АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Регіональні особливості споживання туристичних послуг

Туристичне споживання має комплексний характер і є специфічною формою споживання туристом продукції індустрії туризму.

Туристичне споживання складається з комплекса різних товарів та послуг, матеріальних і нематеріальних туристичних благ, що задовольняють мотиваційні потреби туриста, а також потреби, пов'язані з забезпеченням життєдіяльності під час подорожування. Результатом цього виду споживання е для споживача також комплексне враження від відпочиноку, оздоровлення та отримане задоволення, а для виробника турпродукту - прибуток.

Туристичне споживання має виражений сезонний характер. Воно доповнює споживання в місці постійного проживання і в місці відпочинку, створюючи додатковий попит на певні товари та послуги, потрібні на час подорожування. В той же час туристичне споживання в місцях відпочинку відрізняється від споживання в місці постійного проживання як за обсягом, так і за структурою. Так, туристи більше споживають сувенірної, друкованої продукції, підвищується попит на послуги закладів дозвілля порівняно з аналогічним попитом в місці постійного проживання, змінюється попит на послуги харчування (здебільшого в місці постійного проживання основна маса населення не ставить вимог до системи громадського харчування на повний три- або чотириразовий обсяг харчування, лише частково і вибірково користуючись послугами закладів харчування, в той час як в місцях відпочинку потреба в їжі повністю задовольняється закладами харчування) і так далі.

В той час як туристичне споживання завжди залишається комплексним, склад цього комплексу постійно змінюється. Ці зміни є результатом дії об'єктивного закону зростання потреб населення. Внаслідок сукупної дії об'єктивних умов та суб'єктивних чинників виникають нові й нові споживчі потреби і запити, які за різних умов реалізуються на ринку пропозиції. В свою чергу пропозиція нових послуг і товарів підштовхує попит і відповідне зростання обсягів споживання. Тобто, комплекс туристичного споживання відзначається динамізмом та диверсифікованістю, оскільки під дією попиту пропозиція змінюється і послуги, що виникають як інноваційний продукт, протягом короткого часу стають стандартними складовими туристичного споживання.

Умови споживання залежать від шляхів розвитку внутрішнього ринку, можливостей національної індустрії туризму. Неоднорідність умов споживання обумовлена також рівнем інтегрованості даного внутрішнього ринку до макрорегіональної і світової системи. Інтенсивний шлях розвитку передбачає постійне оновлення пропозиції на основі моніторингу ринку в умовах зростаючої конкуренції. Екстенсивний шлях розвитку оснований на задоволенні зростаючого та мінливого попиту шляхом залучення до туристичного обігу нових ресурсів, нових територій. Це потребує додаткових витрат, з одного боку, та обумовлює об'єктивну неоднорідність турпродукту. Споживання турпродукту локалізоване й конкретизоване умовами місцевого ринку. Різнорідність цих умов є причиною мінливості (неоднорідності) споживання за обсягами та структурою, оскільки товари та послуги, що пропонуються на цих ринках, різнорідні як за кількісними, так і за якісними параметрами, і відповідно, різниться за результатами й стандартний споживчий комплекс.

Різнорідність умов споживання об'єктивно обумовлює наявність диференціальної туристичної ренти. Можна виділити «часову» ренту, що визначається різницею в тривалості туристичного сезону, та «територіальну» ренту, яка залежить від умов залучення тієї чи іншої території до туристичного процесу. Величина територіальної ренти залежить від атрактивності (навіть унікальності) ресурсів, транспортно-географічного положення території, рівня її соціально-економічного розвитку і визначається обсягом витрат, необхідних для створення оптимальних умов споживання.

Обсяг туристичного споживання визначається сумою витрат туристів під час подорожування і залежить від платоспроможності туристів, ціни на послуги та товари, інтенсивності витрат. Витрати можна поділити на загальні (валові), що є всією сумою грошових витрат, здійснених під час подорожі, і «чисті», що відбивають перевищення витрат за період подорожування відносно витрат, які за цей же період могли бути здійснені вдома. Структура туристичного споживання відбиває частку витрат туриста на кожен вид товарів та послуг туристичного призначення в загальних витратах. Витрати можна струк-турувати за місцем здійснення, за часом та видами.

Витрати туриста, який активно подорожує, завжди перевищують витрати людини, що відпочиває вдома за той же період і це пов'язане зі збільшенням потреб. Витрати, пов'язані з подорожуванням, можна поділити на три етапи:

а) етап підготовки до подорожі, пов'язаний з придбанням товарів та послуг у постійному місці проживання, необхідних для здійснення подорожі (придбання туру, спеціального спорядження або товарів для літнього відпочинку тощо);

б) етап подорожування, що включає поточні витрати під час подорожування, що здійснюються переважно в місцях відпочинку (додаткові послуги, культурно-дозвіллєві заходи, сувеніри тощо);

в) завершальний етап з витратами у постійному місці проживання, що пов'язані з завершенням відпочинку.

