АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Запалення слинних залоз

Запалення привушної, під'язикової та підщелепної залоз зустріча­ється у свійських тварин усіх видів. Розрізняють одно- та двосторон­нє, гостре і хронічне, паренхіматозне, їнтерстищаяьне та гнійне запа­лення слинних залоз.

Етіологія. Запалення викликають травматичні ушкодження, за­глиблення остюків злакових рослин через вивідні протоки, деякі ін­фекційні хвороби (актиномікоз, мит, контагіозна плевропневмонія коней, чума собак та ін.). Хронічний перебіг запалення привушної залози спостерігається при актиномікозі і туберкульозі.

Клінічні ознаки залежать від локалізації патологічного процесу. Гостре запалення привушної слинної залози характеризується появою в ділянці заднього краю нижньої щелепи обмеженої чи розлитої бо­лючої і гарячої припухлості, яка може поширюватись на голову та верхню третину шиї, здавлюючи гортань та глотку і утруднюючи ди­хання, жуйку та ковтання корму. При гострому двосторонньому па­ротиті голова витягнута, при односторонньому — дещо відхилена на здорову сторону, бокові рухи головою обмежені.

При гнійному паротиті утворюються окремі абсцеси або флегмона (рис. 23), яка супроводжується підвищенням температури тіла, пригнічен­ням, відсутністю апетиту. Якщо процес хронічний, спостерігається тверде припухання всієї' залози; вона збільшена в об'ємі, горбиста і малоболюча; іноді утворюються нориці, з яких виділяється гаійвий ексудат.

При гнійному запаленні підщелепних слинних залоз у міжщелеп-ному просторі виявляють тверду, болючу і гарячу припухлість, яка з розвитком гнійного процесу пом'якшується, флуктує і самовільно відкривається в ротову порожнину або назовні із виділенням гнійного ексудату. Можливе утворення слинної нориці. У разі хронічного пе­ребігу - припухлість щільна.

Діагноз ставлять на основі характерної клінічно? картини. Паротит необхідно ди­ференціювати у коней від запалення пові-тромосного мішка — аероциститу, коли припухлість розміщена нижче привушно? іалозн, Сіалоаденіти іноді нагадують запа­лення розміщених поряд лімфатичних вуз­лів, Слинні залози також уражаються при деяких інфекційних хворобах як вторинне

(СИМПТОМагиЧНе) Захворювання. ^Рис- ²³- Абсцес привушної

Прогноз при ассптичих запаленнях найчастіше сприятливий, при гнійних (флегмонозних) паротитах -обережний.

Лікування. Хворим тваринам дають подрібнений корм, бовтанку,

підігріту воду. При асептичному запаленні на третій день хвороби призначають теплі укутування, а через деякий час (коли стихне бо­лючість), масаж, втирання ясткоподразливих мазей (камфорної, іхтіо-н.)»о!>, або спиртово-іхтіоловий (70°-ний спирт та 10%-на іхтіолова маги») чи спиртово-камфорний компрес. При гнійному запаленні ш-гракаротидно вводять 20-40 мл 0,25-0,5%-ного розчину новокаїну з антибіотиками.

При запаленні під'язикової слинно? залози припухлість змазують йод-гяшсримом (ІЗ).

У разі поява тійиш аотиш їх розрітують, порожнину рани об­робляють аяттисептмчнимн розчинами та припудрюють сульфаніламі­дними препаратами чп антибіотиками або шатують йод-глшермном

Ретеншйні кісти і рашулш

Назву ранули ("жаб'яча пухлина**) отримали за подібність * котім міхурсм жаби. Вони розвиваються у різних зшюзмстнх орт*!! при затримці чи повній зупинці відтоку секрету.

Етіологія. Причини утворення кіст вивчені неяостнпвмк В**^ ють, шо при забоях залоз і їх вивідних проток вудилами, травмув,.

ЇХ ОСТЮКаМЯ РОСЛИН ЧИ ГОСТрИМЯ КІНЦЯМИ КІСТОК ПОРУШУЄТЬСЯ ЯЙв»

ність залоз і вивідних проток, виникає їх запалення, внаслідок

відбувається закупорка останніх.

Клінічні ознаки. Ретенційні кісти і ранули розміщуються вл ротової порожнини під язиком збоку ■уздечки язика у вигляді них і циліндричних еластичних, флуктуючих припухлостей, всадим, мою як куряче яйце і більше (рис. 24, 25). у коней зустргчаїотьсі ^ теншйні кісти розміром горошини на слизовій оболонці губ. обмежені, м'які, нсболючі. Навколо кіст слизова оболонка гшер^ йована. Приймання корму і його пережовування утруднені.

При закупорці вивідної протоки підщелепної слинної залози фяу«І ктуюча, неболюча, різної величини припухлість розміщена у міжик- і лепному просторі.

При розтині кіст виділяється жовтувата рідина. Іноді спостеріг* ється звапнування стінки кісти підщелепної залози (Калашник 1.0.).

Діагноз ставлять на основі характерної клінічної картини; підтве­рджують пункцією кісти.

Прогноз сприятливий.

