АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Парасимпатична нервова система.

Центри парасимпатичної частини лежать у середньому і довгастому мозку, а також у крижовій частині спинного мозку. Її периферична частина складається з волокон, що йдуть у складі різних нервів до органів та сплетень.

Від середнього мозку відходять парасимпатичні волокна, які входять в склад, око рухового нерва. Ці волокна іннервують круговий м’яз райдужки ока, при їх збудженні відбувається зменшення просвіту кришталика.

Із продовгуватого мозку виходять парасимпатичні волокна, що йдуть в складі лицьового, язикоглоткового і блукаючого нервів. Ці волокна інервують: слинні залози, серце, стравохід, бронхи, альвеоли легень, шлунок, тонкий кишечник і верхній відділ товстого кишечника, підшлункову залозу, наднирники, нирки, печінку, селезінку.

Від куприкового відділу спинного мозку відходять волокна тазових внутрішніх нервів, які інервують органи малого тазу: сигмовидну і пряму кишку, сечовий міхур, статеві органи, за виключенням матки.

47. Плечове сплетіння, plexus brachialis, Складається з передніх гілок чотирьох нижніх шийних нервів (C5-С8)і більшої частини першого грудного (Th1); часто приєднується тонка гілка від C4. Плечове сплетіння виходить через проміжок між передньою і середньої сходовими м'язами в надключичну ямку, розташовуючись вище і ззаду a. subclavia. З нього виникають три товстих нервових пучка,йдуть в пахвову ямку і оточуючих a. axillaris з трьох сторін: з латеральної (латеральний пучок), медіальної (медіальний пучок) і ззаду від артерії (задній пучок).

У сплетінні звичайно розрізняють надключичну (pars supraclavicularis) і підключичну (pars infraclavicularis) частини. Периферичні гілки поділяються на короткі і довгі. Короткі гілки відходять в різних місцях сплетення в надключичній його частини і постачають почасти м'язи шиї, а також м'язи пояса верхньої кінцівки (за винятком m. Trapezius) і плечового суглоба. Довгі гілки походять з вищевказаних трьох пучків і йдуть вздовж верхньої кінцівки, иннервируя її м'язи і шкіру.

Плечове сплетіння (plexus brachialis) – сплетіння нервових волокон передніх гілок 4-8 шийних і 1-2 грудних спинномозкових нервів в кілька стовбурів і пучків, в результаті подальшого поділу яких формуються короткі та довгі нерви плечового поясу і вільної верхньої кінцівки. Частіше плечове сплетіння утворюється за рахунок передніх гілок CV-ThI спинномозкових нервів, рідше – CIV-ThI (краніальному зсув сплетення) або CV-ThII (каудальному зсув). Кожна передня гілка, що бере участь в утворенні плечове сплетіння, з’єднується з симпатичним стовбуром (середній і нижній шийні вузли) за допомогою сірих сполучних гілок, з якими в нерви плечове сплетіння йдуть постгангліонарні нервові волокна симпатичної частини вегетативної нервової системи.

Розрізняють дві частини плечового сплетення: надключичну і підключичну. Перша розташовується в межах бічного трикутника шиї, друга – в пахвовій ямці. Надключична частина складається з трьох стволів: верхнього (CIV-CVI), середнього (CVII) і нижнього (CVIII, ThI, ThII). Верхній і середній стовбури лежать в межлестнічний щілини вище підключичної артерії, нижній – позаду неї. Від стовбурів надключичній частини П. з. відходять його короткі гілки. Деякі з них беруть початок від пучків підключичної частини. До коротких гілках плечового сплетіння відносять дорсальний нерв лопатки, довгий грудної нерв, підключичний нерв, надлопаточную нерв, підлопаткові нерви, грудні нерви, медіальний і латеральний, пахвовий нерв. Кожен стовбур розділяється на передні і задні гілки, які, поєднуючись, утворюють в підключичної частини три пучки: латеральний, задній і медіальний, що лежать відповідно кнаружи, кзади і досередини від підключичної артерії. Кпереди від артерії і медіального пучка П. с. розташовується підключична вена. Пучки плечового сплетіння в нижній частині пахвової ямки дають початок довгим нервах верхньої кінцівки: латеральний пучок – м’язово-шкірний нерв та латерального корінця серединного нерва, медіальний пучок – медіального корінця серединного нерва, ліктьовому нерву і медіальний шкірний нерв плеча та передпліччя, задній пучок – променевому і пахвових нервах.

