АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Структура синапсу

Типовий синапс - аксо-Дендритичні хімічний. Такий синапс складається з двох частин: пресинаптической, утвореної булавовидним розширенням закінченнямаксона передавальної клітини і постсинаптической, представленої контактують ділянкою цітолемми сприймає клітини (в даному випадку - ділянкою дендрита). Синапс являє собою простір, що розділяє мембрани контактують клітин, до яких підходять нервовізакінчення.

Передача імпульсів здійснюється хімічним шляхом за допомогою медіаторів або електричним шляхом за допомогою проходження іонів з однієї клітини в іншу. Між обома частинами є синаптична щілину, краї якої укріплені міжклітиннимиконтактами. Частина аксолемми булавовидний розширення, прилеглих до синаптичної щілини називається пресинаптической мембраною. Ділянка цітолемми сприймає клітини, що обмежує синаптичну щілину з протилежного боку, називається постсинаптической мембраною, В хімічних синапсах вона рельєфна і містить численні рецептори. У синаптичному розширенні є дрібні везикули, так звані синаптичні пухирці, що містять або медіатор (речовина-посередник у передачізбудження), або фермент, що руйнує цей медіатор. На постсинаптической і пресинаптической мембранах присутні рецептори до

57. Довга́стий мо́зок (цибулина) (лат. myelencephalon, medulla oblongata, seu bulbus) — нижня частина стовбура головного мозку, що безпосередньо переходить у спинний мозок і значною мірою зберегла його сегментарні риси будови. У людинидовгастий мозок становить порівняно невелику частку від загального об'єму головного мозку: має довжину приблизно 3 см, а ширину 2 см у найширшому місці і 1.5 см — у найвужчому. Це філогенетично найдавніший відділ головного мозку. Розташований між варолієвим мостом і спинним мозком, в який непомітно переходить у ділянці великого отвору потиличної кістки. Верхня частина довгастого мозку розширена у вигляді цибулини, тому його інколи називають цибулиною.

У довгастому мозку розташовані ядра деяких із черепних нервів, зокрема язиково-глоткового, блукаючого, під'язикового. Цими нервами він пов'язаний з різними органами і тканинами організму, а низхідними і висхідними провідними шляхами — з усіма відділами ЦНС. В цій ділянці головного мозку знаходиться частина ретикулярної формації, а також дихальний ісерцево-судинний нервові центри і центри рефлексів чхання, кашлю, ковтання, гикання, блювання та смоктання.

[ред.]Анатомія

[ред.]Вентральна поверхня

На вентральній поверхні довгастого мозку добре помітна глибока щілина (лат. fissura mediana anterior), обабіч якої розташовані виступи — піраміди довгастого мозку (лат. pyramis medullae oblongatae), сформовані волокнами кортико-спінальних (кірково-спинномозкових, пірамідальних) провідних шляхів, що сполучають моторну кору головного мозку ізнейронами передніх рогів спинного мозку. Кірково-спинномозковий шлях є провідником свідомих рухових імпульсів відкори головного мозку в спинний мозок. На межі довгастого і спинного мозку розташоване перехерестя пірамід, де дві третини рухових волокон кортико-спінального шляху перехрещуються, після чого спускаються в бічних канатиках спинного мозку. Решта волокон проходять у спинному мозку в складі переднього канатика (передній кірково-спинномозковий шлях). Вони перехрещуються вже у межах того сегмента, де передають імпульси до рухових нейронів переднього рогу. Тому, рухові волокна кортико-спінального шляху повністю перехрещені, внаслідок чого кора правої півкулі передає імпульси дом'язів лівого боку тіла і навпаки.

[ред.]Латеральна поверхня

З боків від пірамід на латеральній поверхні довгастого мозку добре помітні випуклі оливи (лат. oliva), сформовані переважно ядрами оливи (лат. nucleus olivaris inferior), що передають мозочку сенсорну інформацію про стан розтягу від м'язів та суглобів. Оливи мають довжину приблизно 1.25 см, у верхній частині межують із мостом, із борозни, що розділяє ці дві структури починаються корінці лицевого нерва. Із заглибини між оливами та пірамідами виходять корінці під'язикового нерва, від боків довгастого мозку також відходять блукаючий та язико-глотковий і частина корінців додаткового нервів.

