АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Антикоагулянти

Антикоагулянти – це лікарські препарати, які перешкоджають утворенню ниток фібрину, тому вони запобігають появі тромбів. Крім того, вони припиняють ріст вже наявних тромбів, а також сприяють дії на них фібринолітичних факторів.

Відомо, що головним компонентом системи крові, яка попереджує її зсідання, є гепарин. Як лікарський препарат він належить до антикоагулянтів прямої дії, тому що впливає безпосередньо на фактори зсідання крові в судинному руслі.

Гепарин – це натуральний компонент крові. Відкритий в 1916 році студентом-медиком McLean. Введений у медичну практику в 30-40 роках ХХ століття. Отримують його із слизової оболонки кишечника свиней та легенів великої рогатої худоби. В організмі синтезується тучними клітинами. Як лікарський препарат являє собою неоднорідну суміш мукополісахаридних ланцюгів в сполуці з білком. Молекулярна маса окремих інгредієнтів складає від 3000 до 30000 дальтон.

Як натуральний компонент крові (кофактор антитромбіну ІІІ) гепарин є активним антикоагулянтним засобом. Його ефект зумовлений прямим впливом на систему зсідання крові. Гепарин стримує агреацію тромбоцитів через взаємодію з антитромбіном ІІІ (мал.). Він є натуральним інгібітором факторів згортання крові родини сироваткових протеаз, зокрема, фактора Ха (Стюарта-Провера), тромбіну (ІІа), а також факторів ІХа (Крістмаса), ХІа (Розенталя), ХІІа (Хагемана), причому, тромбін є найбільш чутливим до його інгібуючої дії. Відповідну роль в антикоагуляційному ефекті гепарину відіграє також його здатність збільшувати продукцію інгібітора тканиного фактору і підсилювати фібриноліз шляхом стимуляції утворення інактиватора плазміногену.

Після введення гепарину у вену пригнічення зсідання крові настає негайно і ця дія продовжується 4-5 год, а при підшкірному, введенні – відповідно через 40-60 хв і продовжується 8-12 год. При підшкірному, особливо внутрішньом'язовому, введенні препарату можуть виникати гематоми, тому такі уведення не рекомендуються. Найбільш доцільним є внутрішньовенне введення гепарину через кожні 4-6 год в дозах 75-100 ОД/кг при постійному лабораторному контролі. Для профілактики гепарин уводиться підшкірно в невеликих дозах - по 5000 ОД кожні 8-12 год.

Застосовується гепарин для профілактики і лікуваня тромбоемболічних захворювань і їх ускладнень, для попередження й обмеження тромбоутворення при оперативних втручаннях, при гострому інфаркті міокарда, для підтримання рідкого стану крові в апаратах штучного кровообігу й апаратурі для гемодіалізу тощо. Навіть підшкірне профілактичне введення гепарину зменшує частоту виникнення і летальність від емболії легеневих судин.

Крім антикоагулянтних гепарин, і має ряд якостей, які сприяють його широкому застосуванню в клінічній практиці. Це, перш за все, протизапальна дія, яка здійснюється через пригнічення хемотаксису нейтрофілів, пригнічення активності міелопероксидази, лізосомальних протеаз, вільних радикалів, пригнічення функції Т-лімфоцитів і факторів комплемента. Крім того, для цього препарату характерний антимітогенний і антипроліферативний вплив на гладенькі м’язи судин, пониження ним в’язкості плазми, стимуляції ангіогенезу. Гепаринотерапія покращує коронарний кровообіг і функцію міокарда за рахунок розвитку колатералів у хворих на гострий інфаркт міокарда.

Гепарин впливає також на обмін ліпідів. Він стимулює виділення ліпопротеїнової і печінкової ліпази, які забезпечують внутрішньосудинні процеси деліпідизації хіломікронів і ліпопротеїнів дуже низької щільності із ендотелію в судинне русло. Внаслідок цього підвищується концентрація вільних жирних кислот в плазмі, які використовуються організмом як джерело енергії.

