АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

СИМПТОМАТИКА УРОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Симптоми урологічних захворювань поділяють на місцеві та загальні. Саме місцеві симптоми визначають характерні особливості урологічних захворювань.

Симптоми урологічних захворювань поділяють на такі групи:

1) розлади сечовипускання;

2) біль у ділянці сечостатевих органів із характерною іррадіацією;

3) кількісні зміни сечі;

4) якісні зміни сечі;

5) патологічні зміни еякуляту;

6) патологічні виділення зі сечівника;

7) статеві розлади.

Більшість симптомів виявляється під час опитування пацієнта, інші – під час обстеження (огляд хворого, фізикальне обстеження, рентгенологічні, радіонуклідні, ультразвукові, лабораторні, інструментальні та інші методи дослідження).

Порушення акту сечовипускання (дизурія) часто спостерігається при урологічних захворюваннях. Добовий діурез є важливим показником водного балансу організму людини. Відношення кількості випитої рідини до виділеної сечі зазвичай дорівнює 1. У разі зміщення діурезу в той чи інший бік понад 25% його трактують як позитивний або негативний діурез. Переважно за добу людина споживає І виділяє близько 1,5л рідини. Рідина виділяється зі сечею, випорожненням, потом, із повітрям, що видихається.

Сечовипускання — це акт, який контролюється центральною нервовою системою. Перший позив до сечовипускання в нормі виникає при наповненні сечового міхура 150...200 мл. У нормі сечовипускання відбувається 4-6 разів на добу. Вночі здорова людина зазвичай не прокидається для сечовипускання. Людина здатна пригнічувати позив до сечовипускання тривалий час. Внутрішньоміхуровий тиск визначається тонусом детрузора та кількістю сечі в сечовому міхурі.

Добовий діурез поділяється на денний та нічний. Відношення денного діурезу до нічного у здорової людини зазвичай дорівнює 3:1 або 4:1. Зміна цього відношення на користь нічного діурезу називається ніктурією. Ніктурія є одним зі симптомів різних захворювань (серцево-судинна недостатність, хронічна ниркова недостатність, зміни нервової регуляції кровообігу в нирках і т.ін.), але часто спостерігається при доброякісній гіперплазії передміхурової залози і нецукровому діабеті. Ніктурію можна віднести також до кількісних змін сечі. Найчастіше причиною виникнення ніктурії є серцевосудинна недостатність.

Полакіурія (часте сечовипускання) може бути фізіологічним чи патологічним явищем. Фізіологічна полакіурія спостерігається при посиленому споживанні рідини та переохолодженні. Патологічна полакіурія може бути наслідком неурологічного або урологічного захворювання. Здебільшого полакіурія спричинена цукровим або пецукровим діабетом. В останньому випадку під час кожного сечовипускання виділяється нормальна або навіть більша за норму кількість сечі. Полакіурія в поєднанні з поліурією характерна також для хронічної ниркової недостатності. При урологічних захворюваннях полакіурія супроводжується виділенням менших порцій сечі. Це може бути наслідком захворювання сечового міхура (запалення, наявність каменів, пухлини) або сусідніх органів (передміхурова залоза, пряма кишка, матка з придатками). Інколи при патологічному процесі в сечовому міхурі (інтерстиційний цистит, туберкульоз, пухлина) його місткість настільки зменшується, що сечовипускання відбувається кожні 3...5 хв порціями по 5... 10 мл або навіть менше. Функціональні розлади сечовипускання, а саме — часті позиви та полакіурія, є проявами цисталгії у жінок. У деяких хворих можуть спостерігатись сильні позиви на сечовипускання, які неможливо стримати (імперативні позиви).

Олігокіурія — патологічно зменшена частота сечовипускання, яка спостерігається при порушенні спіналь-ної іннервації сечового міхура. При цьому поступово розвивається атонічний сечовий міхур.

Странгурія — утруднення сечовипускання в поєднанні з його почастішанням і болючістю, іноді акт сечовипускання є нестерпним. Странгурія буває симптомом багатьох захворювань, при яких порушується спорожнення сечового міхура — гострого простатиту, доброякісної гіперплазії та раку передміхурової залози, склерозу або пухлини шийки сечового міхура, стриктури сечівника, кили сечового міхура, конкременту або пухлини сечівника, нейрогенних розладів сечовипускання при захворюваннях або ушкодженнях спинного мозку. У разі прогресування захворювання досягнути повного спорожнення сечового міхура не вдається. Поступово зростає кількість залишкової сечі, тобто виникає хронічна затримка сечі. Залишкова сеча — сеча, яка залишається після акту сечовипускання в сечовому міхурі. У нормі її має бути не більш ніж 30...40 мл.