[ред.]Дорзальна поверхня

Центральний канал спинного мозку, заповнений спинномозковою рідиною, у місці переходу в головний мозок розширюється, формуючи порожнину четвертого шлуночка. Таким чином довгастий мозок бере участь у формуваннІ вентральної стінки цього шлуночка (із дорзального боку він обмежений судинним сплетенням).

На задній поверхні довгастого мозку помітні чітко розділені тонкий (лат. fasciculus gracilis) і клиноподібний (лат. fasciculus cuneatus) пучки, що є продовженнями задніх канатиків спинного мозку. У верхній частині цибулини вони V-подібно розходяться розширюються, формуючи тонкий (лат. clava) і клиноподібний горбки (лат. tubercle cuneate) відповідно. Перший розташований присередньо і нижче, другий — латеральніше і вище. У цих горбках розташовані тонке (лат. nucleus gracilis) і клиноподібне (лат. nucleus cuneatus) ядра, що відіграють роль реле провідних шляхів, які передають інформацію про загальне чуття від спинного мозку до соматосенсорної кори.

У верхній частині довгастого мозку від його дорзальної поверхні відходять нижні мозочкові ніжки (лат. pedunculus cerebellaris inferior), які розходяться у боки, частково формуючи латеральні стінки четвертого шлуночка, і сполучають цибулину із мозочком.

[ред.]Ядра довгастого мозку

У довгастому мозку розташовуються ядра черепних нервів:

· Ядро під'язикового нерва (лат. nucleus nervi hypoglossi);

· Ядро додаткового нерва (лат. nucleus nervi accessorii);

· Дорзальне ядро блукаючого нерва (лат. nucleus dorsalis nervi vagi, nucleus posterior nervi vagi);

· Спинномозкове ядро трійчастого нерва (лат. nucleus spinalis nervi trigemini);

· Подвійне ядро (лат. nucleus ambiguus) — дає початок черепним корінцям додаткового нерва і моторним волокнам блукаючого та язикоглоткового нервів;

· Ядро одинокого шляху (лат. nucleus tractus solitarii) — тут закінчуються чутливі волокна лицевого, язикоглоткового та блукаючого нервів.

Велику частину довгастого мозку займають ядра оливи, вони пов'язані з мозочком і беруть участь у регуляції рівноваги тіла. Також у довгастому мозку розташовані тонке і клиноподбіне ядра, аркоподібне ядро (лат. nucleus arcuatus), що бере участь у комунікації між мозочком та кортикоспінальним провідним шляхом.

В центральній частині довгастого мозку знаходиться частина ретикулярної формації (сітчастого утвору), що складається із великої кількості нервових волокон, що проходять перпендикулярно одне до одного — частина у повоздовжньому напряму, інші — в поперечному. У передній частині сітчастого утвору фактично відсутні тіла нейронів, через що вона називається білою ретикулярною формацією, у латеральній частині їх навпаки багато, через те вона виглядає, і відповідно називається, сірою. У ретикулярній формації також розташовуються два маленькі ядра — ядро Роллера і латеральне ядро.

Ядра черепних нервів(дорзальний вигляд)

[ред.]Функції довгастого мозку

Всі функції довгастого мозку в організмі можна поділити на три основні групи: провідникові, рефлекторні та тонічні.

[ред.]Провідникові функції

Через довгастий мозок проходять всі висхідні і нисхідні шляхи, що сполучають спинний мозок із головним. Тут формуються присінковоспинномозкові та сітчастоспинномозкові провідні шляхи і закінчуються кірковобульбарні волокна.

[ред.]Рефлекторні функції

Довгастий мозок бере участь у рефлекторній регуляції вегетативних функцій організму, зокрема він пов'язаний із регулюванням дихання і артеріального тиску, також тут замикаються деякі захисні і харчові рефлекси.

