АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Визначення догляд за хворими, основні обов’язки медсестри.

Догляд за хворими, гіпургія—це комплекс заходів, що спрямовані на полегшення стану хворого і забезпечення успіху лікування.

Медсестри виконують всі або деякі з наступних функцій:

• оцінюють пацієнтів для визначення відповідних заходів догляду;

• співпрацюють з членами міждисциплінарної лікарської колегії з планування, реалізації, координації та оцінки догляду за хворими та консультують пацієнтів та членів їх сімей;

• здійснюють медикаментозне лікування, запропоноване лікарем або відповідно до встановленого припису;

• спостерігають і документують стан пацієнта;

• експлуатують або стежать за станом медичної апаратури та обладнання;

• надають допомогу в хірургічних операціях та інших

медичних процедурах;

6)Клінічна картина фурункула, лікування та профілактика. (ЗМ 2. Т 6.)

Клінічна картина фурункул характеризується глибокою пустулой у вигляді болючого узловатого інфільтрату діаметром 3-5 см і більш яскраво червоного кольору, який через кілька днів починає флюктуіровать в центральній частині та конусоподібні випинати, формуючи некротичні стрижень. Потім фурункул розкриває з відділенням великої кількості гнійно некротичних мас, процес закінчується рубцювання. Еволюція фурункул у середньому займає 2 тиж. Загальний стан звичайно не страждає при одиночних фурункулах; при множинних фурункулах і фурункульоз можуть бути лихоманка, нездужання, головні болі, в крові - лейкоцитоз, прискорена ШОЕ. При локалізації фурункулів на голові (особливо в зоні носа, щік) і шиї можливе ускладнення у вигляді менінгіту, тромбофлебіту мозкових синусів, сепсису.

7) Праве́ць (лат. Tetanus) - гостре інфекційне захворювання, що уражає нервову систему, викликає тонічні і тетанічні судоми скелетних м'язових волокон, що ведуть до асфіксії. Має надзвичайно високу летальність. Збудником захворювання є анаеробна спороутворююча паличка Clostridium tetani. Правець може виникнути після будь-яких травм з пошкодженням шкірних покривів та слизових оболонок, забруднених спорами збудника. За клінічним перебігом виділяють 4 форми правця: блискавичну, гостру, підгостру і хронічну. Правець починається з слабкості, дратівливості, головного болю, посмикування м’язів у ділянці рани. Надалі розвивається ригідність м’язів, що найперше виникає поблизу рани та у жувальних м’язах – тризм (хворому важко відкрити рот через короткотривалі судоми і біль в жувальних м’язах). Виникає тягнучий біль і ригідність м’язів шиї, потилиці, спини, поперекової ділянки. Іноді може бути біль в животі і напруження м’язів передньої черевної стінки. У зв’язку з скороченням мімічних м’язів обличчя набуває характерного вигляду “сардонічної посмішки”. Виникає відчуття страху, порушується сон. Згодом тонічні судоми охоплюють всі м’язи тулуба, хворий вигинається дугою, опираючись на п’яти і потилицю (опістотонус). Притомність при правці збережена

. Профілактика

Головним у профілактиці правця є запобігання травмам (дотримання правил техніки безпеки на виробництві і в домашніх умовах) і вакцинація, яку проводять у плановому порядку та екстрено у випадку травми. Екстрену профілактику починають з первинної хірургічної обробки рани. Введення імунних препаратів залежить від наявності даних про попередні щеплення.\Для екстреної імунопрофілактики правця застосовують протиправцеву сироватку, протиправцевий людський імуноглобулін і адсорбований правцевий анатоксин. Протипоказанням до проведення екстреної профілактики правця є підвищена чутливість до відповідного препарату і вагітність. У першій половині вагітності протипоказане введення адсорбованого правцевого анатоксину і сироватки, у другій - введення сироватки. Таким особам вводять протиправцевий людський імуноглобулін.

8) Визначення догляд за хворими, основні обов’язки санітарки по догляду за хворими. (ЗМ 1. Т 1.)

Догляд за хворими, гіпургія—це комплекс заходів, що спрямовані на полегшення стану хворого і забезпечення успіху лікування

9) Беши́ха (грецьк. ερυσίπελας - червона шкіра) — загальна гостра інфекційна хвороба, що перебігає з переважним ураженням шкіри або слизових оболонок. Викликається бета-гемолітичним стрептококом, іноді стафілококом при проникненні їх в організм через пошкоджені зовнішні покриви. Діагностика

Хвороба розпізнається на основі характерних клінічних даних, показань у анамнезі на перенесене у минулому захворювання на бешиху (у атипових випадках).

Диференціюють від абсцесу, екземи, різних дерматитів, оперізуючого лишая, еризипелоїда та шкірної форми сибірської виразки.