Гостра затримка сечовипускання, на відміну від хронічної затримки, виникає раптово, частіше у чоловіків похилого віку з доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ) або раком простати. У молодшому віці гостра затримка сечі виникає при конкрементах у сечівнику, травмі сечівника, наявності стороннього тіла в сечівнику, гострому простатиті, і її проявом є цілковита неспроможність спорожнити сечовий міхур. Гостра затримка сечі завжди є повною і часто виникає на фоні хронічної. Інколи внаслідок різкого надмірного розтягнення сечового міхура рефлекторно розвивається парез кишок: симптоми подразнення очеревини, здуття живота, що зумовлює потребу відрізнити гостру затримку сечовипускання від кишкової непрохідності. Гостру затримку сечовипускання слід відрізняти також від анурії, при якій сечі в сечовому міхурі немає.

У жінок гостра затримка сечовипускання спостерігається зрідка: при пухлинах статевих органів або уретри. У дітей гостра затримка сечовипускання буває при парафімозі, фімозі. При гострому циститі дитина сама утримується від сечовипускання через його болючість. В акушерській практиці відомі випадки гострої затримки сечі внаслідок природженого зарощення (атрезії) сечівника. У разі гострої затримки сечовипускання потрібна невідкладна медична допомога.

Хронічна затримка сечі призводить до гіпертрофії детрузора. При прогресуванні процесу детрузор надмірно розтягується, внаслідок чого порушується його гемодинаміка і лімфодинаміка, мікроциркуляція, іннервація. Сеча виділяється самовільно по кра­плях без позиву до сечовипускання (парадоксальна ішурія).

Нетримання сечі — самовільне її виділення без позиву до сечовипускання. Воно може бути природженим і набутим. Нетримання сечі спостерігається також при тяжких аномалі­ях сечостатевих органів — екстрофії сечового міхура, тотальній епіспадії, ектопії вічок сечоводів при сечоста­тевих норицях, нейрогенній дисфункції сечового міхура. Набуті дефекти здебільшого зумовлені травмою. Таке нетримання сечі називають несправжнім.

При справжньому нетриманні сечі немає дефектів і аномалій сечових шляхів. Сеча не утримується через недостатність сфінктерів сечового міхура. Справжнє нетримання сечі може бути постійним або виникати внаслідок зміни положення тіла і фізічного навантаження. Зазвичай справжнє нетримання сечі спостерігається у жінок при опущенні піхви і послабленні тонусу сфінктерів сечового міхура та сечівника. Воно може бути ускладненням операцій на сечовому міхурі, передміхуровій залозі, сечівнику (простатектомія; аденомектомія; трансуретральні, ендоскопічні операції і т.ін.).

Невтримання сечі — це мимовільне виділення сечі внаслідок імперативного позиву до сечовипускання. Спостерігається при захворюваннях передміхурової залози-, гострому циститі, ураженнях шийки сечового міхура.

Енурез — нічне нетримання сечі. Виникає переважно у дітей.

В урологічних хворих важливим симптомом є біль. Больовий синдром залежить від локалізації і характеру ураження. Біль може бути тупим або гострим, слабким або сильним, постійним або періодичним, з іррадіацією чи без неї. Інтенсивність болю не завжди залежить від тяжкості патологічного процесу і завжди зумовлена особливостями і станом нервової системи пацієнта.

Нестерпно гострий біль при нирковій кольці виникає раптово, локалізується в ділянці попереку та підребер'я. Зазвичай ниркова колька є наслідком гострої оклюзії сечоводу (конкремент або декілька конкрементів, конгломерат солей, згусток крові або гною, фрагмент пухлини). Біль зумовлений розтягненням фіброзної капсули, миски нирки та її ішемією. Порушується відтікання крові венами і виникає спазм артерій. Біль переймоподібний, дуже сильний, нестерпний і поширюється вниз уздовж сечоводу та нижче, в ділянку пахвини і зовнішніх статевих органів. У патогенезі оклюзії сечоводу велику роль відіграє спазм його м'язового шару навколо каменя, внаслідок чого у стінці сечоводу виникає зона ішемії.

