АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Груп антибактеріальних препаратів.

Пеніциліни – мають бактеріцидний характер дії, високу проникливість в тканини і рідини організму, низьку токсичність, високу ефективність по відношенню до мікроорганізмів, що зберегли до них чутливість.

Природні пеніциліни / бензилпеніцилін, феноксіметилпеніцилін / застосовують для лікування інфекцій, викликаних грампозитивною флорою.

Вони неактивні по відношенню до багатьох вірогідних збудників пневмоній / стафілококи, гемофільна паличка, мікоплазма, хламідії /. За останні роки значно зросла / в певних регіонах до 40% / частота стійких до пеніциліну штамів пневмококу.

Незручність застосування природних пеніцилінів полягає в тому, що короткий період напіввиведення потребує частого введення препарату. Існування лише в парентеральній формі незручне для застосування в амбулаторних умовах.

Напівсинтетичні пеніциліни / ампіцилін, амоксіцилін, карбеніцилін /.

Ампіцилін – діє на грампозитивну і грам негативнуфлору, гемофільну, кишкову, синьогнійну палички, але не активний по відношенню до атипових мікроорганізмів, руйнується бета-лактамазою. Потребує частого застосування – через 4-6 годин, часто дає побічні дії.

Амоксіцилін – краще всмоктується, ніж ампіцилін, краще проникає в харкотиння, більш повільно виводиться. Існує в формі таблеток, капсул, суспензії; кратність прийому може коливатись від 2 до 3 разів на добу.

Карбеніцилін – володіє широким спектром дії по відношенню до грампозитивних та грамнегативних збудників. Основний препарат з групи антисиньогнійних пеніцилінів.

Основним недоліком цих препаратів є швидкий розвиток стійкості до них бактеріальних агентів.

Комбінація амінопеніцилінів з інгібіторами бета-лактамаз. Ця група представлена комбінацією амоксіциліну та клавуланової кислоти / амоксіклав / та комбінацією ампіциліну і сульбактаму / уназин /. Мають широкий спектр дії / грампозитивні, грамнегативні бактерії, анаероби /, активні, і це їх головна перевага, по відношенню до штамів, що продукують бета-лактамазу. Існують в 2-х формах – для прийому всередину та парентерально. Можуть призначатись 2-3 рази на добу. Ці препарати розглядаються як одні з основних при лікуванні позалікарняних пневмоній. Не впливають на атипову флору.

Цефалоспоріни – бактеріцидні антибіотики, в залежності від спектру антимікробної дії і стійкості до бета-лактамаз діляться на 4 групи:

Цефалоспоріни І генерації / цефазолін, цефалексін, цефалотін, цефапірін, цефадроксіл / - високоактивні проти грампозитивних коків. Вони стабільні до дії стафілококової бета-лактамази, але руйнуються бета-лактамазами грамнегативних бактерій. Вони неактивні по відношенню до більшості грамнегативних бактерій і атипових мікробів, потребують частого введення.

Цефалоспоріни ІІ генерації / цефуроксім, цефрксітін, цефамандол, цефаклор / - активні по відношенню до грампозитивних коків і деяких грамнегативних бактерій. Розглядаються в якості препаратів першого ряду для лікування позалікарняних пневмоній.

Цефуроксім – активний по відношенню до пневмококів, гемофільної палички; його можна застосовувати як в/в, так і всередину, тобто проводити послідовну терапію, що знижує вартість лікування.

Цефоксітін – має високу активність по відношенню до анаеробних мікроорганізмів.

Цефалоспоріни ІІІ генерації / цефотаксім, цефаперазон, цефтазідін, цефтриаксон, цефаклор / - застосовуються всередину, а деякі – і парентерально. Мають підвищену активність по відношенню до грамнегативних бактерій, тому є основними для лікування госпітальних пневмоній. Цефтазідін найбільш активний по відношенню до синьогнійної палички; цефтриаксон характеризується найтривалішим періодом напіввиведення, тому може призначатись 1 раз на добу.

Цефалоспоріни ІУ генерації / цефпіром, цефепім / - більш активні у відношенні грампозитивних бактерій, тому иожуть бути застосовані для лікування важких форм як госпітальних, так і нагоспітальних пневмоній.

Макроліди. Серед них добре відомий природний макролід – ерітроміцин, напівсинтетичний - кларітроміцин / клацид /. Найбільш важливою особливістю антимікробного спектру макролідів є висока активність у відношенні мікоплазми, легіонели, хламідії. Це визначає їх провідне значення при лікуванні атипових пневмоній. При цьому макроліди зберігають свою високу активність у відношенні стрептококів.

