АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Матриця кореляційних залежностей

T – рейтинг за обсягами міжнародного турпотоку;

W – рейтинг за прибутками від туризму;

CN – рейтинг за кількістю пам’яток Світової культурно-історичної і природної спадщини;

P – рейтинг за рівнем соціально-економічного розвитку.

За роллю туризму в стилі життя переважної частини населення, країни можна класифікувати таким чином:

а) стабільно туристичні (країни з високим і середнім рівнем економічного розвитку, де соціально-економічна модель життєзабезпечення переростає в модель вільного часу);

б) відновно-туристичні (країни перехідної економіки, де стабілізація економічного розвитку і зростання рівня прибутків населення викликає стрімке зростання туристичних потоків як внутрішніх, так і міжнародних;

в) слабо-туристичні, де туризм розвивається серед окремих верств населення як традиція певної субкультури (наприклад, нафтодобувні країни) або як чеснота віруючого (мусульманський хадж);

г) нетуристичні або країни, де панівною в соціально-економічному розвиткові є модель життєзабезпечення або навіть виживання і практично відсутнє розуміння дозвілля.

Зазначеним умовам відповідають національні ринки економічно високорозвинених країн і частково країн середнього рівня розвитку, що належать до високоінтенсивного, стабілізованого та частково реформованого типів туристичного ринку відповідних підтипів (див. п. 1.4). Саме в країнах даних типів, де туризм тією чи іншою мірою входить до стилю життя населення, формується попит на послуги як внутрішнього, так і міжнародного туризму. Ринок попиту на послуги міжнародного туризму обумовлений, крім зазначених чинників, ще й кон'юнктурою та умовами споживання відповідного турпродукту. У даному випадку транснаціоналізація туристичної діяльності, притаманна індустріям туризму країн вище зазначених типів, створивши певні стандарти обслуговування і гарантії якості, сприяє урізноманітненню турпродукту шляхом інтенсифікації використання рекреаційних ресурсів вже залучених до туризму (з урахуванням екологічних вимог) та розширенню географії туризму, долучаючи до туристичного процесу нові території. Тобто, за умовами формування попиту можна виділити національні ринки, де попит формується, або генеруючі національні ринки, і національні ринки, де він задовольняється - реціпієнтні національні ринки.

Генеруючі національні туристичні ринки утворюють континуальне поле, яке охополює Європу, Англо-Америку та Японію, які можна визначити як туристсько-генеруючі регіони, кожному з яких притаманні характерні риси. Для Європи характерні значні внутрирегіональні туристичні переміщення в меридіональному та широтному напрямках, особливо інтенсивні між країнами-сусідами. Значний сусідський обмін спостерігається між США і Канадою. Японські туристи найактивніше освоюють Тихоокеанський туристичний макрорегіон. Об'єктивні передумови культурно-історичної спорідненості та цілеспрямована туристична політика пожвавлюють цей процес, стимулюючі не тільки регіональні, а й міжрегіональні переміщення. Реціпієнтні національні ринки також утворюють значне континуальне поле, дуже неоднорідне за типом цих туристичних ринків, що обумовлює подальшу регіоналізацію.

Поділ на генеруючі і реціпієнтні ринки достатньо умовний оскільки, чим вищий рівень розвитку національного ринку, тим інтенсивніші його експортно-імпортні зв'язки і поліфункціональніша роль в світовому туристичному процесі, про що свідчить, наприклад, досвід Франції, США, Канади та іншиу країн високоінтенсивного та стабілізованого типів. Туристичні зв'язки між генеруючими і реціпієнтними ринками не носять одностороннього характеру. Генеруючі і реціпієнтні ринки можуть формувати зустрічні потоки, а сальдо туристичного балансу відбиває кон'юнктуру ринку. Генерування турпротоків, як і задоволення туристичного попиту, обумовлене рівнем соціально-економічного розвитку і сформованим стилем життя, про що свідчить високий показник кореляційної залежності (r_s=+0,78, табл. 3.6). Диференціація за цими показниками і диференціація за рівнем розвитку туристичного ринку, відображена в типології, закріплюється диференціацією туристичних потоків, обсяг яких пропорційний рівню розвитку індустрії туризму, тобто забезпечений різноманітністю пропозиції (r_TW=+0,89). Потужні і стабільні потоки наявні в межах туристсько-генеруючих регіонів та між ними.

У міжнародному туристичному процесі переважають потоки з країн з високим рівнем економічного розвитку до країн із середнім рівнем економічного розвитку (при інших незмінних компонентах); і з країн з середнім рівнем розвитку - до країн більш низького рівня розвитку. Це обумовлене більш низьким рівнем цін та вартості життя, що діють у країнах нижчого щаблю і приваблюють потенційних туристів помірними цінами турпродукту. Дія цього чинника обмежена можливостями індустрії туризму країни нижчого щаблю зі створення комфортних та безпечних умов проведення дозвілля та дотримання відповідного рівня життя, який був би не гірший, ніж в країні постійного проживання туристів. Ось чому не спостерігається значного потоку з країн з високим рівнем життя до країн з найнижчим рівнем. Обсяги та напрямки зустрічних потоків також грунтуються на зазначеній закономірності, що й гарантує генеруючим країнам позитивне сальдо туристичного обміну.

За умов сприйняття туризму як складової стилю життя мотивації до туристичної подорожі урізноманітнюються, скеровуючись послідовно від орієнтації виключно на абсолютні туристичні переваги (природно-рекреаційні та культурно-істричні) до орієнтації на створені індустрією туризму відносні переваги (міжнародні виставки, конкурси, фестивалі, національні свята, етнографічні програми, еколого-просвітницькі акції тощо).

