Систематическое положение и классификация вирусов. «Підбір окулярів та виписування рецептів»
«Підбір окулярів та виписування рецептів»
Мета –
Знати:
1. Анатомію і фізіологію органа зору.
2. Види клінічної рефрації.
3. Методику виконання маніпуляції.
Уміти:
1. Визначити показання для підбору окулярів;
2. Застосувати етико-психологічні форми спілкування з хворим.
3. Виписати рецепт на окуляри.
Оснащення
| Техніка виконання
| 1. Набір лінз
2. Пробна оправа 3. Апарат Рота
4. Указка
5. Лінійка
6.Рецептурні бланки
| І. Підготовчий етап.
1. Привітатися з пацієнтом, назвати себе, запитати як звертатися до нього.
2. З’ясувати вік пацієнта.
3. Запропонувати пацієнту почувати себе вільно, не напружувати очі.
4. Перевірити гостроту зору.
5. Визначити рефракцію.
6. Почати підбір лінзи з правого ока, перед лівим оком встановити непрозорий екран.
|
| П. Основний етап.
1. Для визначення сили лінзи користуються тіш самим правилом,
що й при суб'єктивному визначенні рефракції: у разі короткозорості підбирають найслабкіші скельця, які дають найкращій зір, у разі далекозорості — найсильніші, які дають найкращій зір.
2. Необхідно керуватися не тільки гостротою зору, але й переносимістю підібраних окулярів. Якщо пацієнт легше переносить слабшу лінзу, не слід добиватися повної корекції. Звичайно достатньою є корекція, яка дає гостроту зору 0,6-0,8.
3.Скельця підбирати окремо для правого і лівого ока, але потім перевірити переносимість окулярів для обох очей разом.
4.Якщо рефракція очей дуже різниться, підбираються скельця різної сили, однак ця різниця не повинна перевищувати 2D.
5.Для підбору окулярів необхідно визначити відстань між центрами зіниць очей в міліметрах.
|
Визначення відстані між центрами зіниць.
1. Запропонувати пацієнту дивитися на лоб лікаря.
2. Приставити лінійку до переносся пацієнта.
3. Дивитися в праве око пацієнта своїм лівим оком, а своє праве прикрити; потім - навпаки (дзеркальне відображення). Таким способом визначається відстань в окулярах для далини.
4. Визначити - відстань між зовнішнім краєм райдужки правого ока і внутрішнім – лівого.
5. Аналогічно вимірюємо відстань в окулярах для близької відстані, але при цьому лікар дивиться на обидва ока пацієнта своїм одним оком (відстань між зіницями під час роботи на близькій відстані на 2-3 мм менша, ніж під час погляду вдалину).
|
Систематическое положение и классификация вирусов.
Вирусы - мельчайшие реплицирующиеся микроорганизмы, находящиеся всюду, где есть живые клетки.
Вирусы имеют кардинальные отличия от других прокариотических микроорганизмов:
1. Они не имеют клеточного строения. Это доклеточные формы биологической жизни.
2. Имеют субмикроскопические размеры, варьирующие у вирусов человека в пределах 15-250 и более нм.
3. Характеризуются только одним типом нуклеиновой кислоты: или ДНК, или РНК в качестве генома.
4. Вирусы не обладают собственными системами метаболизма и получения энергии.
5. Репликация вирусов происходит в клетках с использованием их белоксинтезирующих и энергетических систем, поэтому они — облигатные внутриклеточные паразиты.
6. Вирусы не способны к прогрессивному росту и делению. Они образуются в виде зрелых форм (вирионов) путем самосборки из готовых, т.е. преформированных компонентов (белков, нуклеиновых кислот).
В основу современной классификации вирусов положены следующие основные критерии:
1. Тип нуклеиновой кислоты (РНК или ДНК) и ее первичная структура — сиквенс (одно- или двунитчатая, линейная, циркулярная, непрерывная или фрагментированная).
2. Характеристика вирионов: наличие белковой оболочки (капсида) и/или дополнительной липопротеидной оболочки (суперкапсида), размер и морфология, тип симметрии.
3. Стратегия вирусного генома в клетке хозяина (т.е. используемый вирусом путь транскрипции, трансляции, репликации и выход из нее).
4. Антигенные и физико-химические свойства.
5. Феномены генетических взаимодействий.
6. Экологические взаимодействия (круг восприимчивых хозяев, ареал географического распространения).
7. Механизмы патогенности (характер изменений в клетках, образование внутриклеточных включений, изменения экспрессии генов клеток хозяина, апоптоз и трансформация клеток).
8. Способы передачи и резистентность к факторам внешней среды (γ-из-лучению, температуре, действию детергентов, эфира, противовирусным препаратам).
На основании 1 и 2 критериев вирусы делятся на подтипы, порядки и семейства, на основании других признаков — на роды и виды. Вид — наименьшая таксономическая единица. Существует в виде «квазивидов». Дополнительно по строению генома и антигенным вариациям различают подвидовые категории — типы, субтипы. Типы и субтипы имеют цифровое или буквенное обозначение. Например, серотипы полиовируса — 1, 2 и 3; генотипы вируса гепатита С — 1-6, субтипы — 1а и 1б и т.д.
Вид — группа вирусов, имеющих совпадающие характеристики (несколько главных свойств), составляющих реплицирующуюся линию.
Род — группа видов вирусов, имеющих общие свойства. Обычно формируется на основе типового вида, т.е. вида, по своим характеристикам и генетическим связям удовлетворяющего требованиям рода.
Семейство — совокупность родов вирусов с общими характеристиками. Формируется на основе типового рода.
Порядок — группа взаимосвязанных семейств вирусов (не полностью применимо в таксономии вирусов).
Другие таксоны, более высокого уровня (класс, отряд, царство), не применимы для вирусов.
Названия порядков, семейств, подсемейств, родов и видов пишется по латыни и начинается с большой буквы. Название порядка имеет суффикс «virales», а семейства оканчивается на «viridae». Некоторые семейства делятся на подсемейства и имеют суффикс «virinae», род — «virus» (например, Caudovirales, Adenoviridae, Mastadenovirus, Human adenovirus C).
Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1104 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 |
|