АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Механізм всмоктування заліза

Залізо абсорбується через крайові клітини, які вистеляють слизову оболонку кишечника. Всмоктування залежить як від форми заліза, так і від абсолютної кількості.

Залізо, всмоктане у закисній формі у тонкому кишечнику, у кишечних ворсинках, переходить у фосфат окису заліза. Це комплексне залізо з’єднується з апоферитином у ворсинчастому епітелію з утворенням феритину. Всмоктування заліза залежить від кількості апоферитину. Якщо апоферитин повністю насичений до утворення феритину, то всмоктування припиняється. Таким чином, у здорових людей організм захищений від надлишку всмоктування іонів заліза. При низькому його вмісті у сироватці крові й аноксії, внаслідок анемії збільшується розпад ферменту, що супроводжується збільшенням кількості апоферитину з прискоренням всмоктування заліза.

Пасивна абсорбція шляхом дифузії через кишечні ворсинки, у комплексі з амінокислотами (гліцин, серин). Цей механізм функціонує при надходженні заліза у дозах, які перевищують його вміст у продуктах.

Транспорт заліза. Після всмоктування залізо циркулює в крові у зв’язаному з бета-глобулінами стані, або з сидерофіліном, основним транспортним агентом для заліза від місця всмоктування і депонування до зони утилізації. Щоденна потреба організму людини у залізі – 35 мг.

Депонування заліза. Біля 30% загального вмісту заліза в організмі перебуває в депо. Ця кількість заліза є життєво необхідною, оскільки залізодефіцитні анемії не виявляються до тих пір, поки повністю не використане депоноване залізо. Залізо, депонуєтьcя переважно у формі феритину і гемосидерину в кістковому мозку, печінці, селезінці та інших органах, які мають ретикулоендотеліальну структуру. Вміст заліза складає 20 – 35%, у вигляді окису.

Залізо стимулює синтез феритину. Концентрація останнього в нормі прямо зв’язана з запасами заліза. У нормі 1 мкг/л феритину в сироватці крові відповідає 8 мг депонованого заліза.

Екскреція заліза. За добу із організму виділяється біля 1 мг заліза. Фізіологічні втрати заліза з калом, сечею і злущеним епітелієм кишечника становить у дітей 0,1-0,3 мг/добу, підлітків - 0,5-1, дорослих - 1-1,5 мг/добу; у жінок із збереженим менструальним циклом - до 2,5 - 3 мг/добу. До 45-річного віку вміст заліза складає у середньому 35 мг/кг, у чоловіків - 50 мг/кг. Після менопаузи показники обміну заліза у людей обох статей вирівнюються.

Якщо порушено всмоктування заліза у кишечнику, то використовують препарати для парентерального введення (ферковен, ферум-лек). Крім того, застосовують коамід, в якому є кобальт. Кобальт стимулює еритропоез і сприяє засвоєнню заліза.

За хімічною будовою сполуки заліза умовно ділять на дві групи:

а) прості, легкоіонізуючі солі - фероцени, або мегалоорганічні сполуки, хелатні сполуки;

б) складні - полінуклеарні гідроксильні сполуки-компплекси (табл.).

Препарати простих солей застосовуються тільки перорально, а хелатні сполуки та полінуклеарні гідроксильні комплекси - внутрішньом’язово і внутрішньовенно. У лікуванні залізодефіцитної анемії доцільніше використовувати солі двохлатного заліза через їх кращу біодоступність. Перевага надається препаратом з високим вмістом заліза та таким, які містять аскорбінову, янтарну, фумарову, кислоту, амінокислоти, мукопротеазу тощо. Препарати групи фероценів мають обмежене застосування, оскільки, незважаючи на добру засвоюваність, вони мають здатність депонуватися в жировій тканині, що недоцільно. Хелатні сполуки заліза малотоксичні, але вони мають короткий період напівввиведення, а полінуклеарні гідроксильні комплекси заліза неможливо застосувати перорально. Їх призначають тільки внутрішньом’язево чи внутрішньовенно.