Фторхінолони. Механізм дії цієї групи препаратів базується на порушенні синтезу ДНК в клітинах-бактеріях.

Найбільшу популярність мають фторхінолони ІІІ покоління – норфлоксацин, еноксацин, офлоксацин, ципрофлоксацин і препарати ІУ покоління – спарфлоксацин, ломефлоксацин, флероксацин, левофлоксацин. Вони дуже активні по відношенню до більшості мікроорганізмів, особливо проти грамнегативних аеробних бактерій, а також синьогнійної палички. Антибактеріальна активність препаратів ІV покоління вища, ніж у препаратів ІІІ покоління, перш за все по відношенню до грампозитивних мікроорганізмів. Фторхінолони активні по відношенню до мікроорганізмів, які викликають атипові пневмонії, а ломефлоксацин, ципрофлоксацин можуть використовуватись при лікуванні туберкульозу легенів в тих випадках, коли традиційна специфічна терапія себе вичерпала.

Низький ступінь зв’язування з білками забезпечує тривалий ефект і незначну токсичність фторхінолонів. Препарати цієї групи найбільш показані для лікування пневмоній у хворих з супутньою патологією сечостатевої сфери, ШКТ, захворюваннями кісток.

Аміноглікозиди. До препаратів цієї групи відносять стрептоміцин, канаміцин, неоміцин, гентаміцин, тобраміцин, нетилміцин, амікацин. Аміноглікозіди погано всмоктуються у шлунково-кишковому тракті і виводяться нирками, в зв’язку з чим їх вводять парентерально і знижують дозу при нирковій недостатності. Аміноглікозиди не проникають в спиномозкову рідину.Вони мають виражену бактеріцидну дію на грамнегативні аеробні бактерії, трохи меншою активністю володіють і відносно грампозитивних бактерій. Основна ділянка використання аміноглікозидів – інфекції / внутрішньолікарняні /, викликані грамнегативними бактеріями / пневмонія, інфекції сечостатевої сфери, септицемія та ін. /, при яких вони являються засобами вибору. В важких випадках аміноглікозиди комбінують з антисиньогнійними пеніцилінами або цефалоспоринами.

Недоліком всіх аміноглікозидів є виражені ото- та нефротоксичність, які можуть призвести до глухоти / ураження слухового нерву / і ниркової недостатності / в результаті ушкодження канальців /. Найменш токсичним препаратом вважають нетилміцин.

При призначенні аміноглікозидів слід враховувати можливість наявності стійких штамів бактерій, особливо багато їх у відділеннях, де широко використовуються препарати цієї групи / опікові, реанімаційні /. Дуже швидко розвивається стійкість до стрептоміцину, тому його використовують дуже рідко. Найбільшою стійкістю до ферментів, інактивуючих аміноглікозиди, володіє амікацин, який доцільно використовувати при збільшеній частоті виявлення резистентних штамів бактерій.

Вже зараз аміноглікозиди все частіше розглядають як засоби другого ряду, а в майбутньому їх терапевтична цінність, можливо, знизиться.

ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНІВ:
АБСЦЕС ЛЕГЕНЬ. БРОНХОЕКТАТИЧНА ХВОРОБА.

АБСЦЕС ЛЕГЕНЬ – гнійне розплавлення легеневої тканини у вигляді обмеженого вогнища.

Етіологія – інфекційна / переважно змішана, кокова флора – стрепто,-стафіло,-пневмококи /.

Патогенез. Абсцеси розділяють на первинні / розвиваються у здоровій тканині / і вторинні / є ускладненням інших легеневих захворювань /. При первинних абсцесах інфекція потрапляє в легеневу тканину бронхогенним, гематогенним або лімфогенним шляхом, викликаючи інфекційне запалення. Серед вторинних абсцесів легень особливо часто зустрічаються метапневмонічні, які виникають на фоні пневмонії.

Клініка. Перебіг гострого абсцесу ділиться на 2 періоди: І – некроз легеневої тканини і формування абсцесу; ІІ – прорив абсцесу в бронх.

І період: Стан хворого тяжкий, висока температура тіла, озноб, проливний піт, сухий кашель з болем у грудях на стороні ураження. При перкусії легенів – значне притуплення звуку над вогнищем ураження; аускультативно – дихання послаблене з жорстким відтінком, іноді бронхіальне, сухі і вологі хрипи. ЗАК: нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом вліво, прискорення ШОЕ. R-дослідження – інфільтрація легеневої тканини / вогнище затемнення /.