Лікування. Найкращий ефект дає оперативне втручання: кісту розсікають скальпелем, видаляють вміст, стінку її змазують 10%-ним

спиртовим розчином йоду. За можливості видаляють стійку вісти, що запобігає виникненню рецидивів. 1

Рекомендується також вміст ретенційних кіст видаляти через гол* *у, потім ввести 20—30 мл розчину йоду. Через 5-6 днів припухлість розтинають і видаляють змертвілі тканини, У післяопе р а ційний пері­од щодня до повного загоєння рани після годівлі ротову порожнину промивають антисептичним розчином.

При частих рецидивах доцільно видалити підщелепну слинну за­лозу. Операцію здійснюють з боку міжщелепного простору.

Запропоновано консервативно-оперативний метод лікування ре-тенціяних кіст (Мисак А.Р., Гамота А.А.).

Слинні камені

Слинні камені у тварин виявляють у вивідних протоках слинних залоз, переважно в стеноновій. Вони бувають з гладенькою і горбку­ватою поверхнями, до 28 см в діаметрі (експонат Альфордського му­зею) і вагою, за літературними даними, від кількох грамів до кілогра­ма й більше; можуть бути поодинокими та множинними.

Етіологія. Вважають, що утворення каменів відбувається за раху­нок відкладання вапнистих речовин навколо прониклого в протоку стороннього тіла (зерна, кусочка стеблини) і згустка крові.

Клінічні ознаки. Камінь закупорює слинну протоку і перешко­джає виходові слини. Слина скупчується вище місця закупорки, роз­ширюючи протоку. Стінка протоки може не витримати тиску каменя і розірватись, тоді в пухкій клітковині утворюється порожнина, що на­повнюється слиною. Водночас розвивається запальний процес і в са­мій залозі; іноді вона атрофується.

По ходу стенонової протоки в ділянці судинної вирізки або в міжщелепному просторі виявляють тверду обмежену припухлість. При закупорці проток підщелепної, під'язичної залоз камені виявля­ють під язиком. Прогноз сприятливий.

Лікування. Якщо камінь невеликий і міститься поблизу вихідного отвору протоки, його проштовхують і виводять в ротову порожнину; коли ж це не можливо, вихідний отвір розсікають. Камені великих роз­мірів, розміщені віддалік від вивідних отворів видаляють хірургічним методом. Важливо перед розрізуванням тканин шкіру проти каменя тро- Новоутворення привушної залози

(Иеоріаятаїае ціапсіиіае рагоіія)

У коней світлих мастей в ділянці привушної залози досить часто виявляють меланосаркому. Характерною морфологічною особливіс­тю цієї пухлини є наявність сполучнотканинних клітин, що містять чорний пігмент - меланін, а також веретеноподібних і круглих клітки саркоматозної структури.

Клінічні ознаки. У ділянці привушної залози виявляють горбку­вату, щільної консистенції припухлість. Оскільки меланосаркома в період бурхливого росту має схильність до розпаду, незабаром на ній виявляють виразку, яка має пишний ріст тканин інтенсивно чорного кольору (рис. 26). Як правило, меланосаркома не є поодинокою -з'являються метастази на шкірі і особливо біля кореня хвоста, у ділян­ці анального отвору, зовнішніх статевих ор­ганів, молочної залози, передлопаткових лімфатичних вузлів, навколо очей, вух, а також майже в усіх органах і тканинах, які відрізняються від здорової тканини своїм синюватим чи чорним забарвленням. На початку захворювання і навіть при генералі" зованій формі - меланосаркоматозі - у тва­рин зазвичай не спостерігають помітних загальних порушень і функціональних роз­ладів.

Прогноз при генералізованій формі і
Рис. 26. Меланосаркома з метастазах несприятливий,
метастазами в ділянці Лікування. Якомога рання екстирпація пу-

привушної залози хлини в межах навколишніх здорових тканин.

ЗАХВОРЮВАННЯ ПОВІТРОНОСНОГО МІШКА

Повітроносний мішок властивий однокопитим. Це парне мішко­подібне тонкостінне випинання слизової оболонки євстахієвої труби, через яку сполучається глотка з середнім вухом. Він займає простір

між порожниною глотки, основою черепа і першим шийним хребцем. Обидва повітроносні мішки відокремлені один від одного і тільки по медіальній площині мають часткове зрощення.

Тимпанія повітроносного мішка

Захворювання спостерігають переважно у лошат у віці до 1 року. Воно являє собою скупчення в повітроносному мішку газів внаслідок розкладу ексудату в ньому або наявності повітря при аномалії розви­тку евстахісвої труби.

Клінічні ознаки. У ділянці привушно? залози виникає безболісна м'яка, еластична та розлита припухлість, що має схильність до росту і дає тимпанічний звук при перкусії. При натисканні на неї гази вихо­дять через носові ходи, але швидко повітроносний мішок знову напов­нюється ними. Він стискує гортань, утруднює дихання і ковтання, викликає хрипкі і свистячі шуми. При двосторонній тимпани з'являються симптоми, що загрожують асфіксією.

Прогноз обережний.

Лікування. Роблять масаж припухло? ділянки, щоб видалити га­зи, і тим полегшують стан тварини. Якщо гази не виділяються, роб­лять прокол повітроносного мішка. Проколюють тонким троакаром у трикутнику, утвореному заднім краєм суглобової гілки нижньої ще­лепи, сухожильною частиною фу динно-щелеп ното мускула і зовніш­ньою щелепною веною.