Для ниркової кольки типовою є неспокійна поведінка хворого — він безперервно змінює положення тіла. Окрім болю в животі переважно виникають нудота, блювання, метеоризм. За наявності каменя в нижньому відділі сечоводу спостерігаються розлади сечовипускання. Характерні зміни в сечі — гематурія або еритроцитурія. На висоті ниркової кольки змін у сечі може не бути, оскільки в разі цілковитого блокування нирки сеча в міхур не надходить і досліджується сеча лише із неблокованої нирки. При постукуванні в поперековій ділянці виникає болючість — симптом Пастернацького. Часто діти раннього віку при нирковій кольці скаржаться на біль у животі, що може бути причиною діагностичної помилки. Диференційну діагностику слід застосовувати при гострому панкреатиті, кишковій непрохідності, перфоративній виразці шлунка, гострому апендициті, гострому холециститі, печінковій кольці, тромбозі мезентеріальних судин, гострому запаленні придатків матки, перекруті кісти яєчника, гострому радикуліті.

Слід пам'ятати, що причинами ниркової кольки можуть бути порушення кровообігу в нирці: емболія ниркової артерії, венозний тромбоз, розшаровуюча аневризма аорти і т.ін.

Тривалий гострий біль у поперековій ділянці є характерним для гострих запальних процесів у нирці і паранефральній клітковині, для травматичних їх ушкоджень. Раптовий гострий біль зі шоком спостерігається при кровотечі.

Тупий ниючий біль у ділянці нирки виникає при багатьох захворюваннях цього органа — сечокам'яній хворобі, туберкульозі, сифілісі, при хронічному пієлонефриті, гідронефрозі і т.ін. При більшості цих захворювань біль посилюється у вертикальному положенні тіла, під час рухів. За цією ознакою можна відрізнити ниркові захворювання від неврологічних. Для нефроптозу особливо характерним є зв'язок болю із вертикальним положенням тіла та фізичним навантаженням.

Дослідження сечі полягає у вимірюванні кількості, визначенні фізичних властивостей, хімічного складу, а також у вивченні мікроскопічної картини осаду. Зміни сечі поділяються на кількісні та якісні.

Кількісні зміни сечі.

Добова кількість сечі у здорової дорослої людини становить 1500 мл. У різних фізіологічних та патологічних умовах добовий діурез може збільшуватись або зменшуватись.

Поліурія (діурез понад 2 л на добу) може бути фізіологічним явищем — збільшення діурезу внаслідок надмірного вживання рідини. Зазвичай поліурія поєднується з полідипсією (посилена спрага).

Патологічна поліурія спостерігається при розсмоктуванні набряків, трансудатів, ексудатів, при паренхіматозних ураженнях нирок. Особливо вираженою є поліурія (3...6 л і більше) при нецукровому діабеті, коли знижується концентрація антидіуретичного гормону, котрий стимулює канальцеву реабсорбцію, і при цукровому діабеті, при якому високий осмотичний тиск глюкози у провізорній сечі перешкоджає реабсорбції води у канальцях. При урологічних захворюваннях поліурія є ознакою ниркової недостатності, яка виникла внаслідок хронічного пієлонефриту, сечокам'яної хвороби, полікістозу нирок, гідронефрозу, інфравезикальної обструкції з порушенням пасажу сечі із верхніх сечових шляхів і т.ін. При гострій нирковій недостатності поліурія є позитивною прогностичною ознакою.

Олігурія (діурез менш ніж 0,5 л на добу) може бути фізіологічним явищем — зменшення діурезу внаслідок обмеженого вживання рідини, посиленого потовиділення. Патологічна олігурія спостерігається при серцево-судинній недостатності, втраті великих кількостей рідини позанирковим шляхом, при вираженій пітливості в разі температурних реакцій, профузних проносах, опіках, блюванні, кровотечі, шоці, колапсі, гострому нефриті, нефротичному синдромі у набряковій фазі, при гострій нирковій недостатності.

В урологічній практиці поліурія та олігурія здебільшого є ознаками ниркової недостатності: олігурія — гострої, поліурія — хронічної.

Опсіурія — сповільнене (через добу і більше) виділення великої кількості сечі після вживання надмірної кількості рідини. Переважно таке порушення спостерігається при сердцево-судинній та нирковій недостатності, портальній гіпертензії.

