АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Вклад українських учених у розвиток генетики.

Величезну роль у розвитку анатомії, фізіології, шкільної гігіє­ни, психології і педагогіки відіграли погляди, висловлювання і праці вітчизняних просвітителів — О. М. Радищева, О. І. Герцена, В. Г. Бєлінського, М. Г. Чернишевського, М. О. Добролюбова, К. Д. Ушинського та ін. К. Д. Ушинський у працях «Педагогічна антропологія», «Праця в її психічному і виховному значенні» під­креслює, яке велике значення має знання вчителем особливостей дитячого організму, що розвивається.

Багато зробив для посилення уваги до здоров'я підростаючого покоління перший нарком охорони здоров'я М. О. Семашко. Він, зокрема, наголошував на тому, що вікову анатомію, вікову фізіо­логію, педагогіку й психологію слід розглядати у нерозривному зв'язку з шкільною гігієною.

С.М.Гершензон (1906-1998) встановив властивість екзогенної ДНК спричинювати мутації (1939);

розвинув положення про важли­ву еволюційну роль адаптивного генетичного поліморфізму;

всупе­реч пануючій думці про генетичну інертність гетерохроматинового району Х-хромосоми дрозофіли встановив число і локалізацію генів у цьому районі та з'ясував його роль у кон'югації статевих хромо­сом; вперше отримав дані про можливість зворотної передачі гене­тичної інформації від РНК до ДНК (1960). Зробив великий вклад у підготовку генетичних кадрів. Протягом багатьох років студенти ви­вчали генетику за його підручником "Основи сучасної генетики", яка була видана двічі й удостоєна Державної премії України.

Г.Д.Бердишев (нар. у 1930 р.) відомий своїми працями в галузі онтогенетики, геронтології та ювенології (його власний термін, що означає науку про продовження молодості), сформулював синтетичну теорію онтогенезу людини, в основі якої лежить принцип генетичної детермінації всіх етапів онтогенезу, у тому числі і фази старіння.

У 1984-1987 pp. працював експертом з питань молекулярної біології і генетики у Всесвітній організації охорони здоров'я (ВООЗ). Автор навчальних посібників з медичної генетики, загальної і молекулярної генетики, за якими вчиться не одне покоління студентів України.

4. Основи і особливості генетики людини

Генетика людини - наука, яка вивчає спадковість і мінливість людини. Основне завдання генетики людини - вивчити закономір­ності спадковості і мінливості людини з метою збереження здоров'я нині існуючих і майбутніх поколінь.

Методи вивчення спадковості людини - генеалогічний, близнюковий, цитогенетичний, біохіміч­ний, популяційно-статистичний, дерматогліфічний, молекулярно-ге­нетичні.

Спадковість людини як самостійний предмет дослідження впе­рше виділив у 1865 р. англійський учений Ф.Гальтон (1822-1911), якого вважають одним із засновників генетики. Він народився в тому самому році, що і Г.Мендель. Ф.Гальтон доводиться двоюрідним братом Ч.Дарвіну (1809-1882) - автору теорії еволюції шляхом при­родного добору. Обидва вони - онуки англійського лікаря і натуралі­ста Е.Дарвіна (1731 -1802), відомого своїми прогресивними погляда­ми на природу.

Ф.Гальтон запропонував ряд методів генетичного аналізу люди­ни (генеалогічний, близнюковий, статистичний, дерматогліфічний), вивчав питання кількісної оцінки властивостей людини (характер, інтелект, талановитість, працездатність) та їх успадкування, створив особливий напрямок у генетиці - євгеніку (грец. еи - добрий, genesis - рід, походження) і визначив основну мету її - поліпшити людину і людський рід у цілому.

Шляхи такого "поліпшення" він вбачав у вибірковому розмноженні одних людей (наприклад, обда­рованих, талановитих) і обмеженні інших шлюбів. Теоретично євге­ніка грунтувалася на реальних фактах спадкової обумовленості нор­мальних і патологічних ознак, а практично здійснювалася в ряді кра­їн (фашистська Німеччина) як антигуманне визнання окремих категорій населення неповноцінними, які в законодавчому порядку підлягали примусовій стерилізації ("расова гігієна"). Євгенічні про­грами надовго затримали розвиток генетики людини.

