АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Как сохранить витамины

1. Мойте салат только под проточной водой;

2. Варите картофель в кожуре и лучше всего - на пару;

3. Покупайте только свежие овощи и фрукты;

4. Храните фрукты и овощи недолго и обязательно в холодном и темном помещении;

5. Чистите овощи непосредственно перед употреблением;

6. Варите овощи в микроволновой печи или скороварке.

Вуглеводи. Ця група основних харчових речовин завдяки здатності порівняно легко окиснюватися в організмі найшвидче та найефективніше забезпечує його енергетичні потреби. Питома вагв вуглеводів у доюовому раціоні у 2 – 3 рази більша, ніж білків і жирів. Енергетичний еквівалент 1 г вуглеводів становить 4 ккал (16,7 кДж),що в разі споживання 400 – 500 г вуглеводів за добу дає 1600 – 2000 ккал (6697,6 – 8372 кДж). вугдеводи забезпечують нормальний обмін білків і жирів, перешкоджають нагромадженню в крові недоокислених продуктів обміну речовин. Однак запаси вуглеводів у організмі незначні і швидко витрачаються. Фізичні навантаження, що потребують великих витрат енергії, сприяють утворенню вуглеводів із резервного жиру. У разі надмірного надходження вуглеводів відбувається протилежний процес – вуглеводи перетворюються на жир і відкладаються в жирових депо. Багато вуглеводів мають виражену біологічну активність, беруть участь у синтезі інших сполук. Основні споживачі вуглеводів – м"язи й ЦНС. Так, мозкова тканина, на яку припадає лише 1,5 – 2 % маси тіла, поглинає понад 20 % глюкози і кисню в крові.
Розрізняють прості і складні вуглеводи. До простих належать глюкоза, сахароза, мальтоза, фруктоза, галактоза. Вони швидко й легко всмоктуються і засвоюються. До складних вуглеводів належать крохмаль (на нього в раціоні людини припадає 70 – 80 % загальної кількості споживаних вуглеводів) і так звані нехарчові вуглеводи – клітковина та пектинові речовини (харчові волокна), що містяться у багатьох продуктах рослинного походження.
Завдяки сучасним дослідженням, доведено важливу профілактичну роль харчових волокон. Вони зв"язують холестерин їжі та жирні кислоти, сприяють швидшому їх виведенню з організму, стимулюють діяльність кишок і видалення різноманітних токсичних продуктів. Головний постачальник вуглеводів – продукти рослинного походження: хліб і хлібобулочні вироби, крупи, фрукти, овочі. Багато пектину в яблуках, моркві, буряках, вишнях та апельсинах. На вуглеводи має припадати 50 – 60 % енергетичної цінності добового раціону. Для дорослої здорової людини при помірному фізичному навантаженні доцільне таке співвідношення білків, жирів і вуглеводів за їх енергетичною цінністю в добовому раціоні: 11 – 15 %: 30 – 35 %: 50 – 60% відповідно; за масою – 1:1:4 або 1:0,8:5.
Вітаміни. Вітаміни майже не синтезуються в організмі, але вони вкрай необхідні для забезпечення його нормальної життєдіяльності. Вітаміни не мають енергетичних і пластичних властивостей, проте без них не можуть відбуватися ані енергетичні, ані пластичні процеси. В організм вітаміни надходять з їжею в дуже малих кількостях – у тисячних і десятитисячних часточках грама.
Відомо більше ніж 30 вітамінів і вітаміноподібних речовин.За здатністю розчинятися в воді і жирах вітаміни поділяють на водорозчинні і жиророзчинні. До водорозчинних належать вітаміни В1 (тіамін), В2 (рибофлавін), В5 (пантотенова кислота), В6 (піридоксин), В9 (фолієва кислота), В12 (ціанокобаламін), РР (ніацин) та ін. Жиророзчинниками є вітаміни А (ретинол), D (кальциферол), Е (токофероли) та К (філохінони). Як вітаміноподібні речовини (деякі з них утворюються в організмі) визначають пангамову і параамінобензойну кислоти, холін та ін.
Вітаміни необхідні для синтезу ферментів, вони входять до структури клітинних мембран, виконують дуже важливі функції, що забезпечують тканинний обмін і нормальну життєдіяльність різних органів і систем. Нестача одного або декількох вітамінів сприяє гіповітамінозі або авітамінозі. Особливого значення в наш час надається гіповітамінозним станам; перебігаючи у прихованій формі, вони можуть досить негативно впливати на загальний стан і працездатність людини, знижувати її стійкість до дії несприятливих хімічних, фізичних та інших чинників.
Добова потреба у вітамінах залежить від віку, фізіологічного стану організму, енерговитрат, кліматичних умов та інших чинників.