Роль відносних переваг, створених діяльністю індустії туризму, у виборі споживачем турпродукту зростає пропорційно проявам глобалізаційних процесів у туризмі. На перших етапах розвитку туризму, коли він не набув ще масштабів явища, саме цікавість і бажання побачити унікальні природні й культурно-історичні пам'ятки спонукали окремих людей, долаючи перешкоди та небезпеку, відправлятися в подорожі. За таких обставин подорожуючий, зазвичай, сам обирав маршрут та організовував таку подорож, тобто ставав, як зараз прийнято говорити, самодіяльним туристом («сам собі менеджер»). Основним при виборі маршруту була абсолютна цінність природних та культурно-історичних пам'яток. З розвитком туристичної галузі, яка згодом оформилась в індустрію туризму, не тільки спростився процес подорожування, а й процес вибору. Сучасний вибір створюється пропозицією і всіляко стимулюється нею шляхом здійснення певних маркетингових заходів. Причому глобальність пропозиції та інтернаціоналізація діяльності в галузі, яка спирається на світові стандарти якості турпродукту, стимулюючи споживання, змінила акценти з культурно-просвітницьких на переважно рекреаційно-дозвіллєві, зробила туризм більш дешевим і доступним. Таким чином, розвинена індустрія туризму, урізноманітнюючи пропозицію турпродукту, стимулює зростання та урізноманітнення попиту і формувань туристичних потоків, сприяє розширенню туристичного простору

За ціннісними туристичними пріоритетами можна виділити такі мотиваційні групи:

- природа, коли фізіко-географічні особливості території (сприятливий клімат, мальовничі ландшафти, наявність унікальних чи малопоширених пам'яток природи) у поєднанні з упевненістю в екологічній безпеці та можливістю «побути наодинці з природою» у відносно малолюдній місцевості стають основою туристичної мотивації. Орієнтація на цю групу цінностей передбачає активне проведення дозвілля в межах ТРС природно-рекреаційної спеціалізації;

- культурно-історичні пам'ятки, особливо ті, що становлять світову культурну спадщину і споконвічне притягували до себе відвідувачів. Здебільшого це - об'єкти екскурсійного показу, що становлять основу формування дискретних форм туристичного ринку: пунктів, центрів, вузлів залежно від рівня концентрації ресурсів;

- комфорт, престижність, мода та інші мотиви того ж ряду, де превалюючим мотиваційним моментом є безтурботне проведення дозвілля в розвагах на курорті.

Шкала туристичних цінностей дуже мінлива: вона змінюється з часом відповідно до можливостей споживання (наприклад, гірські території стали користуватись значним попитом лише на певному етапі науково-технічного поступу, який забезпечив безпечне і комфортне перебування у горах і сприяв розвиткові лікувального, гірсько-лижного, спортивного туризму); коливається відповідно моді; має значні регіональні відміни, оскільки абсолютні туристичні цінності розташовані нерівномірно. Мотиваційні пріоритети змінюється з віком зміною сімейного та соціального стану, тобто з певними корективами стилю життя. Саме мотиваційна спорадичність обумовлює як загальну позитивну динаміку туристичного процесу, так і його географічні зміни. До того ж туристичні мотивації завжди грунтуються на всьому, так би мовити, «букеті», а конкретний вибір обумовлений дією числених чинників.

Мотиваційні пріоритети значною мірою залежать також від здатності потенційного споживача до адаптації до природних та соціокультурних умов іншого середовища. Оцінка власних адаптивних можливостей суттєво впливає на вибір напрямку та виду подорожі. За цією ознакою можна виділити такі групи споживачів:

- ті, що прагнуть відкрити для себе зовсім інше середовище - інша природа (природно-кліматична зона), інша культура. Це середовище сприймається як екзотичне, але саме екзотика була основним мотивом до здійснення подорожі. Можливі варіанти сприйняття: від захвату та адаптації до середовища - до несприйняття (фізіологічного чи соціокультурного).

- ті, що згодні змінити звичне середовище на дещо інше - інша природа, але споріднена культура; інша культура, але подібне природне середовище. Це середовище сприймається більше як цікаве, незвичне, потребує часткового пристосування (на рівні акліматизації у першому випадку чи сприйняття - у другому), але не потребує значних адаптивних зусиль.

- ті, що неохоче змінюють звичне середовище і воліють цього не робити, обмежуючи подорожування за-для звичності і комфорту (як фізіологічного, так і душевного) подібним середовищем - подібні природні умови та подібна культура -і не потребує пристосування.

Адаптація людини до природних умов є психофізіологічним і біологічним процесом пристосування до ландшафтних особливостей певної території, представлених взаємодією природних або природних і антропогенних компонентів, залежно від віку та стану здоров'я людини. Серед цих компонентів провідне значення в адаптивному процесі займають кліматичні і погодні умови, осооливо температурні. Зоною кліматичного комфорту вважається досить вузький інтервал температур 20-25°С, який коливається залежно від вологості та вітрового режиму [4, с, 55-69]. Реакції організму людини в умовах тропічного і субтропічного морського клімату мають виражений характер, спрямований на пристосування до умов жарких погод. Дуже жаркі погоди здатні викликати стресові стани. Молода здорова людина має високі адаптивні можливості до мінливих кліматичних умов, а люди похилого віку, діти та хворі можуть досить різко реагувати на кліматичні зміни. Коливання основних параметрів атмосферної електрики, що виходять за межі середніх багаторічних значень, можуть різко підвищив чуттєвість організму до звичайних коливань погоди і тим самим підштовхнути розвиток патологічних реакцій на них. Від віку і стану здоров'я залежить також і строк адаптації. На адаптивний механізм людини впливає порушення добової ритмічності (особливо за умов перетину кількох часових поясів при трансконтинентальних перельотах). Вплив фізико-географічних складових на механізм внутріклітинного годинника пов'язаний з біохімічними і біофізичними процесами, завдяки яким живий організм пристосовується до мінливих зовнішніх природних ритмів і умов. Порушення ритміки може викликати неврози. гіпертонічні хвороби та інші захворювання серцево-судинної системи, які тісно пов'язані з порушенням добових ритмів. У здорової людини звичною реакцією на трансмерідіональні перельоти є зниження трудової активності, сонливість і апатія. Для нормалізації функцій організму людині при зміні звичного ритма життєдіяльності, пов'язаного зі здійсненням подорожі, потрібен певний час (від кількох днів до двох тижнів) [4, с. 103]. Ці адаптивні властивості слід враховувати як споживачам при плануванні подорожі, так і виробникам при створенні турпро-дукту та організації його споживання.

