АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Ендокринні (безпроточні) залози

Залози, які не мають вивідних проток і свої хімічні продукти (гормони, або інкрет) виділяють безпосередньо в кров, називаються ендокринними, залозами (grandulae endocriae s. sine ductibus).

Гормони стимулюють або, навпаки, гальмують розвиток та життєдіяльність окремих органів та цілого організму. Так, вони впливають на обмін речовин, розвиток і ріст організму, статеве дозрівання та ін.

Діяльність ендокринних залоз залежить від нервової системи і регулюється нею, а гормони, в свою, чергу, впливають на нервову систему, особливо на автономну.

До ендокринних залоз належать щитоподібна, прищитоподібна, загрудинна, надниркова, гіпофіз, шишкоподібне тіло тощо.

Щитоподібна залоза (grandulathyroidea) – найбільша з ендокринних залоз (маса її у дорослого 30-60 г), непарна. Залоза збільшується в період статевої зрілості і зменшується в старості.

Форма залози нагадує підкову, має дві частини (праву та ліву) та непарну частину – перешийок, який з’єднує ці частини.

Гормони щитоподібної залози (тироксин та трийодтиронін) виводяться безпосердньо в кров. Вони регулюють обмін речовин, ріст та розвиток тканин, а також впливають на склад крові.

Гіпофункція щитоподібної залози спричинює особливу набряклість тканин, що проявляється у зменшенні обміну речовин та зниженні розумових здібностей.

Гіперфункція щитоподібної залози приводить до базедової хвороби, яка характеризується хворобливою збудливістю нервової системи, прискоренням пульсу, витрішкуватістю, різким підвищенням обміну речовин тощо.

Щитоподібну залозу іннервують гілки блукаючого нерва та шийних симпатичних вузлів.

Прищитоподібні залози (grandulaeparathyroadeal). Розрізняють верхні та нижні щитоподібні залози. Кожна з них має капсулу, від якої відходить в товщу залози перегородка.

Функція при щитоподібних залоз повністю не вивчена, але встановлено, що вони виробляють гормон, який сприяє засвоєнню організмом кальцію.

Видалення залоз призводить до порушення росту кісток, підвищення збудливості центральної нервової системи, корчів та смерті від тетанії.

Інервуються при щитоподібні залози гілками блукаючого нерва (верхній та нижній гортані нерви) та симпатичного стовбура.

Загрудинна залоза (trymus) розташована у верхній частині переднього середостіння, за ручкою грудини, між правою та лівою середостінними плеврами. Маса залози у новонароджених в середньому 10-15 г, а в 11-15 – річних дітей досягає найбільшої маси (в середньому 25-35 г). Після статевого дозрівання організму починається зворотній розвиток залози, її речовина заміщується нервовою клітковиною. Однак і в похилому віці серед маси жирової клітковини зберігаються залишки залозистої тканини.

Функція загрудинної залози полягає в регуляції процесів росту.

Кров’ю загрудинну залозу забезпечують гілки внутрішніх грудних та нижніх щитоподібних артерій, а венозна кров відтікає по однойменних венах.

Іннервується загрудинна залоза гілками блукаючого нерва та симпатичного стовбура.

Надниркові залози (glandulaesuprarenales) – парні залози. Розташовані в за очеревинному просторі, безпосередньо на верхньому полюсі нирки. Маса залози (у дорослого) – 15-20 г, колір її жовтуватий. У наднирковій залозі розрізняють три поверхні: попередню, задню та ниркову. На передній поверхні є ворота залози – місце, де входять у неї судини та нерви.

Зовні надниркова залоза покрита волокнистою пажулою, яка є частиною ниркової фасції. Ця капсула посилає в речовину залози перегородки.

Надниркові залози надзвичайно важливі в життєдіяльності організму. Мозкова речовина надниркових залоз виробляє дуже важливий гормон – адреналін. Він стимулює функцію симпатичної частини автономної нервової системи, звужуючи кровоносні судини, підвищує кров'яний тиск, збуджує процес розщеплення глікогену в печінці та ін.

Крім адреналіну в мозковій речовині утворюється гормон норадреналін, який сприяє передачі збудження з нервових закінчень на еферентне нервове волокно, а також з одного нейроциту центральної нервової системи на інший. Статеві гормони сприяють розвитку статевих органів у дитячому віці, а також розвитку вторинних статевих ознак.

Гормони, що виділяються кірковою речовиною, поділяються на статеві глюкокортилоїди та мінералокортилоїди. Глюкокортилоїди впливають на обмін вуглеводів, білків та жирів, а також на кровотворні органи та мають протизапальну дію. Мінералокортилоїди беруть участь у регуляції мінерального обміну.

Іннервують надниркові залози гілки блукаючого на великого нутряного нервів.

