АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ТЕМА 5. БІОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ У СПОРТИВНОМУ ТРЕНУВАННІ

Проблема індивідуального розвитку живих організмів завжди була центральною для біології. Однак у XVI-XVIII ст. робилися ще тільки боязкі спроби вивчити розвиток зародків людини і тварин (Альдрованді, Фабрицій, Декарт, Гарвей, Спалланцані, Галлер). Першою фундаментальною роботою в області ембріології вважається дисертація Каспара Фрідріха Вольфа (1734-1794) «Теорія зародження» (1759). Вольф, досліджуючи точки зростання каштана і капусти з допомогою мікроскопа, показав, що органи розвиваються в певній послідовності з спочатку однорідного речовини. Потім він цей же прийом застосував при вивченні розвитку курчати. На підставі своїх спостережень Вольф дійшов висновку, що в індивідуальному розвитку відбувається реальне утворення органів. Вольф вважав, що в ембріогенезі діють дві різні сили, одна з яких, «істотна сила», викликає руху матеріалу зародка, тоді як інша, «сила застигання», забезпечує формування органів.

Концепцію Вольфа, визнавала реальність новоутворень в онтогенезі, або епігенез, поділяли великі вчені того часу - Гарвей, Мопертюї і Бюффон. Протилежна точка зору, або преформізм, полягала в припущенні, що мікроскопічного розміру прообраз дорослого організму - гомункулус - укладено в яйці або сперматозоїді, і тому індивідуальне розвиток значною мірою являє собою кількісне зростання. Ідею преформізма підтримувало большінствочених XVII-XVIII ст., В тому числі Сваммердам, Левенгук, Лейбніц, Бонні, Галлер.

Слід зазначити, що концепції преформізма і епігенеза відрізнялися трактуванням природи спадковості і мінливості живих організмів. Преформізм дозволяв пояснити явище спадковості закладеними в гомункулуса структурами, тоді як епігенез допускав індивідуальні відхилення, неминучі при новоутвореннях. Подальший розвиток ембріології в працях Християна Пандера і Карла Бера в XIX ст. пішло по шляху, закладеному в теорії епігенеза Вольфа.

В цілому для розвитку біологічних наук в період XVI-XVIII ст. характерно своєрідне поєднання описового і експериментального підходів до вирішення наукових проблем. Багато вчених XVII-XVIII ст., Намагаючись знайти універсальний підхід до вивчення живих організмів, брали за основу різні варіанти ідеї про зумовленість гармонії і доцільності в живій природі. Зокрема, засновник анатомії рослин Грю випустив книгу «Священ Каспар Фрідріх Вольфная космологія», в якій з позиції встановленої гармонії пояснював будову органів рослини, а зоолог Сваммердам, вивчаючи в мікроскоп безхребетних, у книзі «Біблія природи» стверджував, що організми створила мудрість Бога. Філософське вчення Лейбніца посилило теологічну трактування органічноїдоцільності, і це положення зберігалося в біології аж до XIX ст.

ТЕМА 5. БІОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ У СПОРТИВНОМУ ТРЕНУВАННІ.

1. Основні положення медико-бюлогічного контролю: мета, види, зміст і принципи.

2. Етапний медико-біологічний контроль: спрямованість, завдання, зміст і методи.

3. Поточний медико-біологічний контроль: спрямованість, мета, зміст і методи в умовах навчально-тренувальних зборів спортсменів високої кваліфікації.

4. Оперативний контроль: спрямованість, завдання, методи й показники.

5. Методичні вимоги до виконання функціональних проб.

6. Правила проведення біологічних тестів з фізичної культури.

Самостійна підготовка:

7. Методи оцінки функціонального стану фізіологічних систем.

Вступ.

Науково-методичне забезпечення підготовки спортсменів є одним із найважливіших факторів підвищення її ефективності. Суттєвою складовою науково-методичного забезпечення є формування та реалізація методики етапного, поточного та оперативного контролю ефективності адаптаційних реакцій на тренувальні та змагальні навантаження з метою корекції і оптимізації побудови різних структурних утворень тренувального процесу — мезоциклів, мікроциклів, занять.

Лекція містить стислий матеріал, що розкриває основи медико-біологічного забезпечення спортсменів і його супроводження та дозволяє майбутньому тренеру ефективно засвоїти поданий матеріал, проаналізувати його та застосовувати в практичній діяльності в процесі підготовки спортсменів.

1. Основні положення медико-біологічного контролю:
мета, види, зміст і принципи.