Анурія — відсутність сечі в сечовому міхурі, яка спостерігається як симптом багатьох урологічних та нефрологічних захворювань, при яких припиняється надходження сечі в сечовий міхур. Такий стан виникає внаслідок: а) припинення вироблення сечі нирками; б) порушення прохідності верхніх сечових шляхів.

Розрізняють чотири форми анурії:

1) аренальна (ренопривна) — стан, що спостерігається в разі відсутності нирок;

2) преренальна — виникає внаслідок різких змін ниркового кровоплину (двобічні емболії ниркових артерій, двобічний тромбоз ниркових вен, ураження магістральних судин, стани, що супроводжуються шоком і колапсом зі значним і тривалим зниженням артеріального тиску);

3) ренальна — виникає при ураженнях паренхіми нирок (гострий пієлонефрит, гострий гломерулонефрит, отруєння, алергічні реакції, крашсиндром, переливання несумісної крові, сепсис і т.ін.).

Преренальна та ренальна форми анурії об'єднуються поняттям "секреторна анурія".

4) постренальна (екскреторна) — виникає внаслідок захворювань, які призводять до порушення прохідності верхніх сечових шляхів на будь-якому їх відтинку, від миски до сечового міхура (двобічна оклюзія ниркових мисок і/або сечоводів, стиснення сечоводів пухлиною ззовні і т.ін.

Якісні зміни сечі.

Зібрану сечу досліджують якнайшвидше, тому що тривале її перебування на відкритому повітрі спричиняє аміачне шумування. Для попередження шумування сечі її зберігають на холоді, але без заморожування. Свіжовипущена сеча здорової людини має характерний запах, що нагадує м'ясний бульйон з різноманітними відтінками залежно від прийнятої їжі. Запах нормальної сечі, що постояла на відкритому повітрі, або свіжовипущеної сечі при запальному процесі в сечових шляхах стає аміачним внаслідок лужного шумування і бактеріального розкладання. При цистинурїї сеча має запах сірководню, при цукровому діабеті внаслідок ацетонурїї — гнилих яблук, каловий запах сечі свідчить про наявність сечокипікової нориці, неприємний запах меркаптану відчувається після вживання великої кількості часнику, хрону, спаржі.

Відносна щільність сечі (ВЩС) за нормальних умов коливається від 1,010 до 1,025 (при рН 6-7). ВЩС дещо більша за питому вагу води, оскільки крім води в сечі містяться продукти обміну, що виводяться з організму, та інші осмотично активні речовини, зокрема електроліти. При патологічних процесах співвідношення води та шлаків у сечі і відповідно її відносна щільність можуть змінюватись. Тимчасове підвищення або зниження ВЩС не є патологічною ознакою, якщо зумовлене порушенням питтєвого режиму або харчування. Стійке зростання ВЩС понад 1,030 (гіперстенурія) може бути симптомом цукрового діабету, при якому в сечі міститься значна кількість цукру, або наслідком патологічних домішок у сечі, а також деяких захворювань гіпофіза і паращитовидних залоз. Гіпостенурія — стійке зменшення ВЩС нижче 1,010 — характерне для захворювань нирок. Цей симптом свідчить про порушення концентраційної функції ниркових канальців, що найчастіше спостерігається при пієлонефриті та хронічній нирковій недостатності. У такому разі реєструється монотонність ВЩС, відсутність її коливань в достатньо широких межах — ізостенурія. Поєднання останньої з гіпостенурією називають гіпоізостенурією. Вона спостерігається при хронічній нирковій недостатності.

Реакція нормальної сечі слабокисла. Деякі урологічні захворювання, головним чином інфекційно-запальні, призводять до зміни реакції сечі: туберкульозна інфекція — до стійкого і різкого закислення, неспецифічна сечова інфекція, яка сприяє розкладанню сечовини з утворенням аміаку, — до залужнення.

Прозорість сечі. У нормі свіжовиділена сеча є цілком прозорою. При появі в сечі патологічних домішок сеча мутніє. Під час відстоювання вона незначно мутніє внаслідок випадання в осад солей, що складаються зі сечокислих сполук. Терміни випадання осаду мають діагностичне значення. Якщо помутніння сечі або випадання осаду відбувається поступово, речовини, що містяться у первинно прозорій сечі, у рідкому стані, випадають в осад унаслідок зміни температури або реакції сечі. Свіжовипущена каламутна сеча містить як розчинні, так і нерозчинні речовини (гній, кров, епітелій, бактерії тощо).