Основні наукові напрямки розвитку сучасної генетики людини: Цитогенетикавивчає хромосоми людини, їх структурно-функціо­нальну організацію, картування, розробляє методи хромосомного ана­лізу. Досягнення цитогенетики застосовуються для діагностики хро­мосомних хвороб людини.

Популяційна генетикадосліджує генетичну структуру людських популяцій, частоту алелей окремих генів (норма­льних і патологічних) у популяціях людей, прогнозує і оцінює генетич­ні наслідки забруднення довкілля, вплив антропогенних факторів сере­довища на біологічні процеси, що перебігають у людських популяціях (мутаційний процес). Ці дослідження дозволяють прогнозувати часто­ту деяких спадкових хвороб у поколіннях і планувати профілактичні заходи.

Біохімічна генетикавивчає біохімічними методами шляхи реа­лізації генетичної інформації від гена до ознаки. За допомогою біохімі­чних методів розроблені експрес-методи діагностики ряду спадкових хвороб, у тому числі методи пренатальної (допологової) діагностики.

Розробка системи захисту генофонду людей від іонізуючої радіації - одне з основних завдань радіаційної генетики. Імунологічна генетика(імуногенетика) вивчає генетичну обумовленість імунологічних ознак організму, імунних реакцій.

Фармакологічна генетика(фармакогенети­ка) досліджує генетичну обумовленість реакцій окремих людей на лі­карські засоби та дію останніх на спадковий апарат.

Особливості генетики людини. На відміну від класичних об'єктів генетики, людина - специфіч­ний і складний об'єкт генетичного аналізу. Специфічність людини полягає в тому, що вона поєднує в собі закони органічної еволюції і закони соціального життя.

Гібридологічний метод, основу якого ста­новить система експериментальних схрещувань, для людини не­прийнятний. Експериментальні шлюби для людини неможливі. Ге­нетичні експерименти на людях заборонені. Існують й інші особ­ливості, які створюють труднощі при вивченні спадковості і мінливості людини.

Основні з них такі:

1. Повільна зміна поколінь (приблизно через 25-30 років). Тривалість

життя людини, як об'єкта спостережень, може перевищувати три­валість життя дослідника.

2. Мала кількість дітей у кожній сім'ї.

3. Складний каріотип, який включає 46 хромосом (24 групи зчеплення -22 пари аутосом, Х-, Y- хромосоми). Для порівняння -у дро­зофіли 8 хромосом (4 групи зчеплення).

4. Людині властивий значний генотиповий поліморфізм, що, поряд з різними екологічними і соціальними умовами, обумовлює високу

ступінь фенотипового поліморфізму

Література

1. Бердишев Г.Д., Криворучко І.Ф. Медична генетика: Навч. посібник.- К.: Вища школа,1993.- 143 с.: іл.

2.Леонтьева Н.Н. Анатомия и физиология детского организма.-М.:Просвещение.-1986.

3. Лишенко І.Д. Генетика з основами селекції: Навч. посібник.- К.: Вища школа.- 1994, - 416 с.: іл..

4. Матюшонок М.Т. Анатомия й физиология й гигиена детей младшого школьного возраста.- М.:Просвещение.- 1970.

5.Таболин В.А., Бадалян Л.О. Наследственные болезни у детей.- М.: Медицина. - 1971

6. Фогель Ф., Мотульский А. Генетика человека. – М.: Мир. - 1989

а) основна:

1.Бариляк І.Р., Ковальчук Л.Є., Скибан Г.В. Медико-генетичний словник.- Тернопіль: Укр. мед. книга, 2000.-376с.

2.Бердишева Г.Д., Криворучко І.Ф. Медична генетика: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1993.- 143с.

2.Гайда С.П. Анатомія і фізіологія людини. - К.: Вища шк., 1990. 236с.

3. Коляденко Г.І. Анатомія людини: Підручник. 4-те вид. - К.: «Либідь», 2007.- 384с.