Гіпофіз (hypophisis) – непарний невеликий утвір (маса у дорослого близько 0,5 г), округлої форми.

Гіпофіз розташований у ялиці мозкового придатка і оточений щільною сполучнотканинною оболонкою, а зверху являє собою частину твердої оболонки головного мозку, натягнену на верхній поверхні тіла клиноподібної кістки. У діафрагмі сідла є незначний отвір, крізь який проходить лійка, що з’єднує гіпофіз із сірим горбом.

Гіпофіз виділяє гормони, які стимулюють трофічні процеси в організмі, впливають на обмін речовин та на ріст.

Гіпофіз поділяється на дві частини: передню (більшу) та задню (меншу). Передня частка гіпофіза живиться кров’ю від гілок артеріального кола мозку, а задня – від гілок внутрішньої – сонної артерії.

Венозна кров від передньої частки відтікає у велику мозкову вену, а від задньої – в перечисті пазухи.

Шишкоподібне тіло (corpuspineale) - непарний утвір, червоно-сірого кольору, яйцеподібної форми, масою у дорослого близько 0,2 г.

Найбільшого розвитку залоза досягає до 7 років, а потім настає зворотний розвиток її. У дорослого залоза представлена в основному сполучною тканиною.

Передбачається, що гормони шишкоподібного тіла гальмують статевий розвиток, оскільки пухлини залози у дітей викликають передчасний статевий розвиток.

Кровопостачання шишкоподібного забезпечується гілками задньої мозкової артерії, а венозна кров відтікає у судинне сплетення третього шлуночка.

Органи з ендокринною функцією поділяються на дві групи. Одні з них є чисто ендокринними залозами, які виконують виключно внутрісекреторную функцію, інші – відносяться до змішаних органам, що здійснюють поряд з внутрішньої, ще й зовнішню секрецію, або іншу функцію (наприклад, статеві залози).

За походженням, гістогенезом і гістологічним ознаками ендокринні органи класифікують на три групи: бранхіогенний група (від грец. Branchia – зябра) – залози, що сталися з глоткових кишень – аналогів зябрових щілин (щитовидна залоза, околощітовідние залози); група надниркових залоз (коркова і мозкова речовина надниркових залоз, параганглій); група мозкових придатків (гіпоталамус, гіпофіз і епіфіз).

Оскільки ендокринні залози становлять єдину в функціональному відношенні регулюючу систему, існує інша класифікація, в якій враховуються межорганную зв’язку та ієрархічна залежність ендокринних органів (Б.В. Альошин):

I. Центральні ланки ендокринного комплексу залоз (регулюють діяльність більшості периферичних ендокринних залоз):
1) гіпоталамус (нейросекреторні ядра);
2) гіпофіз (аденогіпофіз і нейрогіпофіз);
3) епіфіз.
ендокринні органи

IIа. Периферичні аденогіпофіззавісімие ендокринні залози і ендокріноціти:
1) щитовидна залоза (тироцитов);
2) наднирники (кіркова речовина);
3) гонади (яєчка, яєчники).

IIб. Периферичні аденогіпофізнезавісімие ендокринні залози і ендокріноціти:
1) кальцітоніноціти щитовидної залози;
2) околощітовідние залози;
3) мозкова речовина надниркових залоз і параганглій;
4) ендокринні клітини острівців Лангерганса підшлункової залози;
5) нейроендокріноціти в складі неендокрінних органів, APUD-серія ендокріноцітов.

Центральною ланкою в системі ендокринної регуляції є гіпоталамо-гіпофізарний нейросекреторні комплекс. Нейросекреторні ядра гіпоталамуса і епіфіз знаходяться в тісних зв’язках з іншими відділами головного мозку і займають в фізіологічному відношенні проміжне положення між нервової та ендокринної системами. Вони виконують роль нейроендокринних трансмітерів (перемикачів), об’єднуючи нервову й ендокринну системи в єдину нейроендокринну систему. Гіпоталамус є вищим центром регуляції вегетативних функцій організму

________________________________________________________________________________

77. До складу ендокринної системи входять високоспеціалізовані секреторні органи (органи з чисто ендокринної секрецією) або частини органів (в залозах зі змішаною функцією), а також поодинокі ендокринні клітини, розсіяні по різних неендокрінним органам (легені, нирки, травна трубка). Основу більшості ендокринних залоз (як і екзокринних) становить епітеліальна тканина. Проте ряд органів (гіпоталамус, задня частка гіпофіза, епіфіз, мозкова речовина надниркових залоз, деякі одиночні ендокринні клітини) є похідними нервової тканини (нейронів або нейроглії).

