РОЗРИВ ВЕРХІВКИ НОСА У БУГАЇВ-ПЛІДНИКІВ 35 страница
Кровотеча при переломі носових кісток здебільшого буває у вигляді цівки (рис. 5). При новоутвореннях у стані розпаду із носових отворів виділяється іхорозний ексудат бу- рого кольору з домішками крові; виділення тривалі, можливі у вигляді цівки.
Кровотеча із придаткових пазух сприяє накопиченню у них крові, створюючи своєрідну тампонаду; тому вона невелика і одностороння.
Кровотеча із органів дихання супроводжується кашлем; кров дрібнопіниста, переважно яскраво-червоного кольору.Кровотеча з повітроносного мішка при його пораненні незначна; основна маса крові збирається у порожнині мішка. Кровотеча із органів травлення супроводжується блюванням. Блювотні маси із домішками крові, брудно-бурого кольору.
Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками. Важливо диференціювати кровотечі з самого носа, придаткових пазух, легень, шлунка. Для виявлення характеру ураження тканин носової порожнини використовують риноскоп. При перкусії наповнених кров'ю придаткових пазух чи повітроносного мішка виявляють у відповідних ділянках притуплений звук. Крім того, накопичення крові у повітроносному мішку при пальпації створює відчуття тістуватої припухлості і характерним є шум плескоту під час швидкого руху коня. При кровотечі із органів дихання, крім кашлю, аускультацією виявляють вологі хрипи.
Лікування. Тварині надають спокій. Голову дещо піднімають догори, а на ділянку потилиці і носа кладуть холодні компреси, мішечки з льодом або поливають холодною водою потилицю та голову. Якщо кровотеча не зупиняється, носову порожнину зрошують розчином таніну, галуну, калію перманганату (1:500), перекису водню (3%-ний), півторахлористого заліза (3-5%-ний), тромбіну (1%-ний).Якщо такі заходи виявляються неефективними, носову порожнину, попередньо зрошену 5%-ним розчином новокаїну чи 1%-ним розчином дикаїну, тампонують стерильним бинтом, змоченим кальцинованою плазмою (9 частин цитратної плазми крові коня і 1 частина 5%-ного розчину хлориду кальцію), 0,1%-ним розчином адреналіну, 10%-ним розчином іхтіолу. Таким же чином зупиняють кровотечі з придаткових пазух.При постійній напірній двосторонній кровотечі попередньо виконують трахеотомію, а потім тампонують носові порожнини, одночасно застосовують вказані розчини.
При кровотечах із внутрішніх органів (шлунка, легень), а також стійких носових кровотечах внаслідок травми тканин носа використовують гемостатичні препарати загальної дії (внутрішньовенно -10%-ний розчин кальцію хлориду 100-150 мл, гіпертонічний 10%-ний розчин натрію хлориду - 100-150 мл для великих тварин чи 1%-ний розчин іхтіолу - до 100 мл для великих та 20-30 мл для дрібних тварин; підшкірно - 5%-ний розчин ефедрину до 10 мл чи 5%-ний розчин ерготину - 5-10 мл для великих тварин); внутрішньовенно - сироватки, переливання крові. Крайнім заходом при напірній кровотечі внаслідок пошкодження тканин носа є перев'язування сонної артерії і яремної вени (І.О. Калашник).
Заходи боротьби з наслідками кровотечі залежать від об'єму втраченої крові і будуть раціональними лише за умови попередньої надійноїїї зупинки. Без цього спроба підняти кров'яний тиск може бути фатальною. Тварині необхідно забезпечити повний спокій і довільний водопій. Для підтримки серцевої діяльності вводять підшкірно (за необхідності - внутрішньовенно) кофеїн, а при порушенні дихання - лобелін. Доцільне ректальне введення підігрітої води чи фізрозчину; внутрішньовенно - стерильний фізрозчин із глюкозою (до 5%) або фіз-розчин підшкірно чи внутрішньом'язово (до 500 мл в одну точку в місцях з великою кількістю клітковини). Запропоновано й інші розчини, які за складом солей більше відповідають плазмі крові (рідина Попова В.І.), підвищують в'язкість крові (6%-ний розчин гуміарабіку) чи звужують судини (адреналін - 1-2 мл для коня і 4-8 крапель для собаки), Проте ідеальним поповненням кров'яного русла є переливання сумісної крові, а при її відсутності - введення високомолекулярних кровозамінників (поліглюкін, реополіглюкін, гемодез та ін.).
