АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні принципи проведення психотерапевтичного сеансу.

Поведінковий і проблемний аналіз вважається найбільш важливою діагностичною процедурою в поведінкової психотерапії. Інформація повинна відображати наступні моменти: конкретні ознаки ситуації (полегшуючі, обтяжуючі умови для поведінки-мішені); очікування, установки, правила; поведінкові прояви (моторика, емоції, когніції, фізіологічні змінні, частота, дефіцит, надлишок, контроль); тимчасові наслідки (короткострокові, довгострокові) з різною якістю (позитивні, негативні) і з різною локалізацією (внутрішні, зовнішні).

Мета поведінкового аналізу - функціональний і структурно-топографічний опис поведінки. Поведінковий аналіз допомагає здійснити планування терапії та її хід, а також враховує вплив на поведінку мікросоціального оточення.

При проведенні проблемного і поведінкового аналізу існує кілька схем. Перша і найбільш відпрацьована полягає в наступному.

1. Описати детальні й залежні від поведінки ситуативні ознаки.

2. Відобразити поведінкові і очікування, установки, визначення, плани і норми, які відносяться до життя; всі когнітивні аспекти поведінки в сьогоденні, минулому і майбутньому.

3. Виявити біологічні фактори, які проявляються через симптоми або відхилення.

4. Спостерігати моторні (вербальні і невербальні), емоційні, когнітивні (думки, сни) і фізіологічні поведінкові ознаки.

5. Оцінити кількісні і якісні наслідки поведінки.

Сучасна поведінкова психотерапія, підкреслюючи значущість принципів класичного і оперантного навчання, не обмежується ними, збагачується прийомами інших напрямків, таких як експериментальна, соціальна і вікова психологія. Важливість «випадкових подій», проміжних змінних, розташованих між стимулом і реакцією, когнітивної складової поведінки визнається всіма дослідниками. В останні роки цей напрямок психотерапії абсорбує також положення теорії переробки інформації, комунікації та навіть великих систем, внаслідок чого модифікуються й інтегруються методики і техніки поведінкової психотерапії і сьогодні точніше було б говорити про когнітивно-поведінкової психотерапії.

Техніки:

Поведінкові техніки використовуються за наступними показниками.

1. Для зменшення або збільшення поведінкових проявів (зменшення агресії, набуття навичок впевненої поведінки).

2. Заповнення дефіциту умінь у пацієнтів, опанування ситуаційних або міжособистісних проблемам. Поведінковий надлишок (типу агресії) може бути пов'язаний з поведінковим дефіцитом, тобто у пацієнта відсутні певні вміння, і єдиний шлях отримати підкріплення - девіантні дії.

Поведінкові прийоми орієнтовані на конкретні ситуації і дії. За контрастом зі строгими когнітивними прийомами поведінкові процедури націлені на те, як діяти або як справлятися з ситуацією, а не як її сприймати.

Крім того, одне з принципових завдань кожної поведінкової техніки - змінити дисфункціональне мислення. Поведінкові зміни часто виникають як результат когнітивних змін.

Реципрокна інгібіція. Її механізм полягає в тому, що відповідь послаблюється в присутності сильного, несумісного сигналу. Наприклад, пацієнт не може бути тривожний і розслаблений одночасно. Дві відповіді несумісні, вони не можуть виникати одночасно і одна поступиться іншій. До такого методу відноситься систематична десенсибілізація Вольпе, а також інші прийоми, які використовують послідовне застосування двох несумісних сигналів. Історично метод десенсибілізації, запропонований Вольпе, був другим методом, з якого почалося широке поширення поведінкової психотерапії. Автор виходив з таких положень. Невротична поведінка найчастіше визначається тривогою. Дії, вчинені в уяві, можна прирівняти до дій людини в реальності. Уява в стані релаксації не є винятком з цього положення. Страх, тривога можуть бути придушені, якщо в один і той же час діють протилежні стимули, наприклад гнів або релаксація. Відбувається противообумовлення, згасає патологічний рефлекс.