Нерви плечового сплетення іннервують шкіру верхньої кінцівки, а також її м’язи. Передні м’язи плеча забезпечуються м’язово-шкірним нервом, задні – променевим нервом. Передні м’язи передпліччя, плечелучевая м’яз – променевим нервом; круглий пронатор, променевий згинач зап’ястя, довга долонна м’яз, поверхневий і глибокий згиначі пальців (крім медіальної частини глибокого), довгий згинач великого пальця, квадратний пронатор – серединним нервом; ліктьовий згинач кисті і медіальну частину глибокого згинача пальців – ліктьовим нервом; задні м’язи передпліччя іннервуються променевим нервом; латеральна група м’язів кисті – серединним нервом (крім поперечної головки аддукторов великого пальця, яка иннервируется ліктьовим нервом), медіальна група забезпечується ліктьовим нервом.

48. Автономну нервову систему поділяють на два відділи: симпатичний і парасимпатичний (мал.142).

Симпатичний (від лат. симпатикус - співдружній) відділ автономної нервової системи називають системою екстремальних ситуацій, оскільки він посилює функції відповідних органів у складні для організму моменти. Вона зв'язана зі спинним мозком, де розташовані тіла симпатичних нейронів (останній шийний, всі грудні і останній поперековий сегменти мозку). Відростки цих нейронів, що виходять з центральної нервової системи, закінчуються розгалуженнями в симпатичних вузлах, які розміщуються двома ланцюжками по обидва боки від спинного мозку. У вузлах розташовані тіла симпатичних нейронів, зв'язаних з органами.

Центри симпатичної частини вегетативної нервової системи містяться в бокових рогах сірої речовини спинного мозку. Починаючи від восьмого шийного до 2-3 поперекового сегмента. Передвузлові волокна виходять зі спинного мозку в складі черевних корінців спинномозкових нервів, а потім через білу сполучну гілку прямують до вузлів симпатичного стовбура. Правий і лівий симпатичні стовбури лежать з боків хребта від основи черепа до куприка. Пучки нервових волокон з'єднують вузли між собою. Кожен стовбур складається з трьох шийних вузлів, 10-12 грудних, 4-5 поперекових, 3-4 крижових та одного куприкового. Від шийних вузлів (верхнього, середнього і нижнього) відходять серцеві гілки, які доходять до серцевого сплетення, також ідуть гілочки і до кровоносних судин. Від верхнього шийного вузла відходять внутрішні і зовнішні сонні нерви. Від шийних симпатичних вузлів ідуть симпатичні волокна до слинних залоз, глотки, гортані та зіниці ока. Верхні грудні вузли дають гілки до органів заднього середостіння, аортального, серцевого й легеневого сплетень. Від 6-9 грудних вузлів відходить великий нутрощевий нерв, а від 10-11 вузлів малий нутрощевий нерв. Обидва нерви проходять крізь діафрагму в черевну порожнину й закінчуються в черевному сплетенні. Черевне або сонячне сплетення розташоване навколо початку нутрощевої артерії та іннервує печінку, шлунок, підшлункову залозу, тонку кишку, товсту кишку до низхідної ободової кишки, нирки, надниркові залози, селезінку. У ділянці малого таза є підчеревне сплетення, розташовано на черевній аорті. Воно іннервує органи малого таза. У чоловіків: нижні відділи прямої кишки, сечовий міхур, сім'явиносну протоку, передміхурову залозу, а у жінок – матку, піхву, пряму кишку і сечовий міхур.

49-50. Парасимпатичний (від лат. префікса пара - суміжність) відділ автономної нервової системи називають системою післяекстремальних ситуацій, оскільки вона повертає до норми функції органів, які були задіяні у вирішенні складних для організму завдань. Нервові центри (тіла нейронів) розміщені в ядрах середнього і довгастого та в II-IV крижових сегментах спинного мозку. Відростки нейронів, які від них відходять, утворюють кілька черепно-мозкових і тазові нерви. На відміну від симпатичних, парасимпатичні нерви утворюють вузли поблизу тих органів, які вони іннервують, або безпосередньо в самих органах.