СТОРОННІ ТІЛА В НОСОВІЙ ПОРОЖНИНІ
У носовій порожнині тварин зустрічаються остюки злаків, кусочки дерева, відламки кісток, паразити: у коней - личинки носоглоткових оводів,у овець - личинки овода,у собак - стрічкові глисти
Клінічні ознаки. Наявність сторонніх тіл і особливо паразитів спричинюють великий неспокій тваринам. Вони фиркають, пчихають, труть носом об землю і навколишні предмети. У собак настає збудження, яке нагадує сказ. Слизова носа гіперемійована, набрякла. Із носової порожнини витікають слизисто-гнійно-геморагічні виділення. У тварин спостерігається опухання підщелепних і привушних лімфатичних вузлів, ураження придаткових порожнин; можливі значна носова кровотеча, депресія, набряк стінок гортані і глотки, що порушує акт ковтання; тварини худнуть.
При дослідженні носової порожнини за допомогою рефлектора виявляють сторонні предмети чи паразитів.
Лікування. Носову порожнину зрошують 5%-ним розчином новокаїну та видаляють сторонні тіла. Паразитів витягують пінцетом через носовий або трепаиапійний отвір, а носову порожнину промивають розчином етакридину лактату (1:1000), калію перманганату (1:1000) або борної кислоти (3%). Місця занурення паразитів змазують йоднгліцерином (1:3).Проводять також інтраназальне зрошення носової порожнини протипаразитарними препаратами або застосовують інсектицидні аерозолі. Широко використовують аерозольний спосіб для групової обробки овець проти естрозу.
НОВОУТВОРЕННЯ В НОСОВІЙ ПОРОЖНИНІ
У носовій порожнині свійських тварин зустрічаються папіломи, епітеліоми, фіброми, ліпоми, ангіоми, остеоми, хондроми, саркоми та карциноми. Вони локалізуються на стінках носової порожнини, носовій перегородці та носових раковинах. Злоякісні новоутворення переважно локалізуються на ніздрях і на спинці носа.
У носовій порожнині свійських тварин зустрічаються папіломи, епітеліоми, фіброми, ліпоми, ангіоми, остеоми, хондроми, саркоми та карциноми. Вони локалізуються на стінках носової порожнини, носовій перегородці та носових раковинах. Злоякісні новоутворення переважно локалізуються на ніздрях і на спинці носа.
Клінічні ознаки. Новоутворення на стінках носової порожнини, носових раковинах і носовій перегородці перш за все утруднюють дихання і зумовлюють виділення з носових ходів слизово-гнійного ексудату з іхорозним запахом. При розпаді новоутворень ексудат кров'янистий. Підщелепні лімфовузли ураженої сторони часто збільшені внаслідок метастазів
Діагноз. Носову порожнину оглядають, освітлюючи її рефлектором або за допомогою риноскопа. Для встановлення розмірів пухлини та її меж застосовують перкусію (притуплений звук) та рентгенографію. Природу новоутворення визначають гістологічним дослідженням.
Прогноз залежить від виду новоутворення і ного локалізації: при злоякісних новоутвореннях - несприятливий, у всіх випадках операбельних доброякісних новоутворень — сприятливий.
Лікування оперативне. Для профілактики чи зменшення кровотечі перед операцією вводять препарати, що підвищують згортання
крові; під час операції тампонують кальцинованою плазмою чи вдаються до термокаутеризації.
