АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

РОЗРИВ ВЕРХІВКИ НОСА У БУГАЇВ-ПЛІДНИКІВ 35 страница

Кровотеча при переломі носових кісток здебільшого буває у ви­гляді цівки (рис. 5). При новоутвореннях у стані розпаду із носових отворів виділяється іхорозний ексудат бу-
рого кольору з домішками крові; виділення
тривалі, можливі у вигляді цівки.

Кровотеча із придаткових пазух сприяє накопиченню у них крові, створюючи своєрідну тампонаду; тому вона невелика і одностороння.

Кровотеча із органів дихання супровод­жується кашлем; кров дрібнопіниста, пере­важно яскраво-червоного кольору.Кровотеча з повітроносного мішка при його пораненні незначна; основна маса крові збирається у порожнині мішка. Кровотеча із органів травлення супроводжується блюванням. Блювотні маси із домішками крові, брудно-бурого кольору.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками. Важливо диференціювати кровотечі з самого носа, придаткових пазух, легень, шлунка. Для виявлення характеру ураження тканин носової порожнини використовують риноскоп. При перкусії наповнених кров'ю придатко­вих пазух чи повітроносного мішка виявляють у відповідних ділянках притуплений звук. Крім того, накопичення крові у повітроносному мі­шку при пальпації створює відчуття тістуватої припухлості і характер­ним є шум плескоту під час швидкого руху коня. При кровотечі із ор­ганів дихання, крім кашлю, аускультацією виявляють вологі хрипи.

Лікування. Тварині надають спокій. Голову дещо піднімають до­гори, а на ділянку потилиці і носа кладуть холодні компреси, мішечки з льодом або поливають холодною водою потилицю та голову. Якщо кровотеча не зупиняється, носову порожнину зрошують розчином таніну, галуну, калію перманганату (1:500), перекису водню (3%-ний), півторахлористого заліза (3-5%-ний), тромбіну (1%-ний).Якщо такі заходи виявляються неефективними, носову порожни­ну, попередньо зрошену 5%-ним розчином новокаїну чи 1%-ним роз­чином дикаїну, тампонують стерильним бинтом, змоченим кальцино­ваною плазмою (9 частин цитратної плазми крові коня і 1 частина 5%-ного розчину хлориду кальцію), 0,1%-ним розчином адреналіну, 10%-ним розчином іхтіолу. Таким же чином зупиняють кровотечі з придаткових пазух.При постійній напірній двосторонній кровотечі попередньо вико­нують трахеотомію, а потім тампонують носові порожнини, одночас­но застосовують вказані розчини.

При кровотечах із внутрішніх органів (шлунка, легень), а також стійких носових кровотечах внаслідок травми тканин носа викорис­товують гемостатичні препарати загальної дії (внутрішньовенно -10%-ний розчин кальцію хлориду 100-150 мл, гіпертонічний 10%-ний розчин натрію хлориду - 100-150 мл для великих тварин чи 1%-ний розчин іхтіолу - до 100 мл для великих та 20-30 мл для дрібних тва­рин; підшкірно - 5%-ний розчин ефедрину до 10 мл чи 5%-ний роз­чин ерготину - 5-10 мл для великих тварин); внутрішньовенно - си­роватки, переливання крові. Крайнім заходом при напірній кровотечі внаслідок пошкодження тканин носа є перев'язування сонної артерії і яремної вени (І.О. Калашник).

Заходи боротьби з наслідками кровотечі залежать від об'єму втра­ченої крові і будуть раціональними лише за умови попередньої надій­ноїїї зупинки. Без цього спроба підняти кров'яний тиск може бути фа­тальною. Тварині необхідно забезпечити повний спокій і довільний водопій. Для підтримки серцевої діяльності вводять підшкірно (за не­обхідності - внутрішньовенно) кофеїн, а при порушенні дихання - ло­белін. Доцільне ректальне введення підігрітої води чи фізрозчину; внутрішньовенно - стерильний фізрозчин із глюкозою (до 5%) або фіз-розчин підшкірно чи внутрішньом'язово (до 500 мл в одну точку в міс­цях з великою кількістю клітковини). Запропоновано й інші розчини, які за складом солей більше відповідають плазмі крові (рідина Попова В.І.), підвищують в'язкість крові (6%-ний розчин гуміарабіку) чи зву­жують судини (адреналін - 1-2 мл для коня і 4-8 крапель для собаки), Проте ідеальним поповненням кров'яного русла є переливання суміс­ної крові, а при її відсутності - введення високомолекулярних кровоза­мінників (поліглюкін, реополіглюкін, гемодез та ін.).

