АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

СИЛИ І ЗАСОБИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ МЕДИЦИНИ

КАТАСТРОФ.

Для ліквідації медико-санітарних наслідків природних та техногенних катастроф залучають сили й засоби медицини катастроф — формування та лікувальні заклади державної служби МК.

До лікувальних закладів ДСМК належать визначені органами управління охорони здоров'я лікарні системи охорони здоров'я цієї території та відомчі лікувальні заклади, розташовані на цій території. У разі включення лікувальних закладів до складу ДСМК передбачається можливість цих закладів до штатного ліжкофонду розгортати додатковий ліжкофонд. До лікувальних закладів, які доцільно включати до складу ДСМК територіального рівня, належать лікарні швидкої медичної допомоги, а також міські та районні, які в повсякденних умовах ургентно приймають хворих, відомчі стаціонарні лікувальні заклади, що здатні без радикальної перебудови почати прийом та лікування потерпілого населення у разі НС.

Санітарно-епідеміологічні заклади є базою для створення різних формувань санітарно-профілактичної допомоги в осередках катастроф, що виконують функції пересувних частин СЕС.

До формувань ДСМК належать: мобільні госпіталі, медичні загони, бригади постійної готовності, санітарно-епідеміологічні загони, спеціалізовані протиепідемічні бригади, санітарні пости та санітарні дружини.

Мобільні госпіталі створюються на базі лікувальних закладів ДСМК і призначаються для надання першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги потерпілому населенню у разі НС.

Медичні загони формуються з лікарсько-сестринських бригад лікувальних закладів одного міста для надання невідкладної першої лікарської допомоги потерпілим на догоспітальному етапі.

Бригади постійної готовності можуть бути першої і другої черги.

Бригади постійної готовності першої черги - це формування ДСМК, що призначені для надання екстреної медичної допомоги потерпілим у догоспітальний період та їх госпіталізації в лікувальні заклади. Бригади постійної готовності ДСМК першої черги можуть бути позаштатними чи штатними, входити до складу ДСМК територіального та державного рівнів.

До складу позаштатних бригад постійної готовності ДСМК першої черги територіального рівня включаються формування зі складу бригад швидкої медичної допомоги, позаштатні бригади, створені територіальними центрами екстреної медичної допомоги та відомчими лікувальними закладами.

Бригади постійної готовності ДСМК першої черги зі складу швидкої медичної допомоги у повсякденних умовах працюють як звичайні виїзні бригади швидкої медичної допомоги і надають екстрену медичну допомогу населенню території обслуговування.

У разі НС і появи уражених поза межами зони обслуговування вони направляються у осередок для надання медичної допомоги та евакуації потерпілих у лікувальні заклади.

Бригади постійної готовності першої черги ДСМК, що створюються територіальними центрами екстреної медичної допомоги та відомчими лікувальними закладами ДСМК, формуються і оснащуються медичною технікою, транспортом та медикаментами на рівні не нижчому, ніж відповідні бригади із складу швидкої медичної допомоги.

Спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги призначені для підсилення лікувальних закладів другого етапу медичної евакуації висококваліфікованими фахівцями. Спеціалізовані бригади формуються, як правило, вузькопрофільними: хірургічні, терапевтичні, гематологічні, реанімаційні, токсикотерапевтичні, психоневрологічні, педіатричні, акушерсько-гінекологічні тощо (таб.1).

Спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги можуть бути штатними і позаштатними, входити до складу ДСМК територіального та державного рівнів.

Штатні спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги, як правило, створюються при територіальних центрах екстреної медичної допомоги, відомчих лікувальних та провідних профільних закладах. Ці бригади в повсякденних умовах працюють на базі стаціонару, отримують необхідний рівень підготовки, а в разі назрілої необхідності працюють згідно з "Планами медико-санітарного забезпечення населення в екстремальних ситуаціях".

Позаштатні спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги, як правило, створюються при лікарнях швидкої медичної допомоги, міських та районних лікарнях, які надають ургентну допомогу в системі швидкої медичної допомоги адміністративної території, при відомчих лікувальних закладах і провідних профільних науково-дослідних та лікувальних закладах, що розташовані на цій території. Ці бригади формуються із висококваліфікованих фахівців і направляються в лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації у разі НС.