Прогресуюча м'язова релаксація за Джекобсоном (короткий варіант). Вступна інструкція. Емоційні переживання супроводжуються різним ступенем напруги м'язів. При страху, тривозі, гніві м'язи сильно напружені. При позитивних емоціях м'язи розслаблені.

Заняття проводиться сидячи. Голова притулена до стіни, руки лежать на підлокітниках. Спочатку пацієнт викликає у себе напругу послідовно у всіх групах м'язів, при цьому вправи виконуються на вдиху. Пацієнт вселяє собі відчуття тепла. Розслаблення супроводжується швидким і різким видихом. Час максимальної напруги м'язів 5-7 с, розслаблення 30-45 с. Розслаблення іррадіює по всьому тілу. Кожна вправа виконується 2 рази.

Навчання на моделях. Суть методу полягає в тому, що клієнту у всіх деталях демонструють поведінку-мету, а потім просять його повторити (скопіювати у власній поведінці) побачене. Модель одночасно задається в її найважливіших поведінкових і ситуативних характеристиках. Навчання на моделі (або інакше - моделювання) здійснюється в поведінкової психотерапії в два етапи: (1) демонстрація моделі і (2) виконання моделі.

Уявний «стоп». Метод полягає в тому, що в момент появи хворобливих думок або спогадів пацієнт вимовляє подумки слово "стоп", з яким раніше умовнорефлекторно зв'язується гальмуючий думки ефект. Іноді замість слова "стоп" використовуються інші подібні стимули - дорожні знаки, інші персоніфіковані образи. Використовується метод для усунення будь-яких неприємних і гальмуючих діяльність думок і почуттів, вербальних негативних (при страхах і депресії) чи позитивних (при залежностях) очікувань. Метод також використовують в ситуації гострого горя при втраті близьких людей, крах кар'єри і т.п.

Ієрархізація. Суть ієрархізації полягає в тому, що в терапевтичних цілях спільно з клієнтом відшукуються послідовно ускладнюються ситуації або ланцюжки поведінкових актів. Починаючи з украй простих навичок або ситуацій, клієнт сам або за допомогою терапевта послідовно вибирає все більш комплексну та складну поведінку, все більш складні або небезпечні ситуації, складаючи таким чином деяку ієрархію. Клієнтові пропонують згадати, відібрати і розташувати в порядку їх "труднощі" різні соціальні ситуації, що викликають страх чи інші поведінкові труднощі. Отримана ієрархія далі використовується для десенсибілізації або може бути включена в інші методи терапії (моделювання, тренінг соціальних навичок тощо). Ефект ієрархізації в цьому випадку полягає в тому, що перед клієнтом виникає ясна перспектива послідовних дій, кожна з яких буде підкріплюватися успіхом.

Аверсивна терапія - використання неприємних пацієнтові стимулів для того, щоб знизити ймовірність появи хворобливої або небезпечної поведінки. Найчастіше аверсивну терапію застосовують у випадку, якщо інші форми терапії виявилися неефективними і лише при загрозливій симптоматиці: неконтрольованих спалахах агресивності, аутодеструктивних формах поведінки, небезпечних залежностях - алкоголізмі, наркоманії і т.д.

Жетонна система. Суть цього методу полягає в тому, що за кожне "корисну" дію клієнт отримує певну кількість символічних об'єктів - фішок, монеток, очків, які він потім може обміняти на важливі і приємні для нього речі.

Вольпе є піонером техніки, названої систематичною десенсибілізацією, заснованої на попередньому процесі суміщення нової реакції зі старим стимулом. Вольпе розумів феномен тривоги в сенсі фізичного спостережуваного прояву і, отже, вважав протилежною реакцією на переляк м'язову релаксацію (розслаблення). Десенсибілізація була розроблена з метою забезпечити спосіб релаксації, пов'язуючи її з стимулом, який раніше викликав тривогу. Вольпе спочатку навчав тривожних клієнтів фізичної релаксації, а потім повільно і поступово підводив їх в уяві ближче і ближче до провокуючих тривожність стимулу, в той час як клієнт зберігав розслаблений стан. Після того, як клієнт став в змозі залишатися фізично розслабленим при уявному наближенні до спочатку лякаючого стимулу, Вольпе все більше наближав своїх клієнтів до реальності, до самих лякаючих стимулів.