СТОРОННІ ТІЛА В НОСОВІЙ ПОРОЖНИНІ

У носовій порожнині тварин зустрічаються остюки злаків, кусоч­ки дерева, відламки кісток, паразити: у коней - личинки носоглотко­вих оводів,у овець - личинки овода,у со­бак - стрічкові глисти

Клінічні ознаки. Наявність сторонніх тіл і особливо паразитів спричинюють великий неспокій тваринам. Вони фиркають, пчихають, труть носом об землю і навколишні предмети. У собак настає збу­дження, яке нагадує сказ. Слизова носа гіперемійована, набрякла. Із носової порожнини витікають слизисто-гнійно-геморагічні виділення. У тварин спостерігається опухання підщелепних і привушних лімфа­тичних вузлів, ураження придаткових порожнин; можливі значна но­сова кровотеча, депресія, набряк стінок гортані і глотки, що порушує акт ковтання; тварини худнуть.

При дослідженні носової порожнини за допомогою рефлектора виявляють сторонні предмети чи паразитів.

Лікування. Носову порожнину зрошують 5%-ним розчином но­вокаїну та видаляють сторонні тіла. Паразитів витягують пінцетом через носовий або трепаиапійний отвір, а носову порожнину проми­вають розчином етакридину лактату (1:1000), калію перманганату (1:1000) або борної кислоти (3%). Місця занурення паразитів змазу­ють йоднгліцерином (1:3).Проводять також інтраназальне зрошення носової порожнини протипаразитарними препаратами або застосовують інсектицидні ае­розолі. Широко використовують аерозольний спосіб для групової об­робки овець проти естрозу.

НОВОУТВОРЕННЯ В НОСОВІЙ ПОРОЖНИНІ

У носовій порожнині свійських тварин зустрічаються папіломи, епітеліоми, фіброми, ліпоми, ангіоми, остеоми, хондроми, саркоми та карциноми. Вони локалізуються на стінках носової порожнини, носо­вій перегородці та носових раковинах. Злоякісні новоутворення пере­важно локалізуються на ніздрях і на спинці носа.

У носовій порожнині свійських тварин зустрічаються папіломи, епітеліоми, фіброми, ліпоми, ангіоми, остеоми, хондроми, саркоми та карциноми. Вони локалізуються на стінках носової порожнини, носо­вій перегородці та носових раковинах. Злоякісні новоутворення пере­важно локалізуються на ніздрях і на спинці носа.

Клінічні ознаки. Новоутворення на стінках носової порожнини, носових раковинах і носовій перегородці перш за все утруднюють дихання і зумовлюють виділення з носових ходів слизово-гнійного ексудату з іхорозним запахом. При розпаді новоутворень ексудат кров'янистий. Підщелепні лімфовузли ураженої сторони часто збіль­шені внаслідок метастазів

Діагноз. Носову порожнину огляда­ють, освітлюючи її рефлектором або за допомогою риноско­па. Для встановлення розмірів пухлини та її меж застосовують пер­кусію (притуплений звук) та рентгеногра­фію. Природу ново­утворення визначають гістологічним дослідженням.

Прогноз залежить від виду новоутворення і ного локалізації: при злоякісних новоутво­реннях - несприятливий, у всіх випадках операбельних доброякісних новоутворень — сприятливий.

Лікування оперативне. Для профілактики чи зменшення кровоте­чі перед операцією вводять препарати, що підвищують згортання

крові; під час операції тампонують кальцинованою плазмою чи вда­ються до термокаутеризації.