Таблиця. Склад, форма випуску і доза деяких залізовмісних препаратів

Для визначення орієнтовної курсової дози препаратів заліза для парентерального введення запропоновано ряд формул, наприклад:

А=К × (100-6×Нв) × 0,0066,

де А - кількість ампул препарату, що містять по 100 мг заліза, на курс лікування; К- маса тіла хворого; Нв-вміст гемоглобіну (г %).

Одноразове парентеральне уведення препаратів не повинно перевищувати 100 мг елементарного металу через неможливість усвоєння трансферином. При передозуванні залізо починає відкладатис у внутрішнії органах, що є передумовою розвитку гемосидерозу.

Застосовування: Препарати заліза призначають з профілактичною метою вагітним жінкам, грудним дітям, жінкам при надмірних менструаціях. З лікувальною метою – хворим залізодефіцитною анемією.

Після прийому препаратів заліза всередину рівень гемоглобіну, як правило, досягає нормальних величин через 1 – 3 місяці. Кількість ретикулоцитів у крові збільшується уже через 5 – 7 днів.

Реакція на лікування препаратами заліза всередину вважається задовільною, якщо рівень гемоглобіну підвищується на 1% за день і на 10% (10 г/л) за 3 тижні.

Перші ознаки позитивної дії препаратів заліза при пероральному лікуванні гіпохромної анемії появляються через декілька днів у вигляді ретикулоцитозу. Через 2-4 тижні відмічається збільшення гемоглобіну в крові (на 1 г/л за добу).

Тривалість лікування залізодефіцитної анемії цими препаратами визначається показниками нормалізації периферичної крові і вмісту сироваткового заліза. Так, якщо нормалізація складу периферичної крові завершується протягом 1-2 міс (вміст гемоглобіну у чоловіків, - 140-180 г/л, у жінок -120-140 г/л) - лікування продовжується ще один місяць, звичайно в менших дозах - 60-80 мг елементарного заліза на добу. Якщо причину тривалої кровотечі усунути не вдається - призначають підтримувальну терапію: протягом тижня щоденно по 20-40 мг елементарного заліза; після кожної 3-4 тижневої перерви - повторно упродовж тижня.

Побічні ефекти препаратів заліза: подразнення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Це пояснюється здатністю препаратів заліза легко дисоціювати з утворенням вільних іонів заліза, які мають здатність денатурувати білки мікроворсинок слизової оболонки травного тракту. Настає подразнення і запалення. Залізо може викликати закреп через зв’язування сірководню в кишечнику. Можлива і діарея, коли внаслідок взаємодії заліза з сірководнем утворюється сирчисте залізо - сполука, яка подразнює стінку кишки. Може з’явитись металевий присмак у роті, як і темне забарвлення калу. Такі побічні реакції частіше проявляються у пацієнтів на захворювання ШКТ та в осіб похилого віку.

Препарати двохвалентного заліза можуть ушкоджувати мембранні структури, спричинняти вивільнення і активацію біологічно активних речовин, мікросомних ферментів у зв’язку з їх прооксидантними властивостями і здатністю ініціювати вільнорадикальні реакції. Внаслідок цього настає ушкодження органів і тканин. Тому для попередження таких ускладнень до складу деяких залізовмісних препаратів уводять речовини з антиоксидантною дією та стимулятори абсорбції заліза.

Останім часом з’явились препарати, які містять залізо в мікродіалізних гранулах або специфічні матриці. Це сприяє поступовому вивільненню заліза з препарату, забезпечує добре всмоктування та засвоєння, наприклад, ферро-градумент.

Ускладненнями парентерального введення відповідних препаратів є флебіти, потемніння шкіри у місцях ін’єкцій, абсцеси, алергічні реакції - кропив’янка, пропасниця, артралгія, інколи анафілактичний шок.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 836 | Нарушение авторских прав