Тобто, період витрат не співпадає з періодом подорожування: туристичне споживання починається до подорожі і завершується після повернення. На обсяг витрат туриста відносно витрат «нетуриста» за той же проміжок часу впливає такий фактор як «лабільність туриста» або здатність пристосуватися до умов і стилю життя в місці відпочинку. Соціальне середовище місця перебування, усталений там стиль життя впливають на характер та інтенсивність споживання туриста, обумовлюють вибір певних видів послуг та товарів. Психологи відмічають зміни в поведінці туриста порівняно з його ж поведінкою в місці постійного проживання. З іншого боку. потрапляючи в інше середовище на короткий термін, турист гірше орієнтується в економічних умовах, ніж в місці свого постійного проживання, що збільшує вірогідність неякісних покупок і нераціональних витрат при виборі товарів та послуг.

Туристські послуги і товари в міжнародному туризмі реалізуються відповідно до умов національного ринку за такими схемами:

1) за цінами, що діють на внутрішньому ринку країни постійного проживання і відбивають національні умови ціноутворення на послуги та товари туристичного призначення;

2) за цінами світового ринку, що відбивають суспільні витрати праці цього виду діяльності на міжнародному рівні;

3) за роздрібними цінами країни тимчасового перебування.

Відносно обсягу туристичних витрат ринки окремих країн можна поділити на «дорогі» та «дешеві», але в порівнянні з внутрішнім ринком конкретної країни, оскільки абсолютного поділу за ціновим критерієм не існує. Значну роль у таких оцінках відіграє валютно-банківський фактор: курс місцевої валюти відносно курсу національної валюти туриста. Можна виділити три варіанти таких порівнянь:

1) «дешеві» місця відпочинку - ціни в місці відпочинку (інша країна або регіон своєї країни) нижчі за ціни на аналогічні послуги і товари, ніж у постійному місці проживання;

2) «дорогі» місця відпочинку - навпаки, ціни даного ринку вищі за ціни в місці постійного проживання;

3) «рівнозначні», тобто ціни практично не відрізняються.

Різниця в цінах не є вирішальним чинником при формування конкретного попиту, при виборі місця відпочинку, оскільки для туристського споживання визначальним є реалізація мети подорожування і саме вона визначає ціннісні орієнтири туриста. В той же час для туристів з країн з високим рівнем життя різниця в курсі валют і в цінах на аналогічні послуги і товари, при гарантії певної якості, збільшує вибір, впливає на урізноманітнення пропозиції. З іншого боку, це дає шанс країнам з відносно низькими цінами внутрішнього ринку вийти на ринки країн-постачальників туристів зі своїми товарами та послугами.

Різниця в цінах слабо впливає на вибір місця відпочинку, але впливає на термін відпочинку та структуру споживання. Турист має на подорож певну суму грошей, яку розподіляє на основні та додаткові витрати. Коли рівень цін в країні відпочинку менший за аналогічний в країні постійного проживання, це стимулює зростання обсягів додаткових послуг або збільшення терміну перебування, але практично ніколи не веде до заощадження коштів.

Туристичне споживання є задоволеною частиною попиту на ринку турпослуг. Воно залежить від ємності ринку, тобто всієї суми послуг і товарів туристичного призначення, пропонованих для реалізації в даний час і в даному місці. Ємність ринку залежить від сукупної дії внутрішніх і зовнішніх чинників, які й визначають рівень розвитку індустрії туризму. Таким чином, ємність ринку туристичних послуг є величиною, що відбиває рівень розвитку індустрії туризму, умови створення і реалізації турпродукта. Ємність ринку пов'язана з кон'юнктурою і відбивається рівнем цін. Ціна на послуги та товари туристичного призначення на ринку є результатом збалансованості попиту/пропозиції за обсягами, номенклатурою та структурою. В стандартній структурі туристського споживання дві третини витрат припадають на основні послуги та сувенірні товари. Структура витрат залежна від терміну подорожі: чим менша тривалість подорожі, тим більше витрат припадає на транспорт. На статті додаткових витрат впливають демографічні характеристики споживачів, особливо вік, стать, етнічна та релігійна приналежність, обумовлені різницею в звичаях і традиціях. Психологічні чинники також справляють вплив на обсяг та структуру витрат. За психологічної орієнтації, коли туристична подорож сприймається як елемент розкошу, а не форма відпочинку, виникають ірраціональні мотиви, що стимулюють збільшення витрат. (Певна категорія туристів з жадобою самоствердження засобами туризму поривається на дорогі модні курорти, витрачаючи обмежені заощаджені кошти не заради відпочинку, а заради хибного престижу чи створення невластивого іміджу).

Таким чином, на туристичне споживання (його обсяги та структуру) впливають об'єктивні економічні, соціальні умови, правові аспекти зовнішньоекономічної діяльності, геодемографічні характеристики споживачів та суб'єктивна психологічна мотивація.

Співвідношення попиту й пропозиції може складатися в такі варіанти:

а) ідеальний, коли в даний час і в даному місці попит і пропозиція співпали за характером та обсягом;

б) територіального дисбалансу, коли за сукупним обсягом попит і пропозиція співпадають, але наявні територіальні відміни, що порушують цей баланс або в бік переважання попиту, або пропозиції:

в) дифіциту, коли попит випереджає пропозицію і тоді надмірний попит, створюючи дифіцит, веде до зростання цін;

г) інноваційний, коли пропозиція випереджає попит, формуючи потребу в тій чи іншій послузі чи товарі, тоді попит незначний і просування нового товару потребує від виробника додаткових витрат, але ціни при цьому витримуються на мінімально можливому рівні.