Розмішені поблизу носового отвору новоутворення, що мають неве­лику основу, видаляють на прошивну лігатуру електротермохаутером або лазерним скальпелем. Якщо ж вони розміщені в глибині носових ходів, то їх видаляють через розріз стінки носової порожнини. У важко-доступних місцях після попередньої трахеотомії роблять трепанацію спинки носа і видаляють новоутворення через трепанацій ний отвір.Операція при злоякісних новоутвореннях часто не досягає мети через виникнення рецидивів.

ЗАПАЛЕННЯ ПРИДАТКОВИХ ПАЗУХ

Це запалення слизової оболонки та дотичної кісткової тканини, що формують пазухи.

У свійських тварин у ділянці голови розташовані пазухи (синуси): лобні (лобно-раковинні у коней), верхньощелепні (гайморові), клиио-піднебінна, решітчастої кістки, дорсальної і вентральної носових ра­ковин. Всі вони з'єднуються з носовою порожниною безпосередньо чи через іншу пазуху.

Найбільш часто зустрічається запалення лобних і верхньощелеп­них пазух. У каченят і гусенят часто спостерігається запалення підоч­ного і лобного синусів.

Запалення лобної пазухи (фронтит)

Захворювання спостерігається у всіх свійських тварин, а іноді (як вторинне захворювання) може набувати масового характеру. Лобна пазуха у великої рогато? худоби простягається в рогові від­ростки лобної кістки. Права та ліва її половини сполучаються з сере­днім носовим ходом.

Лобно-раковинна пазуха у коней утворюється злиттям лобно? па­зухи з заднім відділом дорсальної носової раковини. Великим лобно-шелепяим отвором вона сполучається з аборальним відділом верх­ньощелепної пазухи.

Етіологія. Запалення лобної пазухи ідебільшого виникає внаслі­док механічних травм (перелом рогового відростка лобної кістки чи самої лобної кістки), розпаду злоякісних новоутворень, проникнення личинок оводів (рннестроз коней, естроз овець), при деяких інфек­ційних хворобах (злоякісна катаральна гарячка, мит, кровоплямиста хвороба, чума собак та ін.).

Патогенез. Захворювання проходить у вигляді катарального запа­лення із накопиченням у пазусі серозного ексудату, а при інфікуванні -гнійного. Можливі ускладнення: некроз слизової оболонки пазухи, розростання грануляційної тканини, руйнування кісткової тканини (стоншення, карієс), менінгіт, абсцес мозку.

Клінічні ознаки. Залежно від локалізації ураження спостерігаєть­ся одно- чи двостороннє витікання з носової порожнини. Воно може бути кров'янисте, серозно-слизове чи серозно-гнійне з іхорозним за­пахом; пізніше стає гнійним з домішками грудочок розкладених тка­нин. Під час руху тварини, при опусканні голови і при кашлі витікан­ня посилюється. Виділень може й не бути, коди отвір, який з'єднує пазуху з носовим ходом, закривається запаленими тканинами чи но­воутвореннями.

Крім зазначених клінічних ознак, гнійне запалення лобних пазух у великої рогатої худоби проявляється болючістю при постукуванні перкусійним молоточком по їх стінці чи біла основи рогів, притуп­ленням перкуторного звуку, підвищенням місцевої температури. Іно­ді розвивається кон'юнктивіт і набряк верхньої повіки. Утруднення відтоку ексудату, наростання його тиску, розм'якшення кісткової ос­нови ведуть до розширення порожнини, внаслідок чого відбувається здуття в лобній ділянці з боку ураження. Тиск на головний мозок призводить до значних загальних розладів. За ускладнення менінгі­том проявляються огдумоподібні симптоми.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками на підста­ві огляду, пальпації та перкусії топографічної ділянки, Враховують симптоми основного захворювання.

Прогноз здебільшого сприятливий.