[ред.]Дихальний центр

У довгастому мозку розташована основна частина дихального центру: центри вдиху (інспіраторний центр) та видиху (експіраторний центр), тоді як пневмотаксичний центр та центр апное містяться у варолієвому мості. Нейрони дихального центру нерівномірно розподілені в межах довгастого мозку: найбільша їх концентрація спостерігається у ядрі одинокого шляху (дорзальна респіраторна група), де переважають інспіраторні нейрони, та у подвійному ядрі (вентральна респіраторна група), що містить як інспіраторні так і експіраторні нейрони. В обидвох групах містяться бульбоспінальні нейрони, що передають збудження дихальним мотонейронам спинного мозку, переважна більшість із яких є повними інспіраторними нейронами, решта ж нервових клітин (ранні і пізні інспіраторні та експіраторні) пропріобульбарні — тобто не виходять за межі довгастого мозку.

У стані спокою дихальні рухи забезпечує тільки дорзальна респіраторна група, що відповідає за вдих, а видих відбувається пасивно. Чинники, що активують вдих, збуджують три групи нервових клітин у цій групі: бульбоспінальні клітини передають збудження до мотонейронів спинного мозку, забезпечуючи вдих, в той час як ранні інспіраторні нейрони пригнічують пізні, проте активність перших триває недовго, і після її завершення другі розгальмовуються і пригнічують повні інспіраторні нейрони, внаслідок чого вдих припиняється і починається видих. Експіраторні нейрони задіюються тільки під час глибокого дихання.

[ред.]Судинноруховий центр

У передньобічній ділянці довгастого мозку близько до його поверхні розташовані так звані зони M і S, при активації яких аретріальний тиск збільшується, а трохи нижче — зона L, що пригнічує зону S. Найважливішою із зазначених зон, ймовірно, є зона S, оскільки саме від неї нервові волокна прямують до спинного мозку, де утворюютьсинапси із передвузловими симпатичними нейронами, від яких починаються симпатичні судинно-звужувальні нерви.

Нейрони судиннорухового центру тонічно активні — вони постійно підтримують стан збудження, необхідний для підтримання нормального артерільаного тиску. Судинноруховий центр також відповідає за нормалізацію тиску в разі його відхилення від норми — здійснення так званих судиннорухових рефлекісів.

[ред.]Інші рефлекси довгастого мозку

На рівні довгастого мозку замикається велика кількість харчових (слиновидільний, жування, смоктання, ковтання) та захисних (кашлю, чхання, гикання, блювання) рефлексів, центри яких розташовані у ядрах черепних нервів.

