АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Будова шлунка

Шлунок являє собою мішкоподібне розширення травного тракту, який може мати в нормальному стані форму панчохи або рога.

Стінка шлунка складається з трьох оболонок:

- слизової оболонки (tunica mucosa), із сильно розвиненою підслизовою основою (tela submucola), яка має особливий рельєф із складками, полями, ямками;

- м’язової оболонки (tunica muscularis);

- серозної оболонки (tunica serosa).

Слизова оболонка складається з трьох шарів: епітелію, власної та м’язової пластинок. Слизова оболонка являє собою суцільне залозисте поле.

Загальна кількість шлункового соку, який секретується шлунковими залозами у людини при звичайному харчовому режимі, складає 1,5 – 2,5 л на добу. Це безкольорова, прозора, слабо опалесцуюча рідина з питомою вагою 1.002-1.007, в якій можуть плавати шматочки слизу. Шлунковий сік має кислу реакцію рН-0.8-1.5) за рахунок вмісту в ньому хлористоводневої кислоти (0.3-0.5%). Кількість води в соці 99.0-99.5%, твердого залишку 1.0-0.5%. Твердий залишок складається з органічних і неорганічних речовин (хлоридів, сульфатів, фосфатів, бікарбонатанатрію, калію, кальцію, магнію). Основний неорганічний компонент шлункового соку-хлористоводнева кислота, може бути у вільному стані та зв’язаною з протеїнами.

Хлористоводнева кислота HCl, яка попадає в просвіт шлунку є необхідною для травлення тому що:

- сприяє перетворенню пепсиногена в пепсин шляхом відщеплення інгібуючого білкового комплекса;

- створює оптимальний pH для дії протеолітичних ферментів шлункового соку;

- викликає денатурацію і набухання білка, що сприяє розщепленню його ферментами;

- забезпечує антибактеріальні властивості соку;

- приймає участь в регуляції секреції шлункових і підшлункової залоз, гамуючи утворення гастрину та стимулюючи синтез секретину та інших гастроінтестинальних гормонів;

- стимулює секрецію фермента ентерокінази ентероцитами 12-ти палої кишки;

- приймає участь у створожуванні молока, створюючи оптимальні умови середовища;

- впливає на моторну активність шлунка.

З шлункового соку методом електрофорезу виділено 7 видів пепсиногенів об’єднаних однією назвою – пепсини.

сновними пепсинами шлункового соку є:

- Пепсин A – група ферментів, які гідролізують білки при pH=l,0 – 2,5.Частина пепсину (біля1%) переходить у кровоносне русло, звідки молекули фермента проходять через клубочковий фільтр і виділяються з сечею (ypoпепсин);

- Гастриксин, пепсин C, шлунковий катепсин – оптимум pH для ферментів цієї групи являється 3,2-3,5. Гідролізує пептидні зв’язки дикарбонових амінокислот. Співвідношення між пепсином A і гастриксином в шлунковому соці людини від 1:2 до 1:5;

-Пепсин B, арапепсин, желатиназа — розріджує желатину, розщеплює білки сполучної тканини. При рН=5,6 і вище дія ферменту пригнічується;

- Ренін, пепсин Д, химозин – розщеплює казеін молока в присутності йонів Ca2″ з утворенням параказеіну і сироваткового білка.

Шлунковий сік містить і деякі непротеолітичні ферменти – це шлункова ліпаза, яка розщеплює жири, що знаходяться в емульгованому стані (жири молока) на гліцерин та жирні кислоти при pH=6,9-7,9. У дітей шлункова ліпаза розщеплює до 59% жиру молока. B шлунковому соці дорослих людей ліпази дуже мало. Вважається, що ліпаза потрапляє в шлунок з крові або ротової порожнини з слиною, де вона секретуеться залозами, що розміщені на корені язика.

Експериментальні методи вивчення діяльності шлунка;

В. О. Басовим (1842).Під час операції тварині вводять у шлунок фістулу, яка з'єднує його порожнину із зовнішнім середовищем. Коли досліди не проводяться/ця фістула закрита, а під час дослідів через неї одержують шлунковий сік. Проте цей сік містить їжу та слину.

І. П. Павлов запропонував метод "уявного годування". Операція введення фістули шлунка поєднувалась з езофаготомією (перерізування стравоходу). Коли тварина їсть, їжа випадає з отворе стравохода і в шлунок не потрапляє. Таке "годування" може тривати довго, а тварина залишається голодною. В цих умовах можна одержати багато шлункового соку, який після фільтрування та очищення можна використовувати як натуральний шлунковий сік. Цей метод дозволяє простежити за процесом виділення шлункового соку під час першої фази секреції.

Р. Гейденгайном (1878) розроблена методика операції "малого шлуночка". Із шлунка вирізають частину, яку з'єднують із зовнішнім середовищем. Але при цьому перерізують гілки блукаючого нерва і утворений шлуночок стає денервованим. У цих умовах можна вивчати вплив на секрецію соку лише гуморальних стимуляторів.

І. П. Павлов (1910) удосконалив цей метод. Нерви при цьому не перерізували, "малий шлуночок" відокремлювали від великого двома шарами слизової оболонки. При цьому "шлуночок" реагував як на гуморальні, так і на нервові впливи. Хоча соку було мало, це була повна копія тих процесів, які відбувалися у шлунку.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 612 | Нарушение авторских прав