Пропозиція повинна відповідати попиту в часі, сполучатися з ним в просторі, співпадати за обсягами та структурою. В такому випадку можна говорити про врівноважений стан ринку, тобто той ідеальний стан, на який і спрямовується діяльність. В іншому випадку утворюється дисбаланс, що відповідає правилу Вальраса: надлишковий попит ка одному з ринків повинен обов'язково збалансовуватись надлишковою пропозицією на іншому, щоб їх сума дорівнювала нулю; якщо один з ринків вийшов з рівноваги, то повинен існувати ще щонайменше один неврівноважений ринок, який компенсує відсутність рівноваги на першому ринку. Виходячи з цього, зростання попиту на турпродукт з перевищенням ємності ринку є результатом неможливості для споживача реалізувати надлишок грошей.

Ринок туристичних послуг можна розглядати як систему, в межах якої взаємодіють ринки грошей, товарів, послуг і робочої сили. Перевищення попиту на будь-якому з цих ринків виводить всю систему зі стану рівноваги. Задоволення попиту завжди є результатом обміну: обміну грошей туристів на турпродукт, отриманий в процесі якісного обслуговування. Саме те, наскільки отримані враження відповідають сподіванням туриста й визначає якість того чи іншого турпродукту, впливає на ціну та процес обміну. При обміні задовольняються потреби споживача та виробника і створюються умови для розвитку індустрії туризму, оскільки турист-споживач, купуючи тур, заздалегідь оплачує ще ненадані послуги, надаючи таким чином туристичному підприємству певний «кредит довіри» і створюючи матеріальне підґрунтя для подальшої роботи.

Позитивна динаміка туристичного споживання свідчить про зростання ролі туризму в житті населення, а його територіальна диференціація, обумовлена рівнем та стилем життя, засвідчує поляризацію світового господарства, частиною якого є ринок туристичних послуг.

Таким чином, туристичне споживання є комплекснимпоказником розвитку туристичного ринку, який об'єктивно відтворює його просторово-часову неоднорідність і мозаїчність.

Полікомпонентний системно-структурний аналіз туристичного споживання дозволяє визначити тенденції та регіональні відміни і спрогнозувати на цій підставі подальший розвиток туризму в змінних умовах ринкового середовища, яке створюється світогосподарськими процесами, їх вплив на розбудову індустрії туризму і формування геопросторової організації туристичного процесу.

Туристичне споживання як зреалізований попит відбивається в статистичних показниках, які характеризують туристичний процес. На світогосподарському рівні такими показниками є показники розвитку міжнародного туризму – 1) туристичні потоки, їх величина, спрямованість, ритмічність, які дозволяють визначити динаміку, видову та територіальну структуру споживання; 2) прибутки від туризму, які характеризують, з одного боку, економічну функцію туризму, а з іншого, дають уявлення про цінову політику і стан ринку та його регіональні відміни, опосередковано, через рівень витрат, дозволяючи визначити ціннісні ореєнтири споживача. На національному рівні до цих показників слід додати показники, що характеризують співвідношення міжнародного та внутрішнього туризму, їх параметри та структуру.

Динаміка туристичного потоку, на наш погляд засвідчує глобалізаційні процеси, притаманні сучасному світу і відтворює їх, оскільки саме туристичний рух сприяє консолідації суспільного життя. У динаміці туристичних потоків відбивається зміна стилю життя, основою якого є зростання рівня і зміна умов життя, його інтелектуалізація, проявом якої є прагнення «розширити всесвіт». З цим пов'язана також диверсифікація видової та територіальної структури попиту/пропозиції, в якій фіксуються зміни туристичних уподобань та ціннісних орієнтирів, зокрема, в бік екологізації відпочинку, що відбиває й глобальну екологізацію всіх сфер життєдіяльності, додаючи економічних стимулів до вирішення екологічних проблем, особливо на локальному та регіональному рівнях. Таким чином, за частковим дослідженням ринкових процесів у туризмі можна відстежити глобальні соціально-економічні та соціокультурні зміни, притаманні сучасному етапові розвитку людської цивілізації та визначити їх регіональні особливості.

Туризм належить до небагатьої галузей світового господарства і сфери послуг зокрема, які мають високі та стабільні темпи росту протягом досить значного проміжку часу. За останні тридцять років світовий туризм зростав в середньому на 7% на рік за обсягами туристичних потоків і на 12% на рік за обсягами надходжень. У 2000 р. чисельність міжнародних туристів в світі склала понад 698 млн.чол., що становить 11,5% від загальної чисельності населення світу, а з урахуванням обсягів внутрішнього туризму чисельність туристів зростає, за твердженнями експертів ВТО, майже на порядок. Тільки за останній рік XX ст. темпи приросту міжнародного туризму склали 7,4%. Наприкінці 90-х років XX ст. загальний обсяг світового туристичного ринку (з урахуванням транспортних послуг) становив 10,7% від світового ВВП. Протягом останніх тридцяти років XX ст. темпи зростання обсягів туристичної діяльності вдвічі перевищували темпи росту світового ВВП, що сприяло становленню та розвитку міжнародного ринку туристичних послуг. Міжнародна торгівля туристичними послугами завдяки потужному мультиплікаційному ефекту сприяє розширенню зайнятості; в індустрії туризму зайнято майже 10,5% від загальносвітової чисельності зайнятих і, за даними ВТО, на кожне робоче місце, створене в цій сфері. припадає від 5 до 9 робочих місць в інших галузях економіки.