59. Нервові волокна -це відростки нервових клітин, вкриті оболонкою. Кожне волокно складається з відростка нервової клітини, який лежить у центрі нервового волокна і називається осьовим циліндром, і оболонки, утвореної клітинами олігодендроглії, які тут називаються нейролемоцитами (шванівськими клітинами).
Залежно від наявності чи відсутності в складі оболонки жироподібної речовини мієліну, яка виконує роль своєрідного ізолятора, поділяють нервові волокна на:
- тонкі немієлінові - у них не розвивається мієлінова оболонка, їх осьові циліндри вкриті лише шванівськими клітинами, мають діаметр 1-4мкм, входять до складу вегетативних нервів і проводять нервові імпульси зі швидкістю до 15 м/с;
- товсті мієлінові - навколо осьового циліндра розміщується товста оболонка, яка містить у внутрішніх шарах мієлін, діаметр їх коливається від 1 до 20 мкм, швидкість передачі нервових імпульсів значно вища - до120 м/с. Мієлінові волокна зустрічаються переважно у складі периферійних нервів. Мієлінові волокна складаються із сегментів довжиною 0,5-2мм та немієлінових проміжків - перехватів Ранв’є довжиною 1-2мкм.
Нерви- пучки мієлінових та немієлінових нервових волокон,вміщені у загальну сполучнотканинну оболонку. У сполучнотканинній оболонці розташовані кровоносні та лімфатичні судини, що живлять нерви.
Розрізняють нерви:
- чутливі (аферентні) - утворені лише чутливими волокнами, які передають збудження до ЦНС,
- рухові (еферентні) - утворені лише руховими волокнами, які передають збудження від ЦНС до робочого органу,
- змішані - утворені чутливими і руховими волокнами.
Основні властивості нервових волокон:
- нервові волокна, що не втратили зв’язок з тілом клітини, здатні до відновлення - регенерації;
- висока збудливість та провідність - здатність під дією подразника переходити зі стану фізіологічного спокою в стан збудження та проводити його;
- висока лабільність - здатність за одиницю часу багато разів збуджуватися. Найбільш висока лабільність в мієлінових волокнах;
- відносна невтомлюваність - пов’язана з низькими енергетичними затратами при збудженні, високою лабільністю нервових волокон та їх роботою з постійним недовантаженням. Нервове волокно може відтворювати до 2500 імпульсів за 1с, а з нервового центру на периферію проводиться не більше 50-100 хвиль збудження за 1с, тому що лабільність нервових центрів невелика;
- збудження по нервових волокнах проводиться ізольовано в обох напрямках від місця його виникнення;
- швидкість проведення збудження по нервових волокнах залежить від діаметра волокна і структури його мембрани: чим товстіше волокно, тим більша швидкість проведення збудження в ньому. Нервовий імпульс по немієліновому волокну поширюється безперервно, а по мієліновому - стрибкоподібно від одного перехвату Ранв’є до іншого.
Механізм проведення збудження по нервовим волокнам. У нервових мієлінових волокнах збудження виникає лише в перехватах Ранв’є і ніби “перескакує” від одного перехвату до іншого, тому ПД поширюється дуже швидко.
У стані спокою зовнішня поверхня всіх перехватів Ранв’є заряджена позитивно. Між сусідніми перехватами немає різниці потенціалів.
При нанесенні подразнення в ділянці А виникає збудження внаслідок проходження іонів натрію всередину клітини, і цей збуджений перехват стає негативно зарядженим по відношенню до сусіднього не збудженого перехвату Б. Внаслідок виникнення різниці потенціалів між цими ділянками виникає потік іонів через навколишню тканинну рідину і аксоплазму. При цьому в ділянці Б на поверхні зменшується позитивний заряд в результаті того, що позитивно заряджені іони йдуть до ділянки А, а всередині зменшується негативний заряд внаслідок притягання позитивних іонів від ділянки А. Внаслідок цього в ділянці Б зменшується мембранний потенціал. А це і є деполяризація, яка при досягненні критичного рівня викликає виникнення ПД. Так ділянка Б стає збудженою і здатною збуджувати сусідній перехват.
ПД, що виник в одному перехваті, здатний викликати збудження не лише в тому, що лежить поряд перехваті, але і в сусідніх 2-3 перехватах. Це створює гарантію проведення збудження по волокну, якщо навіть 1-2 перехвати. що лежать поряд пошкоджені.
60. Низхідні шляхи спинного мозку. Складовою частиною низхідних шляхів є пірамідні шляхи, руброспинальний шлях, вестибулярні пучки та ін.
Пірамідні, або кортикальні, шляхи починаються в пірамідних клітинах рухової зони кори великих півкуль і закінчуються в моторних нейронах вентральних рогів спинного мозку. Одна частина волокон пірамідного шляху перехрещується на рівні нижньої третини довгастого мозку, друга — на рівні того вентрального рога, до клітин якого вони підходять. По цих шляхах передаються імпульси, що збуджують або гальмують руховий апарат тварини.
Руброспинальний шлях, або шлях Монакова, іде від червоного ядра середнього мозку до рухових нейронів центрального рога. Біля варолієвого мосту він перехрещується і далі проходить спереду бокового пірамідного шляху. Руброспинальний тракт може передавати імпульси від мозочка та підкіркових вузлів, з якими клітини червоного ядра з'єднані перехідними шляхами. У тварин — це основний шлях, що проводить імпульси до органів руху — м'язів, сухожилків, суглобів.
Вестибулярно-спинальний пучок з'єднує ядро Дейтерса у довгастому мозку з клітинами вентрального рога. Ядро Дейтерса має зв'язок з мозочком та вестибулярним нервом, що йде від лабіринту. Порушення провідності цього пучка призводить до розладу м'язового тонусу, координації рухів та орієнтування у просторі.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 362 | Нарушение авторских прав