Гнійний аероцистит

Етіологія. Гнійний щюшстит може виникнути при пораненнях троносного мішка, при переломі під'язичної кістки, по продовженню з боку пютки і привушної залози, при аеронистомікозі та миті у лошат.

Патогенез. Ексудат з повітроносного мішка виходить через свс-тахкву трубу в порожнину глотки, а яри закупорці отвору евстахісвої труби скупчується в порожнині мішка. При цьому руйнуються стінки мішка і судин, внаслідок чого до ексудату домішується кров.

За сприятливого перебігу можливе розсмоктування ексудату і утворення з щільних його елементів конкрементів - хоидроїдіг, іноді стійка повітроносного мішка не витримує тиску і розривається.

Клінічні ознаки. Спостерігають періодичне виділення з носового ходу слизисто-гнійного сирнистого ексудату, іноді з домішкою крові. Виділення збільшується при здавлюванні ділянки привушної залози або опусканні голови за кормом. Підщелепні залози опухають, ділян­ка привушної залози стає болючою і припухлою.

Коли тварина рухається і трясе головою, чути булькаючі звуки, спричинені наявністю ексудату. Якщо мішок наповнений, з'являють­ся хрипкі шуми, викликані здавлюванням гортані.

Диференціальний діагноз. Аероцистит слід відрізняти від захво­рювань, що мають деякі спільні з ним симптоми, а саме: від гаймориту,

паротиту, гнійного риніту і запалення за­глоткових лімфатичних вузлів.

Прогноз. Залежно від давності захво­рювання прогноз ставлять від обережного до несприятливого.

Лікування оперативне - розрізають повітроносний мішок. Раціональний опе­ративний доступ запропонований профе­сором В.К. Чубарем (розріз під зовніш­ньою щелепною веною - рис. 27).

Оперативний прийом полягає у вве­денні в рановий канал за відпрепарова-

Рис. 27. Оперативний доступ _{ною П}ривуШНОЮ ЗЗЛОЗОЮ під КОНТрОЛЄМ ^Д0П(за^^НЧу^мГ^{Iа, ПШЇЬЦЯ Г}°^{ЛКИ 3 Г}У^М0В°^Ю ТРУ⁶™¹⁰' ^ЯК0Ю

проколюють флуктуючий повітроносний мішок, випускають ексудат та промивають антисептиками. При роз­сіканні повітроносного мішка вставляють дренаж.

Аероцистомікоз

Грибкове захворювання повітроносного мішка.

Етіологія. Збудниками захворювання є паразитуючі грибки з ак­тиноміцетів і фітоміцетів.

Патогенез. У повітроносний мішок грибки проникають з ротової порожнини разом з остюками злаків, а також носовими ходами з гриб­ковим пилом, через глотку і євстахієву трубу. Грибниця, розростаю­чись на слизовій оболонці і викликаючи некротичне запалення, врос­тає у просвіт судин, що містяться на стінці повітроносного мішка. Відбуваються зміни з боку судин у вигляді пери артеріїту, облпгерую-чого ендартеріїту з некрозом меди, тромбоендартерйНгу з гіфами гриб­ка в тромбах і зміни з боку нервів у вигляді геморагічного невриту язи* ко-глоткового нерва, які спричиняють утворення аневризм судин, зок­рема гілок внутрішньої верхньощелепної артерії, а також їх розриви.

Клінічні ознаки. Спостерігаються повторні кровотечі через «осо­ку порожнину або однократні, невтримно, шо призводять до смерті. Буває параліч глотки, який сприяє розвитку аспірашйиої пневмонії. Прогноз несприятливий.

Лікування. З терапевтичною метою рекомендують застосування фунгіцидних препаратів і місцевих кровоспинних засобів у міткалі ін'єкції безпосередньо в порожнину ураженого повітроносного міш­ка. При безупинній кровотечі — перев'язування сонної артерії.

ураження вуха

Гематома вушної раковини

Гематома вушної раковини спостерігається переважно у собак, свиней і рідше в інших видів тварин.

Етіологія. Захворювання спричинюють механічні дії - удари, стискання вушної раковини, шарпання за вуха, укуси, канібалізм (у свиней). Неспокійний стан тварини сприяє виникненню гематоми (тріпання вухами, чесання лапами при наявності сторонніх тіл і пара­зитів у слуховому проході; після ампутації вушних* раковин).

Клінічні ознаки. Гематома найчастіше утворюється на внутрі­шній поверхні вушної раковини внаслідок травми передньої артерії вуха, але може виникати і на зов­нішньому боці при ураженні ву шної артерії, розміщеної на зов-ш'шній поверхні хряща.

Відразу після травми з'яв­ляється гаряча, болюча, флукту­юча, овальна припухлість, що поширюється на 2/3 вушної рако­вини (рис. 28). Шкіра над гема­томою червоніє, а потім набуває

СИНЮВаТОГО ВІДТІНКу. Вушна ра

ковина збільшується в об'ємі, потовщена, опущена вниз На т добу при пальпації відчутна крепітація (після зсідання крові та рину), болючість; з'являється запалення основи вушної раковини і

кі гематоми, як правило, самостійно не розсмоктуються. Вони часто інфікуються, внаслідок чого відбувається їх нагноєння з нас

пним проривом; нерідко виникає некроз хряща вушної раковини.