[ред.]Лікування

Хворих із вираженою інтоксикацією, поширеними місцевими проявами хвороби, а також хворих з рецидивуючою бешихою госпіталізують у інфекційні відділення. Лікування інших хворих може здійснюватись у поліклініці, амбулаторії. Проводиться лікування антибіотиками (пеніцилін). Курс лікування антибіотиками 8-10 днів.При частих рецидивах хвороби призначають цефалоридин, лінкоміцин, напівсинтетичні пеніциліни. Показані аскорбінова кислота, рутин, вітаміни групи В, антигістамінні препарати. При млявому затяжному перебігу бешихи, рецидивах, розвитку виразок та ерозій призначають продигіозан в/м 1 раз у 4 дні по 50-100 мкг на ін'єкцію, курс лікування 3-5 ін'єкцій. Доцільно у аналогічних випадках проведення аутогемотерапії.Місцеве лікування проводиться лише при наявності великих пухирів на шкірі кінцівок (пов'язки із розчинами риванолу або фурациліну, у подальшому - з левоміцетиновою та синтоміциновою емульсією). Протипоказані у гострому періоді бешихи пов'язки з маззю Вишневського, іхтіоловою маззю. Для усунення набрякового синдрому, лімфостазу застосовується фізіотерапія (озокерит, парафін, електрофорез хлорида кальцію, лідази, радонові ванни). При слоновості - хірургічне лікування.

Профілактика бешихи — додержання санітарно-гігієнічних умов у побуті та на виробництві, своєчасне лікування саден, запрілостей, санація осередків хронічної стрептококової інфекції.

10) Визначення догляд за хворими, основні способи та правила транспортування хворих. (ЗМ 1. Т

Догляд за хворими, гіпургія—це комплекс заходів, що спрямовані на полегшення стану хворого і забезпечення успіху лікування. Транспортування хворого у відділення може здійснюватися кількома шляхами. Вид транспортування визначає лікар. Хворих у задовільному стані направляють у палату в супроводі медичного працівника. У ряді випадків доцільно доставити хворого у відділення на ношах, встановлених на спеціальній каталці. В даний час багато лікарень оснащені спеціальним транспортом, який доставляє хворих у віддалені від приймального відділення корпусу.

11) Клінічна картина сепсісу. (ЗМ 2. Т 8.)

Клінічна картина. У початковому періоді сепсису, поряд з місцевими симптомами гнійного вогнища на місці вхідних воріт і / або метастатичних, звертають на себе увагу ознаки токсикозу - зниження апетиту або анорексія, плоска крива динаміки або різка спад маси тіла, млявість або збудження, підвищення температури тіла, гіпорефлексія, нестійкі випорожнення, здуття живота, задишка, тахікардія, приглушення тонів серця, періоральний ціаноз, акроціаноз, швидка охлаждаемость при огляді, блідість шкіри, нерідко з сіруватим або жовтяничним відтінком. Особливо характерний зовнішній вигляд хворого, званий «септичний х о б і т у с»: швидко виснажує занепокоєння, подстаяиванія або млявість, адинамія; сіро-блідий колорит шкіри, часто з жовтизною, геморагія-ми, гнійників, ділянками склерема; зміна тургору тканин; роздутий живіт з набряком передньої черевної стінки внизу живота і добре видимою венозною її мережею; зригування, часто з жовчю, блювання, нестійкі випорожнення, анорексія; загострені риси «сердитого» або амімічное особи, відсутність збільшення маси тіла; періодичні підйоми температури тіла. Незважаючи на активну антибактеріальну та іншу комплексну терапію, симптоми токсикозу тримаються або навіть наростають у інтенсивності, помірно збільшуються в розмірах печінка і селезінка.

12) Існує два основних види або способи штучного харчування - ентеральний (зондовий) і парентеральний (внутрішньовенний).

Також є звичайне харчування.

13) Гематогенний остемієліт Зустрічається переважно у дітей. В дітей грудного віку джерелом може бути пупочний сепсис.