Розмішені поблизу носового отвору новоутворення, що мають невелику основу, видаляють на прошивну лігатуру електротермохаутером або лазерним скальпелем. Якщо ж вони розміщені в глибині носових ходів, то їх видаляють через розріз стінки носової порожнини. У важко-доступних місцях після попередньої трахеотомії роблять трепанацію спинки носа і видаляють новоутворення через трепанацій ний отвір.Операція при злоякісних новоутвореннях часто не досягає мети через виникнення рецидивів.
ЗАПАЛЕННЯ ПРИДАТКОВИХ ПАЗУХ
Це запалення слизової оболонки та дотичної кісткової тканини, що формують пазухи.
У свійських тварин у ділянці голови розташовані пазухи (синуси): лобні (лобно-раковинні у коней), верхньощелепні (гайморові), клиио-піднебінна, решітчастої кістки, дорсальної і вентральної носових раковин. Всі вони з'єднуються з носовою порожниною безпосередньо чи через іншу пазуху.
Найбільш часто зустрічається запалення лобних і верхньощелепних пазух. У каченят і гусенят часто спостерігається запалення підочного і лобного синусів.
Запалення лобної пазухи (фронтит)
Захворювання спостерігається у всіх свійських тварин, а іноді (як вторинне захворювання) може набувати масового характеру. Лобна пазуха у великої рогато? худоби простягається в рогові відростки лобної кістки. Права та ліва її половини сполучаються з середнім носовим ходом.
Лобно-раковинна пазуха у коней утворюється злиттям лобно? пазухи з заднім відділом дорсальної носової раковини. Великим лобно-шелепяим отвором вона сполучається з аборальним відділом верхньощелепної пазухи.
Етіологія. Запалення лобної пазухи ідебільшого виникає внаслідок механічних травм (перелом рогового відростка лобної кістки чи самої лобної кістки), розпаду злоякісних новоутворень, проникнення личинок оводів (рннестроз коней, естроз овець), при деяких інфекційних хворобах (злоякісна катаральна гарячка, мит, кровоплямиста хвороба, чума собак та ін.).
Патогенез. Захворювання проходить у вигляді катарального запалення із накопиченням у пазусі серозного ексудату, а при інфікуванні -гнійного. Можливі ускладнення: некроз слизової оболонки пазухи, розростання грануляційної тканини, руйнування кісткової тканини (стоншення, карієс), менінгіт, абсцес мозку.
Клінічні ознаки. Залежно від локалізації ураження спостерігається одно- чи двостороннє витікання з носової порожнини. Воно може бути кров'янисте, серозно-слизове чи серозно-гнійне з іхорозним запахом; пізніше стає гнійним з домішками грудочок розкладених тканин. Під час руху тварини, при опусканні голови і при кашлі витікання посилюється. Виділень може й не бути, коди отвір, який з'єднує пазуху з носовим ходом, закривається запаленими тканинами чи новоутвореннями.
Крім зазначених клінічних ознак, гнійне запалення лобних пазух у великої рогатої худоби проявляється болючістю при постукуванні перкусійним молоточком по їх стінці чи біла основи рогів, притупленням перкуторного звуку, підвищенням місцевої температури. Іноді розвивається кон'юнктивіт і набряк верхньої повіки. Утруднення відтоку ексудату, наростання його тиску, розм'якшення кісткової основи ведуть до розширення порожнини, внаслідок чого відбувається здуття в лобній ділянці з боку ураження. Тиск на головний мозок призводить до значних загальних розладів. За ускладнення менінгітом проявляються огдумоподібні симптоми.
Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками на підставі огляду, пальпації та перкусії топографічної ділянки, Враховують симптоми основного захворювання.
Прогноз здебільшого сприятливий.