Діагноз ставлять за характерними ознаками, для його піді дження можна зробити пункцію.

Прогноз при неускладнених гематомах сприятливий; у всіх іиіщ^ випадках — обережний.

Лікування. На 3—5-й день, дотримуючись правил асептики і ^ тисептики, виконують оперативне втручання, видаляють згустки кро. ві і накладають шви, які знімають на 9—10-ту добу. При щойно отри-маному пошкодженні проводять аспірацію крові, потім стібками підшивають шкіру до хряща. Якщо виник абсцес, його розтинають, а порожнину промивають антисептичними розчинами; некротизовану вушну раковину ампутують.

Сторонні тіла і паразити у слуховому проході У слуховому проході свійських тварин виявляють вушну сірку (сірчані пробки), остюки і зерна злаків, камінці та кусочки дерева, личинки мух, воші, коростяні кліщі, різних комах тощо. У кролів спо­стерігається псороптоз (вушна короста), а у собак, котів та пушних звірів - отодектоз. їх збудники (кліщі) уражають також внутрішню поверхню вушної раковини.

Клінічні ознаки. Сторонні тіла в слуховому проході, особливо комахи, спричинюють сильне подразнення і біль, внаслідок чого роз­вивається запалення шкіри внутрішньої поверхні вушної раковини.

Тварини непокояться, трясуть головою, розчісують вуха лапами, собаки скавучать; на шкірі слухового проходу утворюються виразки чи гнійний ексудат. У кролів у ділянці слухового проходу виявляюті сухі струпи, які його закривають.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками та на і ставі паразитологічного дослідження.

Прогноз. За відсутності ускладнень прогноз сприятливий. Лікування. Сторонні тіла видаляють пінцетом або вимивають лим 2%-ним розчином харчової соди чи перекису водню тД ~

При наявності в слуховому проході паразитів вводять 5%-миЙ

Ерз<шн гексахлорану на риб'ячому жир і по І 1,5 мл двічі через 7—10 Ьліш чи промивають його теплою гексахлорановою емульсією двічі Урез 4-5 днів. Застосовують інші акарициди і препарати та проводять

Іротиларазитарні заходи.

Для розм'якшення сірчаних пробок вносять кілька крапель пїді-}ітої вазелінової або камфорної олії, а через декілька днів промина­ть 2%-ним розчином харчової соди.

Запалення вуха

Захворювання спостерігається у свійських тварин всіх видів, най­частіше у собак і свиней. Розрізняють запалення зовнішнього, серед­нього і внутрішнього вуха.

Етіологія. Запалення зовнішнього вуха виникає внаслідок згромадження та гниття вушної сірки, потрапляння у слуховий рохід сторонніх тіл і паразитів, захворювань шкіри зовнішнього уха, новоутворень біля основи вуха, поверхневих ран, гематоми, екрозу вушного хряща тощо.

Запалення середнього та внутрішнього вуха розвивається внаслі-ок травм з проривом барабанної перетинки, травм у скроневій ділян-іі, а також з боку зовнішнього вуха, глотки (через євстахієву трубу) [та повітроносного мішка у коней при його емпіємі. У свиней причи­ною частих отитів є гнійні риніти і фарингіти, що спричинюються антисанітарними умовами утримання.

Патогенез. Через слухову трубу в барабанну порожнину можуть проникати мікроби з глотки, повітроносного мішка та ін., найчастіше у свиней внаслідок гострих ринітів та фарингітів, ускладнених стреп-Іто- і диплококовою мікрофлорою. Спочатку мікроби розвиваються на слизових носа і глотки. Потім запальний процес поширюється на сли­зову евстахісвої труби, через яку мікроби проникають у барабанну порожнину. У результаті розвитку в ній гнійного запалення ексудат заповнює тоненькі кісткові трубочки всієї барабанної порожнини, що призводить до їх карієсу і руйнування стінок кісткового міхура з на­ступним виходом гною в м'які тканини шиї.

Клінічні ознаки залежать від локалізації патологічного процесу. Три гострому запаленні зовнішнього вуха спостерігають гіперемію внутрішньої поверхні вушної раковини, набряк, болючість; основа вушної раковини потовщується. З вуха виділяється спочатку сероз­ний, а пізніше гнійний ексудат — липкий, темно-бурого кольору, з не­приємним запахом. Ексудат, виділяючись, мацерує шкіру, внаслідок чого утворюються виразки на вушній раковині і шкірі слухового про­ходу. При натисканні на вухо чути плескіт ексудату, який часто зумо­влює сверблячку: тварина трясе головою, розчухує вухо, нахиляє го­лову в^: бік ураженого вуха. У собак іноді спостерігається тривале блювання. При хронічному перебігу в місцях виразки часто розроста­ється грануляційна тканина, втрачається слух, з вуха постійно виділя­ється гнійний ексудат. Можливий некроз хряща вушної раковини. Спостерігається втрата апетиту, пригнічення.

