АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Класифікація кровотеч

Залежно від характеру ушкодження судини кровотечі поділяються на артеріальні, венозні, капілярні й паренхіматозні.

Мал. 58. Артеріальна кровотеча

Артеріальна кровотеча небезпечна, кров яскраво-червоного кольору (від насичення її киснем), б'є струминою. При відсутності колатералей кров під час артеріальної кровотечі витікає лише з центрального кінця; при наявності колатералей кровоточать обидва кінці (мал. 58).

Венозна кровотеча характеризується безперервним витіканням струмини крові, яка має темніший колір. При високому венозному тиску (при застоях, варикозному розширенні вен) кровотеча особливо сильна. Венозна кровотеча відбувається з периферичного кінця перерізаної судини. З центрального венозного кінця кровотеча буває при відсутності у венах клапанів, при їх недостатності, при атонії стінки судини, при припливі в центральний відрізок крові через анастомози. Синхронна з пульсом кровотеча з вени спостерігається у випадках патологічного сполучення вени з артерією. При кровотечах із вен, розміщених близько від серця, при вдиху внаслідок присмоктувальноі дії грудної клітки кровотеча зменшується, а під час видиху тиск у венах підвищується і кровотеча збільшується (мал. 59).

Капілярна кровотеча найчастіше буває змішаною і виникає з дрібних вен та артерій.

Паренхіматозна кровотеча спостерігається при ушкодженні паренхіматозних органів - печінки, легенів, нирок, селезінки. Ці кровотечі небезпечні, оскільки судини зв'язані із стромою органа і зяють. Залежно від місця виливу крові кровотечі поділяються на зовнішні (через рану) і внутрішні (в тканини органа або порожнини). Відповідно до порожнини, куди виливається кров, крововиливи мають спеціальні назви:

Мал. 59. Венозна кровотеча

• гемоперітонеум (крововилив у черевну порожнину);
• гемоторакс (крововилив у грудну
  порожнину);
• гемартроз (крововилив у порожнину суглоба).

Якщо кров розсуває тканини й, утворюючи порожнину, наповнює її, цей вид крововиливу називається гематомою.

Зовнішні кровотечі часто комбінуються із внутрішніми. Кровотечі бувають первинні й вторинні. Первинні настають безпосередньо після порушення цілісності судин.

Вторинні кровотечі з'являються через певний час після травми, зазвичай від різних ранових ушкоджень. Розрізняють вторинні ранні й вторинні пізні кровотечі. Ранньою вторинною вважається кровотеча, яка виникає вдруге в перші два дні, пізньою - від третього дня до кількох тижнів після травми. Вторинна кровотеча настає здебільшого при вогнепальних ушкодженнях і при розвитку інфекції.

Найчастіші причини вторинної кровотечі:

1. недостатня зупинка кровотечі при хірургічній обробці рани (погано або неправильно зав'язані вузли, зісковзування лігатур);
2. підвищення кров'яного тиску;
3. часті травмуючі перев'язки, пролежні судин, наявність осколків
   кісток і металу, які ранять судину;
4. зміни хімічного складу крові, підвищення ферментативних процесів, авітаміноз, зниження здатності крові зсідатися;
5. септичний стан пораненого (анаеробна інфекція);
6. гнійне розтоплення тромбів, розпад пухлин.

Симптоми кровотеч. Кровотечі характеризуються місцевими й загальними симптомами. Клінічна картина при зовнішній кровотечі залежить від загальної тяжкості, від калібру й характеру ушкодження судин, від недокрів'я. Внутрішня кровотеча характеризується різним ступенем недокрів'я і симптомами, пов'язаними із здавлюванням порожнинних органів (легенів, головного мозку, серця). Гостра недостатність кровообігу й кисневе голодування насамперед викликають зміни функціонального стану центральної нервової системи, яка регулює життєдіяльність організму. Чим швидше втрачається кров, тим небезпечнішою є кровотеча. Серце й судинна система не можуть швидко пристосуватися до зменшення маси крові, внаслідок чого артеріальний тиск падає і розвивається колапс. Нормальним вважається артеріальний тиск (максимальний) 100-140 мм рт. ст., при тиску нижче 100 мм рт. ст. для забезпечення нормального обміну речовин вступають в дію компенсаторні механізми (посилення і прискорення серцевої діяльності, прискорення дихання, скорочення судин та ін.). Завдяки цьому тиск зазвичай компенсується до 80 мм рт. ст. Велике його падіння спричиняє різні розлади діяльності організму, які стають необоротними й призводять до смерті. Тому рівень максимального артеріального тиску 80 мм. рт. ст. називають критичним. Кровотеча приховує в собі також іншу небезпеку, що не залежить безпосередньо від втрати крові, але тісно з нею пов'язана. Так, при пораненнях крупних вен у судину може попасти повітря і викликати повітряну емболію (закупорку кровоносної судини пухирцями повітря). Значне надходження повітря у вену спричиняє перерозтягнення правої частини серця, недостатність тристулкового клапана і параліч серця. При кровотечах у порожнину навколосерцевої сумки виникає тампонада серця.