Лікування. При фронтитах проводять трепанацію лобної пазухи з метою забезпечення вільного витікання ексудату та антисептичної її обробки.Тварин оперують у стоячому положенні із застосуванням транквь лізацїї. провідникової та інфільтраційної анестезії. Викопують знеболювання лобного і підблокового нервів та нерва рога (у великої рогатої худоби при трепанації аборадьних відділів пазухи). Лобну пазуху у великої рогатої худоби трепанують у точці, лежить на середині відстані між надочноямковим жолобом (чи с ти) і серединною лінією голови, а також дещо вище чи нижче цьо пункту. При накопиченні гною в аборальних відділах пазухи отвір висвердлюють поблизу основи рогового відростка. У овець трепану» ють лобну пазуху між серединною лінією і надочноямковим жолобом (отвором).
Лобно-раковинну пазуху у коней трепанують у межах як лобного, так і раковинного відділу. Місце трепанації лобного відділу визначають посередині відстані між надочноямковим отвором і серединною лінією голови, раковинного відділу - на 2-2,5 см аборальніше від передньої межі пазухи, яка досягає рівня середини лицевих гребенів, і на відстані 3,5-4 см збоку від серединної лінії. При гнійному синуситі трепанація раковинного відділу забезпечує краще витікання ексудату.
У собак лобний синус трепанують у центрі випуклої дорзальної стінки синуса на рівні виличного відростка лобної кістки.
Запалення верхньощелепної пазухи (гайморит)
Захворювання зустрічається переважно у коней та великої рогатої худоби.
Верхньощелепна пазуха (зіпиз тахіїїагіз) у коней має оральни (менший) і аборальний (більший) відділи, які вздовж не повністю поділяються на медіальний (менший) і латеральний (більший) відділи. Передня камера сполучається з порожниною вентральної носової раковини, а задня — з середнім носовим ходом; лобно-раковинною пазухою; порожниною клинопіднебінної і другого завитка решітчастої кістки.
У великої рогатої худоби вона простора, однокамерна з неповними перегородками. Уздовж пазухи проходить підочиоямковий канал, який з'єднує її з зубними альвеолами. Медіально вона сполучається з піднебінною пазухою, а через носощелепннй хід - з носовою порожниною. Задня частина пазухи має кістковий слізний міхур із товщиною стінки 1—2 мм, який з віком тварини збільшується, досягає очної ямки і розміщується під очним яблуком.
Етіологія. Гайморит виникає при ускладнених переломах верхньощелепної, виличної, лобної чи слізної кісток, при потраплянні сторонніх тіл (частинок корму,.і; чинок носоглоткових оводів у коней), внаслідок захворювання корінних зубів (періодонтит, карієс, пульпіт), при новоутвореннях та деяких інфекційних хворобах (актиномікоз, мит, сап та ін.). Найімовірнішою причиною є пульпіт (внаслідок карієсу) корінного зуба на верхній щелепі і ріст зуба-антагоніста на нижній щелепі з проникненням його через альвеолу ураженого зуба у гайморову пазуху.
Патогенез. Розвивається катаральне або гнійне запалення. Останнє зустрічається переважно у старих коней внаслідок захворювання зубів, лобної пазухи чи носової порожнини. Гнійний ексудат, накопичуючись у нижніх відділах пазухи, закриває носощелепний отвір, що призводить до розширення пазухи, її деформації, випинання назовні і стоншення стінки.
Клінічні ознаки. У тварин підвищується місцева, а іноді й загальна температура, у зоні запалення виникає больова реакція. Спостерігається порушення приймання та пережовування корму. Поверхня ділянки деформована. З часом, внаслідок некрозу тканин, утворюється нориця.
Діагноз ставлять на основі клінічних ознак. Із додаткових методів дослідження використовують електроконтактну термометрію, рентгенодіагностику, пункцію пазухи чи діагностичну трепанацію.
Прогноз при гайморитах у коней та великої рогатої худоби здебільшого сприятливий.