Запалення середнього вуха може бути катаральним і гнійним. При гнійному запаленні середнього вуха у тварин настають загальні роз­лади - підвищується температура тіла, порушується або втрачається апетит, має місце загальна депресія. Голову тварина нахиляє в бік хворого вуха. Пальпація його спричинює гострий біль. Збільшення кількості ексудату в порожнині супроводжується руйнуванням бара­банної перетинки; гній витікає через зовнішній слуховий прохід. При цьому загальний стан тварин значно поліпшується. Гній може потра­пляти через слухову трубу в ротову чи носову порожнину або в пові­троносний мішок.

У свиней захворювання часто ускладнюється паралічем лицевого нерва з характерними ознаками; можуть бути порушення координації рухів, тварина не тримає рівноваги. При двосторонньому ураженні вух у тварин під час руху спостерігається маятникоподібне хитання головою.

Хворі відстають у рості і часто гинуть від сепсису. Процес може поширюватись на внутрішнє та середнє вухо, лабіринт. Можливі ка­рієс слухових кісточок, запалення оболонки мозку, судома, паралічі, блювання, що нерідко призводять до загибелі тварин».

Лікування. Для заспокоєння тварини (сильна болючість) у слухо­вий прохід вводять 3 %-ний розчин новокаїну на гліцерині або 1 %-ний водний розчин дикаїну.

При запаленні зовнішнього вуха зовнішній слуховий прохід і ву­шну раковину ретельно очищають від ексудату та забруднень намо­таною на скляну паличку ватою, її можна змочити (або просто ввести у слуховий прохід) теплим 3 %-ним розчином перекису водню або питної соди. Потім за допомогою ватно-марлевих тампонів ретельно висушують уражену ділянку і змазують дезінфекційними розчинами: 1-2%-ним метиленової синьки, 2%-ним азотнокислого срібла, 3-4 %-ним протарголу, 5%-ним піоктаніну, спирту борного тощо.

Якщо виділяється смердючий ексудат, слуховий прохід промива­ють розчином калію перманганату (1:1000) як дезодорантом. Запале­ну шкіру можна змазувати йод-гліцерином (1:3).

У разі хронічного запалення зовнішній слуховий прохід два рази в день промивають теплим содовим розчином, потім висушують там­понами і зрошують таніном з гліцерином (1:2). Розростання грануля­ційної тканини припікають паличкою ляпісу (нітрату срібла), термо-каутером або видаляють їх за допомогою оперативного втручання із застосуванням антисептиків.

При лікуванні неспецифічних отитів у собак і котів добре зарекомен­дували себе наступні рецептурні прописи вушних крапель: а) 1%-ний діо-ксидин - 16 мл, настойка прополісу - 3 мл, розчин дексаметазону - 1 мл; б) гемодез - 15 мл, настойка прополісу - 4 мл, димексид - 1 мл; в) ге-модез - 15 мл, настойка прополісу - 4 мл, розчин дексаметазону - 1 мл; г) гемодез - 13 мл, лозеваль - 5 мл, настойка прополісу - 2 мл; д) гемодез -15 мл; лозеваль - 4 мл, розчин дексаметазону - 1 мл (Степаненко М.В.).

Для стимуляції імунобіологічної реактивності організму тварин і регенеративних процесів використовують тканинні препарати, ауто-гемотерапію або імуномодулятори.

При гнійному запаленні середнього та внутрішнього вуха проко­люють барабанну перетинку, порожнину вуха промивають 3%-ним розчином перекису водню або 0,1 %-ним розчином етакридину лакта­ту і вводять 1%-ний розчин новокаїну з антибіотиками. Рекомендова­но також інтракаротидне та інтравенозне введення 0,5%-ного розчину новокаїну з антибіотиками 2-3 тис. ОД/кг.

У свиней при гнійному отиті роблять трепанацію кісткового міху­ра для видалення гнійного ексудату (Морев М.В.). Операцію прово­дять під наркозом (внутрішньовенне, внутрішньоперитонеальне або внутрішньокісткове введення 5%-ного розчину тіопенталу натрію 15 мг/кг або 2%-ного гексеналу 0,05 г/кг).

Для визначення місця розрізу спочатку знаходять суглобовий від­росток нижньої щелепи в нижній частині вушної раковини, відступа­ють від нього назад по горизонтальній лінії на 10 мм, де пальпується яремний відросток. По ньому вертикально, паралельно задньому

краю нижньої щелепи, роблять розріз завдовжки 3,5-4 см (при такому розрізі не ушкоджуються привушна залоза і латеральний лімфатич­ний вузол). Розсікають всі тканини, визначають пальцем в глибині рани скроневий канал і розміри кісткового пухиря. Потім трепаном невеликого діаметра під кутом 45-50° в краніальному напрямку про­свердлюють стінку кісткового пухиря, утворений отвір розширюють більшим трепаном і через нього гострою ложкою видаляють гнійний ексудат разом із залишками некротизованої тканини, пухир промива­ють антисептичними розчинами. Рану закривають швом.

При гнійних запаленнях середнього та внутрішнього вуха показані вну­трішньовенні та внутрішньокаротидні ін'єкції антибіотиків з новокаїном.