Причину помутніння сечі можна виявити за допомогою хімічних проб або мікроскопічного дослідження її осаду. Каламутність сечі, зумовлена наявністю в ній домішок гною, називається піурією. Помутніння сечі може бути спричинене підвищенням у ній вмісту солей. Фосфати надають сечі молочного забарвлення, оксалати — сіруватого відтінку, урати або сечова кислота — червоного, цеглястого відтінку. Зрідка причиною помутніння сечі є значний вміст у ній мікроорганізмів. Ще рідше сеча мутніє через наявність у ній лімфи (хілурія) при деяких паразитарних захворюваннях у країнах Африки. Так само рідко спостерігається ліпурія, яка зумовлена переломами трубчастих кісток. Нечастий симптом — пневматурія, яка виникає головним чином при сечостатевих і кишково-сечових но-рицях, при сечових інфекціях.

Зміна кольору сечі — також важливий симптом. Свіжовиділена сеча в нормі має солом'яно-жовтий колір. Нормальне забарвлення сечі зумовлене наявністю в сечі барвників. Головним чином це урохроми, а також уробілін, уроеритрин, гематопорфірин, уророзеїн і т. ін. Простежується залежність між забарвленням сечі та наявністю в ній тих чи інших речовин: чим інтенсивніше забарвлення сечі, тим вища її відносна щільність, і навпаки. Винятком є сеча при цукровому діабеті, що має світле забарвлення. Екзогенні й ендогенні речовини, виведені через нирки, можуть забарвлювати сечу в різний колір. Зокрема, при вживанні метиленового синього, ревеню, введенні індигокарміну, отруєнні карболовою кислотою або при жовтяниці з виділенням білівердину сеча забарвлена в зелений або синій колір. За наявності в сечі меланіну, індикану, білірубіну вона набуває темно-бурого або темно-коричневого кольору, при хілурїї — молочно-білого.

Забарвлення сечі в червоний колір може бути зумовлене не тільки домішками в ній крові — макрогематурією, а й наявністю кров'яного пігменту у вільному стані — гемоглобіну (гемоглобінурія), міоглобіну (міоглобінурія), порфірину (порфіринурія), а також вживання сантоніну, сульфоналу, антипірину, деяких харчових продуктів (буряк). Тому в разі забарвлення сечі в червоний колір потрібні спеціальні лабораторні дослідження.

Еритроцити в нормальній сечі при загальному аналізі не виявляються або трапляються у кількості не більш ніж 1 млн при аналізі за Каковським — Аддісом і не більш ніж 1 тис. при дослідженні за Нечипуренком. Збільшена кількість еритроцитів в сечі, тобто еритроцитурія, може бути симптомом різних захворювань. Мікрогематурія спостерігається набагато частіше, ніж макрогематурія.

Червоного кольору сеча набуває також при гемоглобінурії — появі в ній вільного кров'яного пігменту гемоглобіну при гемолізі внаслідок переливання несумісної крові, дії деяких отрут, захворювань крові, опіків. Про наявність гемоглобінурії свідчить відсутність еритроцитів в осаді сечі. Дещо інший колір сечі — червоно-бурий — спостерігається при міоглобінурії, тобто в разі потрапляння в сечу м'язового пігменту міоглобіну. Це відбувається при стисканні та розчавленні великої маси м'язів (краш-синдром). Міоглобінурія часто супроводжується гострою нирковою недостатністю внаслідок закупорення канальців нирки. Колір сечі може також змінюватися (ставати червонуватим, яскраво-жовтим) при вживанні деяких лікарських засобів: фенолфталеїну, амідопірину, фурагіну і т. ін.

Протеїнурія спостерігається при багатьох захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів. У нормі вміст білка в сечі не перевищує 0,033 г/л. За добу в нормі зі сечею виділяється 50... 150 мг білка. Ниркова протеїнурія може бути справжньою (нирковою) та несправжньою (позанирковою). Справжня ниркова протеїнурія виникає при ураженні базальних мембран ниркових клубочків, внаслідок чого вони починають пропускати в сечу великі білкові молекули при гломерулонефриті, нефротичному синдромі, нефросклерозі або при порушенні реабсорбції дрібних білкових молекул, що пройшли через клубочки. У першому випадку протеїнурія може досягати високого рівня — декількох одиниць і навіть декількох десятків грамів на літр. Несправжня (позаниркова) протеїнурія виникає, коли з вогнища запалення або кровотечі в нирці в сечу потрапляють лейкоцити або еритроцити і внаслідок їх розпаду вивільняється білок. Таким самим є механізм позаниркової протеїнурії при ураженні сечових шляхів або передміхурової залози.