Збудники - стафілокок, стрептокок, мікобактерія туберкульозу та ін.Гострий гематогенний остеомієліт може вражати будь-яку кістку скелета людини. Але частіше за все процес локалізується у довгих трубчастих кістках, рідше - в пласких та коротких кістках. В трубчастих найчастіше вражається метафіз та діафіз. Проникнення збудника у кров при гематогенному остеомієліті може відбуватися найрізноманітнішими шляхами. Симптоми, перебігЗахворювання, як правило, починається раптово високим підйомом температури та появою невизначеної локалізації болю в одній з кінцівок. При тяжкій інтоксикації можуть бути втрата свідомості, іноді судоми, серцево-судинна недостатність.Перші дві доби біль у кінцівці носить вкрай різкий характер. В ряді випадків кінцівка знаходиться у вимушеному положенні. У м'яких тканинах ураженої кістки швидко наростає набряк, він може досягати значних розмірів. Шкіра напружена, відмічається підвищення місцевої температури. Гіперемія шкіри з'являється після прориву абсцеса у м'які тканини, при пальпації визначається підшкірна флуктуація. У наступні дні температура тримається високою, без значних коливань. Загальний стан хворого залишається тяжким. Відмічаються явища інтоксикації: головний біль, нездужання, біль по всьому тілу, втрата апетиту, спрага. При утворенні метастатичних гнійних вогнищ в інших кістках, внутрішніх тканинах або органах загальний стан хворого різко погіршується. У крові високий лейкоцитоз, збільшена ШОЕ, падіння вмісту гемоглобіну, зсув білої формули вліво.При місцевій формі температура тримається на менш високих цифрах, біль носить локальний характер у кінцівці. Після прориву гнійника стан хворого швидко покращується, температура знижується, процес приймає хронічний перебіг. До ускладнень гострого гематогенного остеомієліту відносяться септицемія та септикопіємія.Діагноз остеомієліта ставиться без складнощів. Він засновується на типовому анамнезі, характерній клінічній картині. Однак, слід пам'ятати, що початкові зміни у кістках рентгенологічно визначаються тільки на 3-ому тижні від початку захворювання.

Лікування

Всі хворі гострим остеомієлітом підлягають госпіталізації. Лікування проводять комплексно: антибіотиками з одночасним хірургічним втручанням та загальноукріплюючими засобами у поєднанні зі спокоєм ураженої кінцівки.

14) Клінічна картина гангрени, сухої та вологої. (ЗМ 2. Т 9.)

Суха гангрена – це некроз тканин, що контактують із зовнішнім середовищем. некроз перебігає без участь Міо. Суха гангрена найчастіше виникає на кінцівках унаслідок ішемічного коагуляційного некрозу тканин. Некротизовані тканини видаються чорними, сухими, чітко відмежовані від сумісної життєздатної тканини. На межі між здоровою та некротизованими тканинами виникає демаркаційне запалення. Зміна кольору зумовлена перетворенням гемоглобіногенних пігментів у присутності сірко-водню на сульфід заліза. Лікування: видалення мертвої тканини до демаркаційної лінії.

Волога гангрена – розвивається внаслідок нашарування на некротичні зміни Міо. Під дією ферментів міо виникає вторинна коліквація. Тип Міо, що пов‘язаний із гангреною залежить від її локалізації. Унаслідок життєдіяльності Міо виникає специфічний запах. Волога гангрена зазвичай розвивається в тканинах, багатих на вологу. Вона може уражувати кінцівки, але найчастіше внутр. органи (напр. кишки, легені). При вологій гангрені може виникнути некротизоване поширене запалення, яке нечітко відмежоване від суміжної здорової тканини і спричинює тяжку загальну інтоксикацію.

15) Транспортування хворих: у відділення хворого відправляють у супроводі сестри або санітарки пішки, на кріслі-каталці або на ношах у залежності від вказівки лікаря. Ослаблених хворих потрібно вміти обережно преносити з нош на ліжко або кушетку чи навпаки. Преносити хворого може один санітар тримаючи його правою рукою під стегна, а лівою охопивши груди на рівні лопаток. Частіше переносять хворого 2 медпрацівники. Один із них підтримує правою рукою голову, шию і верхню частини грудної клітки, другий медпрацівник підкладає руки під поперек, стегна. Якщо хворий дуже слабкий чи має дуже велику вагу, то прекладати його треба утрьох, причому так, щоб вага його тіла була розподілена на трьох порівну. Перший санітар тримає голову, другий - поперек, верхню частину стегон, а третій - стегна та гомілки. Для зручності перенесення ноші ставлять під прямим кутом до ліжка, або паралельно, щільно до ліжка. Прекладання хворого при щільно приставлених ношах вимагає від хворого певних зусиль, тому не завжди допускається.

ОБРОБКА ПОРОЖНИНИ НОСА, РОТА ТЯЖКОХВОРИМ

Оснащення: Ватно-марльові тампони, шпателі, пінцети. Дезинфікуючи розчини (0,5 % р-н гідрокарбонату, слабкий розчин перманганату калію). Шприц Жане, гумова груша. Ниркоподібний лоток. Вазелінове масло.

Назва заходу

Послідовність дій

1. Обробка порожнини рота

Ватно-марльові тампони змочують одним із наявних дезрозчинів.

Обробку порожнини рота тампонами починають з губ, потім - сама порожнина рота, язик, зуби.

Після обробки хворий повинен добре прополоскати рот.