АКТИНОМІКОЗ У ДІЛЯНЦІ голови

Хронічне захворювання, переважно великої рогатої худоби, рідше свиней та інших свійських тварин, характеризується розвитком так званих інфекційних гранульом (або актиноміком) в ділянці голови -на шкірі, лімфатичних вузлах, привушній слинній залозі, язиці, глот­ці, нижньощелепній кістці та ін.

Етіологія. Збудником хвороби є достатньо розповсюджені в при­роді променисті гриби, що паразитують, головним чином, на злако­вих рослинах. Утворюючи спори, вони зберігають біологічну актив­ність до чотирьох років навіть за несприятливих умов.

Захворювання виникає при поїданні тваринами грубих кормів. В організм грибки потрапляють через уражену шкіру та слизові оболо­нки ротової порожнини. Сприяють захворюванню гіповітаміноз А, хвороби зубів і ротової порожнини, тому воно найчастіше виявляєть­ся в зимово-весняний період, коли тварини поїдають велику кількість грубого корму, а внаслідок нестачі вітаміну А знижується бар'єрна функція епітелію.

Клінічні ознаки залежать від локалізації процесу та резистентнос­ті організму тварини. Ураження шкіри та пухкої клітковини характе­ризується тривалим розвитком, здебільшого в нижньощелепній діля­нці, щільної, неболючої, рухомої відносно кістки припухлості. Зага­льний стан тварини залишається задовільним, апетит і вгодованість не змінюються. Після розтину актиноміком або їх самостійного про­ривання виділяється сметаноподібний з жовтуватим відтінком гній в якому виявляють жовтуваті крупинки розміром як просяне зернятко -

друзи променистого гриба, з часом гній стає кров'якмото-ел кзовмм, а актином і коми поступово заповнюються грануляційною тканиною і зменшуються в об'ємі.

При ураженні підщелепних лімфатичних вузлів і міжщелепиому просторі з'являється щільна, рухома, малоболюча припухлість тка-нин, переважно одностороння. У випадках уражання заглоткових лім­фовузлів припухлість локалізується в глибині ткііипн міжщелепного простору, утруднює ковтання корму та дихання, внаслідок чого тям* ркна дихає через рот.

Актиномікоз привушної слинної залози персбігас за типом гній ного паротиту, при якому набряк тканин поширюється від основи вушно! раковини та кута нижньощелепної кістки. Загальний стій тва­рини задовільний, але внаслідок поширення процесу за межі залози може розвиватись флегмона в ділянці шиї, у результаті чого спобтері-гають пригнічення тварини, деяке підвищення температури тілі Ті прискорення пульсу.

Ураження нижньощелепної кістки спостерігається зазвичай у мо­лодих тварин, зараження яких відбувається через зубну альвеолу ПІД час зміни зубів або при їх захворюванні. Захворювання проходить за типом одонтогенного остеомієліту з потовщенням кістки, розхиту» ванням та випаданням зубів тощо. Процес переміщується зі межі кіс­тки у м'які тканини, внаслідок чого формується припухлість, тісно зв'язана з кісткою і відносно неї нерухома (рис.29 б). ПІСЛЯ утворенні нориці виділяється гнійний ексудат, що містить крупинки друз грибі і уламки змертвілої кісткової тканини.

Ураження кістки може розвиватись і як продовження та поширен­ня процесу з м'яких тканин. У таких випадках кістка руйнується, по­чинаючи з окістя, а в навколишніх тканинах формується припухлість, аналогічна вищеописаній. Через ураження щелепної кістки у тварин порушується приймання та переробка корму, внаслідок чого вгодова­ність їх знижується.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками, доповне­ними виявленням друз у гнійному ексудаті.

Прогноз при поверхнево розташованих і неускладнених актино-мікомах сприятливий, при ускладнених - обережний, а у випадках ураження нижньощелепної кістки - несприятливий.

Лікування - комплексне з урахуванням стадії розвитку процесу і його локалізації.

На ранніх стадіях вводять внутрішньовенно розчин Люголя (1 мл/кг з інтервалом 3-4 дні) або калію йодиду 10%-ного (1 мл на 3 кг маси з інтервалом 24 год). Внутрішньовенне введення 10%-ного ка­лію йодиду в дозі 100-120 мл худобі з інтервалом 5 днів доповнюють введенням 10%-ного хлориду кальцію в дозі 10-15 мл безпосередньо в актиномікому (Гамота А.А.). Крім того, рекомендуються інтракаро-тидне введення антибіотиків (стрептоміцину сульфат, бензилпеніци-лін-натрію, морфоциклін, неоміцин), розчинених у 20—40 мл 0,25%-но-го новокаїну з інтервалом 24-48 год (Косих О.П.), в актиномікому і навколо неї ауто- або гомокрові з антибіотиками з інтервалом 7-10 днів (Самусенко О.Л., Русинов А.Ф., Передера Б.Я), аутогемоно-вокаїнова терапія у комплексі з введенням калію йодиду. Ці заходи спрямовані на розсмоктування актиноміком.