Всі органи ендокринної системи виробляють високоактивні й спеціалізовані за дією речовини - гормони. Одна і та ж залоза внутрішньої секреції може продукувати неоднакові за своєю дією гормони. У той же час секреція одних і тих же гормонів може здійснюватися різними ендокринними органами. Морфологічними ознаками ендокринних органів є наявність групи високоспеціалізованих секреторних клітин або однієї такої клітини, що виробляють біологічно активні речовини - гормони, що надходять в кров і лімфу. Тому в ендокринних органах відсутні вивідні протоки, і ендокринні клітини оточені густою мережею лімфатичних і кровоносних синусоїдних капілярів. В ендокринній системі секреторні гормонопродуцирующего клітини можуть розташовуватися у вигляді груп, тяжів, фолікулів або одиночних ендокріноцітамі. Гормони по хімічній природі різні: білкові (СТГ), Глікопротеїдний (ТТГ), стероїдні (кори надниркових залоз). По дії гормони поділяються на "пускові" і "гормони-виконавці". До "пусковим" гормонів відносяться нейрогормони центральних ендокринних органів гіпоталамуса і тропні гормони гіпофіза. "Гормони-виконавці" периферичних ендокринних залоз або органів-мішеней на відміну від "пускових" надають безпосередню дію на основні функції організму: адаптацію, обмін речовин, ріст, статеві функції тощо

В організмі існують дві регулюючі системи: нервова та ендокринна. Діяльність ендокринної системи в кінцевому підсумку регулюється нервовою системою. Зв'язок між нервової та ендокринної системою здійснюється через гіпоталамус - відділ мозку, який є вищим вегетативним центром. Його ядра утворені особливими нейросекреторну нейронами, здатними виробляти не тільки медіатори-нейраміни (норадреналін, серотонін), як всі нейрони, але й нейрогормони, зокрема, ліберіни і статини, що надходять у кровоносне русло і досягають таким чином передньої долі гіпофіза. Ці нейрогормони є трансмітером, перемикачами імпульсів з нервовою на ендокринну систему, на аденогіпофіз, стимулюючи за допомогою ліберинів або пригнічуючи допомогою статинів вироблення ендокріноцітамі передньої долі гіпофіза тропних гормонів, у свою чергу впливають на продукцію гормонів периферичними ендокринними залозами. Таким чином, гуморальним шляхом, трансгіпофізарно гіпоталамус регулює діяльність периферичних ендокринних органів - органів-мішеней, ендокринні клітини яких мають рецептори до відповідних гормонів. Гіпоталамічна регуляція ендокринних залоз може здійснюватися і парагіпофізарно по ланцюгах еферентних нейронів. У свою чергу по принцип у "зворотного зв'язку" ендокринні ж л ези здатні безпосередньо реагувати на власні гормони. Слід зазначити, що регулююча роль гіпоталамуса контролюється вищими відділами головного мозку (люмбіческая система, епіфіз, ретикулярна формація і т. д.), співвідношенням катехоламінів, серотоніну, ацетилхоліну, а також ендорфінами і енкефалінів, виробленими спеціальними нейронами головного мозку
_________________________________________________________________

78.Гіпоталамо-гіпофізарна система:
Гіпоталамо-гіпофізарна система є структурним морфофункциональним об’єднанням гіпофіза (відростка, нижньої придатка мозку) і гіпоталамуса (відділу в проміжному мозку), які беруть участь у регуляції головних вегетативних функцій в організмі.

Виробляються у відділі проміжного мозку гормони мають прямим гальмуючим або стимулюючим впливом на секрецію гормонів нижнього мозкового придатка. При цьому гіпоталамо-гіпофізарна система володіє і функцією зворотного зв’язку. З її допомогою здійснюється регулювання секреції та синтезу гормонів (при підвищенні вироблення гормонів в залозах внутрішньої секреції знижується секреція гормонів у відділі проміжного мозку). Гіпоталамо-гіпофізарна система, відчуваючи зворотний зв’язок, сприяє підтримці в організмі сталості.

гіпофізотропной гормони відділу проміжного мозку розділені на ліберіни (підсилюють) і статини (гальмують) продукування відповідних тропних гормонів. У відділі проміжного мозку здійснюється вироблення нейропептидів (різновид білкових молекул).

На більшу частину гормонів гіпофіза гіпоталамус має стимулюючий вплив, на відміну від виробітку пролактину – секреція знаходиться під інгібуючим тонічним впливом гіпоталамуса.

При пошкодженні (низької перерезке) у ніжці нижнього мозкового придатка зберігається секреція окситоцину і вазопресину аксонами в серединному підвищенні. Таким чином, не розвивається нецукровий діабет. Видалення гіпоталамуса або висока перерізання ніжки провокує випадання продукції окситоцину, вазопресину і всіх, крім пролактину, гормонів в гіпофізі.

Таким чином, функціонує гіпоталамо-гіпофізарна система.