Санітано-епідеміологічні загони формуються на основі санітарно-епідеміодогічних закладів і складаються із спеціалізованих бригад (епідеміологічних, гігієнічних та радіологічних). Вони виконують функції пересувних частин СЕС для проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

Спеціалізовані протиепідемічні бригади створюються на основі науково-дослідних установ санітарно-епідеміологічного профілю і використовуються для проведення протиепідемічних заходів у районах НС, насамперед у разі виникнення осередків особливо небезпечних інфекцій.

Санітарні дружини та санітарні пости створюються на підприємствах, у господарствах та населених пунктах для надання першої медичної допомоги потерпілим у разі НС переважно на об'єктах свого формування. На підприємствах санітарні дружини створюються у кожній зміні. На великих підприємствах, у навчальних закладах можуть створюватись загони санітарних дружин

У зв'язку з тим, що до складу сил ДСМК державного рівня входять медичні заклади різного підпорядкування, координацію діяльності їх у разі виникнення екстремальних ситуацій здійснює центральна координаційна комісія, що створюється Кабінетом Міністрів України. Персональний склад центральної координаційної комісії визначається Міністерством охорони здоров'я України.

До медичних сил і засобів ДСМК територіального рівня належать територіальні центри екстреної медичної допомоги, визначені органами управління охорони здоров'я цієї території лікувальні заклади системи охорони здоров'я та відомчі лікувальні заклади, що розташовані на цій території, бригади постійної готовності першої черги, спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги та інші формування. Головним закладом ДСМК територіального рівня є територіальний центр екстреної медичної допомоги.

Керівництво ДСМК територіального рівня під час ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій покладається відповідно на Міністерство охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

До складу сил ДСМК територіального рівня входять медичні заклади різного підпорядкування. Координацію їх діяльності у разі виникнення екстремальних ситуацій здійснює територіальна координаційна комісія.

До складу територіальної координаційної комісії входять представники територіальних органів управління охорони здоров'я, територіальних центрів екстреної медичної допомоги та медичних закладів як Міністерства охорони здоров'я, так і відомчого підпорядкування, а також інші представники. Роботою територіальної комісії керує її голова, а в разі відсутності голови - за його дорученням один із його заступників. Головою територіальної комісії є відповідно міністр охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальники управлінь (відділів) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської

міських державних адміністрацій. Заступники голови комісії призначаються її головою.

Як уже зазначалось, для надання медичної допомоги до складу ДСМК входять лікувальні заклади, ліжкофонд яких складається із штатних і додатково розгорнутих ліжок. У разі виникнення екстремальних ситуацій і появи уражених у лікувальних закладах, віднесених до ДСМК, хронічні хворі та видужуючі виписуються або переводяться для продовження лікування в інші медичні заклади, що не належать до ДСМК. Залежно від величини санітарних втрат при відповідних відділеннях додатково розгортаються ліжка. Для цієї кількості ліжок у лікувальному закладі накопичуються запаси інвентаря, медикаментів, інструментів, предметів догляду за хворими згідно з існуючими нормативами. Із розрахунку на ці ліжка планується збільшення чисельності медичного персоналу зі складу бригад постійної готовності другої черги.

Максимальна кількість ліжок, віднесених до ДСМК, не повинна перевищувати 5% всього ліжкового фонду системи охорони здоров'я адміністративної території. Частина ліжкофонду територіального рівня за погодженням з територіальними органами виконавчої влади та відомствами зараховується до державного рівня.

Правильне використання державної служби медицини катастроф та лікувальних закладів дозволяє створити в Україні діючу оперативну медичну службу швидкого реагування на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, що сприятиме зниженню їх негативних наслідків, збереженню життя багатьох тисяч потерпілих, зниженню рівня їх інвалідності.

2. МЕДИКО-САНІТАРНІ НАСЛІДКИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ПРИРОДНОГО І ТЕХНОГЕННОГО ХАРАКТЕРУ.

2.1. КЛАСИФІКАЦІЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ.

Надзвичайна ситуація є наслідком сукупності виняткових обставин, що склалися у відповідній зоні в результаті надзвичайної події техногенного, природного, антропогенного та воєнного характера, а також під впливом можливих надзвичайних умов.