Адаптація і коеволюційний розвиток етносу в певному природному середовищі є основою формування традиційної етнічної культури, що закріплюється в здобутках матеріальної і духовної культури, системі традиційного природокористування. Ці ознаки є своєрідним туристичним ресурсом і в той же час на побутовому рівні можуть викликати проблеми соціально-культурної адаптації туриста до даного культурного середовища. Цей адаптивний процес залежить від толерантності, рівня особистої культури та освіченості туриста, його готовності до сприйняття етнічного, релігійного чи етно-релігійного оточення. Необхідним заходом менеджменту виробника турпродукту повинна бути інформаційно-роз'яснювальна робота щодо етно-релігійних особливостей країни перебування. А з іншого боку, в країні, що приймає туристів, шляхом проведення відповідних заходів в ході реалізації туристичної політики повинен бути створений стосовно туристів доброзичливий і приязний клімат, який би дозволив людині краще адаптуватися до незвичних умов і сприяти позитивним враженням від подорожі. Тобто, на відміну від природної адаптації, адаптація соціокультурна має обопільний характер, який може корегуватися проведенням відповідної туристичної політики.

Геопросторовий механізм туристичного освоєння спирається на життєві рекреаційні цикли і обумовлений їх структурою (співвідношення робочого і вільного часу). Так, добовий рекреаційний цикл реалізується в межах поселення і задовольняється наявною там соціальною (сфера дозвілля) та рекреаційною (парки відпочинку та розваг) інфраструктурою. Тижневий цикл включає вихідні дні і має розширені рекреаційні можливості, які задовольняються урбокомпенсаційною зоною, що формується навколо міських поселень.

Урбокомпенсаційні зони формуються спочатку вздовж основних транспортних магістралей і тому мають зіркоподібну форму, яка, з розвитком транспортної мережі і її ущільненням зростанням автомобілізації населення перетворюється на коло [2, с. 27-32]. Граничний радіус та величина урбокомпенсаційної зони, обумовлені процесами просторової самоорганізації населення, прямо пропорційні величині поселення, ступеню агломерування розселення, рівню розвитку транспортного комплексу та рухомості населення. Урбокомпенсаційні функції. відцентрове поширюючись, захоплюють сільську місцевість, з епізодичних перетворюючись на постійні і формуючи рекреаційну функцію сільської місцевості, яка стає поступово однією з основних її функцій. Розвиток рекреаційної функції в сільській місцевості, формування там первинних елементів територіальної структури індустрії туризму (пансіонати, санаторії, табори відпочинку, кемпінги тощо) сприяє перетворенню урбо-компенсаційних зон на рекреаційні спеціалізовані зони (приміськи ТРС, що мають секторну структуру), їх розширенню та урізноманітненню рекреаційних функцій, формує, зрештою, функціональні типи поселень - дачні, курортні. Річний рекреаційний цикл включає святкові дні та відпустки, тобто наявність масиву вільного часу середнього або тривалого терміну. Проведення святкових днів почасти достатньо регламентоване, в той час, як проведення відпустки обумовлене свободою вибору.

Освоєння споживачем туристичного простору залежить від зазначених вище об'єктивних і суб'єктивних чинників і рис, тобто має достатньо спорадичний і стохастичний характер. В той же час слід відзначити, що за сучасного розвитку індустрії туризму, цей процес може бути скерований ринком виробника шляхом проведення відповідної маркетингової політики.

Просторова організація ринку виробника обумовлена вторинністю туристсько-рекреаційної функції, відповідністю стадійного розвитку туризму до етапів науково-технічного прогресу на транспорті та синхронізована до розвитку системи «розселення - транспорт». Взаємозв'язок і взаєморозвиток зазначеної системи є наслідком саморегуляції населення в ході заселення і освоєння території і цей же механізм на сучасному етапі визначає особливості туристичного освоєння простору. Ця спільність взаєморозвитку транспортних мереж і розселення полягає в основній властивості транспорту, завдяки якій люди опановують простір і управляють ним. У цьому сенсі транспорт виступає як головний засіб стійкого функціонування просторової структури людської діяльності в усіх сферах і на ддіх етапах її розвитку. Таким чином, можна визначити такі особливості туристичного освоєння і етапність формування просторової організації туристичного споживання:

а) використання переважно гужового транспорту в туристичному освоєнні простору обумовлювало формування лінійно-точкових структур (поштові тракти), оскільки шляхи сполучення прокладались через якомога більшу кількість поселень, а обмежена швидкість і важкість пересування локалізували туристичний простір, замикаючи його переважно національними чи регіональними рамками;

б) розвиток залізничного транспорту обумовив масовість туристичних подорожей, а мережа залізниць, що з'єднувала великі міста-центри економічного і культурного життя, формувала туристичні центри та вузли, локальні ТРС, тобто територіальна структура за формою залишалась лінійно-сітьовою, але точкові її елементи ієрархізувались, формуючи відповідні зіркоподібні рекреаційні зони;

в) розвиток автомобільного транспорту і автомобілізація населення знов призвели до зростання ролі невеликих поселень у туристичній діяльності, зробили територію більш доступною для туристичного освоєння (за наявності автошляхів), що обумовило розвиток ареальних форм просторової організації туристичного споживання;

г) розвиток авіційного транспорту і його широке використання в туристичній діяльності стали не тільки етапом стандартизації масового туризму, а й певним чинником глобалізації, «зменшивши» туристичний простір до декількох годин перельоту.