Розрізняють безумовне і умовне гальмування умовних рефлексів.
Безумовне гальмування є вродженим, може проявлятися в любому відділі ЦНС. Розрізняють безумовне гальмування:
- зовнішнє – виникає, якщо у корі великого мозку під час здійснення умовного рефлексу виникає нова, досить сильна ділянка збудження, не зв’язана з даним умовним рефлексом. Даний вид гальмування не потребує вироблення – умовний рефлекс гальмується одразу, як тільки подіє сторонній, надзвичайно сильний подразник. У молодших школярів гальмуються умовні рефлекси пов’язані з письмом, якщо на учнів подіє достатньо сильний сторонній подразник. Таким подразником може бути крик вчителя, почуття голоду, переповнення сечового міхура, запалення певної ділянки. Така форма взаємодії між нервовими центрами дозволяє зосередити увагу на більш важливій у даний момент події;
- позамежове, яке проявляється при надмірному збільшенні сили або часу дії умовного подразника. При цьому умовний рефлекс різко послаблюється, або повністю зникає. Позамежове гальмування захищає нервові клітини від виснаження. У школярів позамежове гальмування спостерігається тоді, коли вчитель пояснює навчальний матеріал надто гучним голосом.
Умовне (внутрішнє) гальмування – характерне лише клітинам кори великого мозку, виникає за певних умов і настає не одразу, а виробляється поступово. Розрізняють умовне гальмування:
1) згасаюче – виникає у тому випадку, коли умовний подразник багато разів не підкріплюється безумовним. Згасанням можна пояснити неміцність знань навчального матеріалу, якщо він не закріплювався повторенням, тимчасову втрату навички гри на музичному інструменті. Згасання лежить в основі забування. У дітей згасаюче гальмування відбувається повільно, тому їх важко відучити від шкідливих звичок;
2) запізнювальне – воно розвивається, якщо безумовний подразник давати з запізненням після умовного. Наприклад, якщо після багаторазового повторення вмикання дзвонику їжу давати не через 1-5сек., а через 2-3хв., то і слина буде виділятися через 2-3хв. У дітей запізнювальне гальмування виробляється з труднощами під впливом виховання і тренування. Першокласник тягне руку, встаючи з-за парти, намагаючись привернути увагу вчителя, важко привчити його стримувати свої бажання;
3) диференціювальне – організм відрізняє умовні подразники близької якості. Виробляється внаслідок підкріплення одних умовних подразників і непідкріплення інших. Завдяки диференціювальному гальмуванні молодші школярі у процесі навчання розрізняють звуки, кольори, відтінки, форму предметів, тварини, рослини, з багатьох предметів вибирають той, який потрібний. Це дає можливість їм засвоїти правильне написання букв, фіксувати результати спостережень тощо. Уже з перших днів життя дитини починає вироблятися диференціювання. Це допомагає орієнтуватися в навколишньому світі, вичленяти з нього подразники значущі, сигнальні;
4) умовне гальмо – якщо у собаки виробити слиновидільний умовний рефлекс на свисток, то свисток викликатиме виділення слини, а комбінація свисток-світло – ні, оскільки ця комбінація двох подразників не підкріплюватиметься годуванням. У даному випадку світло виступає умовним гальмом. Процес навчання пов’язаний з виробленням у школярів умовних гальм. Наприклад, слово “не можна” гальмує умовні рефлекси, небажані на певному етапі навчання;
5) зберігальне гальмування – розвивається внаслідок стомлення після тривалої роботи. Спрямоване на збереження нервових структур від функціонального виснаження і морфологічного руйнування.

Втома - тимчасове зниження працездатності під впливом тривалого впливу навантаження. Виникає внаслідок виснаження внутрішніх ресурсів індивіда і неузгодженості в роботі забезпечують діяльність систем. Втома має різноманітні прояви на поведінковому (зниження продуктивності праці, зменшення швидкості і точності роботи), фізіологічному (утруднення вироблення умовних зв'язків, підвищення інерційності в динаміці нервових процесів), психологічному (зниження чутливості, порушення уваги, пам'яті, інтелектуальних процесів, зрушення в емоційно- мотиваційної рівнях. Супроводжується формуванням комплексу суб'єктивних переживань втоми. Специфіка проявів втоми залежить від виду навантаження, локалізації її впливу, часу, необхідного для відновлення оптимального рівня працездатності.
Втома, сукупність змін у фізичному та психічному стані людини і тварини, що розвиваються в результаті діяльності і провідних до тимчасового зниження її ефективності. Суб'єктивне відчуття втоми називається втомою.