Найбільшого розвитку туризм зазнав в Європі, на яку припадає понад половина світового туристичного потоку та майже половина всіх надходжень від туризму. І хоча частка цього регіону в регіональній структурі туризму зменшується, оскільки зростає інтерес до Тихоокеанського регіону та Африки, Європа залишається лідером світового туризму.

Таблиця 4.9.

Регіональна структура туризму (в розрізі регіонів ВТО).

Європейський та Американський макрорегіони є і надалі залишаться найпривабливішими для туристів. У 2000 р. обсяги аквізицій до Європи становили 58%, а до Америки - 19% від загального обсягу міжнародного туризму, хоча у цих регіонах відмічається падіння темпів приросту, особливо у Європі та Північній Америці, в той час, як у Центральній та Південній Америці, напраки, спостерігається значне зростання туристичних прибуттів, особливо в районі Карибського басейну. Високими темпами зростання міжнародного туризму характеризується Тихооокеансько-Східноазійський макрорегіон, на який припадає 16% загальносвітового потоку, що можна пояснити перебудовою внутрішнього ринку країн регіону, значними успіхами у розбудові національних індустрій туризму. У Африканському макрорегіоні останні роки XX ст. позначені значними успіхами міжнародного туризму, зростанням популярності таких країн як Замбія, Зімбабве, Марокко. На Близькому Сході, який. незважаючи на складну політичну ситуація залишається туристично привабливим регіоном, особливо значними є темпи зростання туристичних потоків до Єгипту, частка якого в регіоні становить майже 26%, країн Перської затоки, Сирії. Південно-Азійський макрорегіон в цілому розвивається стабільно, але попит на послуги острівних країн зростає швидше завдяки проведенню ними активної туристичної політики на зовнішніх ринках. Антарктида дедалі більше притягує до себе туристів і, аби не опір ряду громадських організацій, які активно борються проти залучення цього регіону до туристичного процесу, тут можна було б спостерігати найбільші темпи зростання попиту, незважаючи на високі ціни.

Незважаючи на долання кризових явищ, Всесвітня туристична організація прогнозує подальше зростання туристичного процесу до 2020 р. з щорічними темпами у 4,1%. Враховуючи виявлені тенденції, прогнозується перерозподіл туристичних потоків (таблиця 4.10). Європа та Америка й надалі збережуть свої лідерські позиції, але темпи зростання обсягів міжнародного туризму тут зменшаться і це позначиться на перерозподілі світового туристичного процесу: частка Європи зменшиться до 46%, Америки - до 18%. Після 2010 р. Америка поступиться другим місцем Тихоокеансько-Східноазійському макрорегіону. частка якого у світових туристичних переміщеннях зросте до 25%. Експерти ВТО прогнозують для цього і решти південних макрорегіонів підвищені темпи зростання обсягів туристичної діяльності перш за все за рахунок розбудови індустрії туризму. В той же час прогнозується зменшення темпів зростання подорожей на далекі відстані (3,8%) порівняно з внутрішніми контиментальними (5,4%), Відповідно, їх свіввідношення в подільшому зміниться на користь останніх і становитиме 76:24 (2020 р.) проти 82:18 (1995 р.). Європейський і Американський макрорегіони концентрують основні внутрирегіональні потоки, зростає обсяг внутрішніх переміщень між країнами Тихоокеансько-Східноазійського макрорегіону.

Таблиця 4.10

Прогноз обсягів міжнародних туристичних потоків в розрізі регіонів ВТО, млн. осіб (ВТО, 2001 р.).

Туризм, що зародився й зростав у Європі, поступово поширюючись світом, і надалі залишиться серед населення країн регіону найпопулярнішою формою дозвілля. Європа, незважаючи на певне падіння темпів росту міжнародного туризму (6,1% у 2000 р. проти 7,4% середньосвітового приросту) і зменшення частки (за рахунок перерозподілу) у світовому туристичному потоці залишається світовим лідером туристичного руху, прийнявши у 2000 р. 403,3 млн. туристів. При цьому 86% з них - це туристи з європейських країн, 6,6% становлять туристи з Америки та 3,6% - з країн Азії.

Як видно з таблиці 4.11, туристичний процес концентрується в країнах Західної та Південної Європи, які здатні задовольнити найрізноманітніший попит практично у всіх сегментах туристичного ринку. Особливо високі темпи росту характерні для Південно-Європейського (6,6% за період 1995 - 2000 р.р.) та Східно-Середземноморського (5,2%) субрегіонів. Протягом 90-х років XX ст. значно зросла популярність країн Центральної та Східної Європи, хоча темпи зростання міжнародних туристичних потоків тут незначні (3,1%, що майже у 1,5 рази менше за середньоєвропейські). Але надходження від туризму зростають повільніше (2,8%) за обсяги туристичного потоку, що свідчить про порівняно невисокі ціни або недостатньо розвинуту індустрію туризму. Основна частка туристичних переміщень у цьому субрегіоні припадає на внутрішні регіональні (91%), а міжконтинентальні представлені потоками переважно з країн Азії (2,4%) та Америки (2,1%). Найбільша кількість іноземних туристів відвідує Росію (21,2), Польщу (17,4). Угорщину (15,6), Чехію (5,7 млн. осіб, 2000 р.).