Справжня (ниркова) протеїнурія буває клубочковою і канальцевою, можливі змішані форми. Розрізняють клубочкову і канальцеву протеїнурію за допомогою сучасних імунологічних методів. При урологічних захворюваннях (пієлонефрит, туберкульоз нирки, пухлини нирки і сечовивідних шляхів) протеїнурія здебільшого буває справжньою канальцевою або несправжньою. При цьому вона рідко досягає високого рівня — зазвичай не перевищує 1 г/л. Лише при інтенсивних кровотечах наявність великої кількості зруйнованих еритроцитів зумовлює значну несправжню протеїнурію.

Особливим видом наявності білка в сечі є ортостатична протеїнурія, яка інколи реєструється у дітей і підлітків у вертикальному положенні тіла.

Лейкоцитурія — збільшена кількість лейкоцитів у сечі. Лейкоцитурія є практично постійним супутником запальних захворювань органів сечової системи і передміхурової залози. У нормі в сечі при загальному аналізі лейкоцити або відсутні, або становлять не більш ніж 5 у полі зору, а при дослідженні кількості лейкоцитів у сечі за добу (проба Каковського-Аддіса) або в 1 мл сечі (проба Нечипоренка) — відповідно не більш ніж 2 млн і 2 тис. Для активного запального процесу окрім звичайних лейкоцитів характерні особливі їх форми — клітини Штернгеймера-Мальбіна й активні лейкоцити. Активні лейкоцити — це живі лейкоцити, які зберегли біологічну активність мембран і спроможність до броунівського руху в нативному мазку. Клітини Штернгеймера-Мальбіна — це лейкоцити, які змінили властивості внаслідок зміни осмотичної густини сечі.

Локалізацію запального процесу визначають за допомогою трисклянкової проби. Відповідно розрізняють ініціальну, термінальну і тотальну лейкоцитурію. Якщо лейкоцитурія вища у першій склянці, імовірним є запалення сечівника, якщо вона вища у третій склянці — запалення передміхурової залози та сім'яних міхурців, якщо у всіх порціях — запалення може локалізуватись у нирках, сечових шляхах, сечовому міхурі. За ступенем лейкоцитурії можна - оцінювати інтенсивність запального процесу.

При мікроскопічному дослідженні сечі можна виявити також бактеріурію, тобто наявність бактерій у сечі.

Можна приблизно визначити їх кількість: велика, помірна, незначна. Точніше ступінь бактеріурії визначають за допомогою посіву сечі на живиль­ні середовища. Слід пам'ятати, що сеча здорової людини є стерильною.

Посів сечі дає змогу не тільки виявити збудник, а й визначити його кількісний вміст. При мікробному числі 105 в 1 мл та більше є процес можна вважати інфекційно-запальним. Для точнішого визначення локалізації процесу можна використовувати три-склянкову пробу. Характер мікрофлори при запальних захворюваннях органів статевої системи визначають за допомогою бактеріологічного дослідження еякуляту, секрету передміхурової залози. Для виявлення деяких збудників потрібні спеціальні методи дослідження, зокрема імунологічні та електронно-мікроскопічні.

Циліндрурія більш характерна не для урологічних, а для нефрологічних захворювань (гломерулонефрит, нефротичний синдром і т.ін.). Розрізняють справжні циліндри (гіалінові, зернисті, воскоподібні) і несправжні (складаються з міоглобіну, солей сечової кислоти, бактерій). При урологічних захворюваннях у сечі іноді з'являються гіалінові циліндри в невеликій кількості: один-три в полі зору при загальному аналізі.

Гідатидурія — поява в сечі дрібних міхурців ехінокока, які потрап­ляють у сечові шляхи з ураженої ехі­нококом нирки. Мікроскопія сечі може виявити друзи актиноміцет, інші гриби. При шистосомозі в сечі наявні яйця шистосом.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 750 | Нарушение авторских прав