Лікування. При фронтитах проводять трепанацію лобної пазухи з метою забезпечення вільного витікання ексудату та антисептичної її обробки.Тварин оперують у стоячому положенні із застосуванням транквь лізацїї. провідникової та інфільтраційної анестезії. Викопують знебо­лювання лобного і підблокового нервів та нерва рога (у великої рога­тої худоби при трепанації аборадьних відділів пазухи). Лобну пазуху у великої рогатої худоби трепанують у точці, лежить на середині відстані між надочноямковим жолобом (чи с ти) і серединною лінією голови, а також дещо вище чи нижче цьо пункту. При накопиченні гною в аборальних відділах пазухи отвір висвердлюють поблизу основи рогового відростка. У овець трепану» ють лобну пазуху між серединною лінією і надочноямковим жолобом (отвором).

Лобно-раковинну пазуху у коней трепанують у межах як лобного, так і раковинного відділу. Місце трепанації лобного відділу визнача­ють посередині відстані між надочноямковим отвором і серединною лінією голови, раковинного відділу - на 2-2,5 см аборальніше від пе­редньої межі пазухи, яка досягає рівня середини лицевих гребенів, і на відстані 3,5-4 см збоку від серединної лінії. При гнійному синуситі трепанація раковинного відділу забезпечує краще витікання ексудату.

У собак лобний синус трепанують у центрі випуклої дорзальної стінки синуса на рівні виличного відростка лобної кістки.

Запалення верхньощелепної пазухи (гайморит)

Захворювання зустрічається переважно у коней та великої рогатої худоби.

Верхньощелепна пазуха (зіпиз тахіїїагіз) у коней має оральни (менший) і аборальний (більший) відділи, які вздовж не повністю по­діляються на медіальний (менший) і латеральний (більший) відділи. Передня камера сполучається з порожниною вентральної носової ра­ковини, а задня — з середнім носовим ходом; лобно-раковинною пазу­хою; порожниною клинопіднебінної і другого завитка решітчастої кістки.

У великої рогатої худоби вона простора, однокамерна з неповни­ми перегородками. Уздовж пазухи проходить підочиоямковий канал, який з'єднує її з зубними альвеолами. Медіально вона сполучається з піднебінною пазухою, а через носощелепннй хід - з носовою порож­ниною. Задня частина пазухи має кістковий слізний міхур із товщи­ною стінки 1—2 мм, який з віком тварини збільшується, досягає очної ямки і розміщується під очним яблуком.

Етіологія. Гайморит виникає при ускладнених переломах верх­ньощелепної, виличної, лобної чи слізної кісток, при потраплянні сторонніх тіл (частинок корму,.і; чинок носоглоткових оводів у ко­ней), внаслідок захворювання корінних зубів (періодонтит, карієс, пульпіт), при новоутвореннях та деяких інфекційних хворобах (акти­номікоз, мит, сап та ін.). Найімовірнішою причиною є пульпіт (вна­слідок карієсу) корінного зуба на верхній щелепі і ріст зуба-антагоніста на нижній щелепі з проникненням його через альвеолу ураженого зуба у гайморову пазуху.

Патогенез. Розвивається катаральне або гнійне запалення. Остан­нє зустрічається переважно у старих коней внаслідок захворювання зубів, лобної пазухи чи носової порожнини. Гнійний ексудат, накопи­чуючись у нижніх відділах пазухи, закриває носощелепний отвір, що призводить до розширення пазухи, її деформації, випинання назовні і стоншення стінки.

Клінічні ознаки. У тварин підвищується місцева, а іноді й зага­льна температура, у зоні запалення виникає больова реакція. Спосте­рігається порушення приймання та пережовування корму. Поверхня ділянки деформована. З часом, внаслідок некрозу тканин, утворюєть­ся нориця.

Діагноз ставлять на основі клінічних ознак. Із додаткових методів дослідження використовують електроконтактну термометрію, рент­генодіагностику, пункцію пазухи чи діагностичну трепанацію.

Прогноз при гайморитах у коней та великої рогатої худоби здебі­льшого сприятливий.