У відповідності з постановою Кабінету Міністрів України № 1098 від 15.07.1998 р. «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» визначено:

Надзвичайні ситуації в залежності від типів і видів надзвичайних подій, що лежать у їх основі, класифікуються:

Надзвичайні ситуації техногенного характеру (рис.2); транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи або їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптові руйнування споруд і будинків, аварії на інженерних системах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

Надзвичайні ситуації природного характеру (рис.З): небезпечні геологічні, метеорологічні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміни стану повітряного басейну, інфекційні захворювання людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водяних ресурсів і біосфери.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру: пов'язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного напрямку; здійснення чи реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення й утримання важливих об'єктів ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) або знищення судна, установлення вибухових пристроїв у громадських місцях, розкрадання зброї.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру: пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або сучасних звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення в результаті руйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних та токсичних речовин і відходів нафтопродуктів, вибухових речовин, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

За швидкістю і раптовістю протікання надзвичайної події надзвичайні ситуації класифікуються на:

рантові (наприклад, вибухи, транспортні аварії, землетруси і т.д.);

з небезпекою, яка швидко розповсюджується (наприклад, аварія з викидом СДОР, гідродинамічні аварії з утворенням хвиль прориву, пожежі тощо);

з небезпекою, яка поширюється з помірною швидкістю (наприклад, аварія з викидом радіоактивних речовин, аварія на комунальних системах, виверження вулканів, повені тощо);

з небезпекою, яка повільно поширюється (наприклад, аварії на промислових очисних спорудах, посухи, епідемії, екологічні небезпечні явища тощо).

За масштабом поширення з урахуванням тяжких наслідків надзвичайні ситуації можуть бути класифіковані:

Надзвичайна ситуація об'єктового рівня - це надзвичайна ситуація, наслідки якої обмежуються межами об'єкта господарювання.

Надзвичайна ситуація місцевого рівня - це надзвичайна ситуація, що виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує розширенню самої ситуації або її вторинних вражаючих факторів у простір, сусідні населенні пункти, інженерні споруди, а також у випадку, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси обсягом, що перевищує можливості потенційно-небезпечного об'єкта.

Надзвичайні ситуації регіонального рівня - це надзвичайні ситуації, що виникають на території двох чи більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя) або загрожують переходу на територію суміжної області України, а також у випадку, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси обсягом, що перевищує можливості окремого району.

Надзвичайні ситуації загальнодержавного рівня - це надзвичайні ситуації, що відбуваються на території двох і більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя) або загрожують поширенню на інші держави.

2.2. ПРИРОДНІ КАТАСТРОФИ ТА ЇХ МЕДИКО-САНІТАРНІ

НАСЛІДКИ.

Природні катастрофи, або як їх ще називають - стихійні лиха, виникають як окреме явище, або одне з них може спричинити інше. НС, спричинені природними факторами, класифікують за видами стихійних лих та джерел їх походження. На території України, враховуючи кліматичні та географічні особливості, найбільш імовірними є стихійні лиха, пов'язані з геологічними, гідрологічними й метеорологічними природними явищами. Із сейсмологічних стихійних лих найбільш актуальними для України є землетруси, зсуви, осідання земної поверхні.

Землетруси. За даними світової статистики на долю землетрусів припадає 15% усіх природних катастроф, але за характером людських і матеріальних втрат вони посідають перше-друге місце порівняно з наводками, цунамі, тропічними циклонами йзасухами. Землетруси силою в 1 бал реєструються лише спеціальними приладами, до 3 балів класифікуються як слабкі, до 4 -

помірні, до 5 - потужні, до 6-7 — досить потужні, до 8 — руйнівні, до 11 — дуже руйнівні і до 12 балів — катастрофічні.

Щорічно у світі реєструється понад 1 млн підземних поштовхів, з яких один землетрус належить до катастрофічних, 10 - до дуже руйнівних, близько 100 - до руйнівних і близько 1000 — до таких, що призводять до пошкоджень.

В Україні до сейсмонебезпечних територій належать зони Криму і Карпат з прогнозованою максимальною магнітудою підземних поштовхів у 6 — 7 балів.