Саме «зв'язність» туристичного простору на сучасному етапі обумовила розвиток сформованих раніше ТРС та ТРС, що формуються національними чи транснаціональними зусиллями. Територіальні рекреаційні системи можуть бути різного масштабу, спеціалізації (залежно від співвідношення повних структурних елементів) та рівня концентрації туристсько-рекреаційних ресурсів і мати різний ступінь атрактивності в туристичну діяльність. Від зазначених параметрів залежить наявність, обсяг та структура попиту, зафіксованого внутрішніми та міжнародними туристичними потоками. Тобто, урізноманітнення транспортних можливостей з туристичного освоєння території закріплюється територіальним поділо, праці в туризмі.

Незважаючи на безумовну складність даного процесу можна виділити внутрішні переміщення (в межах країни) та міжнародні різних масштабів (до сусідньої країни, в межах регіону, міжрегіональні, навколосвітні). За відсутності вузько-спеціалізованого попиту, обумовленого специфічними потребами (лікування, релігійні, хобі), спрощуючи механізм, можна припустити, що освоєння туристом простору відбувається в напрямку від масової до спеціальної пропозиції з подальшим ексклюзуванням пропонованого продукту або створенням продукту за замовленням. Таким чином утворюються туристичні потоки від місць формування попиту до місць його задоволення. Обсяг потоків зменшується зі зростанням відстані переміщень і відповідного зростання загальної вартості туру.

Основою функціонування ринку туристичних послуг є індивідуалізація масової пропозиції, в чому й проявляються постфордистські тенеденції на даному галузевому ринку. Узагальнена схема дії постфордистської теорії на туристичному ринку виглядає наступним чином. Вихідні положеннями, які обумовлюють кон'юнктуру ринку: - прибутковість туристичної діяльності пропорційна зростанню обсягів реалізації турпродукції; - збільшення обсягів реалізації можливе за зменшення (або стабілізації) ціни при незмінній якості, яка зарекомендувала себе як прийнятна за дану ціну. Тобто, масовість пропозиції зменшує собівартість і стабілізує ціни, що стимулює масовий попит та формування турпотоків. Зменшення собівартості одиниці турпродукта досягається за рахунок інтенсифікації турдіяльності, тобто забезпечення стабільного туристичного потоку і стабілізації туристичного споживання в місці проведення дозвілля. Таким чином, зменшення вартості турпродукта є наслідком концентрації потужностей індустрії туризму, ефективність діяльності яких гарантована стабільним туристичним потоком. В той же час існують об'єктивні межі концентрації потужностей індустрії туризму (екологічні, інфраструктурні, нарешті, територіальні обмеження), за якими починається процес деконцентрації або шляхом розширення рекреаційно-курортниїх зон, або шляхом перерозподілу туристичного потоку. Цей перерозподіл може носити стихійний характер: перенасиченість падіння якості турпродукту, падіння престижу місця відпочинку і, як наслідок, пошук споживачем іншого місця проведення дозвілля. Перерозподіл може носити також плановий характер відповідно до заходів, запроваджених місцевою владою за-для підтримки і розвитку туристичного бізнесу: розбудова інших курортно-туристичних центрів з подібним туристсько-рекреаційним потенціалом або навіть і абсолютно іншою пропозицією; проведення гнучкої цінової політики регулювання споживчого ринку та інші заходи, відомі зі світової практики.

Наслідком зазначеної туристичної освоєності є також урізноманітнення пропозиції турпродукту виробниками. Значна роль абсолютних туристичних цінностей на ринку обумовлює обов'язковість їх експлуатації в туристичній діяльності, створення на їх основі масової пропозиції. Так, при всій різноманітності пропозиції в Парижі, обов'язковою є оглядова екскурсійна програма з відвідуванням всіх основних пам'яток і пам'ятних місць столиці Франції та Лувра. А відпочинок в будь-якому куточку Єгипту серед пропозиції обов'язково має екскурсійну програму до пірамід долини Гізи. Таким чином, наявність абсолютних переваг, особливо включених до Списку світової культурної і природної спадщини, закріплює за певними місцевостями курортно-туристичні функції, формуючи територіальні структури, ієрархічний рівень яких відповідний обсягу попиту (величині та ритмічності туристичних потоків), тобто ТРС різного рангу та елементи територіальної структури туристичного ринку.

Рівень економічного розвитку країни, ідеологічно не заангажований, є гарантом збереження національної історичної, культурної та природної спадщини та її раціонального використання в туристичній діяльності. Моноресурсна орієнтація туристичного ринку також потребує цілеспрямованої політики збереження і примноження національної спадщини і одночасного урізноманітнення пропозиції, яка створюється на основі даного моноресурсу.

