АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Невідкладна допомога i лікування. 1. Невідкладна допомога передусім повинна бути спрямована на усунення дії фактора, який викликав розвиток ДВ3-синдрому

Прочитайте:
  1. III. Лікування, направлене на сповільнення темпів фіброзоутворення.
  2. IV. Лікування
  3. IV.Медична допомога
  4. XII. Лікування.
  5. А 3.5. Діагностика і лікування рефрактерної АГ
  6. А. 3. 2 Алгоритм лікування препаратами еритропоетину та тривалими активаторами рецепторів еритропоетину.
  7. А. 3. 3 Лікування анемії у пацієнтів з ХХН- V ст. на ГД препаратами заліза
  8. А. 3. 5 Лікування ЕПО-резистентності
  9. А.4.11. Лікування діабетичної больової нейропатії.
  10. Алгоритм лікування геморагічного синдрому неясного ґенезу.

1. Невідкладна допомога передусім повинна бути спрямована на усунення дії фактора, який викликав розвиток ДВ3-синдрому, i якомога швидшу ліквідацію шоку при його розвитку. На догоспітальному етапі перш за все повинні бути вжиті заходи, направлені на попередження мікротромбоутворення, кровотечі, гіповолемії i артеріальної гіпотонії.

Інфузійну терапію найкраще розпочати 3 внутрішньовенного введення реополіглюкіну (300 - 500 мл) або 5- 10 % розчину альбултіну (200 - 400 мл) спочатку внутрішньовенно струминно, а пізніше після нормалізації АТ - краплинно. Реополіглюкін сприяє відновленню ОЦК, покращує мікроциркуляцію в органах, перешкоджає агрегації клітин крові.

2. В періоді масивних кровотеч найкраще використовувати трансфузії альбуміну i плазми (краще свіжозамороженої). При відсугності реополіглюкіну i 5- 10 % альбуміну інфузійну терапію можна розпочати 3 внутрішньовенного введення кристалоїд них розчинів (0,9 % розчину хлориду натрію, 5 % розчину глюкози, розчину Рінгера-Локка i т. д.) в кількості 1-1,5 л i нативної або свіжозамороженої донорської плазми (однієї групи або IV групи крові). Перед введенням плазми або разом 3 нею внутрішньовенно слідвводити по 500 - 7500 ОД гепарину на кожні 300 - 400 мл плазми хворим без масивних кровотеч i по 2500 - 5000 ОД хворим i3 масивними кровотечами. У фазі повного i майже повного незгортання крові, тобто в третій фазі ДВ3-синдромy, замість гепарину можна внутрішньовенно вводити великі дози контрикалу (по 3000 - 5000 ОД на введення повторно).

3. При дуже великій крововтраті (зниженні гематокриту нижче 20 %, гемоглобіну - нижче 80 г/л, об'ем втраченої крові у дорослих - більше 1л) поряд з альбуміном, плазмою внутрішньовенно вводять по 300 - 400 мл еритромаси або суспензії еритроцитів; Слід користуватись тільки свіжою кров'ю (до 3-х діб зберігання), оскільки для крові, яка довго зберігається, характерне різке зниження киснево-транспортної функції i вміст великої кількості мікрозгустків, які підсилюють ДВ3-синдром i порушують мікроциркуляцію в органах.

4. Призначення глюкокортикоїдів (преднізолону гемісукцинат - 60 - 80 мл а6о гідрокортизон - 100 -120 мл) полегшуе виведення хворого із шоку i попередження кровотечі, але використання глюкокортикоїдів без гепарину не рекомендовано, тому що вони підвищують згортання крові.

5. Для покращання мікроциркуляції i зниження агрегації тромбоцитів доцільно спочатку вводити курантил (по 250 - 500 мл 3 рази на день) i особливо трентал (пентоксифілін) по 100 мг, до того ж цей препарат додають в будь- який інфузійний розчин (вказану дозу можна вводити 2- 4 рази на день). Призначати ацетилову кислоту як дезагрегант не варто, тому що вона може різко підсилити кровотечу в другій-третій фазі ДВС-синдрому i викликати небезпечні для житгя кровотечі із гострин ерозій шлунка.

6. На ранніх етапах ДВС-синдрому високоефективний альфа-адреноблокатор фентоламін, який призначають по 5 мг внутрішньовенно після виведення хворого i3 стану гіпотонії.

7. При підозрі на бактеріально-септичний чи токсично-інфекційний синдром (озноб, підвищення температури, лейкоцитоз чи лейкопенія, наявність вхідних воріт для інфекції, блювання, пронос та ін.) показане спочатку призначення антибіотиків. 3 цією метою можна почати введення оксациліну внутрішньом'язово по 0,5 г(добова доза для дорослих - 4- 6 г).

8. На ранніх етапах лікування в стаціонарі оптимальної базисної терапії є комплексне використання повторних трансфузій свіжозамороженої плазми (по 300 - 1000 мл/добу) в поєднанні 3 гепаринотерапією (внутрішньовенна краплинна інфузія по 15 000 - 20 000 ОД/добу i введення під шкіру живота по 10 000 - 25 000 ОД/добу). В фазі гіпокоагуляції i масивних кровотеч дозу гепарину знижують в 2-3 рази i призначають більші дози контрикалу чи такі ж дози інших антипротеаз. Продовжують інфузійну терапію, за вказаними вище правилами, використовують альфа-адреноблокатори i дезагреганти. При шоковій легкій i гострій нирковій недостатності додатково внутрішньовенно вводять 2- 6 мл 1% розчину лазиксу (фуросемід), проводять дезінтоксикаційну терапію, плазмаферез. Трансфузіями еритромаси підтримують гематокрит на рівні 18 - 22 %, гемоглобін - 80 г/л та вище. Не допускати перевантаження трансфузіями крові. Треба забезпечити локальний гемостаз. Внутрішньовенні введення вікасолу при такому типі крововтрати неефективні. Амінокапронова кислота в більшості випадків протипоказана, оскільки вона блокує фібриноліз, посилює внутрішньосудинне згортання крові i блокаду мікроциркуляції в органах. У невеликих дозах вона може застосовуватись всередину (по 6- 8 г/ до6у) лише в пізніх стадіях ДВ3-синдрому - при вираженій гіпокоагуляції i профузних шлунково-кишкових кровотечах (для локального попередження геморагій).

9. При профузних кровотечах показані повторне введення контрикалу, трансфузії плазми (в тому числі й антигемофільної), тромбоцитарної маси.

ПАНМІЄЛОФТИЗ

Панмієлофтиз - гостра недостатність кісткового мозку, швидке спустошення кровотворної тканини 3 виникненням панцитоnенії i nоявою загрозливих для життя ускладнень, таких як анемія, кровоточивість, інфекційні процеси.

Клінічні прояви. 3агальна слабість, головний біль, запаморочення, серцебиття, задишка, кровотечі різної локалізації, інфекційні процеси.

Об'єктивно: блідістьшкіри i слизових оболонок з геморагічними проявами на них, тахікардія, послаблення тонів серця, систологічний шум над верхівкою серця i над судинами.

Лабораторні та інструментальні дані. В аналізі крові зниження нейтрофільних гранулоцитів (до 0,56 — 0,75х 109/л, що відповідає приблизно 1,Ох 109/л лейкоцитів), тромбоцитів (до 20 — 30х 109/л).


Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 435 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)