АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология
|
Захворювання нирок і сечовивідних шляхів
До загальних симптомів захворювань органів сечовиділення, належать: болі в поперековій області, порушення сечовипускання,наявність домішок у сечі (таких, як кров, слиз ін.), набряки, головні болі, запаморочення. Крім того, можуть турбувати порушення зору, задишка, болі в області серця, підвищеннятемператури тіла, нудота, блювання, відсутність апетиту.Разом з тим є багато захворювань нирок які упродовж
тривалого часу можуть протікати без видимих симптомів - пієлонефрит,гломерулонефрит, нирковокам'яна (або сечокам'яна) хвороба. Больовий синдром при захворюваннях нирок обумовлений розтягненням ниркової капсули або лоханки найчастіше внаслідок запального набряку і застійним набуханням ниркової тканини. Болі в попереку можуть носити гострий характер або бути постійними, ниючими (при хронічному уповільненому запальному процесі). Напади ниркової кольки виникають при гострому запальному процесі або загостренні хронічного запального процесу, а також при калькульозному (каміннєутворюючому) процесі. Симптомом захворювань нирок і сечовивідних шляхів,
може бути порушення сечовиділення - зміни кількості виділеної за добу сечі, а також зміни добового ритму сечовиділення. Серед різних розладів сечовипускання найбільш частими є збільшення добової кількості сечі (більше 2 л), зменшення об'єму за добу сечі, повне припинення виділення сечі нирками, прискорене сечовипускання, переважання нічного діурезу над денним тощо. У здорової людини упродовж дня в середньому відбувається 4-7 сечовипускань. При цьому разова порція сечі становить 200-300 мл, а добова її кількість коливається від 1000 до 2000 мл. Важливим симптомом ниркових захворювань є набряки, при яких спостерігається набряклість всього тіла, особливо
обличчя, яке стає одутлим, з набряклими повіками і звуженими очними щілинами. Набряки можуть поширюватися і на внутрішні органи, зокрема на печінку: набрякла рідина може скупчуватися у плевральній і черевній порожнинах, а також в
перикарді. Найбільш частим симптомом захворювань нирок, що супроводжуються
порушенням ниркового кровообігу є артеріальна гіпертонія. Ниркова гіпертонія може спостерігатися при всіх захворюваннях нирок судинного запального характеру (при гострому та хронічному гломерулонефриті, судинному нефросклерозі, амілоїдозі і гломерулосклерозі), пієлонефриту, аномалій розвитку нирок, туберкульозу та пухлин нирок. Ниркова артеріальна гіпертонія характеризується підвищенням як систолічного (до 200 мм рт. ст.) так і діастолічного тиску (до 120 мм рт. ст.). Якщо захворювання нирок ускладнюється розвитком ниркової недостатності, то в організмі накопичуються продукти
білкового розпаду, при цьому з'являються симптоми загального характеру: слабкість, зниження працездатності, погіршення пам'яті, порушення сну. У таких хворих можуть спостерігати втрата апетиту, нудота, блювота, пронос, сухість і неприємний смак у роті, погіршення зору, шкірний свербіж, запах з рота. Крім того, відзначаються поява білка в сечі, виділення з сечею еритроцитів, поява в її осаді лейкоцитів, холестерину та ін., зниження добового діурезу (менше 500 мл сечі на добу або підвищення (понад 2000 мл) та інші ознаки. З урахуванням механізмів розвитку патологічного процесу виділяють 7 основних груп захворювань нирок:
• імунні нефропатії (до них відносяться гломерулонерити та ін.);
• інфекційно-запальні ураження нирок (пієлонефрити та ін.);
• метаболічні нефропатії (амілоїдоз нирок, діабетична нефропатія, нирка при подагрі);
• токсичні нефропатії (ураження нирок при різних видах отруєнь, вплив радіації);
• вторинні нефропатії (ураження нирок при розладі електролітного обміну, при недостатності кровообігу та ін.);
• судинні нефропатії (злоякісна гіпертонія, нефропатії, вагітних);
• вроджені хвороби нирок і сечоводів.