Повінь. Цей різновид стихійного лиха пов'язаний з підвищенням рівня води у водоймі. Причинами виникнення повені може бути:

1) сезонне танення снігу з максимальним стоком води, що спричиняє
тривалий підйом води у водоймі й має назву повідь;

2) інтенсивні дощі або танення снігу під час відлиг узимку, що призводить
до значного та короткочасного підвищення рівня води у водоймі;

3) затор;

4) вітрові нагони води на озерах, водосховищах та морських гирлах річок.
Часто охоплюють значні території і тривають від десятків годин до
декількох діб. Основними чинниками, що впливають на рівень підйому
води нагонного характеру у величезних водоймищах (озерах,
водосховищах), є швидкість і напрямок вітру, довжина розгону вітру
над водоймищем та його конфігурація.

Існує й п'ята група повеней, але через свою надзвичайність - аварійний (катастрофічний) прорив (руйнування) гребель - вона стоїть окремо.

Серед інших стихійних лих повені в Україні посідають перше місце щодо частоти, площі поширення, завдання матеріальних збитків. Надто часто ці природні катастрофи трапляються в західних районах нашої країни.

Світова статистика свідчить, що частина повеней складає до 40% у загальній структурі стихійних лих, а за людськими жертвами вони поступаються лише землетрусам.

У залежності від масштабу повені можуть бути:

- низькі - спостерігаються з інтервалом 5-10 років на рівнинних річках,
характеризуються порівняно невеликою площею затоплення, завдають
невеликої шкоди, а також не призводять до людських жертв;

- високі — спостерігаються з інтервалом у 20 — 25 років, супроводжуються
значним підйомом води, затопленням великих територій, завдають
помітної шкоди. Такі повені вже загрожують життю і здоров'ю людей;

- значні - спостерігаються з інтервалом у 50 - 100 років,
супроводжуються затопленням річкових басейнів і населених пунктів.
При цьому з'являється реальна загроза виникнення втрат серед
населення і потреба в його евакуації із зони затоплення;

- катастрофічні - спостерігаються з інтервалом понад 100 років,
супроводжуються затопленням дуже великих територій, паралізуючи
життєдіяльність і господарську діяльність на тривалий час. Вони
завдають великих матеріальних збитків і втрат серед населення.
Особливістю катастрофічного затоплення територій, пов'язаного з
аваріями на гідроспорудах, є виникнення хвилі прориву в нижньому
б'єфі через швидке падіння води з верхнього б'єфа гідроспоруди.

Буревій. Це вітер, сила якого становить 8-10 балів за шкалою Бофорта. Швидкість вітру досягає 60 - ПО км/год. За цих умов потік вітру ламає великі гілки дерев, зриває дахи й димарі, може виривати з корінням дерева, у тому числі великі.

Урагани. Це тривалий за часом вітер великої руйнівної сили (12 балів за шкалою Бофорта). Швидкість вітру перевищує. 130 км/год. Можливі руйнування будівель на значній території та втрати серед населення. Поєднання ураганних вітрів зі снігом або пилом призводить до виникнення сильних хуртовин або пилових бурь.

Смерч. Це повітряний потік, що має вигляд вихора, здатний здіймати і переносити на значні відстані людей, худобу, зривати дахи з будівель, виривати з корінням дерева. Середня швидкість його переміщення 40 - 60 км/год, має значні розміри: 350 - 400 м завширшки, 1500 м і більше заввишки. За статистичними даними на Чорному та Азовському морях за період у 10 років виникає в середньому 25 - 30 смерчів. Часто чорноморські смерчі виходять на берег, не втрачаючи, а навпаки, набираючії сили. Наслідки дії ураганних вітрів і смерчів характеризуються кількістю загиблих і потерпілих, людей, що лишилися без притулку, кількістю зруйнованих та пошкоджених житлових будинків, виробничих та культурно-побутових споруд, комунікацій електромереж і зв'язку тощо.

Сель. Це стрімкий потік води з уламками гірських порід, що раптово утворюється в басейні невеликої гірської річки. Характеризується різким підвищенням рівня води, хвилеутворюючим рухом, короткочасною дією (1-3 год.) і значним руйнівним ефектом. В основу класифікації селів покладено причини їх виникнення (дощовий, сніговий, льодовий, вулканогенний, сейсмогенний, антропогенний).

У Карпатах є велика кількість селенебезпечних водостоків, які впадають у річки Дністер, Прут, Тису. Надто небезпечними вони стали останнім десятиріччям через безсистемну вирубку лісів на гірських схилах.

У Гірському Криму селеві процеси спостерігаються в басейнах південно-східної частини схилу Головної гряди (річки Ворон, Ай-Серез), а також у численних балках південно-західної частини та в басейнах річок північного схилу (Альма, Бельбек, Кача та ін.).