При гнійних порожнинах вони неефективні, тому такі актиномі-коми або екстирпують (невеликі) та зашивають рану, або розрізають, гнійний ексудат збирають в окремий посуд і знезаражують 3%-ним розчином фенолу, а порожнину промивають антисептичним розчи­ном, роблять марлевий дренаж, оброблений 1 -2%-ним розчином міді сульфату (Панько І.С.).

При ураженні нижньощелепної кістки лікування не проводять і тварину відправляють на забій.

Профілактика актиномікозу полягає в обробці грубого корму (подрібнення, запарювання) у господарствах, неблагополучних щодо цього захворювання, біотермічному знезараженні гною і своєчасній діагностиці, ізоляції й лікуванні хворих тварин.

Актинобактеріоз

Хронічне інфекційне захворювання, переважно великої і дрібної рогатої худоби; супроводжується утворенням багатьох холодних абс­цесів у ділянці голови та шиї.

Етіологія. Збудник - аеробна паличка, що не утворює ні спор, ні капсул, тому нестійка в зовнішньому середовищі. Як і променистий гриб. її знаходять в землі, на рослинах, шкірі тварин. Тварини зара-жуються через ушкоджені шкіру і слизові оболонки. Захворювання, яке раніше реєструвалося в овець під назвою "парша губ", з'явилося і у молодняку великої рогатої худоби внаслідок скупченого утримання.

Клінічні ознаки* При випасанні на стерні актинобактеріоз у овець характеризується появою на слизовій оболонці губ і шкірі в ді­лянці голови поодиноких, а частіше численних холодних абсцесів різних розмірів, які згодом проривають, а їх порожнини рубцюються. Шкіра губ у таких тварин потовщується, вони не можуть нормально споживати корм, виснажуються (гіперплазична форма). Але найчас­тіше у тварин уражується лімфатична система ділянки голови та шиї. Абсцеси різних розмірів утворюються над лімфатичними судинами у міжщелепному просторі» на боках голови і шиї, у ділянці носа, орбіти, привушної слинної залози. Абсцеси не мають піогенної оболонки з боку шкіри, тому при прориванні або розтині шкіра некротизується, утворюються виразки, що довго не загоюються і перетворюються на фунгозні Дно їх вкрите грануляційною тканиною з багатьма дрібни­ми вогнищами нагноєння.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками, але при цьому слід ви­ключити актиномікоз, якому, на відміну від актинобактеріозу, прита­манне утворення в місцях ураження щільної сполучнотканинної обо­лонки. Цим, очевидно, пояснюються поодинокі випадки фунгозних виразок при актиномікозі і наявність їх завжди при актинобактеріоз і, коли не уражуються лімфатичні вузли і особливо нижньощелепна кі­стка (Панько І.С.). Бактеріологічним дослідженням не завжди можна підтвердити діагноз: актинобактерії нестійкі і в гнійному ексудаті швидко гинуть.

Прогноз при гіперплазичній формі несприятливий, при поодино­ких холодних абсцесах сприятливий.

Лікування. Розтин і хірургічна обробка гнійних порожнин з обов'язковою скарифікацією їх дна, змазування ранової поверхні йод-

гліцерином (1:3), йодованим риб'ячим жиром (йод, калію йоди дистильована - по 2,5, риб'ячий жир - до 100,0) або йодинолом кож внутрішньокаротидне введення по 1 мг/кг неоміцину і моплі^ кліну або 5 тис. ОД/кг міцерину в 10-20 мл 0,25%-ного новокаїну" Профілактика. Своєчасне виявлення, ізоляція і лікування хвор

запалення лімфатичних вузлів

У ділянці голови розрізняють три групи лімфатичних вузлів-з^ глоткові, підщелепні та привушні. Запалення їх зустрічається у те*, рин всіх видів, особливо у свиней при порушенні правил догляду утримання. Захворювання проходить у гострій і хронічній формі, же бути асептичним або гнійним.

Етіологія. Запалення лімфатичних вузлів виникає внаслідок ме ханічних травм, поширення на них запального процесу з прилеглих тканин, а також при деяких інфекційних хворобах. У коней здебілг шого уражуються підщелепні лімфатичні вузли при миті, гаймориті, гнійному періодонтиті та остеомієліті.

У великої рогатої худоби найчастіше спостерігається запалення привушних та заглоткових лімфовузлів при ураженні глотки сторон­німи предметами, актиномікозі, лейкозі, бруцельозі, запаленні при­вушної слинної залози тощо.

Захворювання у свиней має переважно хронічну форму (пгійнин лімфаденіт) і охоплює всі три групи лімфовузлів. Відоме воно під на­звою "годівничні абсцеси". Інфікування може поширюватись від ро­тової порожнини при травмуванні слизової грубими кормами, а час­тіше від шкіри. Запалення лімфовузлів зумовлюють антисанітарні умови утримання свиней, погана підготовка грубих кормів до згодо­вування, користування незграбними, деформованими металевими або поламаними дерев'яними годівницями тощо. У місцях ураження спо­стерігають різноманітну гнійну мікрофлору - дипло- і стрептококи зі слабо вираженими патогенними властивостями, бета-гемолітичний стрептокок групи Зггеріососсиз зиіз (Кольер).