Тим хто виявив у себе хоч один з перерахованих вище симптомів, необхідно негайно звернутися до лікаря, провесте необхідні види досліджень і не займатися самолікуванням, яке може призвести до погіршення стану хворого. У профілактиці захворювань сечовивідної системи велике значення відводиться своєчасної санації різних осередків інфекції (каріозні зуби, хронічний тонзиліт, хронічний гайморит, хронічний апендицит, хронічний холецистит тощо), які є потенційними джерелами занесення мікробів у нирки з кровотоком, усунення причин, які утрудняють відтік сечі, дотриманню відповідних гігієнічних заходів (особливо у дівчаток та вагітних жінок), що перешкоджають висхідному поширенню інфекції по сечовивідним шляхах, а також боротьба з закрепом і лікування колітів. Хворого з підозрою на пієлонефрит, гострий дифузний гломерулонефрит або загострення хронічного дифузного гломерулонефриту та ін., негайно госпіталізовують в стаціонар, призначається сувора дієта і постільний режим, які закінчуються після сходження набряків, нормалізації артеріального тиску і показників сечі. Пацієнтам із захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів слід уникати перевтоми і переохолодження, їм протипоказана важка фізична праця, робота в нічну зміну, на відкритому повітрі в холодну пору року, в гарячих цехах, в задушливих приміщеннях. При виникненні будь-якого іншого захворювання, здатного вплинути на дану хворобу, рекомендуються обов'язкове дотримання постільного режиму, відповідна медикаментозна терапія, при необхідності призначаються антибіотики, що не володіють нефротоксичною дією. З метою профілактики загострень хронічних захворювань проводять своєчасну і активну терапію гострих інфекцій сечового тракту (уретрити, цистити, гострі пієлонефрити) і жіночих статевих органів — санацію будь-яких вогнищ хронічної інфекції. При наявності місцевих змін в сечових шляхах, що викликають порушення уродинаміки (видалення каменів, розсічення звужень сечовивідних шляхів тощо) проводять їх негайну ліквідацію. З метою посилення загальної протиінфекційної реактивності організму, застосовують корекцію порушень імунного статусу. Важливим консервативним методом лікування нефроптозу є носіння бандажа. Раннє його застосування попереджає прогресування захворювання та виникнення ускладнень. Одягати бандаж слід тільки в горизонтальному положенні, вранці, перед тим як встати з ліжка, на видиху. Для зміцнення м'язів передньої черевної стінки рекомендується також проведення спеціального комплексу гімнастичних вправ. При виникненні нефроптоза внаслідок схуднення, збільшують калорійність добового харчового раціону. До консервативної терапії цього захворювання належить також призначення спазмолітичних, знеболюючих, протизапальних засобів, теплих ванн. Необхідне положення пацієнта у ліжку - з дещо припіднятою нижньою частиною тулуба. Хворим з патологією сечовидільної системи показано санаторне лікування на кліматичних курортах з теплим і жарким кліматом без різких добових коливань температури, низькою вологістю, зі слабкими вітрами, великою кількістю сонячних днів. Кліматолікування призначають у вигляді аерогеліотерапії, завдяки чому поліпшується білковий, ліпідний, водно-сольовий обміни.
Ниркова колька
Мал. 54. Локалізація болю при нирковій кольці в поперековій ділянці, який віддає у пахову ділянку — на статеві органи (показано стрілками).
Це раптовий біль у поперековій ділянці, в підребер'ї та на всій відповідній половині живота. Біль викликається утрудненням відтоку сечі й спазмом сечоводу. Найчастіше затримка сечовиділення залежить від проходження по сечоводу солей (піску), каменів і згустків крові. Біль нерідко з'являється під час сну, віддає в пахову ділянку, промежину, головку статевого члена та яєчка - в чоловіків; у статеві губи, рідше в стегно й поперекову ділянку - в жінок (мал. 54). Ознаки. Хворі неспокійні, не можуть знайти зручного положення, яке полегшило б їхнє страждання. У них з'являться прискорене болісне сечовипускання або затримка сечовиділення, нудота, блювання, запори, здуття живота. Ниркова колька триває від кількох хвилин до кількох днів. Після усунення перешкоди для відтоку сечі настає повне видужання (наприклад при проходженні каменя по сечових шляхах).