При наявності у хворого протезів, які знімаються, їх на ніч знімають, ретельно промивають милом і до ранку зберігають у чистій сухій склянці. 2. Обробка порожнини носа 2.1. Для виделення кірок з носа голову хворого відхиляють назад, в носові проходи вводять ватні турунди, змочені вазеліновим маслом, або іншим масляним розчином і через 2-3 хвилини круговими рухами видаляють кірки.

3. Медикаментозна дія на слизову оболонку порожнини рота

При аплікації на слизову оболонку ротової порожнини накладають стерильні марлеві серветки, змочені якимось дезрозчином на 3-5 хвилин.

При зрошенні: закрити груди хворого плівкою, придати хворому підвищене положення, дати в руки хворому ниркоподібний лоток.

- відтягнути шпателем почергово ліву й праву щоку, ввести кінчик гумової груші або шприц з дезрозчином і зросити порожнину рота.

3.3. При сухості губ і ная вності тріщин в кутах рота до губ прикладають марлеву серветку, змочену водою, потім змазують масляним рочином.

ДОГЛЯД ЗА ВОЛОССЯМ, ОЧИМА, ВУХАМИ,РОТОВОЮ ПОРОЖНИНОЮ ХВОРОГО

Оснащення:Таз для миття голови. Гребінець, мило. 3 % розчин борної кислоти, спирт. Стерильні ватні кульки. 3 % розчин перекису водню.Особиста зубна щітка, гідро карбонат натрію, столовий оцет.

Назва заходу

Послідовність дій

1. Розчісування волосся

Для профілактики педикульозу щоденний огляд волосяної частини голови. Довге волосся розділяють на пасма і повільно розчісують від країв до коренів, намагаючись не висмикувати їх. Коротке волосся розчісують від коренів до кінців.

2. Миття голови При задовільному стані хворого голову миють під час гігієнічної ванни один раз на тиждень. Для миття голови у ліжку ставлять таз у біля головного кінця ліжка, під голову хворого на рівні шиї підставляють підвищення (жорсткий підголівник). Мити голову у теплій воді з милом. Під час намилювання добре протирають шкіру під волоссям. Після миття волосся сполоскують чистою водою з оцтом. Гребінець протерти одеколоном (спиртом, гарячою водою), розчесати волосся.

3. Догляд за очима Змочити стерильну ватну кульку в теплому 3 % розчині борної кислоти, промити нею очну щілину (віки зімкнути) у напрямку від зовнішнього кута ока до носа. Для кожного ока використовується окрема кулька. При використанні спеціальної склянки (ундінки) струмінь рідини спрямовують від скроні до носа.

4. Догляд за вухами

Ходячі хворі під час ранкового туалету повинні самостійно щоденно мити вуха. Хворим, що довго знаходяться у ліжку, необхідно періодично чистити вуха, щоб не скопичувалась сірка.

Для видалення сірчаної пробки у вухо закапують декілька крапель 3 % розчину перекису водню, а потім ватною турундою обертальними рухами видаляють пробку. При цьому хворий повинен нахилити голову, а сестра лівою рукою трохи відтягує мочку вуха назад й догори, вводить турунду в зовнішній слуховий прохід.

5. Догляд за ротовою порожниною Ходячі хворі щоденно вранці та ввечері чистять зуби Після приймання їжі - полоскати рот злегка підсоленою водою (1,4 чайної ложки на 1 склянку води) або слабким розчином гідрокарбонату натрію.

16) Флегмона (грец. phlegmone — жар, запалення) — це розлите гнійне запалення м'яких тканин, що характеризується їх просяканням гноєм з тенденцією до швидкого поширення й залучення до процесу прилеглих м'язів, сухожиль, жирової клітковини. Лікування флегмони проводять спочатку хірургічним шляхом, розкривають запалену ділянку тканини, дренують гній і промивають порожнину нариву дезинфікуючим розчином. При необхідності призначають внутрішньом'язове введення антибактеріальних препаратів широкого спектру дії. Залежно від шарів, вражених флегмоною

Підшкірна

Субфасціальна

Міжм'язова флегмону.

[ред.]Залежно від локалізації

Флегмона середостіння

Флегмона заочеревинного простору

Флегмона грудної стінки

Флегмона може розвиватися в будь-якій частині тіла, а при бурхливому розвитку захоплювати ряд анатомічних областей, наприклад, стегнову, сідничну, поперекову тощо.

[ред.]Етіологія

17. Фази перебігу раневого процесу, Характеристика.

Раневий процес - комплекс біол. явищ в рані і організмі в цілому, які спрямовані на звільнення її від нежиттєздатних клітин і тканин, сторонніх тіл, токсинів і на загоєння рани.