Таким чином, рухові (відцентрові) нейрони автономної нервової системи мають такі особливості: збудження, які вони проводять від центральної нервової системи до органів, проходять через два нейрони, розташованих один за одним. Спочатку збудження переходить з перших нейронів (тіла яких - в центральній нервовій системі) на інші (тіла яких - в нервових вузлах), а від них імпульс прямує до робочих органів.

Більшість органів іннервується як симпатичним, так і парасимпатичним відділами автономної нервової системами, що діють на органи протилежно.

Симпатичний відділ автономної нервової системи посилює діяльність організму в умовах, що потребують мобілізації фізичних сил, а парасимпатичний - забезпечує відновлення ресурсів, витрачених під час роботи. Отже, основна функція автономної нервової системи - забезпечувати сталість внутрішнього середовища організму (гомеостаз).

Парасимпатична нервова система, частина вегетативної нервової системи, ганглії якої розташовані в безпосередній близькості від іннервіруємих органів або в них самих. Центри П. н. с. знаходяться в середньому і довгастому мозку (мезенцефальний і бульбарний відділи), а також в крижовій ділянці спинного мозку (сакральний відділ). Волокна П. н. с. прямують до внутрішнім органам у складі окорухового (III пари), ліцевого (VII пари), язикоглоткового (IX пари) і головним чином блукаючого (Х пари) черепномозкових нервів, а також у складі тазового нерва. У багатьох випадках дії на органи з боку П. н. с. і симпатичної нервової системи (СНС) прямо протилежні до один одного. Так, якщо під впливом імпульсів, що поступають по симпатичних нервам, частішають і посилюються скорочення серця, підвищується кров'яний тиск, розширюється зіниця, то імпульси, що приходять по волокнах П. н. с., викликають уповільнення і ослабіння серцебиття, знижують артеріальний тиск, звужують зіницю. Останній, еферентний, нейрон П. н. с. розташований, як правило, в самому іннервіруємом органі, а не В т. н. пограничному стволі, як це має місце в СНС. Медіатором П. н, що утворюється в нервових закінченнях. с., є ацетілхолін (переважаючий медіатор в СНС — норадреналін).

Парасимпатична нервова система — частина автономної нервової системи, пов'язана з симпатичною нервовою системою, і в певних умовах функціонально їй протиставляється. У парасимпатичній нервовій системі ганглії розташовані безпосередньо в органах або на підходах до них, тому прегангліонарні волокна довгі, а постгангліонарні — короткі. Термін парасимпатична - тобто навколосимпатична - був запропонований Д. Н. Ленглі на прикінці XIX — початку XX століття.

[ред.]Ембріологія

Ембріональним джерелом парасимпатичної системи є гангліозна пластинка. Парасимпатичні вузли голови утворюються шляхом міграції клітин з середнього і довгастогомозку. Периферичні парасимпатичні ганглії травного каналу походять з двох ділянок гангліозної пластинки - вагусної і попереково-кресцової.

[ред.]Анатомія і морфологія

Інервація органів автономною нервовою системою з симпатичною нервовою системою поміченою червоним і парасимпатичною системою - блакитним

У ссавців в парасимпатичній нервовій системі виділяють центральний і периферичний відділи. Центральний відділ включає ядра головного мозку і крижового відділу спинного мозку.

Основну масу парасимпатичних вузлів становлять дрібні ганглії, дифузно розкидані в товщі або на поверхні внутрішніх органів. Для парасимпатичної системи характерна наявність довгих відростків у прегангліонарних нейронів і надзвичайно коротких — у постгангліонарних. При цьому парасимпатичні волокна іннервують певні зони тіла (винятком є травна система).

Головний відділ підрозділяють на середнемозкову і подовжнемозкову частини. Середнемозкова частина представлена ядром Якубовича-Едінгера-Вестфаля, розташованим поблизу передніх горбів четверохолмія на дні Сильвієва водопроводу. У подовжнемозкову частину входять ядра VII, IX, X черепно-мозкових нервів.

Прегангліонарні волокна від ядра Едінгера-Вестфаля, виходять у складі очерухового нерва, і закінчуються на ефекторних клітинах війкового ганглія (gangl. ciliare). Постгангліонарні волокна вступають в очне яблуко і йдуть до м'язів системи акомодації і сфінктера зіниці.

Волокна парасимпатичної системи так само входять до складу лицевого і язикоглоткового нервів. Ядра спинномозкового центру розташовуються в ділянці II—IV крижових сегментів, в бічних рогах сірої речовини спинного мозку.