П риродні пожежі (лісові, торф'яні, степові). Це неконтрольоване горіння рослинності (торфу), що стихійно розповсюджується по площині. Залежно від характеру горіння ці пожежі поділяються на низові, верхові та грунтові. За площею, що охоплена вогнем, вони поділяються на шість класів.

Зсув - це переміщення поковзом мас гірських порід донизу по схилу під дією сили тяжіння. До 90% зсувів припадає на території, розташовані на висоті від 100 до 1700 м над рівнем моря. Вони виникають, як правило, навесні та влітку на схилах, що мають крутість понад 19°, здебільшого по берегах річок в Карпатах та Криму. Зсуви класифікують за швидкістю руху та за потужністю процесу.

За своїми наслідками (руйнування будівель, погіршення епідеміологічного стану) зсуви подібні до землетрусів, проте площі, які охоплює це стихійне лихо, значно менші. Ураховуючи місце їх виникнення, кількість потерпілих може бути від одиниць до десятків та сотень людей.

Осідання земної поверхні. Це явище зумовлене створенням підземних порожнин, що може бути пов'язано як з природними явищами (зсуви земної поверхні, підземні водні потоки тощо), так і з результатами діяльності людей (видобуток корисних копалин, підземні будівельні роботи). Наслідком цього може бути осідання або провал земної поверхні, що в свою чергу призводить до людських і матеріальних втрат, як це сталося 1997 року в мікрорайоні "Тополі" м. Дніпропетровськ.

Під час природних катастроф розміри і структура санітарних втрат характеризуються значною варіабельністю.

Під час сильних землетрусів, смерчів, снігових обвалів, катастрофічних повеней, селів і зсувів можуть переважати непоправні втрати. Основна причина цього полягає у швидкоплинній дії уражаючих чинників, під час якої люди не встигають правильно і своєчасно відреагувати захисними діями, або ж їхня реакція не повною мірою відповідає подіям. Найбільш складна обстановка може виникнути внаслідок стихійних лих, до осередку яких потрапляють промислово розвинені міста та райони з великою густотою населення. У цьому разі руйнуються будинки, споруди, комунікації, системи життєзабезпечення міст і районів, виникають пожежі, з'являється значна кількість потерпілих.

Крім того, порушення інфраструктури життєзабезпечення населення, необхідність переселення людей у безпечні місця неминуче призводять до значного погіршення санітарно-гігієнічного та епідеміологічного стану як в зоні стихійного лиха, так і в місцях тимчасового розміщення населення. Створюються передумови для виникнення інфекційних хвороб, харчових отруєнь. Зростає загроза виникнення епідемічних осередків.

Поширення окремої інфекційної хвороби відбувається неоднаково серед різних контингентів населення в одному й тому ж самому осередку стихійного лиха, оскільки існує відмінність між рівнем санітарно-гігієнічних умов проживання людей у зоні катастрофи та в місцях тимчасового розселення під час евакуації. Крім того, захворюваність різних верств населення залежить і від рівня небезпеки зараження, а також від рівня індивідуального імунітету.

Порушення умов водопостачання й харчування за умови недотримання гігієнічних вимог може призвести до поширення кишкових захворювань (черевний тиф, сальмонельоз, холера, вірусний гепатит), серед яких в Україні найбільшу загрозу становить холера. Висока скупченість населення, у тому числі й за рахунок контингентів рятувальників, що прибули для ліквідації наслідків НС, може сприяти виникненню й поширенню повітряно-крапельних інфекційних хвороб (грип, менінгококова інфекція, дифтерія, кір тощо). Відсутність можливості здійснення своєчасного банно-прального забезпечення зі зміною білизни може спричинити розвиток паразитарних хвороб (висипний і поворотний тиф тощо).

Зараження територій за межами населеннях пунктів рідкими і твердими відходами не має безпосередньої загрози, якщо на цій території відсутнє населення. Однак кордони цієї забрудненої території мають бути позначені для попередження населення про небезпеку.

Розміри й структура санітарних втрат залежать від сили, швидкості поширення НС, густоти населення, ступеня руйнування будівель і комунікаційних мереж, пори року тощо.

