АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Симпатична нервова система.

2.2

42. Нюховий нерв (лат. nn.olfactorii) — чутливі нерви, що утворені центральними відростками нюхових клітин. Нюхові нерви є 1-ю парою черепно-мозкорих нервів

Розташовані нюхові нерви у слизовій оболонці порожнини носа. Являють собою 15-20 тонких нервових ниток, утворенихбезм’якотними волокнами. Нитки не утворюють загального стовбура, а проникають в порожнину черепа через ґратчасту пластинку решітчастої кістки, де прикріплюються до клітин нюхової цибулини (лат. bullus olfactorius), яка являє собою сукупність мітральних клітин. Переплітаючись з дендритами клітин цибулини, волокна ниток формують нюховий тракт (лат. tractus olfactorius). Волокна нюхового шляху проводять імпульс до підкіркових, або первинних центрів нюху, звідки частина волокон іде до кори головного мозку (склепінчаста звивина).

Нюховий нерв складовою частиною нюхового аналізатора. Клітини першого чутливого нейроналежать у слизовій оболонці носа. їхні дендрити сприймають нюхові подразнення, а аксони, зливаючись, утворюють по 18—20 нюхових ниток, які і є нюховими нервами. Нюхові нитки пройшовши продірявлену пластинку потрапляють в порожнину черепа і там переключаються на другий нейрон, сукупність яких утворює нюхову цибулину, яка розташована на основі мозку. Аксони других нейронів утворюють нюховий шлях, який прямує до первинних (підкіркових) нюхових центрів – у нюховий трикутник, передній продірявлений простір, прозору перетинку, таламус. У цих утворах лежать клітинитретього нейрона, аксони яких прямують до вискових часток свого і протилежного боків, переважно до звивини морського коника. Таким чином, нюхові імпульси з кожної половини носа надходять в обидві півкулі мозку.

43.

Шийне сплетення (plexus cervicalis) – парна частина периферичної нервової системи, яка формується передніми гілками чотирьох верхніх шийних спинномозкових нервів (CI-CIV) з’єднаних дугоподібними петлями. Розташовується збоку від поперечних відростків шийних хребців між предпозвоночной і хребетними м’язами. Нерви шийного сплетення виходять віялоподібно через заднього краю грудинно-ключично-соскоподібного м’яза, поширюючись вниз, вперед і вгору.

Шкірні гілки шийного сплетення іннервують шкіру латеральної частини потиличної області (малий потиличний нерв), вушної раковини і зовнішнього слухового проходу (великий вушної нерв), переднього відділу шиї (поперечний нерв шиї), задненижней частині шиї, області ключиці, верхнепередней частини грудей (надключичні нерви). М’язові гілки здійснюють іннервацію передніх і латеральних прямих м’язів голови, довгих м’язів голови і шиї, сходових м’язів, м’язів, що піднімають лопатку, передніх межпоперечних м’язів. Нижній корінець шийного сплетення і верхній корінець під’язикового нерва, з’єднуючись, утворюють шийну петлю, яка іннервує лопатково-під’язикову, грудінопод’язичную і грудінощітовідную м’язи.

Змішаної гілкою шийного сплетення є діафрагмальнийнерв, що опускається по передній сходовому м’язі в грудну порожнину і підходящий до діафрагми спереду від кореня легені. Діафрагмальний нерв іннервує м’язи діафрагми, плевру, перикард, дає гілки до діафрагмальної очеревині. Зв’язками діафрагмального нерва з чревного сплетення пояснюється виникнення френікус-симптому при захворюваннях печінки.

45. 45. Зорові горби (thalami optici) — найбільші утворення проміжного мозку яйцеподібної форми, що прилягають до великих півкуль. Задні розширені частини їх називають подушками. Медіальні поверхні зорових горбів (правого і лівого), звернені одна до одної, утворюють бічні стінки шлуночка.

Зорові горби переважно складаються із сірої речовини, що прошарками білої речовини поділені на ядра, які є підкірковими центрами чутливості всього тіла людини. Зорові горби нервовими волокнами з'єднані з різними відділами кори головного мозку. Вся інформація (крім нюхової), яка йде до кори головного мозку, обов'язково проходить через зорові горби. Крім того, зорові горби з'єднані з блідою кулею, що розташована зовні від них і є підкірковим руховим центром.