ІІ період: Розпочинається з приступу кашлю із виділенням великої кількості мокроти / 100-500 мл / - гнійної, часто смердючої. При доброму дренуванні абсцесу – самопочуття покращується, t-тіла знижується. При перкусії легенів – над абсцесом тімпаніт / за рахунок повітря в порожнині /; аускультативно – бронхіальне дихання, дрібнопузирчасті хрипи. Протягом 6-8 тижнів симптоматика абсцесу зникає. При поганому дренуванні – процес затягується, переходить у хронічну форму. R-дослідження: вогнище затемнення з горизонтальним рівнем рідини і з проясненням над ним. Аналіз мокроти: гнійна мокрота з неприємним запахом, при стоянні – розділяється на два шари, при мікроскопії – лейкоцити у великій кількості, еластичні волокна.

Лікування – залежить від причини абсцесу, характеру перебіга, збудника і його чутливості до антибіотиків, наявності супутніх легеневих захворювань.

Режим – ліжковий. Дієта – висококалорійна з великим вмістом білка і вітамінів. Медикаментозне лікування: звично розпочинають з антибіотиків / пеніцилін по 1 млн Од. в/в 6 разів на добу /. При відсутності ефекту, після визначення чутливості бактеріальної флори до антибіотиків, призначають більш ефективний препарат. Проводять бронхоскопію з відсмоктуванням гнійного вмісту абсцесу і наступним введенням у порожнину антибіотика. Антибіотики комбінують з сульфаніламідами. Призначають бронхолітики і відхаркувальні засоби, Показана загальнозміцнююча терапія: переливання крові, вітаміни групи А,В,С. Для кращого випорожнення абсцесу – хворому рекомендують дренажні положення. Якщо протягом 2 місяців консервативна терапія не дає ефекту, хворого направляють на хірургічне лікування.

БРОНХОЕКТАТИЧНА ХВОРОБА - розвивається при інфікуванні бронхоектазів і підтримці в них хронічного запального процесу.

Бронхоектазія – розширення ділянок бронхів.

Бронхоектази ділять на первинні або вроджені, і вторинні або набуті, які розвиваються після різних захворювань легенів, бронхів.

Етіологія. Запалення стінок бронхів і розвиток бронхоектазів може виникнути при повторних гострих бронхітах, коклюші, корі, туберкульозному бронхоадениті, хронічному рецидивуючому бронхіті, повторних пневмоніях і туберкульозі легенів.

Патогенез. Утворення бронхоектазів відбувається тільки при розповсюдженні запального процесу на м’язовий шар стінки бронхів або на всі її шари. Розвивається загибель м’язових волокон, втрата бронхом тонусу, витончення його стінки. Утворюються циліндричні, мішковидні або веретеноподібні бронхоектази, які частіше локалізуються у нижніх частках легенів.

Клініка. 1. Основні скарги: кашель з відходженням гнійної мокроти неприємного запаху, особливо вранці, коли виділяється до 2/3 добової кількості харкотиння, а також при прийнятті дренажного положення. Мокрота відходить “повним ротом”, в кількості від 20-30 мл до декількох сотень мілілітрів. Можливе кровохаркання; загальна слабкість; анорексія; підвищення t-тіла. 2. При огляді: блідість шкіри і видимих слизових оболонок, при розвитку дихальної недостатності – ціаноз, задишка; потовщення кінцевих фаланг пальців у вигляді “ барабанних паличок “ і зміна нігтів у вигляді “ годинникового скла “. 3. При дослідженні легенів – перкуторно: відставання рухливості легені на стороні ураження; аускультативно: жорстке дихання, великопузирчасті та середньопузирчасті хрипи над вогнищем ураження. ЗАК: лейкоцитоз із зсувом вліво, анемія, прискорення ШОЕ. ЗАС: протеїнурія. ЗАМ: гнійна мокрота, при відстоюванні – трьохшарова / серозно-слизисто-гнійна /, в харкотинні багато нейтрофілів, еластичних волокон. R-графія легенів: зменшення об’єму ураженої частини легені, зміщення середостіння у бік ураження, підсилення, деформація, пористість легеневого малюнка. Бронхографія: виявляє бронхоектази. Спірографія: дихальна недостатність.

Лікування. Антибіотики – перорально, внутрішньом”язово, інтратрахеально, у вигляді інгаляцій. Для покращання дренажної функції бронхів – відхаркувальні засоби, бронхолітики. Для кращого “ туалету “ бронхів – хворому рекомендують декілька разів на день займати позу, яка сприяє кращому дренажу бронхів. Показана – оксигенотерапія, ЛФК. При локалізації бронхоектазів в одній частці – показане хірургічне лікування / видалення ураженої частки /.

Дата добавления: 2015-10-20 | Просмотры: 595 | Нарушение авторских прав