Таблиця 4.11.

Субрегіональна структура Європейського туристичного процесу, 2000 р.

Серед країн, що є лідерами світового туризму, 3/5 припадає на європейські країни (таблиця 4.12.). Ситуація в туризмі дуже динамічна і цей динамізм засвідчують саме зміни у Тор-10. За останні п'ять років до складу провідних країн в сфері туризму, завдяки активній підтримці цієї галузі в країні, активно ввійшов Китай, який потіснив Австрію і просунувся з 9 місця на 5 за кількістю прибулих туристів та на 7 за показником надходжень від туризму. За цим же показником на 10 місце в світі вийшла Мексика, витіснивши Швейцарію зі списку провідних туристичних країн. За кількістю прибулих туристів Іспанія та США помінялися місцями і наприкінці XX ст. Іспанія стала однією з провідних туристичних країн світу (щорічні середні темпи розвитку галузі становлять 8,8-9,5%). Втратила популярність Угорщина, що займала в 1996 р. 8 місце за кількістю прибулих, а в 1999 р. не ввійшла до провідної десятки. Країною стабільного розвитку туризму можна назвати Велику Британію, п'яте місце якої в світовому туристичному рейтингу залишається незмінним протягом останніх років при нульовому прирості потоку і надходжень.

Таблиця 4.12

Провідні туристичні країни світу*.

* складено за “Tourism Highlights - 2001”. – OMT – WTO – ETO.

Найбільш популярними серед туристів, що подорожують Європою, залишаються Франція, Бельгія та Нідерланди, а Париж, Амстердам, Брюгге та Брюсель належать до найпопулярніших і найвідвідуваніших міст. Стабільною популярністю у туристів користується Рим, більш ніж на 10% за рік зросла кількість туристів, що відвідали Венецію. Високі темпи зростання кількості туристів характерні за останні роки для таких європейських міст як Пальма, Мальта, Кьольн, Гамбург, Цюрих, Варшава, Мілан. До найпопулярніших у туристів міст Європи для проведення нетривалого відпочинку за останні роки ввійшли Дублін та Лілль, витіснівши зі списку Тор-10 провідних туристичних центрів Прагу та Будапешт. Особливо значними є темпи зростання туристичної цікавості до Севільї, потік до якої збільшився на 40%, що дозволило їй значно наблизитись до провідних центрів Європи, піднявшись з 16 на 12 місце за кількістю щорічних відвідувачів. Незважаючи на події 11 вересня 2001 р. Нью-Йорк залишається одним з найпопулярніших туристичних центрів, стабільно займаючи 15 місце у світі серед найвідвідуваніших міст, до складу яких ввійшли також Бостон та Вашингтон.

Таким чином, на початок XXI ст. туризм залишається найдинамічнішою сферою діяльності, що забезпечує зростаючий попит на проведення дозвілля у подорожі. Відповідно поширенню туризму як складової стилю життя зростають і витрати на подорожування. Висока вартість подорожі обумовлена або відстанню від основних районів-генераторів турпотоків, або тривалістю подорожі, або значною різноманітністю і насиченістю ринку пропозиції у місці відпочинку. Тому рівень споживання продукту туристичного ринку коливається в широких межах і дрібно територіально-диференційований.

При середньосвітових витратах на подорож у $ 680, вартість подорожування Америкою та Австралією більша, ніж Європою, а незначні витрати в більшості країн Африки свідчать про нерозвиненість туристичної діяльності.

У Європі середні витрати туриста на подорож становлять $ 574 і в останні роки намітилась тенденція їх подальшого зменшення (в середньому на 2,7%), особливо в країнах Західного та Південного субрегіонів (відповідно 4,2 та 3,0%). Особливо помітно «здешевлюється» перебування в Нідерландах, Австрії, Німеччині (Західна Європа), Хорватії, Словенії, Італії (Південна Європа). Ця тенденція торкнулася й країн Південно-Східної Європи, хоча і менш помітно (0,3%), що можна пояснити відносно невисокими цінами на основні туристичні послуги, особливо в країнах Центральної Європи. Середні витрати іноземного туриста, подорожуючого в даному субрегіоні, становлять $ 339, що майже в 1,7 рази менше, ніж в середньому по Європі. Найдешевшим буде перебування у Румунії, Молдові, Угорщині, Литві, Латвіїя, Польщі, Болгарії. У Росії, Словаччині, Україні, Чехії та Естонії вартість подорожі вища за середню по субрегіону.

Україна на ринку міжнародного туризму виступає як країна-генератор туристичних потоків. Основні обміни країна здійснює в межах субрегіонального ринку з країнами-сусідами Росією, Молдовою, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, які виступають і як генератори основних туристичних потоків в країну (в'їздний туризм), і як реціпієнти для українських туристів (виїздний туризм). На сусідські обміни припадає в середньому за останні роки біля 65% від загального обсягу міжнародних туристичних потоків.