І фаза (фаза запалення, асептичний цитоліз) підготовка до репарації, фаза біологічного очищення, гідрактації, + бак токсемія

ІІ фаза - період попереднього репаративного заміщення. Зараження, нагноєння, дегідратація, заповнення рани грануляцією --2-3 дні - до 12 днів.

ІІІ фаза - остаточна регенерація рубцювання (епітелізація 12-30 діб)

по Кузміну - І фаза, 1 період судинні зміни - проникності судин, гемостатична реакція († медіаторів запалення, набряк)

2 період очищення рани від нежиттєздатних тканин (поліпептичні аміни хемотаксис лейкоцитів фагоцитоз; протеолітичні ферменти очищають рану; аутолізати розпаду тканин, лейкоцити)

ІІ фаза - регенерації лейкоцити, проліферація ендотелію судин, розмноження фібробласті: а)утворення грануляційної тканини; б) епітелізація.

ІІІ фаза реорганізація рубця.

. Протеолітичні ферменти і сорбенти при лікуванні гнійних ран.

У фазі гідратації показані засоби, здатні лізувати нежиттєздатні тканини. а) трипсин - порошок в амп, флак 0.005; б) хімотрипсин - порошок флак 0.005, 0.01; в) хімопсин - порошок 0,025; 0,05; 0,1 - розч в 10 мл 0,25% новокаїну, змочують стерильні серветки на раневу поверхню.

Рибонуклеаза - порошок 0,01; 0,005 - присипають рану, чи у вигляді р-нів

дезоксирибонуклеаза, колагеназа - флак з порошком по 65 і 162,5 ОД. Розплавлення некрот мас при резорбтивній дії - протизапальний.

Лідаза - ампули 0,1 сухого ферменту, розч в 1 мл 0,5 % новокаїну.

Сорбенти: добрізан, гелевін, целосорб, хороший гемостатик, адсорбує гній.

18) Парапрокти́т — це проктологічне захворювання, що являє собою запалення клітковини, розташованої навколо прямої кишки та анального отвору. Хворіють більше чоловіки, ніж жінки, більше дорослі, ніж діти. Парапроктит є досить поширеним — за частотою становить близько 30% захворювань прямої кишки, тобто вражає 0.5% населення. [1] Причиною парапроктиту є змішана мікрофлора. Лікування — лише оперативне. За активністю запального процесу розрізняють гострий, рецидивуючий та хронічний парапроктити. [2]

19) Перело́м — часткове або повне порушення цілісності кістки, викликане впливом на неї механічної сили: насильно або в результаті падіння, удару, а також внаслідок патологічного процесу, пухлини, запалення. Ознаки перелому:

сильний біль

набряк

синець

крипітація кісток (хрускіт при пересуванні уламків кісток)

неправдивий суглоб

деформація кістки (кінцівки)

порушення функцій кістки (кінцівки)

Діагноз встановлюють за допомогою рентгенологічного дослідження.

]Класифікація в залежності від пошкодження зовнішніх покривів тіла

відкритий перелом (шкіра у ділянці перелому порушена)

закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)

[ред.]Класифікація в залежності від форми кісткових уламків

поперечні

косі

гвинтоподібні

осколчасті

роздроблені

[ред.]Класифікація в залежності від порушення цілісності кістки

повні

неповні

[ред.]Класифікація в залежності від зміщення

зміщені

незміщені

[ред.]Класифікація в залежності від кількості переломів

одиночні

множинні

[ред.]Перша допомога при переломах

При всіх видах переломів повинна бути проведена транспортна іммобілізація (знерухомлення). Фіксація проводиться готовими шинами або пов'язкою з використанням підручних матеріалів (палки, дошки та ін.). Фіксація створює максимальний спокій ділянки перелому, що попереджує подальшу травматизацію м'яких тканин гострими уламками кісток та вторинне зміщення уламків, а також зменшує біль та, відповідно, можливість поглиблення больового шоку.

Транспортна шина повинна фіксувати не менше двох суглобів, поєднаних з місцем перелому (вище та нижче).

При переломі плечової та стегнової кісток потрібна фіксація трьох суглобів (променевозап'ястковий суглоб при переломі плеча, гомілковий - при переломі гомілки). При транспортуванні постраждалому вводять морфін.

При відкритих переломах під час транспортної іммобілізації вправлення кісток не проводять. На рану накладають стерильну пов'язку. При артеріальній кровотечі накладають джгут.

У лікувальному закладі після обстеження постраждалого у першу чергу проводять репозицію (вправлення) уламків, а потім накладають відповідну гіпсову лонгету. Для лікування переломів застосовують різні лікувальні методи: шинні та гіпсові пов'язки, скелетне витягування, оперативне лікування за допомогою різних швів, цв'яхів, гвинтів, пластинок.