Не можна визначити якусь однозначну ціннісну шкалу абсолютних туристичних переваг, але слід зазначити, що унікальні природні та історико-культурні пам'ятки займають в ній перші щаблі: природні особливості, які фіксуються в мальовничих ландшафтах (найбільше враження справляють незвичні ландшафти) і в цілющих властивостях певної місцевості (бальнеологічні ресурси); культурно-історичні комплекси, які визначають унікальність цивілізацій.

Цінність об'єктів у свідомості людей закріплюється певним чином належністю до Світової культурно-історичної і природної спадщини (див. п. 1.3). Світова культурна і природна спадщина представлена серед держав світу нерівномірно, що об'єктивно зумовлено відмінами природного середовища та культурно-історичного розвитку людства, а з іншого боку, обумовлено зусиллями відповідних державних структур зі збереження національної спадщини та зусиллями світової громадськості в особі міжнародних організацій (ЮНЕСКО, ІКОМОС, МСОП та інші).

Список світової культурної та природної спадщини формується наступним чином: кожна держава, яка підписала Конвенцію, подає до Комітету світової спадщини, який є керівним органом даної інституції, складається з 21 члена і обирається раз на два роки на Генеральній асамблеї країн-учасниць Конвенції, перелік культурних і природних цінностей, розташованих на його території, які відповідають критеріям Конвенції. Комітет при виборі об'єктів для занесення до Списку світової спадщини використовує консультативні послуги спеціалістів з міжнародних неурядових організацій таких, наприклад, як Міжнародна рада з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС), Міжнародний союз охорони природи і природних багатств (МСОП). Щорічна процедура поповнення Списку включає розгляд Комітетом поданої пропозиції, її оцінювання на відповідність визначеним критеріям (слід зазначити, що критерії оцінки ретельно уточнюються і є предметом постійних дискусій між представниками природничих наук, мистецтвознавцями та істориками архітектури) та поповнення Списку новими об'єктами.

Але Комітет не тільки складає Список з поданого матеріалу, а й намагається поповнити його, здійснюючи власну науково-дослідницьку роботу в цьому напрямку, виявляючи ще не занесені до Списку об'єкти, вивчаючи їх стан та розробляючи необхідні заходи для їх консервації, надаючи необхідну консультативну, організаційну, технічну та матеріальну допомогу, готуючи фахівців для проведення зазначених робіт.

Забезпеченню дієвості Конвенції сприяє створений в її рамках Фонд світової спадщини, який формується з внесків країн-учасниць Конвенції (1% від їх обов'язкових внесків до бюджету ЮНЕСКО або добровільний внесок, що також становить близько 1%), пожертв неурядових установ та приватних осіб. За цей рахунок надається матеріальна та технічна допомога країнам, які потребують додаткових коштів на збереження об'єктів світової спадщини, провадиться підготовка спеціалістів.

Особливої уваги заслуговують об'єкти, яким загрожує небезпека зникнення, їх заносять до “Списку світової спадщини, яка знаходиться під загрозою” за-для прийняття термінових заходів і масштабних дій, спрямованих на відвернення або усунення небезпеки. Виділені Фондом кошти поповнюють національні капіталовкладення на збереження об'єктів світової спадщини, особливо тих країн, які мають обмежені фінансові можливості, наприклад, на збереження історичних пам'яток острова Гаїті було спрямовано $ 4 млн, $ 200 тис було спрямовано на програму збереження білого носорога в національному парку Гарамба (Заїр).

Понад дві третини від загальної кількості пам'яток, включено до Списку, який, до речі, щорічно поповнюється на кілька десятків об'єктів, становлять об'єкти історії і культури, а також історичні ландшафти, які включають місцевості разом із об'єктами традиційної етнічної культури. Об'єкти природної спадщини превалюють в Австралії, Новій Зеландії, становлять майже половину в Африці та Північній Америці.

Майже половина (45%) пам'яток Списку знаходиться в Європі і представлена переважно пам'ятками історії і культури. серед яких провідне місце належить архітектурним і археологічним пам'яткам, яких найбільше зафіксовано у Франції. Іспанії, Італії, Німеччині, Великій Британії, Греції. В країнах Азії сконцентровано 21% загальної кількості пам'яток, занесених до Списку, і серед них також основна частина (майже 80%) - це пам'ятки історії і культури. Найбільше їх в Китаї, Індії, країнах східного Середземномор'я. В Африці знаходиться 13% пам'яток Світової спадщини, з яких трохи більше половини становлять пам'ятки історії і культури, які переважно знаходяться в країнах Магрибу та Західної Африки, а пам'ятки природи сконцентровані більше в східній частині материка (Танзанія, Кенія, Зімбабве). Ще 10% пам'яток Списку належать до країн Латинської Америки, з них майже дві третини - пам'ятки історії і культури і половина з них знаходиться в Мексиці Тобто, переважна частина пам'яток, занесених до Світової спадщини, пов'язана з давніми цивілізаціями - державними утвореннями, які за час свого існування створили неповторну культуру, зафіксовану матеріальними і духовними артефактами, що дійшли до нашого часу і становлять як наукову, так і просвітницьку цінність, абсолютний туристичний ресурс. Міста Шумеру, Месопатамія, Давній Єгипет (IV тис до н.е.), Хараппська цивілізація долини р. Інд (III тис до н.е.), Шанське царство (II тис до н.е.) та давньокитайські держави в долинах річок Хуанхе та Янцзи, Давньоідійська цивілізація долини р. Ганг (І тис до н.е.), Асирія, Вавілон (ІІ-І тис до н.е.), Східносередземноморські держави - Палестина, Фінікія, Сирія (ІІІ-І тис до н.е.), Грецька (Крито-Мінойська, Мікенська ІІІ-ІІ тис до н.е.) цивілізація, Андська, Мексиканська, Месоамериканська цивілізації (ІІ-І тис до н.е.), Давній Рим (І тис до н.е.) у процесі свого розвитку створили самобутню культуру і систему господарювання, внесли значний внесок у розвиток світової цивілізації. Можливість побачити залишки колишньої величі є можливістю доторкнутися до світової історії, є відчуттям особистої причетності до цієї тисячолітньої історії світу, яка за плином часу лише набуває непересічної значущості. До того ж ці цивілізації виникли і існували в зонах зі сприятливими природними умовами, що значно посилює їх роль в туристичній діяльності. Можна стверджувати, що зазначені території залишать за собою першість як основні ядра концентрації туристичного попиту.