Здобуття незалежності та суспільно-політична перебудова в Україні позначились зміною її статусу на ринку міжнародного туризму. Перш за все, розширилась участь країни на даному ринку. З країни-реціпієнта з дозованим обсягом обслуговування вона перетворилась на країну-генератора туристичних потоків зарубіжного (виїзного) туризму. Подібний процес був притаманний на перехідному етапі для Польщі, Чехії, інших соціалістичних у минолому країн і має об'єктивне соціально-економічне підґрунтя.

Поступові зміни на краще в економічній ситуації та певні зрушення на шляху поліпшення матеріального становища населення створили об'єктивні передумови розвитку сприятливого для туристичної діяльності ринкового середовища. Позитивні результати дала й державна туристична політика, перш за все через впровадження системи ліцензування, що посилило контроль за якістю туристичного обслуговування. Але у міжнародному туризмі ситуація залишається нестабільною: пожвавлення туристичної активності чергується зі спадами, відтворюючи в цих коливання не тільки стан внутрішнього ринкового середовища, а й коливання світової ринкової кон'юнктури, де імідж України залишається невизначеним.

У 2000 р. зарубіжний (виїздний) туризм становив 44% від усього обсягу туристичних переміщень, майже вдвічі перевищуючи обсяг іноземного (в'їздного) потоку (таблиця 4.13). Тенденція перевищення виїздного потоку над в'їздним у структурі міжнародного туризму залишається стабільною, хоча слід відмітити певне падіння темпів виїздного туризму і його мотиваційний та географічний перерозподіл, що позитивно характеризує зміни на національному туристичному ринку. Основними партнерами країни на ринку зарубіжного туризму залишаються країни-сусіди, до яких спрямовані як туристичні, так і транзитні поїздки: Польща (31.4%), Росія (30,5%). Молдова (11,5%), Білорусь (6,5%), Угорщина (5,7%), Словаччина (4,2%). Запровадження візового режиму позначилось в останній з зазначених країн зменшенням виїздного потоку майже на 19% за рік.

Таблиця 4.13.

Динаміка, струрура та співвідношення міжнародних туристичних потоків України.

Змінилася й мотиваційна структура - провідне місце займають поїздки з рекреаційною та екскурсійною метою. В ритміці виїздних потоків можна прослідкувати наявність двох «гарячих» сезонів - яскраво вираженого літнього та менш вираженого зимового. Потоки зарубіжного туризму замикаються переважно в межах Європи (таблиця 4.14), хоча їх географія постійно розширюється: якщо у 1997 р. українці відвідали 62 країни, то у 2000 р. - 96. Серед регіонів Європи постійно популярні Західна Європа (особливо Франція, Німеччина, Велика Британія, Австрія, Швейцарія) та Середземномор'я (Італія, Іспанія, Туреччина, Греція. Ізраїль, хоча потоки в останні дещо зменшуються). Водночас зростають, завдяки активній ринковій політиці країн-партнерів, туристичні потоки до країн Східного Середземномор'я (особливо на Кіпр) та Північної Африки (Єгипет, Туніс).

Таблиця 4.14.

Регіональна структура міжнародного туризму, 2000 р.

Частка іноземного (в'їздного) туризмуза останні роки практично незмінна і становить майже п'яту частину в загальному обсязі туристичної діяльності. На даному ринку також спостерігається значна сезонність, «пік» якої припадає на липень-серпень, оскільки основною метою приїзду в Україну іноземних туристів є рекреація і відпочинок (понад половину всіх відвідувань) та бізнес (майже 32%). Водночас зростає чисельність туристів, які прибувають з курортно-лікувальною та спортивно-оздоровчою метою, хоча частка цих сегментів залишається порівняно незначною. Відповідно до мотивації потік іноземних туристів розподіляється й територіальне: майже половина спрямована на Крим, третина - до Києва, п'ята частина - до Одеси.

За останні три роки до України спрямовані туристичні потоки зі 168 країн світу. Спостерігається зростання в'їздного потоку з країн СНД (особливо Казахстану, Молдови, Росії), з Туреччини, з країн Африки, Східної Азії та Тихоокеанського басейну, з Південної Азії, що, нажаль, свідчить не стільки про туристичну привабливість України, скільки про використання туризму як міграційного інструменту. Зменшується потік з колишніх соціалістичних країн Європи (Чехія, Словаччина, Болгарія, Угорщина), хоча майже п'яту частину обмінів становить прикордонний обмін.

Зростає значення України як транзитної держави і це позначається на кількості одноденних відвідувачів, чисельність яких протягом останніх років стабільно росте, перевищуючи 50% всіх відвідувань. Особливо зріс транзитний потік через Україну з країн СНД (Туркменістану, Таджикістану, Росії, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану).

Частка міжнародного туризму в обсязі експорту послуг за аналітичний період зросла з 7% до 10%, а в імпорті становить 15%.