Основним парасимпатичним нервом є блукаючий нерв (N. vagus), який на ряду з аферентними і еферентнимипарасимпатичними волокнами включає чутливі і рухові соматичні, і еферентні симпатичні волокна.

[ред.]Фізіологія

Переважно нейрони парасимпатичної нервової системи є холінергичними. Хоча відомо, що разом з основним медіатором постгангліонарні аксони одночасно виділяють пептиди (наприклад вазоактивний інтестіальний пептид (VIP)). Крім того уптахів у війковому ганглії разом з хімічною передачею присутня і електрична. Відомо, що парасимпатична стимуляція в одних органах викликає гальмівну дію, в інших — збуджуючу відповідь. У будь-якому випадку, дія парасимпатичної системи протилежна симпатичної (виняток - дія на слинні залози, де і симпатична і парасимпатична нервова система викликають активацію залоз).

Парасимпатична нервова система іннервує райдужну оболонку, слізну залозу, підщелепну, під'язикову і привушну залози, легені і бронхи, серце (зменшення частоти і сили серцевих скорочень), стравохід, шлунок, товсту і тонку кишку (посилення секреції залізистих кліток).

Тобто парасимпатична нервова система активізується коли людині потрібно відновити запаси енергії, на відміну від симпатичної.

51. Поперекове сплетення розташовується кпереди від поперечних відростків поперекових хребців у товщі великий поперекової м’язи, під латерального краю якої (або прободая її) виходять його гілки. М’язові гілки відходять від усіх передніх гілок, що формують сплетіння (ще до їх з’єднання між собою); вони іннервують велику і малу поперекові м’язи, квадратну м’яз і міжпоперечні латеральні поперекові м’язи. Клубово-подчревного нерва, утворений передніми гілками ThXII-LI виходить із товщі (або позаду) великий поперекової м’язи, спускається по передній поверхні квадратної м’язи і латерально (паралельно підреберній нерву), тягнеться по внутрішній поверхні поперечної м’язи живота, прободает її над клубових гребенем, слід між названою м’язом і внутрішньої косою м’язом живота до прямої м’язі останнього. Він іннервує всі м’язи живота та шкіру верхньолатеральну частин сідничної області і області стегна, а також передньої черевної стінки над лобкової областю. Клубово-паховий нерв (ThXII-LIV) йде під попереднім (паралельно і аналогічно йому), іннервує м’язи живота, входить в паховий канал (розташовується попереду сім’яного канатика у чоловіків або круглої зв’язки матки у жінок), виходить через його зовнішній отвір, де своїми кінцевими гілками іннервують шкіру лобка і пахової області, кореня статевого члена і передніх відділів мошонки (або великих статевих губ у жінок). Стегнової-статевого нерв (LI-LII) прободает велику поперекову м’яз на рівні III поперекового хребця, ділиться на статеву і стегнову гілки. Статева гілка слід попереду зовнішньої клубової артерії, входить в паховий канал (лежить позаду сім’яного канатика у чоловіків або круглої зв’язки матки у жінок). Іннервує у чоловіків м’яз, що піднімає яєчко, шкіру мошонки і її м’ясисту оболонку, шкіру верхнемедіальной поверхні стегна. У жінок ця гілка іннервує круглу зв’язку матки, шкіру великих статевих губ і верхнемедіальной поверхні стегна (в області зовнішнього кільця стегнового каналу). Стегнова гілка проходить через судинну лакуну на стегно, прилягаючи до передньолатеральну півкола стегнової артерії, прободает гратчасту фасцію і іннервує шкіру в області підшкірної щілини і під пахової зв’язкою.

53. Об'єм людського мозку становить 91-95 % місткості черепа, він складається з трьох відділів: мозкового стовбура, підкоркового відділу та кори великого мозку.

[ред.]Стовбур мозку

Стовбур мозковий утворений довгастим мозком, мостом, мозочком, ніжками мозочку й чотиригорбковим тілом. Підкірковий відділ — це проміжний мозок і підкіркові ядра великих півкуль.

Кора великого мозку покриває дві півкулі головного мозку: праву та ліву.

За іншою класифікацією головний мозок поділяється на 5 відділів: довгастий мозок; задній мозок, що включає міст і мозочок; середній мозок; проміжний мозок; кінцевий мозок.