Спинний мозок – частина центральної нервової системи. Він розташований у каналі хребта і схо­жий на довгий білий шнур, у центрі якого є канал, заповнений спинномозковою рідиною (служить поживним середовищем для нейронів). Верх­ній кінець спинного мозку зливається з голов­ним мозком. Спинний мозок складається з 31 сегмента, кожен з яких має дві пари нервових корінців. У передніх корінцях розташовані ру­хові, а в задніх – чутливі нейрони. Руховими нейронами нервові імпульси передаються від клітин до м’язів і внутрішніх органів, чутливими – від рецепторів шкіри, м’язів і внутрішніх орга­нів до спинного мозку. З’єднуючись між собою, передні й задні корінці утворюють 31 пару змі­шаних (рухових і чутливих) спинномозкових нервів. Кожна пара нервів пов’язана з певною групою м’язів і відповідною ділянкою шкіри. Дов­жина спинного мозку 42 – 45см, діаметр 0,8 – 1 см, маса ЗО – 32 г. Спинний мозок утворений із сірої та білої речовин. На поперечному його зрізі чіт­ко виділяється сірий «метелик» – сіра речовина, що містить рухові та вставні нейрони. У сірій ре­човині замикаються рефлекторні шляхи бага­тьох рухових реакцій. Біла речовина спинного мозку оточує сіру речовину й складається зі щіль­но спресованих нервових волокон (аксонів), що виконують провідну функцію і з’єднують спинний мозок з головним мозком. У разі травми спинного мозку цей зв’язок порушується і повніс­тю або частково втрачається контроль за роботою певних органів.

19Об'єм людського мозку становить 91-95% місткості черепа, він складається з трьох відділів: мозкового стовбура, підкоркового відділу та кори великого мозку.
Стовбур мозковий утворений довгастим мозком, мостом, мозочком, ніжками мозку й чотиригорбковим тілом. Підкорковий відділ — це проміжний мозок і підкоркові ядра великих півкуль.
Кора великого мозку покриває дві півкулі головного мозку: праву та ліву.

За іншою класифікацією головний мозок поділяється на 5 відділів: довгастий мозок; задній мозок, що включає міст і мозочок; середній мозок; проміжний мозок; кінцевий мозок.
Оболонки головного мозку. Головний мозок, як і спинний, покритий трьома оболонками: м'якою, павутинною і твердою.
М'яка, або судинна, оболонка головного мозку (ріа mater encephali) безпосередньо прилягає до речовини мозку, заходить у всі борозни, покриває всі закрутки. Складається вона з пухкої сполучної тканини, в якій розгалужуються численні судини, що живлять мозок. Від судинної оболонки відходять тоненькі відростки сполучної тканини, які заглиблюються в масу мозку. Павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea encephali) — тоненька, напівпрозора, не має судин. Вона щільно прилягає до закруток мозку, але не заходить у борозни, внаслідок чого між судинною й павутинною оболонками утворюються підпавутинні цистерни, заповнені спинномозковою рідиною, за рахунок якої й відбувається живлення павутинної оболонки. Найбільша мозочково-довгаста цистерна розміщена позаду четвертого шлуночка, в неї відкривається серединний отвір четвертого шлуночка; цистерна бічної ямки лежить у бічній борозні великого мозку; міжніжкова — між ніжками мозку; цистерна перехрестя — у місці зорового перехрестя. Тверда оболонка головного мозку (dura mater encephali) — окістя для внутрішньої мозкової поверхні кісток черепа.
Тверда мозкова оболонка побудована зі щільної сполучної тканини, вистеленої зсередини плоскими зволоженими клітинами, щільно зростається з кістками черепа в ділянці його внутрішньої основи. Між твердою й павутинною оболонками є субдуральний простір, заповнений серозною рідиною.
Довгастий мозок (medulla oblongata) розвивається із п'ятого мозкового пухирця (додаткового). Довгастий мозок є продовженням спинного мозку з порушеною сегментальністю. Сіра речовина довгастого мозку складається з окремих ядер черепних нервів. Біла речовина — це провідні шляхи спинного і головного мозку, що тягнуться догори в мозковий стовбур, а звідти до спинного мозку.
На передній поверхні довгастого мозку міститься передня серединна щілина, з обох боків якої лежать потовщені білі тяжі, що називаються пірамідами. Піраміди донизу звужуються у зв'язку з тим, що частина їхніх волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід, котрі утворюють бічний пірамідний шлях. Частина білих волокон, що не перехрещуються, утворюють прямий пірамідний шлях.
Міст (pons) лежить вище довгастого мозку. Це потовщений валик із поперечно розміщеними волокнами. Центром його проходить основна борозна, в якій лежить основна артерія головного мозку. По обидва боки борозни є значні підвищення, утворені пірамідними шляхами. Міст складається з великої кількості поперечних волокон, які утворюють його білу речовину — нервові волокна. Між волокнами чимало скупчень сірої речовини, яка утворює ядра мосту. Продовжуючись до мозочка, нервові волокна утворюють його середні ніжки.
Мозочок(cerebellum) лежить на задній поверхні мосту й довгастого мозку в задній черепній ямці. Складається із двох півкуль і черв'яка, який з'єднує півкулі між собою. Маса мозочка, 120-150 г.