Лікування. Роблять трепанацію верхньощелепної пазухи. У коней після виконання транквілізації, пошарової інфільтраційної або провідникової анестезії (знеболювання підочноямкового і підблоко-вого нервів) визначають місце трепанації: 1) аборальної камери - в середині кута між переднім краєм очної ямки і лицевим гребенем на відстані 1,5—2 см від них; 2) оральної камери — на відстані 1,5-2 см назад і вище від орального кінця лицевого гребеня. Необхідно трепанувати обидві камери верхньощелепної пазухи. У великої рогатої худоби верхньощелепну пазуху найлегше трепанувати на відстані 1,5-2 см назад і вище від лицевого горба.
При гаймориті одонтогенного походження видаляють уражений зуб, після чого порожнину промивають антисептичним розчином, тампонують марлею, насиченою розчином йодоформу в ефірі. Застосовують промивання з інтервалом 2-3 дні доти, поки отвори зубної альвеоли не закриються грануляційною тканиною.
ПЕРЕЛОМИ КІСТОК ГОЛОВИ
У свійських тварин найчастіше зустрічаються переломи верхньощелепної, нижньощелепної, різцевої, лобної та слізної кісток, Вони бувають закритими і відкритими, одиночними та множинними, простими й ускладненими.
Етіологія* Причинами захворювання можуть бути падіння тварин на голову, травми при взятті конем перешкод, невміла екстракція зуба тощо. Сприяють переломам остеодистрофія, актиномікоз, злоякісні новоутворення (остеосаркома), вогнепальні поранення.
Клінічні ознаки залежать від локалізації перелому. Загальні клінічні ознаки при закритих переломах кісток голови - біль, крововилив на місці перелому, деформація, припухлість і місцеве підвищення температури. Відкриті переломи супроводжуються порушенням цілісності шкіри чи слизової оболонки, кровотечею різного ступеня, крепітацією в місці перелому, наявністю уламків кісток та припухлістю тканин
При компресійних переломах уламки кісток проникають вглиб тканин, пошкоджуючи носову перетинку, носові раковини, слизову оболонку носа. Повітря, що видихає тварина, може потрапляти в пухку клітковину і утворювати дифузну підшкірну емфізему ділянки голови.
Закриті переломи кісток носа здебільшого супроводжуються утрудненням дихання внаслідок крововиливів у підслизову оболонку, звуженням носових ходів.
При переломах, що проникають у носову порожнину, під час дихання спостерігається рух повітря через рановий канал.
При закритих переломах зовнішньої пластинки верхньої щелепи виявляють заглиблення, а при відкритих можливе розкриття щелеп* його синуса, порушення цілісності нооо-слізного каналу та гілок лицевого нерва, внаслідок чого змінюється клінічна картина.
Переживи кутньої частини тіла шелепи супроводжуються псфор-нацією цієї ділянкм і травмуванням язика уламками кктки.
При часткових переломах ргзцевої частини тіла нижньої щиш передня її ділянка рухома і звисає.
Прогноз при переломах тім'яної, потиличної, скроневої, між-тім'яної кісток голови, як праюшк нехгфнятдпвни. При ушкеїавккні цих кісток сгіостерігаються травмування мозку, кровшшдо* в черепну коробку- і мозок, що призводить спочатку до збудження, потім паралічів, втрати свідомості і смерті тварини. Якщо відкрт переломи ускладнені анаеробною інфекцією, прогноз також н^прижтливннч При відкритому переломі різцевих та ве4>хньошедепної кісток внасль док можливого розвитку гнійного гаймориту, гнійного пегжчдоктнту прогноз обережний, при закритих переломах щелепи по беззубому краю, симфізарннх, а також переломах інших кісток голови -сприятливий.
Лікування. При закритих переломах без зміщення кісток тварині налають спокій. У перил 2-3 дні на місце ураження призначають лод, а з 10-го дня - теплові процедури (лампа солюкс,
| Для поліпшення регенеративних процесів призначають вітамінні парати, особливо А і О, солі кальцію та фосфору.
При симфізарних переломах застосовують дротяні шини. Зокрема, при поперечному переломі тіла нижньої щелепи на ікла та окрайки накладають петлі з мідного дроту перерізом 2 мм і зв'язують роз'єднані кінці кісток (Олівков Б.М.).