Туристична політика України на ринку міжнародного туризму базується на активній маркетинговій стратегії, спрямованій на стимулювання іноземного туризму шляхом створення позитивного туристичного іміджу країни як країни безпечного та комфортного перебування. З цією метою вводиться спрощення візових формальностей, розбудовується індустрія туризму та підвищується відповідно до європейських стандартів якість обслуговування. Традиційною стала участь України в міжнародних виставках: Лондон (WТМ), Берлін (ІТВ), Мадрид (Fitur), Варшава, Москва (МІТТ) та інших, що дозволяє презентувати національний туристичний продукт та просувати його на регіональному та світовому туристичних ринках.

Зусилля, спрямовані на відродження туризму як складової стилю життя населення України, на розвиток туристичного ринку позитивно позначились на внутрішньому туризмі (таблиця 4.15.), на пожвавленні екскурсійної діяльності: протягом 2000 р. майже 16 млн. осіб відвідали музеї і понад 1,6 млн. осіб надали екскурсійні послуги туристичні підприємства. Особливо на ринку внутрішнього туризму активну діяльність проводили туристичні підприємства та органи державної виконавчої влади Вінницької, Донецької, Дніпропетровської, Тернопільської, Полтавської, Харківської областей.

Таблиця 4.15

Динаміка внутрішнього туризму, млн. осіб.

Відповідно до активізації туристичної діяльності зростає й обсяг наданих послуг - у 2,3 рази протягом останніх п'яти років. Найбільшою активністю визначаються м. Київ, АР Крим, Одеська, Львівська, Донецька області. Ці області, що мають порівняно розвинуту туристичну інфраструктуру і здатні забезпечити різноманітний попит на ринку як внутрішнього, так і іноземного туризму, мають і найвищий в країні рівень туристичного споживання (Картосхема «Україна. Рівень та структура споживання туристичних послуг»). Рівень споживання туристичних послуг в цілому характеризується значною територіальною диференціацією (коефіцієнт варіації Vri = 62,6%), але має тенденцію до зменшення поляризаційних тенденцій.

Шляхи розвитку туризму в Україні намічені у прийнятій 2002 року Державній програмі, розрахованій до 2010 р., яка має соціальну спрямованість на збереження здоров'я людей, зміцнення духовного, культурного та творчого потенціалу нації. впровадження екологічної культури та культури спілкування, здорового способу життя і повинна забезпечити можливості для прояву суспільної та самодіяльної ініціативи населення.

4.4. Закономірності функціонування туристичного ринку

Закономірності є формою прояву фундаментальних законів, що відтворюють необхідні, стійкі, суттєві взаємозв'язки, які визначають розвиток та функціонування реальних об'єктів та явищ. [1; 5]. Існує й протилежна думка про закономірність як категорію, «яка виражає сукупну дію багатьох спеціальних законів» [4, с. 11].

Визначення закономірностей є результатом теоретичного узагальнення всієї множини емпіричних даних з особливостей функціонування суспільно-географічного об'єкту. Географічні об'єкти зазвичай складні, підпорядковані дії природничих тасуспільних законів. Для суспільно-географічних об'єктів природничі закони проявляються в дуже трансформованому вигляді через дію окремих чинників розвитку чи обмеження природокористування (наявність природних ресурсів, їх якість, обсяги, можливість використання при даному рівні розвитку продуктивних сил і т.д.). Природно-ресурсна складова турпро-дукту, тобто використання природно-рекреаційних умов та ресурсів в туризмі, обумовлює необхідність урахування дії природничих законів геосфери (єдності та цілісності геосфери, ритмічності, зональності).

Туризм є явищем суспільного життя, яке виникло на певному етапі розвитку людської цивілізації, детерміноване рівнем соціально-економічного розвитку країн та умовами життя населення. Туризм, як суспільний феномен, підвладний дії суспільних законів: закону вартості, закону неухильного росту продуктивності суспільної праці, закону суспільного поділу праці, закону постійного зростання людських потреб та іншим. Зокрема, закон зростання потреб населення спричинив появу туризму як суспільного явища, що виникло на певному етапі розвитку людства. Цей закон, реалізований в обсягах та структурі туристичного споживання, є основою динамічності та диверсифікації туристичного ринку, територіальної диференціації споживання туристичних послуг. Закон суспільного поділу праці лежить в самій основі виокремлення туристичної діяльності як галузі послуг, що в подальшому знайшло відображення в ускладненні внутригалузевої структури та зв'язків, у формуванні міжгалузевого комплексу індустрії туризму, який став основою функціонування ринку виробника. Закон економії часу є основою ефективної організації виробництва товарів та послуг у цій галузі, проявляючись не тільки в зростанні продуктивності праці, а й в економії часу, грошей та зусиль на отримання послуги завдяки оптимізації територіальної організації туристичної галузі, раціональній організації виробництва послуг та їх споживання.

Закономірності функціонування туризму як об'єкту суспільно-географічного дослідження є частковими проявами дії фундаментальних економічних законів, а геопросторові форми його організації - суспільно-географічних законів і закономірностей. Теоретико-методологічним підґрунтям є системно-процесуальний підхід, який передбачає виявлення властивостей, структури, стійких взаємодій та взаємовідношень між компонентами та елементами ринку туристичних послуг як суспільно-географічної системи, які, створюючи синергетичний ефект, стимулюють його просторово-часовий розвиток. Вихідними положеннями є:

а) поняття про туристичний процес як безперервний розвиток споживання туристичних послуг, забезпечений відповідним розвитком міжгалузевого господарського комплексу індустрії туризму;

б) розуміння туристичного процесу як геопросторового явища, властивості якого проявляються в функціонуванні ринку туристичних послуг;

в) специфіка формування та функціонування туристичного ринку.