При відкритому переломі проводять первинну хірургічну обробку та лікування рани. Вводять протиправцеву сировотку.

20)

21) О́піки — фізична травма, що виникає внаслідок дій на тканини фізико-хімічних агентів (висока температура, хімічні речовини, радіаційне випромінювання). Класифікація опіків

Опіки класифікуються за джерелом виникнення на: термічні — опіки, що виникають внаслідок дії джерел тепла (полум'я, розпечених металів, променевої енергії тощо); хімічні — опіки, що спричинюються дією будь-якої хімічної речовини; радіаційні — виникають при тривалій дії й потраплянні радіоактивних речовин на шкіру і слизові оболонки. променеві — ураження, що виникають внаслідок місцевої дії на шкіру іонізуючого випромінювання; світлові — термічні опіки, які виникають внаслідок інтенсивного світлового випромінювання: сонячні — опіки шкіри, які виникають внаслідок дії сонячного випромінювання; електричні (електроопіки) — опіки, які виникають при проходженні крізь тканини електричного струму;комбіновані: термохімічні.

[ред.]Ступені опіків

Перші три ступені опіків (термічних)

Так як найчастіше зустрічаються термічні опіки, говоримо про їх клінічну класифікацію. Є 4 ступені глибини опіків тканин:

ступінь I (легкий) — почервоніння (гіперемія) і набряк шкіри;

ступінь II(середній) — утворення дрібних пухирів з прозорим вмістом (руйнуються дрібні лімфатичні судини - лімфокапіляри);

ступінь IIIa(середньо-важкий) — утворення великих пухирів з мутним вмістом (ушкодження шкіри і підшкірної клітковини);

ступінь IIIb(важкий) — частина великих пухирів тріскає, утворюючи мокрі виразки або малюнок «потрісканої землі» (глибокий опік);

ступінь IV (дуже важкий) — обвуглення, згоряння тіла аж до кісток і ушкодженння кістки (некроз), опікова райдуга, шоковий стан пацієнта.

[ред.]Площа опіку

Також не менш важливим фактором є площа опіку. Чим більше обпечена поверхня, тим важчий стан постраждалого. Загальна площа шкірних покривів в середньому становить 2 м². Додаткову площу мають слизові оболонки ока, середнього вуха, носо- та рото-глотки, гортані, трахеї. Таким чином незавжди видима площа опіків є дійсною.

Вважають, що чим більша площа опікової поверхні, тим вищий ризик розвитку опікового шоку та опікової хвороби.

[ред.]Перша допомога при опіках

В першу чергу необхідно усунути джерело опіку, та віддалити постраждалого від нього: відтягнути від вогню, скинути тліючий(гарячий) одяг, оголити обпечені ділянки. У важких випадках перевірити наявність життєво-важливих функцій, при їх відсутності приступити до серцево-легеневої реанімаціії.

Далі охолодити обпечені ділянки: проточною водою (душ, кран), вологими холодними "примочками" протягом 10-15 хвилин, при хімічних опіках - мінімум 30 хвилин. Увага, можна викликати переохолодження, що також негативно вплине на постраждалу людину.

Ввести знеболюючі препарати, накласти асептичну пов'язку. Перед накладанням пов'язки, ділянки обпеченої але неушкодженої шкіри можна тільки протерти антисептиком (етиловий медичний спирт). При масивних опіках, постраждалого поміщають у щойно випрасувані простирадла і терміново госпіталізують машиною швидкої допомоги викликавши її за номером 103. При значних площах опіку, обпеченій людині дають пити багато теплої рідини (чай, розведений регідрон, лужно-сольовий розчин), пов'язки чи простирадла обов'язково злегка зволожують із зовнішньої сторони розчином антисептика (або чистою водою), для сповільнення процесу випаровування тканинної рідини з обпеченої поверхні.

При опіках І і ІІ ст. слід негайно покласти на уражене місце вологу прохолодну "примочку", (змочену водою, слабким розчином марганцевокислого калію). Ні в якому разі не використовувати примочку зі спиртом, горілкою, одеколоном! Антисептик (або чиста вода) має бути прохолодним (ні в якому разі не льодяними). Після промивання можна застосувати пантенол, левіан, диоксизоль, та забинтувати уражене місце або прикрити серветками. Дати випити постраждалій людині знеболюючі (анальгін, солподеїн, кетанов, нурофен та інш., пам'ятайте, таблетовані препарати діють із затримкою приблизно 30 хвилин).

Заборонено обпечену ділянку змащувати салом, маслом, олією, яйєчним білком чи жовтком, кефіром, та подібними речовиннами (жири, масла, барвники(зеленка,..)). Також комбустіологи категорично проти (при ПМД) застосування інших лікувальних мазей, особливо водонерозчинних.