Клінічні ознаки. Заглоткові лімфовузли внаслідок запалення збі­льшуються до розмірів гусячого яйця і більше, тиснуть на глотку, утруднюючи дихання та ковтання корму, внаслідок чого навіть на відстані чути свистячий звук. Подальше збільшення може викликати

асфіксію.

Пальпацією в ділянці верхнього відділу глотки, проведеною при витягнутій голові, виявляють щільну припухлість, при надавлюванні на яку тварина кашляє. Гнійне, здебільшого актиномікозне, запалення заглоткових лімфовузлів характеризується появою абсцесів, які мо­жуть прориватися в ротову порожнину або через шкіру назовні. У першому випадку під час кашлю з ротової та носової порожнин виді­ляється кров'янистий гнійний ексудат.

При захворюванні на мит, який спостерігається переважно у мо­лодих коней, поряд з високою температурою тіла та запаленням сли­зових оболонок дихальних шляхів відмічають поширення запального процесу на підщелепні лімфовузли. Вони збільшуються і заповнюють увесь підщелепний простір, утворюючи щільний, гарячий та болючий набряк, який швидко поширюється на глотку, нижній край щік, вна­слідок чого тварина тримає голову витягнутою. Через кілька днів притгухлість пом'якшується, абсцеси прориваються і утворюються одна або декілька нориць, з яких виділяється велика кількість білого або жовтуватого сметаноподібного гною. У міру його видалення по­ступово зникають запальний набряк і болючість, а гнійні порожнини заповнюються грануляційною тканиною.

При запаленні привушних лімфовузлів під вухом або із заднього краю привушної залози з'являється припухлість, що поширюється на верхню частину шиї. Значне збільшення її викликає утруднення ди­хання та ковтання. Тварина витягує голову і нахиляє її в здоровий бік. Через деякий час припухлість пом'якшується, виникають вогнища абсцедування з наступним проривом.

Запалення підщелепних лімфатичних вузлів характеризується га­рячою, болючою, напруженою припухлістю в міжщелепиому просто­рі, флуктуючою при гнійному процесі. Незабаром тут утворюється абсцес, який самовільно проривається; тривалий час виділяється пгійний ексудат. При хронічному перебігу процесу припухлість вдільна, болюча і малорухома.

Тодівничні абсцеси", що спостерігаються часто у свиней 4-8-місячного віку, мають хронічний перебіг і характеризуються спо­чатку набряком тканин в ділянці лімфовузлів (заглоткових, підщелепних, привушних) та всього міжщелепного простору. По­ступово тут формуються абсцеси (рис. ЗО), при прориві чи розтині

Часто формується кишка ^ песів (до 10) - дрібних і ВЄДімщ (до 15 см в діаметрі), поверх нєщ* і 1 глибоких. Характерно, що само­стійно вони проривають дуже рід. ко, лише в місцях значного розм'якшення. У таких випадках захворювання триває до 1,5 ніс. Загальний стан хворих тварин завж­ди задовільний, а температура тщ не перевищує верхньої межі норми. Однак при глибоких абсцесах спостерігається задишка та утруднення приймання корму.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками, виклю­чаючи інфекційні захворювання.

Прогноз при асептичних лімфаденітах сприятливий, при гнійних та актиномікозних — обережний.

Лікування. На початку хвороби застосовують зігрівальні компре­си, ініракаротидні або внутрішньовенні ін'єкції антибіотиків широко­го спектру дії з новокаїном (20-40 мл 0,25%-ного розчину). Абсцеси розтинають, порожнини промивають антисептичними розчинами, припудрюють антибіотиками і далі лікують, як гнійну рану. Слід пам'ятати, що мікрофлора, виділена з "годівничних абсцесів", не чут­лива до сульфаніламідних препаратів; це потрібно враховувати пре виборі присипки. При розтині глибоких абсцесів у післяопераційний період застосовують марлевий дренаж. Інкаисульовані абсцеси еші-рпують (вилущують) та видаляють разом з капсулою, потім на ранл накладають шви.

При актиномікозних ураженнях тварину лікують препаратами йо­ду та внуїрішньокаротидно вводять антибіотики з новокаїном. Поява гнійних вогнищ потребує оперативного лікування з

наступним вве­денням у порожнину актиномікоми 1,0 пудри міді сульфату. Лікуван­ня миту у коней починають з ізоляції хворих, поліпшення догляду та годівлі Поряд із специфічними засобами лікування на початку хво­роби рекомендовані протизапальні засоби (новокаїнова блокада, УВЧ-терапія, зігрівальні компреси, гідрокортизон з антибіотиками тощо). Поверхнево розміщені гнійні вогнища розтинають, Гнійний ек

судат, що виділяєш», збирають в окремий посуп • 3%-иим розчином фенолу, порожнини промивают? ^знезаР^ажують дину лактату (0,1%-ним), фурациліну П500пГІ ^Р°^ЗЧИН0М (1:500), перекису водню (3%-ним) та ін ' перманганату

Глибокі абсцеси обережно зондують, капсулу їх неп* краще продезинфікованим пальцем, видаляють гній ^ерфоРУ^Ють, нину вводять марлевий дренаж з маззю Вишневського ^П°^{ТШ У порож}"

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1725 | Нарушение авторских прав