[ред.]Оболонки головного мозку

Головний мозок, як і спинний, покритий трьома оболонками: м'якою, павутинною і твердою.

М'яка, або судинна, оболонка головного мозку (ріа mater encephali) безпосередньо прилягає до речовини мозку, заходить у всі борозни, покриває всі звивини. Складається вона з пухкої сполучної тканини, в якій розгалужуються численні судини, що живлять мозок. Від судинної оболонки відходять тоненькі відростки сполучної тканини, які заглиблюються в масу мозку.

Павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea encephali) — тоненька, напівпрозора, не має судин. Вона щільно прилягає до звивин мозку, але не заходить у борозни, внаслідок чого між судинною й павутинною оболонками утворюються підпавутинні цистерни, заповнені спинномозковою рідиною, за рахунок якої й відбувається живлення павутинної оболонки. Найбільша мозочково-довгаста цистерна розміщена позаду четвертого шлуночка, в неї відкривається серединний отвір четвертого шлуночка; цистерна бічної ямки лежить у бічній борозні великого мозку; міжніжкова — між ніжками мозку; цистерна перехрестя — у місці зорової хіазми (перехрестя).

Долі великих півкуль головного мозку

Тверда оболонка головного мозку (dura mater encephali) — окістя для внутрішньої мозкової поверхні кісток черепа. В цій оболонці спостерігається найвища концентрація больових рецепторів в організмі людини, в той час як в самому мозку больові рецептори відсутні.

Тверда мозкова оболонка побудована із щільної сполучної тканини, вистеленої зсередини пласкими зволоженими клітинами, щільно зростається з кістками черепа в ділянці його внутрішньої основи. Між твердою й павутинною оболонками є субдуральний простір, заповнений серозною рідиною.

[ред.]Структурні частини мозку

Довгастий мозок (medulla oblongata) розвивається із п'ятого мозкового пухирця (додаткового). Довгастий мозок є продовженням спинного мозку з порушеною сегментальністю. Сіра речовина довгастого мозку складається з окремих ядер черепних нервів. Біла речовина — це провідні шляхи головного і спинного мозку, що тягнуться догори в мозковий стовбур, а звідти до спинного мозку.

На передній поверхні довгастого мозку міститься передня серединна щілина, з обох боків якої лежать потовщені білі тяжі, що називаються пірамідами. Піраміди донизу звужуються у зв'язку з тим, що частина їхніх волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід, котрі утворюють бічний пірамідний шлях. Частина білих волокон, що не перехрещуються, утворюють прямий пірамідний шлях.

Міст (pons) лежить вище довгастого мозку. Це потовщений валик із поперечно розміщеними волокнами. Центром його проходить основна борозна, в якій лежить основна артерія головного мозку. По обидва боки борозни є значні підвищення, утворені пірамідними шляхами. Міст складається з великої кількості поперечних волокон, які утворюють його білу речовину — нервові волокна. Між волокнами чимало скупчень сірої речовини, яка утворює ядра мосту. Продовжуючись до мозочку, нервові волокна утворюють його середні ніжки.

Мозочок (cerebellum) лежить на задній поверхні мосту й довгастого мозку в задній черепній ямці. Складається із двох півкуль і черв'яка, який з'єднує півкулі між собою. Маса мозочку 120—150 г.

Мозочок відокремлюється від великого мозку горизонтальною щілиною, в якій тверда мозкова оболонка утворює намет мозочку, натягнутий над задньою ямкою черепа. Кожна півкуля мозочка складається з сірої та білої речовини.

Сіра речовина мозочка міститься поверх білої у вигляді кори. Нервові ядра лежать усередині півкуль мозочку, маса яких в основному представлена білою речовиною. Кора півкуль утворює паралельно розташовані борозни, між якими є звивини такої ж форми. Борозни поділяють кожну півкулю мозочка на декілька часток. Одна з часток — клаптик, що прилягає до середніх ніжок мозочка, виділяється більше за інших. Вона філогенетично найдавніша. Клаптик і вузлик черв'яка з'являються вже у нижчих хребетних і пов'язані з функціонуванням вестибулярного апарату.

Кора півкуль мозочку складається з двох шарів нервових клітин: зовнішнього молекулярного й зернистого. Товщина кори 1-2,5 мм.

