АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Поліомієліт

Поліомієліт дитячий спинномозковий параліч, гостре вірусне захворювання, яке зумовлене ураженням сірої речовини спинного мозку поліовірусом та характеризується переважною патологією центральної нервової системи. Збудник поліомієліту (poliovirus hominis) відноситься до групи пікорнавірусів родини ентеровірусів (кишкових вірусів) та існує у вигляді 3 незалежних типів (I, II і III). Розміри вірусу — 8—12 нм, містить РНК. Стійкий у зовнішньому середовищі (у воді зберігається до 100 діб, у випорожненнях — до 6 міс), добре переносить замороження, висушення. Не руйнується травним соком та антибіотиками. Культивується на клітковинних культурах, характерна цитопатогенна дія. Гине при кип'ятінні, під впливом ультрафіолетового опромінення та дезінфекуючих засобів.

Епідеміологія

Джерело інфекції — людина (хвора або носій, що переносить зараження безсимптомно); збудник виділяється через рот (декілька діб), а потім із випорожненнями (декілька тижнів, а іноді й місяців). Зараження може відбутися повітряно-крапельним шляхом, але частіше — при потраплянні до рота активного вірусу (через забруднені руки, їжу). Механічним переносчиком вірусу можуть бути мухи.

Захворюваність поліомієлітом переважає у літньо-осінні місяці. Частіше хворіють діти від 6 місяців до 5 років. Більшість захворювань пов'язано з вірусом типу I.

Перенесене захворювання залишає після себе стійкий, типоспецифічний імунітет.

Особи із з алишковими млявими парезами після поліомієліту потребують

етапного лікування (стаціонар - спеціалізований санаторій,

бальнеологічні курорти - амбулаторне лікування, а при показаннях -

ортопедичне і хірургічне втручання).

Виділено 3 групи дітей, які перехворіли інфекційним захворюванням

нервової системи. До першої групи віднесені діти з проявами

церебрастенії, неврозоподібними порушеннями та ті, котрі перенесли

нейроінфекцію без помітних залишкових змін.

Другу групу складають хворі з органічним ураженням нервової системи:

епілептичний синдром, синдром ліквородинамічних порушень,

гіпертензійно-гідроцефальний синдром. Перший огляд невропатологом

поліклініки дітей обох груп проводиться через місяць після виписки із

стаціонару. Протягом першого року огляди відбуваються через 3 міс, на

другому році - 1 раз в 6 міс. Зняття з обліку можливе через 2 роки при

нормалізації стану дитини.

До третьої групи належать діти з прогредіентними формами захворювання

або з рецидивуючим його перебігом. Активне спостереження в поліклініці

за ними протягом першого року проводять щомісячно, а потім - 1 раз у 3

міс.

Головну роль у профілактиці поліомієліту відіграє вакцинація. Специфічна профілактика поліомієліту здійснюється за допомогою вакцин Солка і Сейбіна

16 Порушення слуху - повне (глухота) або часткове (приглухуватість) зниження здатності виявляти і розуміти звуки. Порушенням слуху може страждати будьорганізм, здатний сприймати звук. Звукові хвилі розрізняються за частоті та амплітуді. Втрата здатності виявляти деякі (або всі) частоти або нездатність розрізняти звуки з низькою амплітудою, називається порушенням слуху.Викликається широким спектром біологічних і екологічних чинників. Причинами можуть бути захворювання внутрішнього вуха і слухового нерва, запаленнясереднього вуха або деякі інфекційні хвороби - менінгіт, грип та ін; іноді - травма або тривалий вплив сильного шуму і вібрацій.У людини порушення слуху, що робить неможливим сприйняття мови, називається глухотою, а більш легкі ступені порушення слуху, що ускладнюють сприйняття мови - приглухуватістю (нейросенсорної, кондуктивної або змішаного характеру). Крім того, глухота буває вроджена чи набута.Велика частина нейросенсорної втрати слуху у людей викликана аномаліями волоскових клітин в кортиева органі равлики. Іноді зустрічається нейросенсорна втрата слуху, викликана порушеннями в VIII-му черепно-мозковій нерві (переддверно-улітковий нерв) або у відділах мозку, що відповідають за слух. У вкрай рідкісних випадках такого типу порушення слуху страждають тільки слухові центри мозку (центральне порушення слуху). У цьому випадку людина чує нормально, але якість звуку настільки поганий, що він не в змозі розібрати людську мову.