Дослідники (А. Тойнбі, О. Шпенглер та інші) виділяють не більше двох десятків цивілізацій - локально-неповторних культур з характерним матеріальним і духовним культурно-господарським комплексом, - сформованих протягом історії людства. Для більшості цивілізацій А. Тойнбі встановив, так би мовити, «геніалогію» - наступність. Виключення становлять тільки єгипетська і андська та для шумерської, мінойської, індської, давньокитайської, майя не встановлені «предки», але є правдоподібні «нащадки» [8, с. 370].

А. Тойнбі визначив сім сучасних (на середину XX ст.) цивілізацій, які сформувалися на основі відповідних релігійних доктрин і успадкованого культурного комплексу, розвиваючі характерні матеріальні і духовні здобутки - західна християнська, православна християнська, християнсько-іудаїська, ісламська, індуїська, буддиська, далекосхідна. Ці цивілізації мають континуальний характер і формують цивілізаційні макрорегіони світу [7, с. 118-139]. Таким чином, цивілізаційні відміни можна розглядати як макрочинники формування туристичних потоків а ціннісну мотивацію - як їх формотворчу основу.

Стабільність попиту забезпечена георозмаїттям рекреаційної складової індустрії туризму. Георозмаїття є об'єктивною основою територіальної диференціації і відповідного районування туристичних ресурсів, що становлять мотиваційну цінність і сприяють формування споживчих туристичних потоків. На глобальному рівні ознаками георозмаїття є природно-географічні та цивілізаційні відміни; на рівні макрорегіонального аналізу - ландшафтні, етно-релігійні особливості, розвиток та особливості урбанізації; на мезорівні - структура та характер природокористування, закріплений в культурних ландшафтах та особливостях традиційної етнічної культури. Саме георозмаїття, цивілізаційні відміни та унікальність об'єктів культурно-історичної і природної спадщини обумовлюють обсяги та географію туристичних потоків.

Стійкість уподобань є ознакою цінності продукту в очах споживача. Про цінність туристичного продукту може свідчити наявність певною мірою стабільних потоків, обсяг яких коливається лише в залежності від форс-мажорних обставин природного (стихійні лиха) або суспільного походження (загострення віськово-політичної ситуації), що дозволяє стверджувати про непересічну цінність певних ресурсів для туристів-споживачів і є основою попиту в туризмі. Попит в міжнародному туризмі виражається обсягами, напрямком та стабільністю туристичних потоків. Таким чином, за стійкістю потоку, динамікою його обсягів можна робити висновок про цінність певних ресурсів і територій, де вони сконцентровані, для розвитку туризму і формування на даній території пропозиції, яка грунтується на використанні ціннісних ознак продукту.

Просторово-часовий аналіз механізму формування туристичних потоків дозволяє зробити висновок про наявність прямо-пропорційної залежності між величиною туристичного потоку та структурованістю пропозиції. Тут можна виділити ресурсний та діяльнісний аспекти:

1) наявність абсолютних туристичних переваг створює стабільний масовий попит на світовому і макрорегіональному ринках, який забезпечується стандартною масовою пропозицією. В результаті формується стабільний «туристичний коридор», в якому величина туристичного потоку коливається в залежності від сезонності попиту і функціонування якого забезпечене розвиненою інфраструктурою індустрії туризму. Така ситуація спостерігається навіть за наявності унікального моноресурсу;

2) наявне георозмаїття території становить потенційну й реальну цінність як туристичний ресурс, який може бути використаний для створення і масового, і нестандартного турпродукту. У такому разі туристичний потік також матиме виражений характер, але буде менш концентрованим і більш розосередженим по території, що стимулює розвиток всієї національної індустрії туризму;

3) пропозиція за характером туристичних ресурсів достатньо одноманітна, але компенсується різноманіттям порівняльних переваг, створених розвиненою індустрією туризму, переважно в сфері розваг. Формування туристичного потоку обумовлене маркетинговими зусиллями суб'єктів ринку виробника (вікові пільги, сезонні знижки, лотереї та інші заходи стимулювання попиту), має певну ритмічність коливань і концентрований вираз. Таким чином, наявність, величина та стабільність туристичного потоку тим вища, чим менш спеціалізованою є пропозиція.

З огляду на функції туризму, особливо його гуманізацію та екологізацію, розширення географії туризму є об'єктивним процесом розвитку світового туристичного ринку, оскільки в його основі лежить зростання рівня життя населення в країнах і регіонах, де створений ринок попиту, і відповідне формування стилю життя в інших країнах, що наслідують досвід розвинених, який передбачає подорожування (чи то з метою відпочинку, просвітницькою або іншою), а долучення до світового туристичного процесу створює для країн, що розвиваються, Додаткові умови експорту послуг і отримання національного прибутку. До того ж країни останнього типу мають найменш антропогенно змінені ландшафти і почасти кращу екологічну ситуацію, що стимулює інтерес споживачів до цих районів і дозволяє розвивати екологічні напрямки туризму, пов'язані з максимальним використанням природно-географічних ресурсів. Природні, з одного боку, та фізіологічні і медико-географічні умови, з іншого, можна вважати лімітуючими в екстенсивному розвиткові туризму.