Перша допомога. Хворого треба вкласти у ліжко. До поперекової ділянки йому кладуть грілку або роблять звичайну теплу ванну. Дозволяється пити негарячий чай і теплу мінеральну воду. Ці заходи вживають тільки під час повторних нападів, коли причина кольки відома - скажімо, наявність каменів у нирковій мисці. У всіх інших випадках чекають прибуття лікаря. При сечовипусканні необхідно зібрати сечу для дослідження. Після припинення кольки хворий повинен обстежитися для з'ясування причин появи цього захворювання. Якщо колька довго триває, потрібно викликати швидку допомогу додому.
Гострий цистит
Гострий цистит - запалення слизової оболонки сечового міхура. Частіше трапляється в жінок, ніж у чоловіків, у різних вікових групах. Первинний цистит виникає в первинно здоровому організмі, а вторинний ускладнює інше захворювання або аномалію органів сечової і статевої систем (звуження сечівника), дивертикул (випинання стінки) сечового міхура, аденому, рак передміхурової залози, камені та пухлини сечового міхура та ін. Етіологічно (причинно) виділяють такі види циститу: інфекційний (специфічний і неспецифічний), хімічний, термічний, токсичний, радіаційний, лікарський, аліментарний, неврогенний, післяопераційний. Крім власне інфекції, виникненню циститу сприяє порушення пасажу сечі по нижніх сечових шляхах. При утрудненому випорожненні сечового міхура, підвищенні внутрішньоміхурового тиску виникають умови, які провокують розлади місцевого кровообігу і порушення цілісності стінок міхура. Розвиток гострого циститу зумовлюється і порушенням ритму сечовипускання.
Клініка. Гострий цистит виникає раптово, через декілька годин після переохолодження чи іншого провокуючого фактора. Основними симптомами є поява частого і болісного сечовипускання, біль у ділянці сечового міхура, піурія (виділення гною із сечею). Позиви на сечовипускання частішають кожні 20-30 хвилин. Сечовипускання болісне. Виникає нічне нетримання сечі, яке найчастіше спостерігається в дітей. В інших випадках може статися затримання сечі. Симптоми гострого циститу зазвичай минають через дві-три доби. Однак при затягуванні перебігу захворювання необхідно провести додаткові методи дослідження для уточнення причини запального процесу. Гострому циститу властива здатність часто рецидивувати, особливо в жінок. Найтяжчим є гострий гангренозний цистит, який супроводжується значною інтоксикацією, гектичною гарячкою, розвитком септичного шоку, оліго- і навіть анурії. Сеча неприємного запаху, каламутна, лужна, містить значну кількість лейкоцитів та білка. У разі гострого процесу в сечі виявляють 30-80 еритроцитів, рідше - макрогематурію. Інструментальні дослідження у хворих на гострий цистит протипоказані.
Ускладненням хронічного циститу є пієлонефрит (запалення тканини нирки), рубцювання в ділянці шийки сечового міхура, перфорація шийки сечового міхура.
Лікування хворих на гострий цистит включає захисний режим, дієту з вилученням солі, гострих страв, концентрованих м'ясних бульйонів. Хворим призначають теплові процедури (сидячі ванни, грілку, теплі мікроклізми), проводять фізіотерапевтичне лікування із застосуванням УВЧ, індуктотермії, іонофорезу новокаїну та уросептиків. При вираженому больовому синдромі анальгетики призначають у вигляді свічок. Рекомендують антибіотики, сульфаніламідні препарати, нітроксолін. Тривалість лікування становить 8-10 діб.
Профілактика циститу полягає в усуненні патогенетичних факторів. Це нормалізація діяльності органів травлення, особиста гігієна, своєчасне випорожнення сечового міхура, дотримання правил асептики під час проведення катетеризації сечового міхура.
Дата добавления: 2016-06-06 | Просмотры: 675 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 |
|