Значення стану нервової системи для нормальної діяльності організму. Нервова система людини функціонує безперервно і вдень і вночі. Погоджена робота систем органів здійснюється під постійним впливом нервової системи. При будь-якому рефлексі збудження проводиться в кору великих півкуль. Численні рефлекси, безумовні і умовні, весь час забезпечують взаємодію нашого організму з навколишнім середовищем. Розрізнення подразнень, які сприймаються різними рецепторами, здійснюється в корі головного мозку. Складні нервові процеси, що відбуваються в головному мозку людини, це основа її свідомої діяльності, яка виявляється в усіх сторонах життя суспільства. Будь-яка робота людини — на виробництві, в різних галузях науки, культури, мистецтва, навчання в школі та інших навчальних закладах — зв’язана з різноманітними проявами вищої нервової діяльності, починаючи від найпростіших умовних рефлексів і кінчаючи найскладнішими розумовими процесами. Тому при будь-якому виді діяльності людини стомлення розвивається в основному в її центральній нервовій системі.Нормальна діяльність організму великою мірою залежите від стану центральної нервової системи і особливо головного мозку. Ось чому перевтома центральної нервової’ системи спричиняється до розладу ряду життєвих функцій організму, призводить до різкого зменшення чи навіть втрати працездатності.

Розвиток стомлення в центральній нервовій системі в значній мірі затримується процесами гальмування, які постійно відбуваються в ній.

Захисна роль гальмування. Гальмування — це одне із захисних пристосувань організму. Воно запобігає швидкому наростанню стомлення в центральній нервовій системі.
Ви вже знаєте, що виникнення сильного збудження в будь-якій ділянці центральної нервової системи спричиняється до розвитку гальмування в інших її ділянках. Через загальмовані ділянки збудження не проходить, і за цей час вони відновлюють свою працездатність.

Але якщо людина не додержує правил гігієни, то гальмування в центральній нервовій системі може заподіяти їй і шкоду. Так, наприклад, деякі люди під час їди розмовляють, читають. Ці сторонні подразники викликають гальмування безумовних і умовних харчових рефлексі». Тоді виділення травних соків слабшає, хвилеподібні скорочення стравоходу і кишок стають млявими. Все це дуже порушує процеси травлення.

Гігієна фізичної праці. Фізична праця звичайно пов’язана з тривалою роботою одних і тих самих груп м’язів. Тому певні ділянки центральної нервової системи, що регулюють діяльність цих м’язів, довго перебувають у стані збудження. З часом у них починає розвиватися стомлення. Щоб запобігти надмірно швидкому стомленню, корисно під час перерв у роботі проводити виробничу гімнастику. Під час її виконання основне навантаження переноситься на ті м’язи, які мало беруть участі в праці, що веде до збудження нових ділянок мозку. В тих його частинах, які були збуджені під час роботи, розвивається гальмування. За цей час вони відновлюють свою працездатність.

У наші дні у виробництво широко впроваджується механізація і автоматизація трудомістких процесів, що полегшує працю робітників. В тих галузях господарства, де виробництво ще цілком не механізовано, великого значення набуває раціоналізація праці. В результаті раціоналізації усуваються зайві рухи робітників, встановлюється найсприятливіший ритм роботи різних груп м’язів. Такий ритм забезпечує поперемінне збудження! і гальмування ділянок мозку, що регулюють роботу м’язів, у найвигіднішому для нервової системи темпі. Це сприяє запобіганню її переобтяження.

Гігієна розумової праці. Розумова праця зв’язана з діяльністю величезної кількості клітин кори, які беруть участь у найскладніших процесах, що зумовлюють мислення. Тривала розумова робота викликає наростання стомлення в центральній нервовій системі. Гальмування в ній починає переважати над збудженням. При розумовій праці збудженим ділянкам центральної нервової системи потрібний відпочинок. Добрим засобом такого відпочинку є гімнастика або інше фізичне навантаження під час перерв у роботі. Заняття в навчальних майстернях, на шкільній ділянці не тільки готують нас до майбутньої праці, а й перешкоджають розвиткові стомлення в центральній нервовій системі. В тих ділянках мозку, які були збуджені під час уроків у класі, розвивається гальмування. Таке саме значення мають уроки фізкультури в школі, п’ятихвилинні перерви для занять гімнастикою в установах.

Чергування фізичної і розумової праці має першорядне значення для захисту центральної нервової системи людини від наростання стомлення.