Сучасний рівень розвитку транспорту та транспортної інфраструктури дозволяє здійснювати прямий зв'язок між регіонами, де формується попит, і регіонами, до яких він спрямований, що також інтенсифікує діяльність туристичного ринку. Слід зазначити, що розширення географії туризму впливає на характер і тривалість транспортних перевезень - вони стають тривалішими, потребують використання потужних і досконалих транспортних засобів, тобто вимагають нарощування капіталовкладень в розвиток туристичної інфраструктури, з іншого боку, зростає транспортна складова в вартості туру і тут прослідковуються такі залежності, які впливають на попит: чим коротша подорож за терміном, тим більша в її вартості частка транспорної складової; чим коротша відстань, на яку здійснюється подорож, тим менша частка транспортної складової в її вартості. Термін подорожі також лімітує вибір транспортного засобу - чим коротша подорож, тим менші повинні бути витрати часу на транспортування за рахунок високої швидкості. Таким чином, вартість турів, гарантія їх якості та безпечності, а також адаптація до іншого середовища визначають, почасти, напрямок подорожі і сприяють пожвавленню сусідських обмінів. Саме дією цих чинників можна пояснити інтенсивність туристичних обмінів між європейськими країнами. З іншого боку, туристична привабливість нових територій є потужним чинником формування стійких туристичних потоків. спрямованих з розвинених країн в країни, що розвиваються.

Дослідники туризму (Ананьєв М.А., Гезгала Ян, Крачило Н.П., Мироненко М.С., Твердохлєбов І.Т. та багато інших) давно звернули увагу на загальну спрямованість туристичних переміщень з півночі на південь. Це обумовлено як фізико-географічними особливостями і є об'єктивною передумовою формування рекреаційно привабливих територій, так і суспільно-географічними особливостями, що знайшли свій прояв у нерівномірності соціально-економічного розвитку, поглибленні поляризації світу за соціально-економічними ознаками внаслідок глобалізаційних процесів і закріплені в територіальній диференціації за рівнем і умовами життя, яка визначає, в даному випадку, ставлення до туризму: від ситуації, характерної для економічно розвинених країн, коли туризм є частиною стилю життя до ситуації в країнах, що розвиваються, коли він сприймається лише як сфера прикладання праці.

Таким чином, базуючись на зазначених залежностях та виявлених особливостях функціонування глобального ринку туристичних послуг, можна визначити території пріоритетного формування попиту на туристичні послуги та структурувати їх відповідно умовам функціонування ринку споживача. В основі геопросторової структуризації туристичного ринку лежить шкала мотиваційних цінностей турпродукту відповідно до сегментації ринку та типологія національних туристичних ринків за здатністю створювати та задовольняти туристичний попит.

Макрорегіональний аналіз світового туристичного ринку дозволив виділити зони туристичного споживання. Зони туристичного споживання - це значні за площею, переважно континуальні, однорідні за умовами формування та задоволення попиту на туристичні послуги території, зональний характер яких обумовлений географічними закономірностями.

1. Зона формування інтенсивного попиту представлена переважно туристичними ринками високоінтенсивного типу, яким притаманне створення різноманітного турпродукту та активна маркетингова політика на ринку, забезпечені розвиненою індустрією туризму. Ринок попиту стабільний, представлений всіма сегментами. У цій зоні наявні інтенсивні внутрішні зв'язки між країнами при розвиненому внутрішньому туризмі та стійкий попит на далекі (екзотичні) стандартні і ексклюзивні тури. Тобто, саме в цій зоні формується і певним чином задовольняється попит на туристичні послуги. Найбільш популярними країнами даної зони є Франція, Італія, Іспанія, Велика Британія, Німеччина, куди туристів приваблюють висока концентрація історико-культурних пам'яток, наявність найрізноманітнішого турпродукту та гарантовано високий рівень обслуговування.

2. Зона задоволення попиту -представлена туристичними ринками практично всіх типів, в яких індустрія туризму розвивається завдяки державним зусиллям та цілеспрямованій транснаціональній політиці окремих ТНК на світовому на регіональному ринках туристичних послуг. Саме завдяки цим зусиллям створена система гарантій високої якості обслуговування. В основі формування пропозиції, як транснаціональної, так і національної, лежить наявність абсолютних цінностей. Для даної зони характерне переважання зв'язків із зоною формування інтенсивного попиту. Зона обмежена параметрами кліматичної комфортності для споживача-туриста з Західної Європи та Англо-Америки. Найбільший вплив на людський організм справляє температура повітря в поєднанні з вологістю та швидкістю вітру. Найсприятливішими вважають умови, за яких температура повітря становить +17-19°С при відносній вологості 50% та швидкості вітру до 3 м/с [1, с. 173]. Тому дана зона обмежена середньорічними ізотермами +16°С - +22°с Вона включає субтропічний та північну частину тропічного поясів і представлена такими регіонами як Месоамерика та Карибський басейн, Середземномор'я, Північна Індія, Південний Китай та Південно-Східна Азія, що мають як адаптивно сприятливий клімат, так і екзотичні ландшафти, різноманітні бальнеологічні ресурси. До того ж ці регіони пов'язані з виникненням і розвитком найдавніших цивілізацій і мають багато пам'яток Світової культурно-історичної і природної спадщини. Зазначені умови дозволяють забезпечувати місцевій індустрії туризму найрізноманітніші запити туристів практично цілорічне, надаючи як широкий спектр комплексних, так і ексклюзивних турів. Крім того, економічна і туристична політика країн цього регіону спрямована на створення найсприятливішого інвестиційного клімату шляхом впровадження гнучкої податкової системи, розвитку банківсько-кредитної сфери сучасних комунікацій, що дозволяє розвивати матеріально-технічну базу та урізноманітнювати пропозицію індустрії туризму. Спеціальний візовий режим та спрощені туристичні формальності збільшують доступність країн зони, позитивно впливаючи на розвиток туризму.