Основною небезпекою при застосуванні гепарину є кровотечі, особливо у літніх жінок і при нирковій недостатності, у зв'язку з передозуванням. Це, перш за все, гематурія, гемартрози, кровотечі в ШКТ (особливо при виразковій хворобі шлунка і 12-палої кишки). Можлива поява алергічних реакцій у вигляді кропив'янки, затрудненого дихання, набряку слизової оболонки носа. Нерідко виникає також імунна тромбоцитопенія через утворення антитіл до Fc- рецепторі, тромбоцитів, які викликають їх активацію і звільнення 4-го фактора. Це може призводити до внутрішньосудинного згортання крові з появою артеріальних і венозних тромбів, які складаються переважно з тромбоцитів, лейкоцитів і пониженого вмісту фібрину. Вони погано піддаються лікуванню. Тривале використання гепарину (більш 1 міс) може ускладнюватись розвитком остепорозу і переломами кісток, особливо у хворих похилого і старечого віку.

Гепарин не можна застосовувати при захворюваннях, які супроводжуються зниженням зсідання крові і підвищеною проникністю судин, виразковій хворобі шлунка і 12-палої кишки, гемороїдальних і маткових кровотечах, відразу після проведених хірургічних операцій, гемофілії, внутрішньочеревному крововиливі, активному туберкульозі, тяжких захворюваннях печінки і нирок тощо.

При передозуванні гепарину необхідно ввести внутрішньовенно його антагоніст – протаміну сульфат – до 5 мл 1 % розчину дуже повільно під контролем проби на швидкість зсідання крові. Він взаємодіє із гепарином з утворенням неактивного стабільного комплексу. На кожні 100 ОД гепарину, які слід нейтралізувати, необхідно ввести 1 мг протаміну сульфату.

В 70-х роках ХХ століття було встановлено, що низькомолекулярні фракції, які отримані із звичайного гепарину шляхом хімічної або ферментативної деполімеризації, також являють собою неоднорідну суміш полісахаридних ланцюгів різної довжини з середньою молекулярною масою 4000-6500 дальтон. Перші фармакологічні дослідження показали, що поряд із втратою молекулярної маси гепарини прогресивно втрачають свої антикоагулянтні властивості, але в повній мірі зберігіють антитромботичний потенціал. Такі низькомолекулярні препарати мають перевагу перед нефракціонованим гепарином в біодоступності, фармакокінетиці, фармакологічних властивостях. Доказана їх перевага, безпечність і ефективність в попередженні і лікуванні венозного тромбозу і емболії. Тому в останні роки нефракційний гепарин почали активно замінювати на препарати, які містять гепарин низької молекулярної маси.

Низькомолекулярні гепарини (дельтепарин-натрій, еноксапарин-натрій, надропарин-кальцій, ревіпарин-натрій), як і нефракційний гепарин, також характеризуються високою антиагрегантною і антикоагулянтною активністю. Вони активують пригнічуючу дію антитромбіну ІІІ на фактор Ха, який необхідний для перетворення протромбіна в тромбін. Але, на відміну від нефракційного гепарину, низькомолекулярні гепарини не інгібують тромбін. Слід також враховувати, що ці гепарини мають більш високу біодоступність, бо мало зв’язуються з білками крові

Низькомолекулярні гепарини також застосовуються як для профілактики, так і лікування тромбоемболічних захворювань і ускладнень.

Низькомолекулярні гепарини менш токсичні. Вони лише в незначній кількості зв’язуються з білками на поверхні тромбоцитів і з їх 4-м фактором, що обумовлює мінімальний ризик тромбоцитопенії. Цей факт, як і відсутність впливу на судинну проникність, створює поредумови для профілактики геморагічних ускладнень. Якщо вони і появляються, то використовувати протамін мало перспективно; тоді вдаються до введення свіжозамороженої плазми. Низькомолекулярні гепарини рідше, ніж нефракційний препарат, викликають остеопороз.

Для попередження зсідання крові при її консервації використовуються розчини натрію гідроцитрату (по 10 мл 4-5 % розчину на 100 мл донорської крові). Цей препарат зв'язує іони Са++, тому запобігає перетворенню протромбіну в тромбін.

ФРАКСИПАРИНÒ

(FRAXIPARINEÒ)

 

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: nadroparin; кальцієва сіль деполімеризованого гепарину;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний або світло-жовтого кольору розчин, що злегка опалесціює;

склад: 1 мл розчину містить 9500 МО анти-Ха-надропарину кальцію;

допоміжні речовини: розчин кальцію гідроксиду або кислота хлористоводнева розведена, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антитромботичні засоби. Група гепарину.

Код АТС B01A B06.


Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 619 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.004 сек.)