Визнаючи той факт, що вища нервова діяльність людини складніша, ніж у тварин, І.П. Павлов у той же час вказував, що основні фізіологічні закономірності діяльності кори головного мозку, найзагальніші основи вищої нервової діяльності однакові у вищих тварин і в людини. Це означає, що найскладніша діяльність кори великих півкуль головного мозку людини здійснюється шляхом аналізу і утворення тимчасових зв'язків (синтезу), що в ній відбуваються процеси іррадіації і концентрації збудження і гальмування, процеси взаємодії індукції цих процесів і формування складних динамічних стереотипів. Звичайно, проявляються всі ці основні закономірності у людини складніше, ніж у тварин.
Якщо у тварин умовні рефлекси виробляються на безпосередні сигнали дійсності — зорові, слухові, нюхові, смакові і т.д., то у людини умовні рефлекси утворюються ще й на словесні подразники, тобто на слова.
Сукупність безпосередніх сигналів (звуків, кольорів, запахів і т.д.) І.П. Павлов назвав першою сигнальною системою дійсності, яка властива всім тваринам і людині. Словесні подразники утворюють другу сигнальну систему, властиву людині. Слово, мовні сигнали можуть не тільки змінювати безпосередні сигнали, а й узагальнювати їх, виділяючи окремі ознаки предметів і явищ, встановлювати їхні зв'язки.
Виникнення другої сигнальної системи внесло новий принцип у діяльність великого мозку людини. І.П. Павлов писав, що наші відчуття, сприйняття і уявлення, які належать до навколишнього світу, є першими сигналами дійсності, конкретними сигналами. А мова, передусім кінестетичні подразнення, які йдуть в кору від мовних органів, є другими сигналами, сигналами сигналів. Вони являють собою абстрагування від дійсності і допускають узагальнення, що є додатковим спеціально людським явищем мислення, яке створює спочатку загальнолюдський емпіризм і, нарешті, науку — зброю вищого орієнтування людини у і навколишньому світі і в собі самій.
У складній взаємодії першої і другої сигнальних систем провідна роль належить другій сигнальній системі. Вона регулює діяльність першої сигнальної системи і безумовні рефлекси. Людина може свідомо 1 загальмувати умовні і безумовні рефлекси. Слово, як умовний подразник соціального порядку, на відміну від умовних подразників тварин, може стати набагато сильнішим фактором впливу, ніж безумовні подразники. Завдяки другій сигнальній системі можливе узагальнення, абстрактне мислення, що є спеціально людським, вищим мисленням.
Значення словесної, другої сигнальної системи в житті людей надзвичайно велике: мова служить засобом спілкування, словами люди передають один одному свій досвід і знання, виражають свої думки і почуття, бажання і т.д. Весь індивідуальний розвиток дитини, набуття нею знань і майстерності зв'язані з мовою. Взаємний вплив людей здійснюється через другу сигнальну систему.
У вищій нервовій діяльності дітей молодшого шкільного віку ще переважає перша сигнальна система, яка зумовлює конкретний, наочно-образний характер їх мислення. Але й друга сигнальна система в цьому віці розвивається з наростаючою швидкістю. Це проявляється насамперед в утворенні тонших і міцніших зв'язків, що формуються на основі єдності чуттєвих вражень і слова, яке відіграє для дитини дедалі більшу роль.