3. Зона потенційного попиту - представлена туристичними ринками країн Латинської Америки, Південної Африки, Австралії та Океанії, які також орієнтовані на задоволені попиту туристів з першої зони, мають субкомфортну (відносне сприятливу) погодно-кліматичну ситуацію та розвивають індустрію туризму за світовими стандартами обслуговування. Але відносна віддаленість від основної зони формування попиту, певна екзотичність (природна та соціокультурна), що потрб бує адаптивних зусиль, порівняно недавнє входження до світового туристичного простору, яке потребує додаткових маркетингових зусиль при створенні та реалізації турпродукту, впливають на обсяг попиту та його стабільність, оскільки тури в країни порівняно дорогі. Національні ринки країн цієї зони дуже різнорідні за рівнем сформованості, їх участь в міжнародному туристичному поділі праці слабовиражена, а турпродукт орієнтований переважно на нестандартного споживача. Розвинені країни (Австралія, Нова Зеландія, ПАР) мають сформований внутрішній ринок, але переважна більшість країн належить до акумулюючого типу туристичних ринків. Внутризональні зв'язки практично відсутні і основні «вхідні» туристичні потоки в дану зону приходять з зони формування інтенсивного попиту - з Західної Європи, Англо-Америки, Японії. Цінністю турпродукту даного регіону є екзотична природа, сучасні архітектурні форми та міський дизайн, можливість розвитку екологічного та екстремального туризму. Туристична політика країн даної зони дається взнаки зростанням їх популірності на світовому туристичному ринку.

4. Зона екстримального попиту - включає країни, що мають слабо розвинену індустрію туризму, а національні ринки туризму здебільшого несформовані. Країни даної зони мають дискомфортні погодно-кліматичні умови, почасти нестабільну соціально-економічну і політичну ситуацію, що робить розвиток міжнародного туризму там ризикованим. В той же час наявність певних абсолютних природних цінностей створює попит - незначний та мінливий за обсягами, екстремальний за характером. До цієї зони можна віднести Центральноафриканські та Центральноазійські країни, Арктику та Антарктику.

Визначені зони попиту внутрішньонеоднорідні, їм властиві коливання попиту в часі та просторі залежно від кон'юнктури туристичного ринку.

Таким чином, територіальна організація ринку туристичного попиту відображає стійку тенденцію регіоналізації туристсько-рекреаційних функцій, закріплених географічним поділом праці в сфері туризму. Туристичний географічний поділ праці полягає в спеціалізації окремих територій на виробництві певного турпродукту і можливостях його структуризації і відби-вається наявністю, величиною та стабільністю туристичних потоків. Зазначений поділ праці може бути зумовлений наявністю збсолютних туристичних переваг, представлених туристичними шагами і ресурсами, особливо тими, що занесені до Світової культурно-історичної і природної спадщини, передумовами історичного та етно-культурного характеру, а також соціально-економічними чинниками, які обумовлюють можливість розбудови індустрії туризму за світовими стандартами, спроможність створювати різноманітний турпродукт, здатний задовольнити попит масового, нестандартного та елітарного споживчих ринків. Можливості участі в туристичному географічному поділі праці обумовлені, на даному етапі глобалізації туристичного процесу, здатністю країни використати якомога більший набір взаємодіючих умов і чинників для урізноманітнення пропозиції з метою задоволення мінливого споживчого попиту.

В туристичному географічному поділі праці можна виділити такі його види:

- глобальний, представлений туристичним процесом між зонами попиту, причому, перебіг туристичних потоків між зонами аналогічний перебігу між країнами з різним рівнем соціально-економічного розвитку: найінтенсивніший потік спостерігається в межах першої зони, менший він між даною зоною і зоною задоволення попиту, ще менший - між першою і третьою зонами, тобто, величина потоку зменшується зі зростанням відстані переміщень;

- міжнародний - туристичний обмін між туристсько-генеруючими і реціпієнтзними регіонами і країнами, інтенсивність якого обумовлена кон'юнктурою ринку;

- внутрішній, який проявляється у формуванні ТРС різного ієрархічного рівня, масштабів та спеціалізації, у формуванні ареальних та локальних елементів національного туристичного ринку.

В основі формування туристичного потоку лежить мотивація до проведення вільного часу в подорожі, яка залежить від певного стилю життя, притаманного людині, соціуму і поширеній в країні та регіоні, тобто певна ціннісна шкала, елементом якої є туризм. Формування ціннісної шкали і відповідного попиту на туристичні послуги є складним багатофакторним процесом, що визначається сукупною дією об'єктивних умов і суб'єктивних чинників, які обумовлюють структурну неоднорідність і строкатість ринку споживача, його територіальну мозаїчність і потребують сегментації споживчого ринку. Сегментація ринку попиту є процесом його структурування за комплексом геодемографічних, соціокультурних, психографічних, поведінкових ознак та їх комбінацій. Мінливий і стохастичний характер попиту зумовлює атомістичність споживчого ринку, який скеровується зусиллями виробника та можливостями індустрії туризму зі створення турпродукту і закріплюється формуванням туристичних потоків.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 786 | Нарушение авторских прав