АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гострий бактеріальний менінгіт

Первинний гнійний менінгіт (епідемічний церебро-спінальний гнійний менінгіт) викликається грам-негативнм диплококом Вексельбаума (за різними даними складає біля 20% з усіх гнійних менінгітів). Зараження – повітряно-крапельним шляхом через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів; можливо і контактно через предмети, іграшки. Джерело інфекції – хворі і клінічно здорові бацилоносії. Збудник переноситься в нервову систему гематогенним шляхом. М’які мозкові оболонки втрачають блиск і прозорість, повнокровні. Повнокровність і набряк речовини мозку з вогнищами розм’якшення, множинними мікроабсцесами. Може бути запалення епендими мозкових шлуночків – «вентрикуліт».

Інкубаційний період – 1-5 днів. Розвиток хвороби гострий з вираженими загально інфекційними, загально мозковими і менінгеальними симптомами. Можуть бути вогнищеві мозкові симптоми (частіше «пірамідні знаки», але й парези, розлади чутливості тощо); якщо гній скупчується переважно на конвекситальній поверхні мозку, з його подразненням – виникають епілептичні напади (40%). Симптоми ураження черепних нервів (10-20%), частіше ІІІ, IV, VI, VII, VIII, с залишковою глухотою) зумовлені скупченням гною коло корінців. Можуть виникати герпетичні висипки на губах, шкірні геморагічні висипки (стегна, сідниці, тулуб). Нерідко спостерігаються геморагічно-некротичні плями на шкірі (ознаки ДВС синдрому, ендотоксичного шоку з геморагічним некрозом надниркових залоз - синдрому Уотерхаузена-Фредеріксена). Спостерігається різне за виразністю порушення свідомості.

Спино-мозкова рідина при пункції витікає під високим тиском, каламутна, жовтувата; плеоцитоз – тисячі і навіть десятки тисяч в 1 мм³ з переважанням нейтрофілів (80-90%); білок в лікворі збільшений до 3000 мг/л і більше; знижений рівень цукру і електролітів. При дослідженні мазка із ліквору часто вдається виявити грам-негативні диплококи, які знаходяться всередині нейтрофілів (інтрацелюлярно). Посіви ліквору не завжди дають позитивні результати, тому що диплокок рідини дуже чутливий до коливань температури, природного світла. Негативний результат посівів, крім того, буває в випадках, коли хворі до пункції вже одержували антибіотики.

Тривалість гострого періоду 2-3 тижні. Бувають блискавичні, надгострі, септичні, рецидивуючі і абортивні форми перебігу менінгококової інфекції.

Блискавична форма розвивається бурхливо, проявляється судомами, блюванням, втратою свідомості; смерть настає на протязі доби від початку захворювання і менінгеальний синдром (як і зміни ліквору) не встигає проявитись. На розтині знаходять гіперемію мозкових оболонок і набряк мозку. Надгостра форма також закінчується смертю на 3-5 добу; при ній переважають мозкові симптоми, але ліквор типово гнійний з наявністю диплококів. При септичних формах (менінгококцемія) є ознаки ураження серця, легень, шкірні геморагічні висипки, явища поліартриту, а менінгеальний синдром нечіткий.

Лікування менінгококового менінгіту має включати антибактеріальну, симптоматичну, протинабрякову терапію, підтримання водно-електролітного балансу. Вирішальним є своєчасна антибіотикотерапія, яка призначається емпірично, зразу ж після встановлення діагнозу гнійного менінгіту. У новонароджених та малих дітей – ампіцілін та цефотаксим чи цефтріаксон, у старших дітей та дорослих – цефтріаксон чи цефотаксим плюс ампіцілін або пеніцилін G. Дози максимальні, тривалість лікування 7 – 10 днів (пневмокок – 10-14 днів, лістерії та грам-негативні аероби – до 3 тижнів). Критерій – санація ліквору. Доведено, що у дітей в перші 2 доби необхідно до терапії додавати дексаметазон (0,4 мг/кг кожні 12 годин), вірогідно що і у дорослих це може бути корисним. Надмірне введення рідини небезпечне, враховуючи можливий набряк мозку. При ДВС синдромі – гепарин, свіжозаморожена плазма.

Вторинні гнійні менінгіти (ВГМ) спричинені гемолітичним стрептококом, стафілококами, кишковою паличкою, пневмококами, сальмонелами, амебою, які з первинних вогнищ (фурункули, карбункули, бешиха, пневмонія, остеомієліт, отит, запалення пазух носа і інші) різними шляхами проникають до мозкових оболонок. Одним із шляхів можуть бути проникаючі травми черепа і хребта, переломи кісток основи черепа. Симптоми (загально інфекційний, менінгеальний синдром та вогнищеві симптоми) при ВГМ аналогічні таким при первинному гнійному менінгіті. Ліквор також змінюється по типу гнійного запалення. Однак бактеріологічне дослідження ліквору може допомогти визначити етіологію захворювання. Для визначення чутливості збудників до антибіотиків використовують також посіви із первинних вогнищ інфекції, крові.

2. ПМД (міопатії) – група спадково-дегенеративних захворювань, що характеризуються переважним первинним ураженням м’язової системи при відсутності ознак патології периферичного рухового нейрону

Є первинні і вторинні. Клінічні ознаки - Повільне (роками) прогресуванняЗростаюча слабкість м’язів (парез)Переважне охоплення проксимальних м’язів тулуба та кінцівокГіпотонія м’язів, гіпо- та арефлексіяАтрофія уражених м’язівСиметричність ураження. Теорії виникнення - М‘язової гіпоксії

- Нейрогенна,- Дефектних мембран,-Порушених обмінів циклічних нуклеотидів та нейромедіаторів

- Генетичний дефект синтезу білку “дистрофіну”