4. Кулікова Н.А., Ковальчук Л.Є. Медична генетика: Підручник. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2004.- 188с.

5. Кучеров І.С.Фізіологія людини і тварин.-К.: Вища шк.., 1991.

6. Масаригін А.Г., Масаригін В.Г., Гончарова В.М. Анатомія і фізіологія людини: Посібник для вчителів.- К.: «Радянська школа», 1975.

7. Маруненко І.М., Неведомська С.О., Бобрицька В.І. Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної гігієни.- К.: Видавничий дім «Професіонал», 2004.

8. Мислицький В.Ф., Пішак В.П., Проняєв В.І. Спадкові синдроми: Епонімічний словник-довідник. - Чернівці: Прут, 1998.- 356с.

9. Околітенко Н.І., Гродзинський Д.М. Основи системної біології. - К.: «Либідь», 2005.

10. Пішак В.П., Мещишен І.Ф., Пішак О.В., Мислицький В.Ф. Основи медичної генетики.- Чернівці: Медакадемія, 2000.-248с.

11. Плахтій П.Д., Мисів М.П., Циганівська О.І. Вікова фізіологія. Теорія, практикум, тести: навчальний посібник. - Кам’янець - Подільський: ПП Буйницький О.А., 2008.- 332с.

12.Хрипкова А.Г.- Вікова фізіологія. - К., Вища шк., 1982

13.Чайченко Г. М. та ін.. Фізіологія людини і тварин: Підручник / Г.М. Чайченко, В.О.Цибенко, В.Д.Сокур / За ред. В.О. Цибенка. - К.: Вища шк. - 2003.- 463с.

б) додаткова:

1. Агаджанян Н.А., Коробков А.В.- Практикум по нормальной физиологии. - М.: Высшая школа, 1983.

2. Алиханян С.И., Акифьев А.П., Чернин Л.С. Общая генетика: Учеб. для студ. биол. спец. ун-тов.- М.: Высшая школа. - 1985.- 448с.

3. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем.- М.: Медицина, 1975.-448с.

4. БатуевА.С. Высшая нервная деятельность.- М.: Высшая школа. - 1991.- 256с.

5. Барабой В.А. Стресс: природа, биологическая роль, механизмы, исходы.- К., 2006.- 626с..

6. Брехман И.И. Валеология - наука о здоровье. - М.: ФИС,1990.- 207с.

7. Вайнер Э.Н. Валеология: Учебник для вузов. - М.: Флинта: Наука, 2001.- 416с.

8. Грабовой А.Н., Чайковский Ю.Б. Основы цитологи. Общая гистология. - К., 2004.-88с.

8. Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної гігієни.- К.: Радянська школа.- 1967

9.Леонтьева Н.Н. Анатомия и физиология детского организма. –М.:Просвещение.-1986.

10.Ловейко И.Д. Лечебная физкультура у детей при дефектах осанки,сколиозах и плоскостопии.-Ленинград.: Медицина,1982.-142с.

11. Матюшонок М.Т. Анатомия й физиология й гигиена детей младшого школьного возраста.- М.:Просвещение.- 1970.

12. Маркасян А.А. Вопросы возрастной физиологии.- М.: Просвещение. - 1974.

13. Сапин М.Р., Брыксина З.Г. Анатомия и физиология детей и подростков: Учебн. пособие для студ. пед. Вузов.- М.: Издательский центр» Академия», 2002.- 456с.

14.Слюсарев А.А. Биология с общей генетикой. – М.: Медицина. - 1978.

15.Смирнов В.М., Дубровский В.И. Физиология физического воспитания и спорта: Учебн. для студ. средн. и высши. учебных заведений.- М.: Изд-во ВЛАДОС.- ПРЕСС. 2002.- 608с.

16. Таболин В.А., Бадалян Л.О. Наследственные болезни у детей. – М.: Медицина. – 1971.

17. Хрипкова А.Г. Возрастная физилогия и школьная гигиена. - М.: Просвещение. - 1980.

18. Шмидт Р. Физиология человека. 3т. – М.: Мир. – 1996.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 747 | Нарушение авторских прав