Отже, від зорових горбів чутливі шляхи продовжуються частково до підкіркових ядер великих півкуль (бліда куля), частково-безпосередньо до кори. Подушки зорових горбів є підкірковими зоровими центрами.

[ред.]Надгорбова ділянка

Надгорбова ділянка (epithalamus) відносно мала. До неї належать

· мозкові (медулярні) смужки

· повідці

· трикутники повідців

· шишкоподібна залоза (епіфіз)

Мозкові смужки прилягають до верхньої частини зорових горбів. Задні частини їх розширюються, з'єднуючись між собою та з шишкоподібною залозою. Мозкові смужки є підкірковим нюховим центром, а шишкоподібна залоза за своєю будовою і функціями належить до залоз внутрішньої секреції.

[ред.]Загорбова ділянка

Загорбова ділянка (metathalamus) складається із парних утворень — внутрішніх і зовнішніх колінчастих тіл, що розміщені ззаду від подушок зорових горбів. Внутрішні колінчасті тіла (медіальні) є поряд з нижніми горбиками чотиригорбикового тіла середнього мозку підкірковими слуховими центрами. Зовнішні (латеральні) колінчасті тіла разом з верхніми горбиками чотиригорбикового тіла та подушками зорових горбів є підкірковими зоровими центрами.

[ред.]Підгорбова ділянка

Підгорбова ділянка (hypothalamus) розміщена безпосередньо під зоровими горбами, утворюючи нижню стінку третього шлуночка. Їх добре видно на основі головного мозку.

До підгорбової ділянки входять

· сірий горб

· лійка

· гіпофіз

· соскоподібні тіла.

Соскоподібні тіла розміщені на основі мозку між його ніжками у вигляді двох округлих утворень. Всередині міститься сіра речовина (ядра) і за своїми функціями вони є підкірковими нюховими центрами.

Спереду від соскоподібних тіл розміщений сірий горб з порожниною всередині, що є виступом дна третього шлуночка. Верхівка його витягнута у вузеньку трубку і називається лійкою. Кінець лійки з'єднаний з гіпофізом. Гіпофіз — це провідна ендокринна залоза.

Сірий горб складається з нервових клітин, які утворюють ядра. Тут розміщені вищі підкіркові вегетативні центри.

Гіпоталамус здійснює регулюючий вплив на розміщені нижче вегетативні центри і залози внутрішньої секреції, а через них на обмін речовин, діяльність всіх внутрішніх органів, а також відіграє важливу роль в теплорегуляції, підтриманні гомеостазу, впливає на емоційні реакції людини тощо.

Маючи численні зв'язки із зоровими горбами, корою великих півкуль, ретикулярною формацією стовбура мозку, гіпофізом та іншими відділами центральної нервової системи, гіпоталамус є однією із найважливіших ланок нервової системи, яка координує вегетативні функції з психічними і соматичними.

Зоровий горб

З проміжного мозкового міхура розвиваються зоровий горб іПодбугорная область (гіпоталамус), з порожнини проміжного мозкового міхура – III шлуночок.

Зорові горби або таламус – це скупчення сірої речовини, які містять головні підкоркові центри чутливості. Сюди по висхідних шляхах надходять імпульси від усіх рецепторів тіла крім органів нюху і відбувається їхній аналіз. Ці нервові імпульси потім передаються до різних ділянок кори півкуль великого мозку.

Проміжний мозок складається з зорових горбів (таламуса), під-горбкової частини (гіпоталамуса) та надгорбкової ділянки (епітала-муса). Спереду до зорових горбів прилягають смугасті тіла, ззаду — зовнішні та внутрішні колінчасті тіла.

Зорові горби, що складають бокові стінки третього мозкового шлуночка, мають близько 40 ядер, через які в кору великих півкуль проходять усі чутливі імпульси, за винятком нюхових.

Нейрони зорових горбів надсилають свої імпульси також до ядер смугастих тіл, підгорбкової області, мозочка, середнього та довгасто­го мозку.

Ядра зорових горбів ділять на специфічні та неспецифічні. Специ­фічні ядра (передні та латеральні) безпосередньо пов'язані з певни­ми ділянками кори головного мозку і, в свою чергу, діляться на пе­реключаючі та асоціативні (лат. association — спілка, об'єднання). У переключаючих ядрах відбувається взаємодія нервових імпульсів, їх систематизація, виділення одних та гальмування інших. В дальшому всі ці сигнали надходять в сенсорні зони кори, де подразники дифе­ренціюються досконаліше.