Крововилив у мозок можуть спричинити паралічі (повна відсутність рухів унаслідок порушення іннервації відповідних м'язів) і смерть. При крововиливах у порожнину плеври часто виникає інфікування крові, яка вилилась, розвивається гнійний плеврит. Важливо також те, що при втраті крові зменшується реактивність організму. Це несприятливо впливає на загоєння ран і сприяє виникненню різних ускладнень (ранова інфекція). Крововтрата 200-400 мл крові у дорослих може не супроводжуватися порушенням загального стану, втрата 1000-1500 мл крові небезпечна для життя. Дуже погано переносять втрату крові діти. У віці до одного року крововтрата в межах 250-300 мл смертельна. Жінки більш стійкі до крововтрати, ніж чоловіки. Розрізняють легкий, середній і важкий ступені крововтрати. При крововтраті легкого ступеня втрачається приблизно 10-15 % об'єму крові, яка циркулює в судинах. Таку крововтрату організм переносить легко, і виражені клінічні симптоми не проявляються. При цьому дещо прискорюється пульс, незначно бліднуть шкіряні покриви, показники артеріального тиску на рівні нижніх меж норми 100/70—100/60 мм рт. ст. Крововтрата легкого ступеня добре компенсується організмом за рахунок викиду крові з депонованих органів та тканинної рідини в судинне русло. Втрачена кров відновлюється протягом однієї-двох діб. Крововтрата середнього ступеня виникає при зменшенні об'єму циркулюючої крові на 15-20 %. При цьому бліднуть шкірні покриви й видимі слизові оболонки, з'являється холодний піт, спрага, слабкість, можливі судоми. Пульс прискорений, артеріальний тиск знижується до 90/60 мм рт. ст. Кровообіг нормалізують шляхом введення кровозамінник розчинників у лікарні. Крововтрата важкого ступеня виникає при зниженні об'єму циркулюючої крові більше ніж на 20-30 %. Вона спричиняє втрату свідомості, відсутність пульсу на магістральних артеріях кінцівок, а на сонних артеріях він ниткоподібний, ледь визначається, зниження артеріального систолічного тиску до 80/70 мм рт. ст. При такій крововтраті треба застосувати всі способи зупинки кровотечі й компенсувати втрату, переливши до 500 мл крові та кровозамінників. Особлива небезпека виникає, коли потерпілий швидко втрачає велику кількість крові за 10-15 хв (близько 50 % усієї маси, 2,5-3,0 літри), що сприяє розвитку клінічної картини гострої крововтрати (геморагічного шоку).

Симптоми гострої крововтрати такі: швидко падає артеріальний тиск, максимальний систолічний тиск досягає 60-30 мм рт. ст., пульс прискорений до 120-140 уд. за хв., ниткоподібний, ледве промацується на сонних артеріях; збільшується блідість шкірних покривів, риси обличчя загострені, виникає спрага, позіхання, почуття страху; прискорене дихання, задишка, розширені зіниці, людина непритомніє. Смерть настає від паралічу дихального центру й зупинки серцевої діяльності внаслідок важкої кисневої недостатності (гіпоксії).

При повільній крововтраті може настати клінічна картина гострого недокрів'я. Внаслідок хронічного знекровлювання організму при вторинних кровотечах (виразка шлунка або дванадцятипалої кишки, гемороїдальні кровотечі, пухлина, легеневі кровотечі різної причини та ін.) хворі можуть втрачати до 25 % (1,5-2,0 л) усієї маси крові. При гострому недокрів'ї хворий повільно втрачає багато крові, яка виходить із невеликих судин (артерій, вен). Серце в таких випадках має змогу пристосуватися навіть до значної втрати крові. Для гострого недокрів'я характерні такі симптоми: стан хворого поступово погіршується, виникає загальна слабкість, шкірні покриви й видимі слизові бліді, обличчя змарніле. Артеріальний тиск поступово спадає, частота пульсу прискорюється, дихання поверхневе, виникає задишка, шум у вухах, потемніння і миготіння в очах, нудота й сухість у роті, спрага. Якщо максимальний артеріальний тиск спадає нижче 70 мм рт. ст. і залишається таким протягом кількох днів, то внаслідок кисневого голодування клітин головного мозку настає смерть.

Мал. 60. Положення хворого при гострій крововтраті - «самопереливання крові»

Перша медична допомога при гострій крововтраті. Хворому створюють цілковитий спокій, його кладуть без подушки, з опущеною назад головою, з піднятими і туго забинтованими ногами й руками, - це називається «само-переливання крові» (мал. 60). Завдяки цьому можна тимчасово збільшити кількість циркулюючої крові в легенях, мозку, нирках та інших життєво важливих органах. Якщо збережена свідомість та відсутні ушкодження органів черевної порожнини, хворому дають гарячий чай, мінеральну або просту воду. Транспортують у положенні на спині з піднятими ногами й руками, опущеною головою.

Дата добавления: 2016-06-06 | Просмотры: 427 | Нарушение авторских прав