Сіра речовина мозочка розгалужується в білій (на серединному розрізі мозочка видно ніби гілочку вічнозеленої туї), тому її називають деревом життя мозочку.

Мозочок трьома парами ніжок з'єднується із стовбуром мозку. Ніжки представлені пучками волокон. Нижні (хвостові) ніжки мозочка йдуть до довгастого мозку й називаються ще вірьовчастими тілами. До їхнього складу входить задній спинно-мозково-мозочковий шлях.

Фронтальний переріз — 1

Середні (мостові) ніжки мозочку з'єднуються з мостом, у них проходять поперечні волокна до нейронів кори півкуль. Через середні ніжки проходить кірково-мостовий шлях, завдяки якому кора великого мозку впливає на мозочок.

Верхні ніжки мозочку у вигляді білих волокон ідуть у напрямку до середнього мозку, де розміщуються поздовж ніжок середнього мозку й тісно до них прилягають. Верхні (черепні) ніжки мозочка складаються в основному з волокон його ядер і служать основними шляхами, що проводять імпульси до зорових бугрів, підзоровобугрової ділянки та червоних ядер.

Ніжки розташовані спереду, а покришка — ззаду. Між покришкою та ніжками пролягає водопровід середнього мозку (водопровід Сільвія). Він з'єднує четвертий шлуночок із третім.

Головна функція мозочку — рефлекторна координація рухів і розподіл м'язового тонусу.

Покрив середнього мозку (або mesencephalon -у) лежить над його покришкою й прикриває зверху водопровід середнього мозку. На покришці міститься пластинка покришки (чотиригорбкове тіло). Два верхні горбки пов'язані з функцією зорового аналізатора, виступають центрами орієнтовних рефлексів на зорові подразники, а тому називаються зоровими. Два нижні горбки — слухові, пов'язані з орієнтовними рефлексами на звукові подразники. Верхні горбки пов'язані з латеральними колінчастими тілами проміжного мозку за допомогою верхніх ручок, нижні горбки — нижніми ручками з медіальними колінчастими тілами.

Від пластинки покришки починається покришко-спинномозковий шлях, який зв'язує головний мозок із спинним. Ним проходять еферентні імпульси у відповідь на зорові та і слухові подразнення.

Півкулі головного мозку віддалені одна від одної поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої залягає мозолисте тіло, яке сполучає півкулі. Поперечна щілина великого мозку відділяє потиличні частки півкуль від мозочка. Назад і вниз від потиличних часток розташовані мозочок і довгастий мозок, який переходить у спинний.

Головний мозок поділяють на 3 основних відділи: мозковий стовбур, мозочок і кінцевий мозок (півкулі). Перший - філогенетично найдавніша частина головного мозку включає довгастий мозок, міст, середній і проміжний мозок. Саме звідси виходять черепні нерви.

Найрозвиненіша, велика і функціонально значима частина мозку – це півкулі головного мозку. Відділи півкуль утворюють плащ, наймолодші у філогенетичному відношенні структури.

Півкулі головного мозку діляться на частки: центральна (Роландова) борозна відділяє лобну частку від тім'яної, латеральна (Сільвієва) борозна відділяє від тім'яної і лобної скроневу частку. Тім'яно-потилична борозна розділяє тім'яну і потиличну частки. Дрібніші борозни поділяють частки на звивини.

На медіальній і нижній поверхнях півкуль головного мозку ряд утворів відносяться до лімбічної системи: нюхова цибулина, нюховий тракт, нюховий трикутник, передня дирчаста речовина, гіпокамп, поясна звивина, гачок.

Кора великих півкуль утворена сірою речовиною, яка лежить по периферії. Товщина кори у різних ділянках коливається від 1,3 до 5 мм. В.О. Бец виявив, що будова і взаємне розташування нейроцитів неоднакове у різних ділянках кори, що визначає нейроцитоархітектоніку кори. Клітини більш менш однакової структури розташовуються у вигляді шарів (пластинок). Їх налічується 6. Товщина шару, характер границь, розміри клітин, їх кількість варіюють у різних відділах мозку.

У кожному шарі окрім нервових клітин розташовані нервові волокна.

Будова і щільність їх залягання неоднакові у різних відділах кори. Особливості розташування волокон у корі вивчає міелоархітектоніка. Всю кору прийнято поділяти на поля (за Бродманом їх виділяють 52).