При ІІІ-IV ст. на уражені місця накладають стерильні вологі пов'язки з антисептиком. Обов'язкове введення адекватної дози знеболюючих. Необхідно якомога швидше транспортувати такого постраждалого в медичний заклад (лікарня), де є комбустіологічне (опікове) відділення. При можливості, дуже добре дати постраждалому випити багато (500-1000 мл) рідини (вода, полівалентні сольові комбіновані розчини (регідрон, поляризуюча суміш, 2% водний розчин соди).

[ред.]При опіках, для безрубцевого загоєння ран

На будь-яку опікову рану, змочену стерильною водою або медичним фізіологічним розчином (для уникнення занесення інфекції) нанести достатню кількість колагену, так, щоб покрита була вся уражена поверхня. Потім, по мірі висихання колагену, змочувати, щоб уникнути больового синдрому від стягання шкіри. Застосовувати колаген по необхідності, залежно від важкості ураження. На свіжий післяопераційний рубець можна накладати колаген, відразу після нанесення швів або після зняття швів. Нанести 5-10 крапель безпосередньо на рубець, після цього необхідно накласти, попередньо змочену у фізрозчин марлеву серветку. Ця процедура забезпечить безболісний стан при висиханні колагену і швидке проникнення його в шкіру.

[ред.]Лікування

Лікують опіки у комбустіологічних відділеннях або центрах, при їхній відсутності — у траматологічному чи хірургічному відділеннях.

Лікувати опіки можна консервативно або оперативно. Лікують як місцеві, так і загальні паталогічні зміни викликані опіковою травмою в організмі людини. Існує два методи місцевого лікування опіків: відкритий та закритий.

Окрім того застосовують знеболення, симптоматичну терапію, трансплантацію, при важких станах — підтримка життєво-важливих функцій, корекція водно-електролітного балансу, парентеральне харчування, детоксикаційну терапію.

22) Серцево-легенева реанімація (СЛР), Серцево-легенево-мозкова реанімація - невідкладна медична процедура, спрямована на відновлення життєдіяльності організму та виведення його зі стану клінічної смерті. Включає штучну вентиляцію легенів (штучне дихання) та компресії грудної клітини (непрямий масаж серця).

Починати СЛР постраждалого необхідно якомога раніше. При цьому наявність двох із трьох ознак клінічної смерті - відсутність свідомості і пульсу - достатні свідчення для її початку. Засновником серцево-легеневої реанімації вважається австрійський лікар Петер Сафарі, на ім'я якого названо потрійний прийом Сафарі.

Кліні́чна смерть — це стан організму, в якому він перебуває перші 8—10 хвилин після зупинки дихання і кровообігу. Після зупинки дихання і серце може працювати 1 хвилину. Стан клінічної смерті може тривати довше в умовах охолодження.

Клінічна смерть має дві фази:

перші 4—6 хвилин після зупинки дихання і кровообігу — фаза повністю зворотніх змін в організмі;

після 6—10 хвилин — фаза частково зворотних змін в організмі (духовна смерть, соціальна смерть, декортикація). Це фаза протягом якої має місце відмирання клітин кори головного мозку: людину в цей період можна повернути, але свідомість не відновлюється.

За цих обставин пропонується розпочати заходи реанімації, якщо відсутні трупні ознаки (ранні і явні).

[ред.]Основні ознаки клінічної смерті

відсутність пульсу на магістральних судинах;

відсутність дихання;

розширення зіниці.

[ред.]Додаткові ознаки клінічної смерті

відсутність свідомості;

зміна кольору шкірних покривів;

атонія;

арефлексія.

23) Обморо́ження або відморо́ження (лат. Congelatio) — ушкодження тканин організму під дією холоду. Нерідко супроводжується загальним переохолодженням організму і особливо часто вражає такі частини тіла як вушні раковини, ніс, недостатньо захищені кінцівки, в першу чергу пальці рук і ніг. Причини і перебіг

Якщо людина тривалий час перебуває на холоді, в неї може виникнути переохолодження всього організму, або загальне замерзання. Як правило, таке трапляється, якщо людина заблукала, скажімо, в лісі, вибилася з сил чи виснажена хворобою. Найчастіше замерзають люди у стані алкогольного сп'яніння.

У розвитку загального переохолодження виділяють кілька фаз:

людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість до всього;

за подальшого зниження температури тіла спостерігається запаморочення;

зупинка кровообігу, серцевої діяльності.

Потерпілого насамперед слід перенести в тепле приміщення і приступити до поступового зігрівання. Краще зігрівати у ванні з водою кімнатної температури. Проводячи обережний масаж усіх частин тіла, температуру води поступово доводять до 36 °С. Коли шкіра порожевіє, починають проводити реанімаційні заходи (штучне дихання і непрямий масаж серця). Як тільки з'явиться самостійне дихання і потерпілий опритомніє, його переносять у ліжко, тепло вкривають, дають гарячий солодкий чай, каву, молоко, можна тепле вино.