При симфізарних переломах з одночасним відламуванням різцевої частини тіла гілки нижньої щелепи рекомендується іммобілізація відламка дротяною петлею, накладеною навколо нижньої щелепи так, щоб петля на боці відламування знаходилась попереду, а на протилежній гілці - позаду іклів (Поваженко І.О.).
Ротову порожнину після годівлі систематично зрошують антисептичними розчинами (етакридину лактату 1:1000, калію перманганату 1:1000, фурациліну 1:5000 та ін.); годують тварин у перші дні рідкими кормами.
Перед накладанням шин старанно досліджують ротову порожнину. Не можна відкривати її грубо і силоміць, особливо коли тварина перебуває під наркозом чи під дією нейроплегічних препаратів, оскільки можливі зміщення кісток і ускладнення перелому.
У всіх випадках відкритих переломів спочатку зупиняють кровотечу, потім після знеболювання ревізують рану з видаленням всіх уламків кісток, відкушують щипцями гострі кінці, що виступають, припудрюють антибіотиками групи лінкоміцину, за необхідності та анатомічної можливості проводять остеосинтез, зокрема кісткові уламки нижньої щелепи з'єднують за допомогою надкісткового ос-теосинтезу, користуючись титановими пластинками (Петренко ОЖ).
Для профілактики нагноєння ін'єктують антибіотики групи иефа-лоспоринів.
Травми рогів
Зустрічаються здебільшого у жуйних тварин, особливо у великої рогатої худоби, овець і кіз. Спостерігаються такі види ушко відокремлення рогового чохла від рогового відростка; зривання вого чохла; перелом рогового відростка біля його основи і на рЬн відстані від неї.
Етіологія. Травми рогів виникають, як правило, внаслідок ударів, падіння, пошкодження механічною орив'яззю, ударів рогами під час бійок тварин, невмілого повалення тварини, затискування рога між дерев'яними чи металевими предметами. Сприяють ушкодженню рогів остеодистрофія та порушення вітамінно-мінерального обміну.
Клінічні ознаки. При відокремленні рогового чохла від рогового відростка чохол нерідко утримується на відростку, але по вінчику помітний розрив тканин та крововиливи (кровотеча). Тварина стоїть з опущеною головою, нахиляючи її в той бік, який травмовано. При пальпації ріг болючий. Через кілька (2-3) днів може розвиватися гнійне запалення з утворенням гнійного ексудату. У такому разі роговий чохол стає рухомим і без особливих зусиль знімається. Зривання рогового чохла супроводжується кровотечею.
Якщо перелом рога біля основи повний, він звисає на м'яких тканинах вінчика. Спостерігають сильну кровотечу в лобну пазуху і навіть з ніздрі на боці ураження. За повного відокремлення рога і рогового чохла відкривається отвір у лобну пазуху, де через кілька днів розвивається запальний процес. При переломі рогового відростка й чохла в середній частині чи біля його верхівки виникає артеріальна кровотеча на місці перелому.
Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками. Лише при носовій кровотечі, внаслідок пошкодження рогів із збереженням їх цілісності, додатково проводять перкусію придаткових пазух і по можливості рентгенівське дослідження.
Прогноз найчастіше сприятливий. Відокремлений роговий чохол поновлюється, хоча дещо деформований і без глазурі, при переломі рогового відростка утворюється кістковий мозоль. При переломі відростка біля основи як ускладнення нерідко розвивається фронтит, у таких випадках прогноз обережний.
Лікування. Роговий чохол, що втратив зв'язок з прилеглими тканинами, видаляють, а на оголений роговий відросток накладають пов'язку з дьогтем, маззю Вишневського або скипидаром з вазеліновим маслом (1:1). Перев'язку роблять не раніше як через 5-6 днів. При цьому не бажано зривати ту частину бинта, що перетворилася в струп. Коли роговий чохол зірваний, на роговий відросток також накладають пов'язку після ретельної обробки його антисептичними розчинами, видалення некротичних ділянок та змазування розчином йоду.