27. Методи психотерапії, засновані на принципі біологічного зворотного зв'язку

В основі біологічного зворотного зв'язку (англ. - biofeedback) лежить принцип доцільного саморегулювання мимовільних функцій з використанням систем зовнішнього зворотного зв'язку. Метод біологічного зворотного зв'язку застосовується тільки в тих випадках, коли забезпечується пред'явлення інформації про стан фізіологічних функцій для того ж індивіда, який генерує дану фізіологічну інформацію, є її джерелом. У звичайних умовах ми не отримуємо точної кількісної інформація про стан фізіологічних функцій, скажімо, частоту пульсу або величину артеріального тиску. Однак за допомогою біологічного зворотного зв'язку, яка дозволяє реєструвати найтонші зміни фізіологічних процесів, можна навчитися свідомо керувати ними. Методи, засновані на використанні біологічного зворотного зв'язку, застосовуються в різних областях медицини: для управління біоелектричної активністю мозку у хворих на епілепсію, спрямованого на придушення патологічних патернів ЕЕГ; для підвищення ефективності відновної терапії постінфарктних хворих; при лікуванні різних видів головного болю.

Аналіз результатів досліджень, виконаних Коеном і співроб. щодо використання біологічного зворотного зв'язку у хворих мігренню, показав: 1) прямі фізіологічні зміни досліджуваних систем не корелюють з терапевтичним результатом, до того ж є досить скромним, 2) не має значення метод біологічного зворотного зв'язку (черепні артерії, електроміограма, температура). Тому механізми терапевтичного ефекту слід шукати не тільки в змінах, що стосуються фізіологічних систем. Імовірні пояснення такі: 1) ефект плацебо завдяки участі пацієнтів в експерименті (складання ними спеціальних діаграм) і увазі до них з боку дослідників, 2) регресія «до середини», так як пацієнти шукають допомоги в той момент, коли їм особливо погано, 3) ефект загальної релаксації, 4) пізнавальний ефект від переживання біологічного зворотного зв'язку - виникає у пацієнта уявлення про власний контроль над фізіологічною системою. Останній пункт особливо цікавий. Пацієнти стверджують, що біологічний зворотний зв'язок вчить їх навичкам самоконтролю, якого, на їхню думку, у них ніколи раніше не було. Тому не ступінь фізіологічних змін виступає як критична величина, а ступінь віри пацієнта в свої можливості здійснювати контроль. Якщо це так, то цей ефект можна враховувати при спробах оптимізації терапевтичного результату. Про необхідність врахування при використанні методики біологічного зворотного зв'язку психологічних факторів (підвищення самооцінки пацієнта, самонавіяння, плацебо-ефект тощо) свідчать також дані та інших авторів. У літературі останніх років підкреслюється, що біологічний зворотний зв'язок (і відповідно тренінг релаксації) слід розглядати лише як один з підходів до лікування людини в цілому і застосовувати в поєднанні з іншими медичними та психотерапевтичними методами. «Лікування» від гіпертонії, швидше за все, зажадає чогось більшого, ніж свідома спроба пацієнта знизити в себе кров'яний тиск. Знизити артеріальний тиск (або припинити біль) - не означає змінити життєві обставини, які сформували стереотипізовану реакцію. Ставиться також під сумнів, чи зможе або навіть захоче пацієнт управляти своїми тілесними функціями в гарячковому, мінливому оточенні поза лабораторією і клініки.

Використання принципів біологічного зворотного зв’язку підвищує ефективність такого методу як аутогенне тренування - активний метод психотерапії, психопрофілактики і психогігієни, спрямований на відновлення динамічної рівноваги системи гомеостатичних саморегулюючих механізмів організму людини, порушеного в результаті стресового впливу. Основними елементами методики є тренування м'язової релаксації, самонавіювання і самовиховання (аутодидактики). Зокрема, БЗЗ підвищує ефективність використання аутогенної медитації за Шульцом, аутогенного відреагування за Луте, аутогенна вербалізація за Луте.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 873 | Нарушение авторских прав