Асоціативні ядра отримують імпульси від переключаючих ядер і передають їх в асоціативні ділянки кори, де виникають тимчасові зв'язки, які формують відчуття певного предмета чи явища. Таким чином, у таламусі відбувається первісний аналіз та синтез тактиль­них, температурних, больових, смакових та пропріоцептивних афе­рентних імпульсів.

При порушеннях зорових горбів знижується або повністю не ви­являється чутливість, виникають парези, головні болі, манежні рухи, знижуються слух і зір.

Неспецифічні (медіальні) ядра — складова частина ретикулярної формації.

Вони контролюють потік аферентних імпульсів у кору, регулю­ють стан бадьорості та сну.

Через колінчасті тіла проводяться імпульси від сітківки ока та зак­руток внутрішнього вуха. Тут же беруть початок нові нейрони, аксони яких закінчуються в потиличній та висковій долях великих півкуль.

Зорові горби беруть участь у регуляції тонусу скелетних м'язів. Перерізування стовбура мозку на рівні передньої межі таламусу веде до виникнення пластичного тонусу. На відміну від контрактильного тонусу (сильне напруження розгиначів, пов'язане з децеребрацією), пластичний тонус нагадує каталепсію (оціпеніння), коли мускула­тура зберігає надане їй положення і тварина завмирає в певній позі. Пластичний тонус м'язів зникає після перерізування відповідних аферентних нервових волокон. Це вказує на його рефлекторну при­роду з центром у зорових горбах.

Пригнічуючи контрактильний тонус, таламус звільняє організм від надмірного напруження м'язів і тим самим дозволяє тварині при­ймати будь-яку позу.

Гіпоталамус, що утворює нижню частину третього шлуночка, має зв'язки з багатьма відділами головного та спинного мозку. По відцен­трових шляхах від нього йдуть імпульси, до зорових горбів, середньо­го, довгастого та спинного мозку, до гіпофіза та нейронів вегетатив­ної нервової системи.

Ядра гіпоталамуса сприймають інформацію від зорових горбів, нюхової, премоторної та моторної зон кори великих півкуль.

У підгорбковій області розміщується центр терморегуляції. Тва­рини із зруйнованим сірим горбом не здатні підтримувати температу­ру організму на сталому рівні.

Гіпоталамус перебуває у тісному зв'язку з гіпофізом. Це підтвер­джується виділенням з підгорбкової області окситоцину та вазопре­сину — гормонів нейрогіпофіза, а також рилізинів — гормонів, які регулюють синтез тропних гормонів аденогіпофіза.

Діяльність нервових центрів гіпоталамуса регулюється корою ве­ликих півкуль.

Епіталамус на ранніх етапах філогенезу виконував функцію тім'яного світлочутливого органа. Пізніше, з інволюцією органа, він перетворився у нервовий центр, пов'язаний з нюхом.

46.

1. Вегетативна нервова система забезпечує іннервацію внутрішніх органів: травного, дихального та сечостатевого апаратів, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції, а також усіх гладеньких м'язів і залоз зовнішньої секреції.

2. Вона не може керувати роботою внутрішніх органів. Її діяльність поза свідомістю людини.

3. У вегетативній нервовій системі розрізняють центральну й периферичну частини. Центральна частина міститься в спинному і головному мозку. Периферична складається з нервових вузлів і волокон.

4. Вегетативна нервова система має тільки відцентрову (еферентну) ланку рефлекторної дуги. Доцентрову (аферентну) ланку рефлекторної дуги вона використовує у соматичній нервовій системі.

5. Ефекторна ланка рефлекторної дуги вегетативної нервової системи має два нейрони: центральний або вставний і ефекторний (руховий). Тіло центрального нейрона міститься у бічних рогах спинного мозку або в ядрах стовбура головного мозку. Тіло ефекторного нейрона лежить за межами ЦНС, а саме у автономних вузлах.

6. Аксони вставних нейронів, які виходять зі спинного мозку і з стовбура головного мозку утворюють передвузлові (прегангліонарні) волокна. Ці волокна покриті мієліном, тому їх іменують білими. Аксони ефекторних нейронів, які виходять із вузлів і йдуть до органів утворюють післявузлові(постгангліонарні) волокна. Ці волокна не вкриті мієліном, тому їх іменують сірими.