27-28

Відомо, що у кожної людини є свої особисті риси. Виходячи з цього давньогрецький філософ і лікар Гіппократ виділив 4типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. Справжня природа цих явищ була встановлена І.П.Павловим в процесі вивчення ВНД.
І.П. Павлов, вивчаючи особливості утворення і перебігу умовних рефлексів у тварин, звернув увагу на те, що швидкість їх утворення, міцність, гальмування залежить від індивідуальних властивостей їх нервової системи. Це дало йому змогу виділити типи ВНД.
Тип ВНД – це сукупність властивостей нервових процесів, що обумовлені спадковими особливостями організму і набутими в процесі індивідуального життя.
І.П. Павлов виділив типи ВНД на основі 3 показників нервових процесів (збудження і гальмування):
- сили – здатності клітин кори мозку зберігати адекватні реакції на сильні і надсильні подразники;
- рухливості – швидкості переходу процесу збудження в гальмування, і навпаки;
- урівноваженості – однакова вираженість за силою процесів збудження і гальмування. Нервові процеси можуть бути врівноважені, або один з них може переважати над іншим.
На основі вивчення особливостей нервових процесів І.П. Павлов виділив 4 типи ВНД для тварин. Учений вважав, що основні типи ВНД, виявлені у тварин, збігаються з чотирма темпераментами, встановленими у людей Гіппократом:
1. Холерик – сильний, неврівноважений, рухливий.
У дітей даного типу збудження домінує над гальмуванням. Вони непосидючі, рухливі, малодисципліновані, нерідко агресивні, легко збудливі. Серед них зустрічаються дуже здібні, емоційні, темпераментні. Рухаються швидко, мова теж швидка. Виховання і навчання таких дітей потребує великої витримки і такту, цілеспрямованих дій вчителя і батьків. Тренуваннями можна посилити в них процеси гальмування і послабити процеси збудження.
2. Сангвінік – сильний, врівноважений, рухливий.
У дітей процес збудження легко змінюється гальмуванням і навпаки. Всі умовні рефлекси утворюються легко і швидко. Такі діти життєрадісні і працелюбні, дисципліновані, вчаться добре. Мова в них швидка, але плавна. Володіють великим словниковим запасом. Перебудова динамічного стереотипу відбувається без ускладнень.
3. Флегматик – сильний, врівноважений, інертний.
У дітей мала рухливість нервових процесів, збудження змінюється гальмуванням повільно, перехід від одного виду діяльності до іншого утруднений. Умовні рефлекси утворюються повільно, але вони міцні. Мова спокійна, правильна, без надлишкової жестикуляції. Діти спокійні, вперті, малорухливі, посидючі, дисципліновані.
4. Меланхолік – слабкий тип.
У дітей слабка врівноваженість нервових процесів, умовні рефлекси формуються повільно. Сильні або тривалі подразники викликають у дітей позамежове гальмування, вони швидко втомлюються. Сторонні подразники легко викликають в них зовнішнє гальмування. Динамічний стереотип змінюється з великими труднощами. Вступивши до школи, такі діти важко контактують з іншими школяра, часто плачуть. Потребують постійного педагогічного спостереження., особливої уваги
І.П.Павлов поряд з чотирма спільними для людини і тварин типами, на основі врахування взаємодії та врівноваженості 1 та П сигнальної систем дійсності, виділив людські типи ВНД:
1. Художній тип – перша сигнальна система переважає над другою. Це художники, музиканти тощо – люди, які безпосередньо сприймають дійсність, користуються чуттєвими образами.
2. Мислительний тип – друга сигнальна система переважає над першою. Це філософи, математики тощо – люди, з вираженою здатністю до абстрактного мислення.
3. Середній тип – перша та друга сигнальні системи врівноважені. До цього типу належить більшість людей.

Одним з проявів вищої нервової діяльності людини є емоції (від лат. Emavere - вражаю, хвилюю). Вони являють собою реакції організму на вплив зовнішніх і внутрішніх подразників, що мають яскраво виражену суб'єктивну забарвлення і охоплюють всі види чутливості.
«Стан емоційної напруги супроводжується суттєвими змінами функцій ряду органів і систем, подібно до вибуху, який охоплює організм. Ці зміни функцій бувають настільки інтенсивними. Що представляються справжньої «вегетативної бурею». Однак у цій «бурі» є певний порядок. Емоції втягують в посилену діяльність лише ті органи і системи, які забезпечують кращу взаємодію організму з навколишнім середовищем. Виникає різке збудження симпатичної частини вегетативної нервової системи. У кров надходить значна кількість адреналіну, посилюється робота серця і підвищується артеріальний тиск, збільшується газообмін, розширюються бронхи, збільшується інтенсивність окисних і енергетичних процесів в організмі». (У. Кеннон).
Різко змінюється характер діяльності скелетних м'язів. Якщо у звичайних умовах окремі групи м'язових волокон включаються в роботу по черзі, то в стані афекту вони можуть включитися одночасно. Крім того. Блокуються процеси, які гальмують м'язову діяльність при стомленні. Щось подібно відбувається в інших системах організму, завдяки чому емоційне збудження миттєво мобілізує всі наявні в організму резерви.
Відомо, що процеси життєдіяльності протікають з різною інтенсивністю. Організм у кожній ситуації реагує адекватно виникли умовам, для чого існують точні пристосувальні механізми. В нерухомій тканини скелетної м'яза функціонує близько 25-30 капілярів на 1 кв. мм її перетину. А при максимальній м'язовій напрузі в 100 разів більше. У людини в стані спокою обсяг дихального повітря дорівнює приблизно 500 мл. У той час як життєва ємність легенів може досягати 5000 мл і більше. Отже, у спокої використовується близько 10% життєвої ємності легень.
Навіть при інтенсивній діяльності зберігається значна кількість потенційних можливостей. Вони використовуються лише в надзвичайних умовах, у стані емоційної напруги.
Одночасно пригнічуються реакції і функції організму, які в даний момент не є життєво необхідними. Зокрема, гальмуються функції, пов'язані з процесами накопичення, асиміляції енергії, зростають процеси дисиміляції, даючи організму необхідні енергетичні ресурси.
При емоціях змінюється суб'єктивний стан людини. Більш тонко працює інтелектуальна сфера, пам'ять, особливо чітко сприймаються впливу навколишнього середовища.
У стані спокою мислення нерідко буває шаблонним, стереотипним. У моменти емоційного підйому приходить натхнення, опромінюють відкриття, переживається радість творчості. Емоція - це стан вищого підйому духовних і фізичних сил людини.
У формі відповідних реакцій організму. Виникають у надзвичайних умовах, емоції сформувалися в процесі еволюції як механізм пристосування. Організм, який володів здатністю до екстреної мобілізації своїх ресурсів у важкій обстановці, не витримував боротьби за існування і гинув.
Але надмірні за вираженості емоційні реакції можуть виявитися шкідливими, привести до виникнення ряду захворювань. Лікар повинен уміти попередити можливі наслідки таких емоційних напружень. Для цього необхідно знати умови запуску емоцій.
Емоції виникають лише в тому випадку, якщо перед організмом коштує яка-небудь задача (потреба, мета), а коштів для вирішення (задоволення, досягнення) її виявляється недостатньо. Засоби для досягнення мети - це інформація-вміння, навички, досвід - (І), енергія (Е), час (В). Для досягнення будь-якої мети існують об'єктивно необхідні інформація. Енергія і час (відповідно Ін, Ен, Вн). У випадку, якщо існуючі в організму інформація, енергія і час (Ін, Ен, Вн) менше необхідних, виникає стан напруги (СН), виражене тим сильніше, чим важливіше мета і чим більше дефіцит необхідних коштів.
Зазначені відносини можуть бути виражені формулою:
СН = Fц (Ін x Ен - Іс, Ес, Вс),
СН - стан напруги, Ц - мета (завдання, потреба).