Середні статистичні дані, отримані з аналізу та узагальнення структури санітарних втрат під час землетрусів, свідчать, що 26% травм припадає на пошкодження кінцівок, 21% - на ураження м'яких тканин із значними крововиливами, 14% - на множинні ушкодження, 3,5% - на синдром тривалого стиснення, 3,5% - на інші види травматичних ушкоджень. Мають місце проникаючі пошкодження грудної і черевної порожнин, а також черепно-мозкові травми.

Аналіз травматичних ушкоджень серед потерпілих від землетрусу у Вірменії (1988) показав, що 22,8% з них мали травми черепа, 4,3% - кінцівок, 19,9% - живота, грудної клітки і тазу, 12,2% - м'яких тканин. У 23,5% потерпілих діагностувався синдром тривалого стиснення.

Вивчення причин виникнення ушкоджень показує, що 10% випадків пов'язані з обвалами й руйнуванням будівель, 35% - із вторинними уражаючими факторами (уламками споруд, будівель тощо), а 55% виникли через неправильні дії самих потерпілих, зумовлені страхом і панічним станом.

Процес формування санітарних втрат під час катастрофічних повеней має певні особливості і залежить здебільшого від своєчасного оповіщення, висоти хвилі прориву, температури води й повітря, часу доби та віддаленості населеного пункту від гідроспоруди. Так, найбільш значні втрати, переважно хірургічного профілю, будуть у першій зоні (зоні надзвичайно небезпечного затоплення), через яку хвиля прориву пройде протягом першої години з моменту утворення. Висота хвилі може сягати декількох метрів, а швидкість перевищувати 20 км/год. У середньому розміри цієї зони можуть складати до 10 км від греблі.

Менша, але все ж таки значна загроза населенню залишається в другій зоні (зоні швидкої течії), яку хвиля прориву долає протягом 3-4 год. після утворення зі швидкістю до 10 - 15 км/год. На цій території в структурі санітарних втрат буде більшість потерпілих терапевтичного профілю.

Для першої зони характерна велика кількість непоправних втрат, яка може збільшуватись у нічний час. За цих умов загальні втрати можуть сягати 2 - 35%

від кількості населення, що потрапляє в зону катастрофічного затоплення. Ці втрати можуть зростати на 10 - 20% у холодну пору року.

У структурі санітарних втрат під час повеней, особливо в другій зоні, переважають потерпілі з ознаками асфіксії, гострими порушеннями дихальної й серцевої діяльності, застудою, травмами м'яких тканин, струсами головного мозку та психічними розладами. Психоневрологічної допомоги потребують 10 - 11% від загальної кількості населення, яке опинилося в осередку стихійного лиха. Можливе загострення хронічних соматичних хвороб.

Крім того, під час катастрофічних затоплень умовно виділяють третю зону (розливу), у межах якої швидкість течії не перевищує 10 км/год. Розміри цієї зони будуть залежати від об'єму води, що потрапляє в нижній б'єф гідроспоруди, та рельєфу місцевості і можуть сягати 30 — 70 км.

Під час буревіїв, ураганів і смерчів медико-санітарна обстановка буде визначатись перш за все характером забудови населених пунктів, розмірами фронту проходження вітрового потоку, своєчасністю оповіщення населення про наближення стихійного лиха. В Україні такі стихійні лиха більш характерні для південних та західних областей, проте не виключена можливість їх виникнення й в інших регіонах країни. Слід визначити, що на території України стихійні лиха великої руйнівної сили, пов'язані із цим різновидом метеорологічних факторів, не реєструвались, проте така можливість не виключається.

Прикладом наслідків смерчу може бути випадок, який стався в м. Іванові (Російська Федерація) 1984 року, у результаті якого загинуло 69 людей, а 804 -дістали поранення. Структура санітарних втрат за цих умов складалася таким чином: 18,9% потерпілих дістали черепно-мозкову травму, 14,5% мали переломи кінцівок, таза і хребта, 12,2% - великі рани м'яких тканин, 5,1% -пошкодження внутрішніх органів, сполучені та множинні травми - 49,3% людей.

Руйнівні дії під час стихійних лих у деяких випадках можна порівняти здебільшого з такими, що мають місце в зоні воєнних дій. Природно, що

поведінка багатьох людей у таких екстремальних ситуаціях суттєво змінюється й потребує в більшості випадків втручання медичних працівників.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 570 | Нарушение авторских прав