В корі великих півкуль мозку відбувається аналіз усіх подразнень, які надходять із навколишнього світу та внутрішнього середовища організму. Найбільша кількість аферентних імпульсів надходить через ядра таламуса до клітин 3-го і 4-го шарів кори. В корі розташовуються центри регуляції виконання окремих функцій. Кора - це кінцева ланка аналізаторів (Павлов). В процесі еволюції відбувається локалізація функцій у корі. Звичайно у корі кожний аналізатор представлений ядром і розсіяними елементами. Ядро - це ділянка розташування найбільшої кількості нейроцитів кори, у якій точно проектуються всі структури периферичного рецептора. Розсіяні елементи розташовані поблизу ядра і на різних відстанях від нього. Якщо ядра здійснюють вищий аналіз і синтез, то у розсіяних елементах - більш простий. Розсіяні елементи різних аналізаторів можуть перекриватися.

Приклади деяких ядер і їх локалізація:

Ядра пропріоцептивної та загальної чутливості (температурної, больової, тактильної) протилежної частини тіла розташовані у постцентральній звивині і верхньої тім'яної часточки.

Ядра рухового аналізатора розташовані головним чином у

прецентральній звивині і парацентральній часточці на медіальній поверхні півкулі (рухова зона кори).

В обох цих центрах розміри проекційних зон різних органів залежать не від розмірів останніх, а від їх функціонального значення.

Ядро зорового аналізатора розташовується на медіальній поверхні потиличної частки, з обох боків шпорної борозни. Ядра отримують інформацію: праве - від латеральної половини сітківки правого ока і медіальної пололвини сітківки лівого ока; ліве - від латеральної половини лівого ока і медіальної половини правого.

Корковий кінець нюхового аналізатора - це гачок, а також стара і стародавня кора. Стара кора розташована в ділянці гіпокампа і зубчастої звивини, стародавня - в ділянці передньої дирчастої речовини, прозорої перетинки і нюхової звивини. Завдяки близькому розташуванню ядер нюхового і смакового аналізаторів відчуття смаку і запахів тісно пов'язані. Ядра цих аналізаторів обох півкуль пов'язані провідними шляхами з рецепторами як лівої, так і правої сторін.

Великі півкулі мозку. До них належать частки півкуль, кора великого мозку (плащ), базальні ганглії, нюховий мозок і бічні шлуночки. Півкулі мозку розділені поздовжньою щілиною, в заглибині якої міститься мозолисте тіло, що їх з'єднує. На кожній півкулі розрізняють такі поверхні:

1) верхньобічну, опуклу, обернену до внутрішньої поверхні склепіння черепа;

2) нижню поверхню, розміщену на внутрішній поверхні основи черепа;

3) медіальну поверхню, якою півкулі з'єднуються між собою.

В кожній півкулі є частини, що найбільше виступають: спереду, — лобовий полюс, ззаду — потиличний полюс, збоку — скроневий полюс. Окрім того, кожна півкуля великого мозку розділяється на чотири великі долі: лобову, тім'яну, потиличну та скроневу. В заглибині бічної ямки-мозку лежить невеличка частка — острівець. Півкуля поділена на частки борознами. Найглибша з них — бічна, або латеральна, ще вона називається Сільвієвою борозною. Бічна борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім'яної. Від верхнього краю півкуль опускається вниз центральна борозна, або борозна Роланда. Вона відділяє лобову частку мозку від тім'яної. Потилична частка відділяється від тім'яної лише з боку медіальної поверхні півкуль — тім'яно-потиличною борозною.

Півкулі великого мозку ззовні покриті сірою речовиною, що утворює кору великого мозку, або плащ. У корі налічується 15 млрд. клітин, а якщо взяти до уваги, що кожна з них має від 7 до 10 тис. зв'язків із сусідніми клітинами, то можна зробити висновок про гнучкість, стійкість і надійність функцій кори. Поверхня кори значно збільшується за рахунок борозен і звивин. Кора філогенетична є найновішою структурою мозку, її площа приблизно 220

Великі півкулі мозку є самий масивний відділ мозку. Вони покривають мозок і стовбур мозку. Великі півкулі становить приблизно 78% загальної маси мозку. У процесіонтогенетического розвитку організму великі півкулі мозку розвиваються з ліжкового мозкового міхура нервової трубки, а тому цей відділ мозку називається також кінцевим мозком.