ВНД полягає в безперервному аналізі зовнішніх подразнень і формуванні на його основі пристосувальної поведінки та цілеспрямованому сприйнятті навколишньої дійсності, тобто синтезу.
Імпульси, що надійшли у головний мозок аналізуються, розрізняються, синтезуються, узагальнюються. Здатність кори розрізняти, вичленити окремі подразники, диференціювати їх є виявленням аналітичної діяльності кори великого мозку. Початковий аналіз здійснюється в рецепторах. Синтетична діяльність кори полягає в об’єднанні, узагальненні збудження, що виникло в різних ділянках кори великих півкуль під впливом різних подразників. Утворення тимчасового зв’язку, що лежить в основі будь-якого рефлексу – приклад синтетичної діяльності кори.
Основою аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль є взаємодія основних нервових процесів – збудження і гальмування. Ці процеси володіють властивостями: іррадіацією – здатність поширюватись по нервових структурах, концентрацією – здатність збиратися в тій ділянці ЦНС, де вони виникли, та індукцією – взаємонаведення одного процесу іншим.
Збудження і гальмування, що виникають у певній зоні кори великих півкуль, розповсюджуються на інші її ділянки. Через деякий час це розповсюдження змінюється їхнім збіганням – концентрацією. Це явище спостерігається постійно. Концентрація процесу збудження в одній ділянці кори викликає пригнічення діяльності інших (гальмування). З часом в збудливій ділянці розвивається гальмування, а навколо ділянки гальмування розвивається збудження. Все це приклади індукції – це наведення протилежного процесу: збудження викликає гальмування. а гальмування – збудження.
Концентрація уваги молодших школярів – це ослаблення іррадіації і посилення індукції. Коли учень зацікавлений розповіддю вчителя, в корі великих півкуль розвивається сильна ділянка збудження – домінанта. Сторонні подразники в силу гальмування, що розвинулося навколо збудження, не сприймаються дитиною. Це приклад негативної індукції. І навпаки, при нецікавій розповіді вчителя матеріалу уроку в центрах, пов’язаних з розповіддю, виникає гальмування. А в ділянках кори, які оточують дані центри, виникає збудження і дитина легко відволікається від змісту уроку сторонніми подразниками. Це приклад позитивної індукції. Послідовна індукція спостерігається, коли після закінчення уроків в учнів проявляється посилена рухова активність після тривалого гальмування в руховій області кори великих півкуль протягом уроку.
У процесі навчання особливу роль відіграє виховання гальмування, що сприяє концентрації уваги школярів на матеріалі, що вивчається. Учні із слабкими гальмівними процесами не володіють витримкою, не дотримуються правил поведінки. Наслідком тренування гальмування в учнів молодших класів є все більша концентрація процесів збудження і гальмування, що впливає на пізнавальну діяльність і на поведінку школярів.
У корі великих півкуль відбуваються постійні зміни процесів збудження і гальмування.
Зовнішній світ діє на організм не поодинокими подразниками, а системою одночасних і послідовних подразників. Якщо ця система часто повторюється, то це призводить до утворення динамічного стереотипу. Динамічний стереотип – це послідовний ланцюг умовно-рефлекторних актів, які здійснюються в певному порядку і в певний час. Завдяки утворенню ланцюгу певних реакцій кожна попередня діяльність організму є умовним подразником для наступної.
Вироблення стереотипу – приклад складної синтезуючої діяльності кори. Динамічний стереотип – основа утворення звичок, вироблення умінь і навичок, режиму дня. Ходьба, біг, стрибки, катання на лижах, гра на скрипці, письмо – це навички, в основі яких лежить утворення динамічних стереотипів в корі великого мозку. Стереотипи зберігаються багато років і становлять основу поведінки людини.
Фізіологічною основою динамічного стереотипу є наявність зв’язків між корою великих півкуль і підкіркою. Чим частіше підкріплюється цей зв’язок, тим міцніший динамічний стереотип. Динамічний стереотип важко виробляється і піддається змінам. Якщо дитина неправильно сидить, тримає ручку при письмі, то важко її перевчити. Але, якщо у дитини вироблено міцний умовний рефлекс мити руки перед їдою, правильно сидіти за столом, акуратно їсти, то в подальшому вона буде робити це автоматично. рефлекторно. Зміна стереотипу залежить від індивідуально – типологічних особливостей дитини. Особливо критичною є зміна динамічного стереотипу для дітей з слабким типом ВНД. Прикладом зміни стереотипів може бути зміна діяльності дитини при вступі до школи. Полегшити цей процес можна за умови чутливого ставлення до дітей вчителя і батьків. Труднощі переробки стереотипів змушують особливу увагу звертати на правильність прийомів виховання і навчання дітей з перших років життя.