Якщо переохолодження організму незначне, непогані результати дає зігрівання потерпілого власним тілом того, хто подає допомогу. Так доцільно робити, коли немає можливості зігріти потерпілого іншими засобами.

Після зігрівання слід визначити, чи не відбулося обмороження кінцівок та інших частин тіла. Якщо такі ознаки є, треба вжити заходів щодо обробки обморожених місць.

Обмороження — це ушкодження тканин у результаті дії низьких температур. Може виникнути навіть за температури, вищої від О °С. Мокре та тісне взуття; тривале перебування у нерухомому стані на вітрі, в снігу, під холодним дощем; хвороби, втрата певної кількості крові, алкогольне отруєння, тощо можуть стати причиною обмороження. Найуразливіші для обморожень частини тіла з найслабшим кровотоком: ніс, вуха, кінцівки.

Симптоми обмороження розвиваються під час перебування на холоді. По-перше, виникає відчуття холоду. Потім людина відчуває поколювання, її шкіра набуває блідого відтінку, втрачає чутливість. Пізніше німіє і набуває синюшного відтінку. Втрата чутливості робить непомітною подальшу дію низької температури і часто є причиною тяжких незворотних змін у тканинах. Справжню глибину обмороження можна встановити тільки після припинення дії холоду, інколи через кілька днів (на ураженій ділянці з'являється набряк, запалення чи змертвіння тканин).

[ред.]Класифікація

За тяжкістю та глибиною розрізняють чотири ступені обмороження.

І ступінь (легкий). Характеризується ураженням шкіри, що супроводжується запаленням, набряком, болем. Такий стан триває кілька днів, потім поступово проходить. Уражена ділянка надовго залишається дуже чутливою до холоду.

ІІ ступінь (середньої тяжкості). Проявляється некрозом поверхневих шарів шкіри. Після відігрівання уражене місце синіє. В зоні обмороження утворюються пухирці, наповнені прозорою чи білуватою рідиною. З'являється сильний біль. Серед загальних симптомів спостерігаються підвищення температури тіла, погані сон та апетит.

ІІІ ступінь (тяжкий). Відбувається поступовий некроз тканин на значну глибину. В перші дні спостерігається поява пухирців, заповнених темною рідиною. Через кілька днів з'являються ділянки вологої мертвої тканини. Хворі відчувають нестерпний біль. Захворювання супроводжується виділенням поту та ознобами, апатією.

IV ступінь (вкрай тяжкий). Характеризується змертвінням тканин до кістки. Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою. Шкіра вкривається пухирцями, заповненими чорною рідиною. Через кілька днів уражена ділянка швидко чорніє і висихає. Відбувається муміфікація тканин. Процес загоєння такої рани надзвичайно тривалий (1,5—2 місяці).

[ред.]Допомога при обмороженні

Перша медична допомога у разі обморожування полягає у якомога швидшому зігріванні ушкодженої частини тіла і відновленні кровообігу. Найбільш ефективно це можна зробити за допомогою теплих ванн. Упродовж 20—30 хв температуру води підвищують з 20 до 40 °С. Після ванни, якщо в тканинах не спостерігаються зміни, обморожені ділянки протирають спиртом, горілкою або одеколоном і розтирають ватним тампоном чи сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ж пошкодження тканин все ж таки відбулося, уражені частини тіла протирають спиртом і накладають стерильну пов'язку.

Не рекомендується розтирати обморожені ділянки снігом — це може призвести до погіршення стану потерпілого.

Під час перебування на холоді треба закривати, де це можливо, всі відкриті ділянки шкіри. Слід періодично перевіряти чутливість обличчя та кінцівок. Якщо ви використовуєте різні мазі для профілактики обморожень, пам'ятайте, що вони можуть дещо захистити від вітру, але не від морозу. Перед виходом на вулицю у холодну погоду слід ситно поїсти.

24) Пухлина (лат. Tumor) — патологічний процес, представлений новоствореною тканиною, в якій зміни генетичного апарату клітин призводять до порушення регуляції їхнього росту і диференціювання.

Для діагностики стану тканини, у медицині використовують гістологічні, цитологічні та рентгенологічні дослідження. Основним методом лікування пухлин залишається хірургічний, який у ряді випадків поєднується із призначенням хіміопрепаратів, гормональних засобів та променевою(радіоізотопною) терапією (жаргонізм — «пушки»). Доброякісні і злоякісні пухлини

В першу чергу, пухлини поділяють за комплексом клінічно-анатомогістологічних проявів та змін на доброякісні та злоякісні.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1067 | Нарушение авторских прав