ЗАСОБИ, ЩО ПРИГНІЧУЮТЬ ФІБРИНОЛІЗ.

Підвищений фібриноліз, гіпофібриногенемія можуть стати причиною небезпечних кровотеч. Причини: передозування фібринолітичних засобів, септичний стан, тяжкі травми внутрішніх органів. Кровотеча внаслідок підвищеного фібринолізу погано піддається корекції стимуляторами коагуляції. Патогенетично її зупиняють інгібіторами фібринолізу. Це речовини, які за хімічною структурою близькі до амінокислоти лізину — контрикал, кислота амінокапронова, кислота пара-амінометилбензойна та ін.

Механізм їх дії пов'язують з конкурентним антагонізмом щодо лізину, оскільки між ними є структурна схожість: у лізину -карбоксил та аміногрупа розташовані на відстані один від одного 0,7 нм. Ця відстань відповідає приблизно п'яти метиленовим групам, що розташовані між аміногрупою і карбоксилом у кислоти амінокапронової і кислоти иара-амінометилбензойної.

Вважають, що фермент — активатор профібринолізину взаємодіє з ним у місці розташування лізину. Оскільки інгібітори фібринолізину мають схожість з лізином, вони починають хімічну реакцію з ферментом — активатором профібрино-лізину і перешкоджають його взаємодії з нрофібринолізином.

Кислота амінокапронова — добре абсорбується після приймання всередину. Максимальна концентрація у крові — через 2-3 год. Майже 60 % введеної дози виводиться за добу, а при введенні у вену майже 80 % виводиться за 12 год із сечею у незміненому вигляді.

Фармакодинаміка. Пригнічує активацію профібринолізину і деякою мірою дію фібринолізину, що утворився, знижує дію трипсину та урокінази, підвищує адгезивні властивості тромбоцитів, зменшує проникність стінки капілярів.

Показання: кровотеча, пов'язана з підвищеним фібринолізом, хвороба Верль-гофа, гепатит, цироз печінки, панкреатит, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, сепсис.

Вводять внутрішньовенно крапельно до 100 мл 5 % розчину в ізотонічному розчині натрію хлориду. Повторно можна вводити через 4 год. Всередину призначають по 3-5 г на прийом, до 15 г на добу.

Побічна дія: запаморочення, диспепсичні явища, катаральне запалення дихальних шляхів. У разі швидкого введення у вену може виникнути артеріальна гіпотензія, брадикардія, екстрасистолія.

Протипоказання: тромбоз, порушення видільної функції нирок, вагітність.

Зайцегуба п'янкого трава — містить кислоту аскорбінову, каротин, ефірну олію, спирт лагохілін. Сприяє тромбоутворенню, має антифібринолітичну дію, знижує проникність стінки судин.

Призначають усередину в таблетках або настойку краплями у випадках кровотечі з внутрішніх органів, гемофілії А.

Калини звичайної кора містить глікозид вибурнін, ефіроподібні, смолисті, дубильні речовини, органічні кислоти тощо. Пригнічує фібриноліз шляхом блокади активаторів плазміногену і частково інактивує плазмін; ущільнює клітинні мембрани.

Призначають усередину рідкий екстракт при кровотечах з внутрішніх органів.

7.2.4. ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА АГРЕГАЦІЮ ТРОМБОЦИТІВ.

Агрегацію тромбоцитів викликають деякі біологічно активні речовини, які утворюються в організмі під час ушкоджень, несприятливих впливів: тромбоксап, колаген, серотонін, адреналін, норадрена-лін, комплекс антиген — антитіло та ін.

Широко застосовують етамзилат, кальцію добезинат, які нормалізують агрегацію тромбоцитів, утворення тромбо-пластину, фактора III згортання крові. Як лікарський засіб використовують ендогенний амін серотонін.

Серотоніну адипінат активує серо-тонін-2-рецептори тромбоцитів і викликає їх агрегацію та адгезію, сприяє також спазму кровоносних судин.

Показання: геморагічний синдром, тромбоцитопенія, хвороба Верльгофа та ін.

Призначають внутрішньом'язово по 0,5-1 мл 1 % розчину в 5 мл 0,5 % розчину новокаїну. Вводять внутрішньовенно крапельно 0,5-1 мл 1 % розчину серотоніну адипінату в 100-150 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

Побічна дія: порушення дихання, підвищення артеріального тиску, головний біль, біль у животі, блювання, пронос.

Протипоказання: гіпертензивна хвороба, захворювання нирок, тромбоз, бронхіальна астма.

Важливе значення мають лікарські засоби, що пригнічують агрегацію тромбоцитів і запобігають тромбоутворенню. Вони використовуються при атеросклерозі після перенесеного інфаркту міокарда.

Кислота ацетилсаліцилова — проявляє антагоністичний вплив відносно вітаміну К, ацетилює циклооксигеназу тромбоцитів, внаслідок чого зменшується синтез тромбоксану А2, який є активним агре-гантом і вазоконстриктором.

Синтез тромбоксану А2 гальмується також натрію саліцилатом та іншими нестероїдними протизапальними засобами.

Тиклід (тиклотидин) проявляє антагонізм відносно АДФ і таким чином пригнічує агрегацію тромбоцитів, знижує в'язкість крові, сприяє дезагрегації.

Протипоказання: захворювання печінки, вагітність, лактація.

Дипіридамол (курантил)— пригнічує фосфодіестеразу, сприяє накопиченню в тромбоцитах цАМФ, що призводить до зменшення виходу з них активаторів агрегації тромбоксану А2, серотоніну, АДФ. Пригнічує також аденозиндезаміназу, сприяє накопиченню аденозину в еритроцитах і тромбоцитах, що супроводжується розширенням судин і пригніченням агрегації тромбоцитів.

Пентоксифілін (трентал) — пригнічує фосфодіестеразу, зменшує агрегацію тромбоцитів та еритроцитів, має дезагре-гаційні властивості, підвищує фібриноліз, знижує в'язкість крові, поліпшує мікро-циркуляцію.

Антиагрегаитні властивості мають також інші похідні ксанті ну — теофілін, теобромін, еуфілін, які пригнічують фосфодіестеразу.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 770 | Нарушение авторских прав