Ефективність процесу підготовки спортсмена в сучасних умовах багато в чому обумовлена використанням засобів і методів комплексного контролю (етапного, поточного й оперативного) як інструменту управління, що дозволяє здійснювати зворотні зв'язки між тренером і спортсменом і на цій основі підвищувати рівень управлінських рішень під час їхньої підготовки.

Метою контролю є оптимізація процесу підготовки і змагальної діяльності спортсменів на основі об'єктивної оцінки різних сторін їхньої підготовленості і функціональних можливостей найважливіших систем організму. Ця мета реалізується за допомогою вирішення різноманітних приватних завдань, пов'язаних з оцінкою станів спортсменів, рівня їхньої підготовленості, виконання планів підготовки, ефективності змагальної діяльності тощо.

Об'єктом контролю в спорті є зміст навчально-тренувального процесу, змагальної діяльності, стан різних сторін підготовленості спортсменів (технічної, фізичної, тактичної тощо), їхня працездатність, можливості функціональних систем.

Особливе місце в системі контролю посідає медико-біологічний контроль.

Медико-біологічний моніторинг (контроль) – це безперервний процес вимірювань, що здійснюється в лабораторних та природних умовах тренувальної і змагальної діяльності.

Медико-біологічний контроль передбачає оцінку стану здоров'я, можливостей різних функціональних систем, окремих органів і механізмів, що несуть основне навантаження в тренувальній і змагальній діяльності. Необхідно розрізняти медичні обстеження та комплексний медико-біологічний контроль.

Метою медичних обстежень є одержання найбільш повної і всебічної інформації про стан здоров'я, фізичного розвитку, функціонального стану організму спортсменів збірних команд України на основних етапах тренувального циклу підготовки.

Метою комплексного медико-біологічного контролю є оптимізація процесу підготовки і змагальної діяльності спортсменів на основі об'єктивної оцінки різних сторін їхньої підготовленості і функціональних можливостей найважливіших систем організму.

Завдання комплексного медико-біологічного контролю:

• комплексна діагностика та оцінка загальної і спеціальної фізичної працездатності спортсменів;

• визначення рівня резервних можливостей організму спортсмена з урахуванням етапів спортивної підготовки;

• визначення рівня функціональної підготовленості з урахуванням даних про стан здоров'я спортсменів, внесення корекції в індивідуальні плани підготовки;

• контроль ефективності змагальної діяльності;

• виконання параметрів планів спортивної підготовки, окремого тренувального заняття і їх корекція.

У процесі проведення медико-біологічного контролю необхідно:

1) визначити, що саме та до якого ступеня повинне бути розвинене в організмі спортсмена для досягнення максимальної спеціальної працездатності – це контроль структури функціональних можливостей із метою її подальшої корекції в процесі тренування;

2) знати засоби, що дозволяють забезпечити процес розвитку (становлення) спортивної форми спортсменів із найбільшою ефективністю в оптимальні (мінімальні) строки без втрат, пов'язаних із невідповідністю режиму навантажень адаптаційним можливостям організму – це контроль ефективності процесу розвитку функціональних можливостей із метою оптимізації довгострокової адаптації;

3) оцінити характер (спрямованість) і напруженість окремого тренувального навантаження з метою забезпечення запланованого тренувального ефекту – це контроль реалізації параметрів навантажень у тренувальному занятті, корекція їх у ході занять відповідно до індивідуальних темпів розвитку спроможностей спортсменів.

Основні принципи проведення комплексного медико-біологічного контролю:

1) регулярність і однакові строки протягом усього олімпійського циклу, при цьому обов'язковим є проведення обстеження в строки, які відповідають заключному етапу підготовки до головних змагань року, що дозволяє оцінити ефективність підготовки і вчасно внести відповідні корективи;

2) поєднання обстежень у лабораторних умовах і безпосередньо в умовах тренувального процесу із застосуванням специфічних для кожного виду спорту навантажень, що дозволяє оцінити як загальну, так і спеціальну тренованість;

3) комплексна методика обстеження, що включає стандартні методи, котрі охоплюють основні фізіологічні системи, функціональні проби та додаткові методи залежно від специфіки виду спорту і особливостей його впливу на організм;

4) однакові методики, час і умови обстеження: проміжок часу між останнім тренуванням і обстеженням, нормальний режим і достатній відпочинок;

5) виключення захворювань і перенапруження під час обстеження.