Лікування. Роблять трепанацію верхньощелепної пазухи. У ко­ней після виконання транквілізації, пошарової інфільтраційної або провідникової анестезії (знеболювання підочноямкового і підблоко-вого нервів) визначають місце трепанації: 1) аборальної камери - в середині кута між переднім краєм очної ямки і лицевим гребенем на відстані 1,5—2 см від них; 2) оральної камери — на відстані 1,5-2 см назад і вище від орального кінця лицевого гребеня. Необхідно трепа­нувати обидві камери верхньощелепної пазухи. У великої рогатої ху­доби верхньощелепну пазуху найлегше трепанувати на відстані 1,5-2 см назад і вище від лицевого горба.

При гаймориті одонтогенного походження видаляють уражений зуб, після чого порожнину промивають антисептичним розчином, та­мпонують марлею, насиченою розчином йодоформу в ефірі. Застосо­вують промивання з інтервалом 2-3 дні доти, поки отвори зубної аль­веоли не закриються грануляційною тканиною.

ПЕРЕЛОМИ КІСТОК ГОЛОВИ

У свійських тварин найчастіше зустрічаються переломи верхньо­щелепної, нижньощелепної, різцевої, лобної та слізної кісток, Вони бувають закритими і відкритими, одиночними та множинними, прос­тими й ускладненими.

Етіологія* Причинами захворювання можуть бути падіння тварин на голову, травми при взятті конем перешкод, невміла екстракція зуба тощо. Сприяють переломам остеодистрофія, актиномікоз, злоякісні новоутворення (остеосаркома), вогнепальні поранення.

Клінічні ознаки залежать від локалізації перелому. Загальні клінічні ознаки при закритих переломах кісток голови - біль, крововилив на міс­ці перелому, деформація, припухлість і місцеве підвищення температу­ри. Відкриті переломи супроводжуються порушенням цілісності шкіри чи слизової оболонки, кровотечею різного ступеня, крепітацією в місці перелому, наявністю уламків кісток та припухлістю тканин

При компресійних переломах уламки кісток проникають вглиб тканин, пошкоджуючи носову перетинку, носові рако­вини, слизову оболонку носа. Повітря, що видихає тварина, може потрапляти в пух­ку клітковину і утворювати дифузну під­шкірну емфізему ділянки голови.

Закриті переломи кісток носа здебіль­шого супроводжуються утрудненням ди­хання внаслідок крововиливів у підслизову оболонку, звуженням носових ходів.

При переломах, що проникають у но­сову порожнину, під час дихання спо­стерігається рух повітря через рановий канал.

При закритих переломах зовнішньої пластинки верхньої щелепи виявляють заглиблення, а при відкритих можливе розкриття щелеп* його синуса, порушення цілісності нооо-слізного каналу та гілок ли­цевого нерва, внаслідок чого змінюється клінічна картина.

Переживи кутньої частини тіла шелепи супроводжуються псфор-нацією цієї ділянкм і травмуванням язика уламками кктки.

При часткових переломах ргзцевої частини тіла нижньої щиш передня її ділянка рухома і звисає.

Прогноз при переломах тім'яної, потиличної, скроневої, між-тім'яної кісток голови, як праюшк нехгфнятдпвни. При ушкеїавккні цих кісток сгіостерігаються травмування мозку, кровшшдо* в череп­ну коробку- і мозок, що призводить спочатку до збудження, потім па­ралічів, втрати свідомості і смерті тварини. Якщо відкрт переломи ускладнені анаеробною інфекцією, прогноз також н^прижтливннч При відкритому переломі різцевих та ве4>хньошедепної кісток внасль док можливого розвитку гнійного гаймориту, гнійного пегжчдоктнту прогноз обережний, при закритих переломах щелепи по беззубому краю, симфізарннх, а також переломах інших кісток голови -сприят­ливий.

Для поліпшення регенеративних процесів призначають вітамінні парати, особливо А і О, солі кальцію та фосфору.

При симфізарних переломах застосовують дротяні шини. Зокрема, при поперечному переломі тіла нижньої щелепи на ікла та окрайки накладають петлі з мідного дроту перерізом 2 мм і зв'язують роз'єд­нані кінці кісток (Олівков Б.М.).

