АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПСИХІКА І СВІДОМІСТЬ

Мета заняття: навчитися визначати стан свідомості хворих, попереджати його порушення.

Зміст теми

Свідомість — вищий рівень відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. В її розвитку провідну роль відіграє спосіб життя, неоднаковий в умовах кожної із суспільно-економічних формацій.

Свідомість — інтегративна сфера психічної діяльності, вища форма відображення об'єктивної реальності, продукт тривалого історичного розвитку. З виникненням свідомості в людини з'явилася можливість виділяти себе з природи, пізнавати її, опановувати її. Свідомість діє за допомогою мови, слів, що утворюють другу сигнальну систему. Індивідуальна свідомість формується в процесі засвоєння людиною суспільне вироблених уявлень, понять і норм.

Свідомість має і свою структуру. На думку академіка А. В. Петровського, вона містить у собі: сукупність знань про світ, відмінність суб'єкта й об'єкта і відношення суб'єкта до об'єкта; можливість цілеспрямованої діяльності.

Свідомість можна правильно зрозуміти й адекватно пояс­нити, якщо розглядати її як продукт і результат розвитку трудової діяльності. Свідомість і діяльність не протилежні одне одно­му, але вони і не тотожні. Тут існують визначена єдність і взаємозалежність. Єдність свідомості й діяльності полягає в тому, що свідомість виникає, виявляється в процесі трудової діяльності, а діяльність формує свідомість. Крім того, єдність свідомості та діяльності виявляється в тім, що діяльність є формою активності свідомості.

Свідомість має суспільну природу, оскільки вона виникає і розвивається (як у філогенезі, так і в онтогенезі) лише в людському суспільстві.

Мозок сам по собі як складова частина організму не має свідомості. Матеріальним субстратом свідомості він стає лише тоді, коли людині в процесі активної діяльності вдається придбати досвід і засвоїти культуру народу. Зрозуміло, що для розвитку свідомості потрібний нормальний мозок. Наявність патологічних змін у ньому (недорозвиненість, локальні ураження і т.п.) робить неможливим формування свідомості за умови будь-яких суспільних відносин.

Психологічна сутність свідомості складається з можливості особистості виділитися з навколишнього середовища, визначити своє ставлення до нього, організувати цілеспрямовану діяльність. Усі види людської діяльності, у тому числі й задово­лення потреб, здійснюються під контролем свідомості.

Складові частини свідомості

1. Свідомість власного «Я» (самосвідомість) — здатність правильно усвідомлювати частини свого тіла і їхнє співвідношення, власне тіло й особистості як цілого (із усіма її переживаннями) і виділенням себе з навколишнього середовища (психічна функція відображення самого себе, аутопсихічне орієнтування). Таким чином, у структуру самосвідомості можна включити такі складові, як:

а) самопочуття, що відбиває ступінь задоволення потреб, внутрішнього соматичного і психічного благополуччя, благополуччя навколишньої ситуації;

б) свідомість єдності психічного «Я» (приналежність до «Я» усіх психічних процесів — сприйняття, спогадів, мислення, емоційних реакцій, волі, вчинків та ін.);

в) свідомість єдності соматичного «Я» (схема тіла і т.і.);

г) свідомість єдності «Я» і навколишньої природної і соціальної дійсності (обумовленість мотивації, потреб, соціальних вимог, моральних заборон та ін.). При захворюваннях відбувається зміна самопочуття і самосприйняття; у залежності від особливостей особистості й наявної хвороби у людини формується так звана внутрішня картина захворювання (О.Р. Лурія), що може впливати на картину і перебіг хвороби.

2. Свідомість предметного навколишнього світу — здатність правильно, адекватно відображати й усвідомлювати навколишній предметний світ і його зв'язки, його відношення до суб'єкта пізнання, а також правильно орієнтуватися в місці й часі (психічна функція відображення навколишньої дійсності — аллопсихічне орієнтування).

Властивості свідомості:

1) ясність — наявність чіткого і послідовного сприйняття навколипінього світу і правильного орієнтування в ньому (свідомість навколишнього світу, часу, місця і т.д.), наявність самосвідомості зі збереженням пам'яті на минуле і сьогодення, довільної уваги і мислення, адекватні емоції і воля, збереження здатності відповідати за свої дії і керувати ними;

2) обсяг — певна кількість зв'язків (переживань), що виникають під впливом різних подразників і знаходяться у свідомості тепер, тобто, широта охоплення свідомістю навколишньої ситуації і власних переживань;

3) зміст — зміст асоціацій, що виникають під впливом різних подразників і певний час зберігаються у свідомості (зміст думок, переживань іт.п.);

4) безперервність — єдність переживань минулого, теперішнього і майбутнього.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 526 | Нарушение авторских прав