Під час проведення комплексних медико-біологічних обстежень з участю спортсменів дуже важливо дотримуватися розробленої «Програми комплексного біологічного дослідження особливостей функціональних можливостей спортсменів», а також законодавства України про охорону здоров'я і Гельсінської декларації, що стосується участі людей у медико-біологічних дослідженнях. Спортсмену необхідно пояснити зміст та значущість результатів комплексного біологічного обстеження для подальшої індивідуальної корекції тренувального процесу, а також отримати його згоду на оприлюднення отриманих результатів комплексного обстеження серед тренерського і лікарського складу спортивної команди. З цією метою було розроблено спеціальну «Анкету-погодження».

У практиці спорту застосовують три види контролю – етапний, поточний та оперативний, кожний з яких виконує певні функції на певному етапі підготовки спортсмена:

етапний – оцінка стану спортсмена, що є наслідком довготривалого тренувального ефекту;

поточний – оцінка поточних станів як наслідок навантажень серії занять, мікроциклів;

оперативний – оцінка термінових реакцій на навантаження в процесі окремих тренувальних занять, змагань.

Показники, що використовуються в процесі згаданих видів медико-біологічного контролю, повинні забезпечувати об'єктивну оцінку стану спортсмена, відповідати віковим, статевим, кваліфікаційним особливостям контингенту обстежуваних, цілям і завданням конкретного виду контролю. Відповідно до умов кожного з видів контролю показники повинні відповідати таким вимогам:

1) відповідність специфіці виду спорту;

2) відповідність віковим і кваліфікаційним особливостям спортсменів;

3) відповідність спрямованості тренувального процесу;

4) інформативність і надійність.

Показники, що використовують у процесі контролю, поділяють на дві групи. Показники першої групи характеризують відносно стабільні ознаки, що передаються генетично і мало змінюються в процесі тренування. Адекватні цим ознакам показники використовуються переважно в етапному контролі: розміри тіла, кількість волокон різних видів у скелетній мускулатурі, тип вищої нервової діяльності, швидкість деяких рефлексів тощо. Показники другої групи характеризують технічну і тактичну підготовленість, рівень розвитку окремих фізичних якостей, рухливість і економічність основних систем життєдіяльності організму спортсменів у різних умовах навчально-тренувального процесу тощо, тобто ті, що змінюються в процесі педагогічного впливу.

Принциповим є розуміння факторів та механізмів розвитку високої працездатності спортсменів. Перша група факторів – це ключові фізіологічні фактори, що обумовлюють працездатність спортсменів на рівні всього організму (психофізіологічні фактори мобілізації потенціалу; вироблення енергії (аеробні й анаеробні процеси); нервово-м'язова функція (сила, потужність, техніка рухів); фізіологічні чинники (постачання, очищення, регуляція (взаємокоординація) функцій). Друга група факторів – це функціональні можливості організму відповідно до цільових установок спорту.

Під час оцінювання результатів контролю за функціональним станом організму спортсменів і особливостей його реакції на фізичні навантаження необхідно враховувати ряд закономірностей, а саме – відмінності тренованого і менш тренованого організму спортсменів. Переваги тренованого організму досить добре вивчені і характеризуються трьома основними рисами, які необхідно враховувати, оцінюючи ступінь тренованості спортсменів. Більш тренований організм може виконувати роботу такої тривалості або інтенсивності, яка не під силу менш тренованому. Тренований організм вирізняється економнішим використанням функціональних систем у стані спокою і при помірних, не максимальних фізичних навантаженнях і здатністю досягати при максимальних навантаженнях такого високого рівня функціонування цих систем, який недосяжний для менш тренованого організму. Таким чином, під час виконання однакової за інтенсивністю роботи тренований організм працює економніше, з меншою мобілізацією функціональних можливостей (1). При гранично напруженій роботі максимальної аеробної потужності спостерігається зворотне: у тренованому організмі відбуваються значна мобілізація систем кровообігу, дихання і велика витрата енергії, порівняно з менш тренованим (2). І, нарешті, у тренованого організму підвищується резистентність до пошкоджувальних дій і несприятливих факторів (3).

Контрольні запитання.

1. У чому полягають мета та завдання комплексного медико-біологічного контролю в практиці спортивної підготовки спортсменів?

2. У чому полягають основні принципи проведення комплексного медико-біологічного контролю?

3. Що необхідно визначити (оцінити) під час проведення медико-біологічного контролю?

4. Які основні відмінності (переваги) тренованого організму спортсмена від менш тренованого?

5. Які існують види контролю, що застосовуються в практиці спорту? У чому полягають їхні функції на певних етапах підготовки спортсмена?

6. Які вимоги висувають до показників, що застосовують в контролі?

Дата добавления: 2014-09-03 | Просмотры: 2637 | Нарушение авторских прав