При симфізарних переломах з одночасним відламуванням різцевої частини тіла гілки нижньої щелепи рекомендується іммобілізація від­ламка дротяною петлею, накладеною навколо нижньої щелепи так, щоб петля на боці відламування знаходилась попереду, а на протиле­жній гілці - позаду іклів (Поваженко І.О.).

Ротову порожнину після годівлі систематично зрошують антисеп­тичними розчинами (етакридину лактату 1:1000, калію перманганату 1:1000, фурациліну 1:5000 та ін.); годують тварин у перші дні рідкими кормами.

Перед накладанням шин старанно досліджують ротову порожни­ну. Не можна відкривати її грубо і силоміць, особливо коли тварина перебуває під наркозом чи під дією нейроплегічних препаратів, оскі­льки можливі зміщення кісток і ускладнення перелому.

У всіх випадках відкритих переломів спочатку зупиняють крово­течу, потім після знеболювання ревізують рану з видаленням всіх уламків кісток, відкушують щипцями гострі кінці, що виступають, припудрюють антибіотиками групи лінкоміцину, за необхідності та анатомічної можливості проводять остеосинтез, зокрема кісткові уламки нижньої щелепи з'єднують за допомогою надкісткового ос-теосинтезу, користуючись титановими пластинками (Петренко ОЖ).

Для профілактики нагноєння ін'єктують антибіотики групи иефа-лоспоринів.

Травми рогів

Зустрічаються здебільшого у жуйних тварин, особливо у великої рогатої худоби, овець і кіз. Спостерігаються такі види ушко відокремлення рогового чохла від рогового відростка; зривання вого чохла; перелом рогового відростка біля його основи і на рЬн відстані від неї.

Етіологія. Травми рогів виникають, як правило, внаслідок ударів, падіння, пошкодження механічною орив'яззю, ударів рогами під час бійок тварин, невмілого повалення тварини, затискування рога між дерев'яними чи металевими предметами. Сприяють ушкодженню ро­гів остеодистрофія та порушення вітамінно-мінерального обміну.

Клінічні ознаки. При відокремленні рогового чохла від рогового відростка чохол нерідко утримується на відростку, але по вінчику помітний розрив тканин та крововиливи (кровотеча). Тварина стоїть з опущеною головою, нахиляючи її в той бік, який травмовано. При пальпації ріг болючий. Через кілька (2-3) днів може розвиватися гнійне запалення з утворенням гнійного ексудату. У такому разі рого­вий чохол стає рухомим і без особливих зусиль знімається. Зривання рогового чохла супроводжується кровотечею.

Якщо перелом рога біля основи повний, він звисає на м'яких тка­нинах вінчика. Спостерігають сильну кровотечу в лобну пазуху і на­віть з ніздрі на боці ураження. За повного відокремлення рога і рого­вого чохла відкривається отвір у лобну пазуху, де через кілька днів розвивається запальний процес. При переломі рогового відростка й чохла в середній частині чи біля його верхівки виникає артеріальна кровотеча на місці перелому.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками. Лише при носовій кровотечі, внаслідок пошкодження рогів із збереженням їх цілісності, додатково проводять перкусію придаткових пазух і по можливості рентгенівське дослідження.

Прогноз найчастіше сприятливий. Відокремлений роговий чохол поновлюється, хоча дещо деформований і без глазурі, при переломі рогового відростка утворюється кістковий мозоль. При переломі від­ростка біля основи як ускладнення нерідко розвивається фронтит, у таких випадках прогноз обережний.

Лікування. Роговий чохол, що втратив зв'язок з прилеглими тка­нинами, видаляють, а на оголений роговий відросток накладають пов'язку з дьогтем, маззю Вишневського або скипидаром з вазеліновим маслом (1:1). Перев'язку роблять не раніше як через 5-6 днів. При цьому не бажано зривати ту частину бинта, що перетворилася в струп. Коли роговий чохол зірваний, на роговий відросток також накладають пов'язку після ретельної обробки його антисептичними розчинами, видалення некротичних ділянок та змазування розчином йоду.