7. Вегетативні (автономні) вузли лежать ближче до органа, що ними іннервується. Вони поділяються на вузли 1- 2- 3- порядку. Вузли першого порядку це паравертебральні (біляхребетні), другого порядку – превертебральні (передхребетні), третього порядку – біля органі і інтрамуральні (лежать в стінці органа)

Автономна нервова система (вегетативна) – це частина нервової системи, що інервує внутрішні органи, а саме: органи серцево-судинної системи, травного, дихального та сечостатевого апаратів, непосмуговані м’язи та всі залози внутрішньої секреції, де б вони не знаходились. Таким чином вегетативна нервова система інервує ті органи та тканини, функції яких майже не залежать від нашої свідомості.

В ембріогенезі вегетативна нервова система, як і інші відділи нервової системи вищих тварин та людей, розвивається з ектодерми. Із загального зачатка нервової системи виникають симпатобласти, з яких утворюються вузли та сплетення вегетативної нервової системи.

Вегетативна нервова система має центральні та периферичні відділи. Центральні відділи локалізуються в середньому та довгастому мозку, в бічних рогах шийного, грудного, поперекового та крижового відділів спинного мозку. В будові вегетативної і соматичної нервової системи є певні особливості. Потрібно відмити, що вегетативні нервові волока дещо тонші, ніж соматичні.

Нервові волокна вегетативної нервової системи, що йдуть до органів переривають в одному з вузлів. У гангліях закінчується 1-й нейрон і через синапс перекладається на 2-й, що йде до органу. Нервові волокна, що йдуть від центральної нервової системи до вузлів називаються перед вузловими, а ті що від вузлів до органів, - після вузловими.

Післявузлові волокна широко розміщуються і входять до складу нервів. По вегетативних нервових волокнах нервові імпульси передаються з невеликою швидкістю. Для вегетативної нервової системи характерна наявність багато численних нервових сплетінь, в склад яких входять нервові волокна і вузли (нейрони).

Вегетативні нервові сплетення розташовуються навколо артерій, органів та в їх стінках.

За будовою та функцією автономну нервову систему поділяють на симпатичну та парасимпатичну частини.

Симпатична нервова система.

Центри симпатичної частини розміщуються в грудному та поперековому відділах спинного мозку. Її периферичний відділ складається з двох симетричних симпатичних стовбурців, що лежать поряд з хребетним стовпом на всьому протязі. Кожен із стовбурів складається з вузлів, які, залежно від відношення їх до відділів хребетного стовпа, поділяються на шині, грудні, поперекові та крижові. Шийний відділ має 3 звузли; грудний – 10-12 і поперековий та крижовий – по 3-4 вузли.

Від симпатичних вузлів відходять нерви, що утворюють різні нервові сплетення.

Симпатичні нервові волокна інервують не посмуговані м’язи, судини кінцівок, входять в склад змішаних спинно-мозкових нервів. Збудження симпатичної нервової системи забезпечує підтримання постійності внутрішнього середовища організму (гомеостаза). Наприклад, при зниженні рівня цукру в крові збудження симпатичної нервової системи призводить до збільшення активності мозкової речовини наднирників і виділення адреналіну.

З током крові гормон надходить в печінку і таким чином глікоген переходить в глюкозу, яка поступає в кров і рівень цукру встановлюється.

Симпатична нервова система не тільки регулює роботу внутрішніх органів, але має дію на обмінні процеси, що протікають в експертних м’язах і в нервовій системі, що вперше встановив П.Аю.Орбелі (адаптаційно-трофічна функція симпатичної нервової системи).

Під адаптаційно-трофічною функцією розуміють її дію на інтенсивність обмінних процесів і пристосування їх рівня до умов існування організму.

В наш час встановлено, що при збудженні і пригніченні всіх відділів нервової системи відбувається утворення фізіологічно активних речовин – медіаторів.

В залежності від того, який медіатор утворюється в закінченнях нервових волокон, прийнято ділити їх на холінергічні і адренергічні. Вони збуджуються ацетилхоліном і норадреналіном та в залежності взаємодії рецепторів, розрізняють холінорецептори та адренорецептори. Медіатори мають здатність передавати збудження і після передачі вони руйнуються специфічними ферментами.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 952 | Нарушение авторских прав