З метою гігієнічної оцінки режиму дня дітей і підлітків використовують методи анкетування, інтерв'ювання та хронометражних спостережень.

В ході досліджень необхідно отримати інформацію про наявність та тривалість у режимі дня основних режимних елементів (сон, навчальна діяльність у школі, режим харчування, відпочинок з перебуванням на свіжому повітрі, підготовка домашніх завдань, виконання домашніх обов'язків, вільний час), правильність та доцільність їх взаєморозташування, відповідність стану здоров'я, віково-статевим, анатомо-фізіологічним і функціональним особливостям організму та індивідуальним схильностям дитини.

У ході складання режиму дня необхідно указати початок і кінець кожного елементу впродовж всієї доби від пробудження до сну.

ігієнічна оцінка організації навчального процесу у школі передбачає вивчення навчального розпорядку, розкладу занять та організації уроку.

Контроль за навчальним розпорядком пов'язаний з визначенням часу занять у школі, тривалості уроків, перерв між ними та змінами, відповідності кількості уроків протягом року та тижня навчальному плану.

Основними елементами санітарно-гігієнічного нагляду за розкладом занять є визначення відповідності розподілу та чергування предметів впродовж навчального дня і навчального тижня стану здоров'я та морфофункціональним можливостям організму дітей і підлітків, урахування особливостей фізіологічної кривої працездатності учнів, вивчення ступеня складності предметів та характеру їх взаєморозташування (наявнiсть здвоєних урокiв, розміщення поряд урокiв з предметів, подібних за змiстом або за видом дiяльностi, наприклад, рiдна мова та iноземна мова, алгебра та геометрiя i т.д.).

Основою здорового способу життя, ефективної первинної і вторинної профілактики різних захворювань є особиста гігієна — комплекс заходів, спрямованих на збереження та зміцнення здоров'я шляхом дотримання гігієнічних вимог у повсякденному житті й діяльності людини. Важливе місце посідає в особистій гігієні – гігієна одягу, зокрема – взуття.
Основним функціональним призначенням численних різновидів побутового і спеціального взуття є захист ніг від механічних по-шкоджень, охолодження або перегрівання, забруднення, укусів ко-мах, впливу несприятливих фізичних, хімічних, біологічних чин-ників. За призначенням розрізняють взуття побутове, спортивне, спеціальне робоче, дитяче, військове, лікувальне (ортопедичне) тощо. У поєднанні з одягом взуття є важливою частиною туалету, воно має велике естетичне значення, відображаючи культуру, вихован-ня, формує зовнішній вигляд людини.
Взуття повинно відповідати таким вимогам:
1. Мати малу теплопровідність, забезпечувати оптимальний мікроклімат взуттєвого простору, його вентиляцію.
2. Бути зручним у користуванні, не порушувати кровопоста-чання, ріст і формування кістково-м'язових елементів ступні, не утруднювати рухів під час ходьби, занять фізичною культурою і трудових процесів.
3. Забезпечувати захист ступні від несприятливих фізичних, хімічних і біологічних впливів.
4. Не виділяти у взуттєвий простір хімічні речовини в концен-траціях, які здатні в реальних умовах експлуатації несприятливо впливати (шкірно-подразнююча, резорбтивна, алергічна дія) на шкіру ступні та організм у цілому.
5. Відповідати віковим та іншим фізіологічним властивостям організму.
6. Легко чиститись і висушуватись, тривалий час зберігати початкову конфігурацію та гігієнічні властивості.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 409 | Нарушение авторских прав