Переламаний біля основи відросток після підготовки операційного поля та знеболювання відокремлюють разом з роговим чохлом, гострі кінці кістки вирівнюють за допомогою пилки чи кісткових щип
ців, зупиняють кровотечу, у лобну пазуху вводять пухкий марлевий дренаж, змочений розчином йодоформу в ефірі (1:10), рідиною Кост-ко або маззю Вишневського, після чого закривають клейовою пов'язкою. Дренаж видаляють через 3-4 дні і змінюють пов'язку. Застосовують антибіотикотерапію.
При переломі рогового відростка в середній частині зупиняють кровотечу, накладають пов'язку зі скипидаром і вазеліновим маслом, яку міняють через 5-6 днів.
Якщо після перелому рогового відростка чохол зберігся, ушкоджений ріг фіксують із здоровим за допомогою металевих чи дерев'яних шин або накладають гіпсову пов'язку.
Ампутацію рогів у великої рогатої худоби і баранів проводять тоді, коли вони, змінюючи свій напрямок при рості, травмують кінцями м'які тканини Кінцева частина рога видаляється листовою
пилкою. Операцію виконують після знеболювання нерва рога - ін'єктують 10 мл 3%-ного розчину новокаїну посередині відстані між основою рога і заднім краєм орбіти під зовнішній лобний гребінь на глибину 1,5 см. Зупинка кровотечі досягається перетискуванням артерії рога в дорсальній ділянці скроневої ямки (під зовнішнім лобним гребенем) та термокаутериза-цією. На куксу рога накладають марлевий ковпачок, квачем наносять на фін, смола - по 30 в.ч., іхтіол - 10 в.ч. При "глухій" ампутації рога для прискорення загоювання створеного дефекту (відкритий доступ у лобну пазуху) вдаються до шкірної пластики, за потреби — із застосуванням ослаблюючих розрізів шкіри.
РАНИ ЩЕЛЕПНОГО СУГЛОБА
Етіологія. Травми наносяться випадковими предметами, рогами, шипами підкованого коня. Розрізняють рани колоті, рвані, ускладнені ви у і ріши ьосу і лобовими та навколосуглобовими переломами кісток і суглобового хряща.
Клінічні ознаки. Колоті рани малопомітні. При пальпації пошкоджених тканин та відкриванні рота спостерігаються болючість, незначне припухання в ділянці суглоба.
З рваних ран виділяється синовія з домішками крові, а через 3-4 дні, внаслідок розвитку гнійного процесу, гнійний ексудат з домішкою синовії.
При порушенні цілісності кісток в рані знаходять їх уламки. Під час приймання та пережовування корму тварини відчувають біль, тому відмовляються від корму, навіть відчуваючи голод.
Діагноз ставлять за клінічними ознаками, у сумнівних випадках проводять рентгенографію.
Прогноз при ранах щелепного суглоба обережний, оскільки можливі такі ускладнення, як гнійний артрит, остеомієліт, деформівний артрит та анкілоз суглоба.
Лікування. При колотих ранах шкіри навколо ранового отвору вистригають шерсть, змазують двічі 5 %-ним розчином йоду і накладають спиртову пов'язку, при посиленні запалення (збільшується припухлість та підвищується місцева температура) у суглоб або в сонну артерію вводять антибіотики з новокаїном.
Якщо рана проникає і в суглоб, після хірургічної її обробки порожнину суглоба промивають антисептичною рідиною лужної реакції (фурацилін 1:5000, фурадонін 1:5000, етакридину лактат 1:1000) і вводять пролонговані антибіотики широкого спектру дії з новокаїном. У разі пошкодження поверхні суглоба рану ретельно ревізують, видаляють уламки кісток і проводять лікування, як описано раніше. Тваринам у період лікування для зменшення жувальних рухів щелепи дають подрібнений корм.
Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 787 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 |
|