Фізіологія передбачає здійснення взаємозв’язку через портальні судини в аденогипофизе. Судинні стінки відрізняються проникністю для великих білків. Групами клітин в гіпоталамусі формуються окремі ядра. Серед них виділяють 32 пари. Вони беруть участь у регуляції найважливіших в організмі функцій. У цьому ділянці концентруються вищі центри парасимпатичного і симпатичного відділів у нервовій вегетативній системі. Таким чином, здійснюється регулювання артеріального тиску, тепловіддачі, сну, теплопродукції, апетиту, проникності судин та іншого.

Гіпоталамо-гіпофізарна система бере участь не тільки в підтримці сталості у внутрішньому середовищі людини. Вона також забезпечує місячні, добові, сезонні та інші ритмічні гормональні коливання.

ГГНС (гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова система) здатна чинити значний гнітюче дію на функціонування жіночої репродуктивної системи на різних рівнях. Виробляються під впливом кортіколіберіна (КТРГ – кортикотропін-релізинг-гормон) проопіомеланокортіновие пептиди надають переважна дію на продукцію гондотропін-релізинг гормону гіпоталамуса. Глюкокортикоїди гальмують вироблення ЛГ (лютеїнізуючого гормону) гіпофіза і прогестерону і естрогену в яєчниках, знижують чутливість різних тканин до естрадіолу.

Таким чином, визначається ключова роль ГГНС при формуванні стресової аменореї (відсутності менструацій в період більше 6 місяців) «гіпоталамічної».
Разом з цим, наголошується пряму стимулюючу дію естрогену на промотор гена (попередня послідовність нуклеотидів), який відповідальний за синтез КТРГ, а також норадренергіческіе структури в ЦНС. Це пояснює наявність помірного гіперкортицизму (підвищеної функціональності надниркової кори), тривожності, афективних розладів, перепадів в настрої, порушень апетиту та інших симптомів.

79.Будова підшлункової залози:
Підшлункова залоза (лат. pancreas, ПЖЖ) - орган травної системи хребетних. У риб підшлункова залоза слабо відокремлена, більш чітке виділення в самостійний орган з'являється у амфібій. ^[1] У птахів і ссавців підшлункову залозу огинає дванадцятипала кишка.

У людини підшлункова залоза розташована забрюшинно, лежить позаду шлунка на задній черевній стінці в regio epigastrica, заходячи своєї лівою частиною в ліве підребер'я. Від шлунка її відділяє сальнікове сумка. Ззаду прилягає до нижньої порожнистої вени, лівої ниркової вени і аорті.

При розтині тіла в лежачому положенні вона дійсно лежить під шлунком, звідси і її назва. У новонароджених вона розташовується вище, ніж у дорослих; на рівні XI-XII грудних хребців.

Підшлункова залоза ділиться на головку (лат. caput pancreatis), З крючковідним відростком (лат. processus uncinatus), На тіло (лат. corpus pancreatis), І хвіст (лат. cauda pancreatis). Головка залози охоплена дванадцятипалої кишкою і розташовується на рівні I і верхньої частини II поперекових хребців.

Вивідний проток підшлункової залози (лат. ductus pancreaticus), Або вірсунгов проток, приймає численні гілки, які впадають в нього майже під прямим кутом; з'єднавшись з ductus choledochus, проток відкривається загальним отвором з останнім на papilla duodeni major. Ця конструктивна зв'язок вивідної протоки підшлункової залози з дванадцятипалої кишкою, крім свого функціонального значення (обробка підшлункових соком вмісту кишки), обумовлена ​​також розвитком підшлункової залози з тієї частини первинної кишки, з якої утворюється дванадцятипала кишка. Крім головного протока, майже постійно є додатковий (лат. ductus pancreaticus accessorius), Який відкривається на papilla duodeni minor (близько 2 см вище papilla duodeni major).

Іноді спостерігаються випадки додаткової підшлункової залози (лат. pancreas accessorium). Зустрічається також кільцеподібна форма, що викликає здавленнядванадцятипалої кишки.

Будова

За своєю будовою підшлункова залоза відноситься до складних альвеолярним залозам. У її складі розрізняють дві нерівні частини:

• основна маса залози здійснює екзокринну (внешнесекреторную) функцію, виділяючи свій травний секрет через вивідні протоки в дванадцятипалу кишку;
• менша частина залози представлена ​​так званими панкреатичними острівцями, insulae pancreaticae, відноситься до ендокринних залоз.1 Екзокринної частину підшлункової залози

Представлена ​​розгалуженою мережею вивідних проток, в кінцевому підсумку відкриваються в просвіт дванадцятипалої кишки, куди і секретує амілазу, ліпази і протеази.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1540 | Нарушение авторских прав