83. Реабілітація дітей з вадами слуху,зору У процесі медичної реабілітації використовуються індивідуальні та групові заняття, хорова декламація з музичним супроводом. Надалі проводяться мовні заняття за допомогою підсилювачів і слухових апаратів. Така робота проводиться у спеціальних дитячих садах для слабочуючих дітей, починаючи з 2-3-річного віку.Так, в Україні у дошкільні навчальні заклади для дітей з порушеннями слуху зараховуються діти віком від 2 років глухі та зі зниженим слухом (середня втрата слуху в мовному діапазоні від 30 до 80 децибел) при збереженому інтелекті. Для глухих дітей і для дітей зі зниженим слухом створюються окремі групи. Комплектування груп, як правило, здійснюється за віком дітей з урахуванням їх мовленнєвого розвитку. Дитина зі значними залишками слуху (без сформованого мовлення) у перший рік перебування у дошкільному навчальному закладі може відвідувати групу для глухих дітей з обов'язковою організацією з нею індивідуальної корекційно-відновлювальної роботи. Після цього психолого-медико-педагогічна консультація визначає можливість переведення її в групу для дітей зі зниженим слухом. Дитина, яка внаслідок часткової втрати слуху має порушення мовлення, часткове або повністю збережене мовлення при втраті слуху, зараховується до дошкільного навчального закладу (групи) для дітей зі зниженим слухом^[11].Завдання психологічної реабілітації з дітьми з порушеннями функцій зору спираються на основне завданням тифлопсихології - вивчення психіки сліпих і слабозорих. Це завдання повинне вирішуватися в цілому ряді аспектів:

o розкриття основних закономірностей розвитку й проявів психіки, властивих як особам, які нормально бачать, так і особам з дефектами зору;

o розкриття специфічних закономірностей психічних явищ, властивих тільки сліпим і слабозорим;

o встановлення залежності розвитку й проявів психіки від ступеня й характеру патології зору й часу виникнення дефекту;

o виявлення шляхів і механізмів компенсації й корекції вторинних відхилень;

o теоретичне обґрунтування педагогічних впливів (методів і засобів навчання й виховання) на дітей з аномаліями зорового аналізатора

94Етіологія розладів зору, слуху Порушення слуху викликаються широким спектром біологічних та екологічних чинників. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, основні поширені причини розвитку порушень слуху в країнах з низьким і середнім доходом, які можна відвернути, — інфекції середнього вуха, надмірний шум, неналежне використання деяких медикаментів, ускладнення та інфекції під час пологів тощо^[5].

Повна ж глухота може бути вродженою або набутою. Вроджена глухота у людини часто спричиняє невміння розмовляти (глухонімота). Набута глухота виникає переважно як наслідок захворювання внутрішнього вуха і слухового нерва, запалення середнього вуха (див. гострий середній отит), деяких системних інфекційних хвороб (наприклад, менінгіту, грипу, кіру, епідемічного паротиту), травми або тривалої дії сильного шуму івібрацій, отруєння, отосклерозу, а також старіння слухових клітин і нейронів^[6]. Доведено, що у людини частота виникнення набутих вад слуху зростає з віком^[7]: у новонароджених зустрічається у 2-3%, до 18 року життя — 5%, 19-44 роки життя — 4,5-5%, 45-64 роки життя — 14%, 65-74 роки життя — 23%, понад 75 років — 35%.

Всесвітня організація охорони здоров'я серед найчастіших причин сліпоти вказує такі (в дужках зазначена частка випадків сліпоти)^[9], трьом чвертям всіх випадків сліпоти можна запобігти або лікувати^[10]:

катаракта (47.9%)

глаукома (12.3%)

зниження зору, пов'язане зі старінням (8.7%)

помутніння рогівки (5.1%)

діабетична ретинопатія (4.8%)

сліпота у дітей (викликається зокрема дефіцитом вітаміну А,^[10], катарактою та ретинопатією у недоношених (РН)^[2]) (3.9%)

трахома (3.6%)

онхоцеркоз (0.8%)

Серед інших сліпоту можуть спричинити й травматичні ушкодження ока, інфекції (наприклад, бленорея, сифіліс тощо). У світі все частіше зустрічається сліпота, що розвивається з віком, а також викликана неконтрольованим діабетом^[11]. З іншого боку, в результаті медико-санітарних дій зменшується число випадків сліпоти, що розвивається через інфекції^[10]. Так число осіб, що страждають на трахому, яка веде до сліпоти, зменшилося з 360 мільйонів станом на 1985 рік до 40 мільйонів на початок 2000-х років^[12].

57. великий епілептичний припадок супроводжується судомами всієї мускулатури, можуть припинитися дихання (обличчя стає синюшним, з рота витікає піна), настати мимовільні сечовипускання й дефекація. Після припадку хворий засинає.

88 Малий припадок виникає так само зненацька, як і великий, але триває 1-2 хв., однак проходить ті ж фази. Хворий не встигає впасти, свідомість потьмарена, мова переривається, відзначаються судорожні посмикування окремих м'язів, особа блідне, погляд спрямований в одну крапку або блукаючий. Через короткий час хворої вертається до перерваної бесіди або занять. Ще більш короткий припадок називається абсансом (від фр. absence - відсутність), коли свідомість відключається на трохи (одну-дві) секунд, судорог не буває. Як про великий епілептичний припадок, хворий про малий припадок і абсансе не пам'ятає.

Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 709 | Нарушение авторских прав