Переламаний біля основи відросток після підготовки операційно­го поля та знеболювання відокремлюють разом з роговим чохлом, гострі кінці кістки вирівнюють за допомогою пилки чи кісткових щип

ців, зупиняють кровотечу, у лобну пазуху вводять пухкий марлевий дренаж, змочений розчином йодоформу в ефірі (1:10), рідиною Кост-ко або маззю Вишневського, після чого закривають клейовою пов'яз­кою. Дренаж видаляють через 3-4 дні і змінюють пов'язку. Застосо­вують антибіотикотерапію.

При переломі рогового відростка в середній частині зупиняють кровотечу, накладають пов'язку зі скипидаром і вазеліновим маслом, яку міняють через 5-6 днів.

Якщо після перелому рогового відростка чохол зберігся, ушко­джений ріг фіксують із здоровим за допомогою металевих чи дере­в'яних шин або накладають гіпсову пов'язку.

Ампутацію рогів у великої рогатої худоби і баранів проводять то­ді, коли вони, змінюючи свій напрямок при рості, травмують кінцями м'які тканини Кінцева частина рога видаляється листовою

пилкою. Операцію виконують після знеболювання нерва рога - ін'єктують 10 мл 3%-ного розчину новокаїну по­середині відстані між основою рога і заднім краєм орбіти під зовнішній лобний гребінь на глибину 1,5 см. Зу­пинка кровотечі досягається перетис­куванням артерії рога в дорсальній ділянці скроневої ямки (під зовнішнім лобним гребенем) та термокаутериза-цією. На куксу рога накладають мар­левий ковпачок, квачем наносять на фін, смола - по 30 в.ч., іхтіол - 10 в.ч. При "глухій" ампутації рога для прискорення загоювання створе­ного дефекту (відкритий доступ у лобну пазуху) вдаються до шкірної пластики, за потреби — із застосуванням ослаблюючих розрізів шкіри.

РАНИ ЩЕЛЕПНОГО СУГЛОБА

Етіологія. Травми наносяться випадковими предметами, рогами, шипами підкованого коня. Розрізняють рани колоті, рвані, ускладнені ви у і ріши ьосу і лобовими та навколосуглобовими переломами кісток і суглобового хряща.

Клінічні ознаки. Колоті рани малопомітні. При пальпації пошко­джених тканин та відкриванні рота спостерігаються болючість, не­значне припухання в ділянці суглоба.

З рваних ран виділяється синовія з домішками крові, а через 3-4 дні, внаслідок розвитку гнійного процесу, гнійний ексудат з домішкою синовії.

При порушенні цілісності кісток в рані знаходять їх уламки. Під час приймання та пережовування корму тварини відчувають біль, то­му відмовляються від корму, навіть відчуваючи голод.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками, у сумнівних випадках проводять рентгенографію.

Прогноз при ранах щелепного суглоба обережний, оскільки мож­ливі такі ускладнення, як гнійний артрит, остеомієліт, деформівний артрит та анкілоз суглоба.

Лікування. При колотих ранах шкіри навколо ранового отвору вистригають шерсть, змазують двічі 5 %-ним розчином йоду і накла­дають спиртову пов'язку, при посиленні запалення (збільшується припухлість та підвищується місцева температура) у суглоб або в сонну артерію вводять антибіотики з новокаїном.

Якщо рана проникає і в суглоб, після хірургічної її обробки поро­жнину суглоба промивають антисептичною рідиною лужної реакції (фурацилін 1:5000, фурадонін 1:5000, етакридину лактат 1:1000) і вводять пролонговані антибіотики широкого спектру дії з новокаїном. У разі пошкодження поверхні суглоба рану ретельно ревізують, вида­ляють уламки кісток і проводять лікування, як описано раніше. Тва­ринам у період лікування для зменшення жувальних рухів щелепи дають подрібнений корм.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 751 | Нарушение авторских прав