Масштабність туризму як суспільного явища, а саме прискорений розвиток в часі та поширення по території (з орієнтацією на наявні туристсько-рекреаційні природні та культурно-історичні ресурси, особливо на перших етапах розвитку), комплексність, обумовлена функціональною єдністю складових, глобальність, спрямована на «всеохоплення» світу, при одначасній конкретності, основаній на неповторності, унікальності регіонів за сполученням умов та чинників розвитку туризму, - дозволяє визначити його сутність як туристичний процес з властивою йому хронологічною структурою, яка відтворює послідовну зміну станів та стадій розвитку, та хорологічною структурою, яка відтворює характер взаємодії явища з геоторією (територія, акваторія) в певних формах геопросторових структур.

Соціально-економічною сутністю туристичного процесу є формування потреби у змістовному проведенні вільного часу в подорожі і задоволення цієї потреби через формування певного виду діяльності з надання послуг та виробництва товарів спеціального призначення. Рушійними силами даного процесу є об'єктивні потреби людського організму у відпочинку, обумовлені соціально-економічними умовами його здійснення, в тому числі шляхом подорожування.

В основі туристичного процесу лежить рух: рух як розвиток в часі (прогресивна динаміка туристичних потоків, зростання економічної, соціо-культурної, екологічної тощо ролі туризму і нарощування обсягів діяльності) і рух як переміщення в просторі (туристів-споживачів від місць проживання в місця відпочинку, робочої сили та кваліфікованих кадрів, грошей у вигляді платежів, інвестицій тощо, інформації рекламного, службового та іншого характеру). Наслідком руху є поширення туризму як складової стилю життя та індустрії туризму як складової господарського комплексу країни. Поширення відповідно до інтенсивності проявів може носити рівномірний, хаотичний, компактний, розсіяний тощо характер і закріплюватись в певних геопросторових формах (дисперсних, ареальних). Означені властивості туристичного процесу дозволяють розглядати його як геопросторовий процес [1, с.88-96] або процес просторово-часової відповідності (узгодженості) попиту на туристичні послуги і їх задоволення внаслідок діяльності міжгалузевого комплексу індустрії туризму.

Туристичному процесу притаманна:

- єдність, взаємозв'язність механізмів формування попиту і пропозиції, які обумовлюють інтернаціоналізацію процесу задоволення туристичних потреб впровадженням міжнародних стандартів обслуговування, діяльністю суб'єктів ринку в глобальних розподільчих та інформаційних мережах тощо. Саме ця єдність обумовлює глобальність туризму, його динамізм.

- циклічність, обумовлена планетарною ритмікою Землі (річний та добовий цикли) та суспільною практикою (тижневі та сезонні цикли, обумовлені процесами життєдіяльності людей - відпустки, свята, вихідні дні).

- граничність, наявність об'єктивних ресурсних можливостей для розвитку туризму з урахуванням екологічних навантажень на територію та соціо-культурних, психологічних навантажень на місцеве населення.

- поліморфізм або різноманітність ресурсної бази, яка відбиває об'єктивно наявну диференційованість геопростору і с основою туристичного поділу праці. Ресурсна зорієнтованість туристичного процесу потребує інвентаризації, оцінки наявних ресурсів за-для інтенсифікації їх використання та посилення атрактивних властивостей з одночасним створенням нових туристично привабливих об'єктів відповідно до економічних можливостей територій (країн, регіонів).

- зональність, обумовлена природно-рекреаційною складовою туристичного продукту і є похідною загальногео-графічного закону природної зональності.

- регіональність є також проявом ресурсної детерміності туристичного процесу. При цьому ресурсну детермінанту треба розуміти розширено як наявність складових турпродукту, призначеного для споживання (природних, культурно-історичних, етнорелігійних, соціальних, інфраструктурних) та суспільних умов його споживання (рівень соціально-економічного розвитку та розвитку індустрії туризму, рівень та стиль життя населення, інтегрованість у світогосподарські процеси тощо). Регіональність, що проявляється в неповторності, унікальності місцевих умов формування попиту і пропозиції, визначає стадійність туристичного процесу, напрямки та обсяги переміщень і обумовлює формування територіальних ринків різного рівня, типу та виду.

Формою функціонування туристичного процесу є ринок туристичних послуг, що має, як зазначалося (п. 1.1), всі ознаки предмету суспільно-географічного дослідження, на який поширюється дія суспільно-географічних законів [2; 3; 5].

Специфічні ознаки ринку туристичних послуг:

1. Ринок туристичних послуг утворюється внаслідок виникнення потреб та запитів населення на змістовне проведення дозвілля в подорожі зреалізоване у платоспроможному попиті на пропоновані послуги та товари. Ринок туристичних послуг є похідною суспільного поступу і в той же час певною ознакою соціально-економічного рівня розвитку країни, її інтегрованості в світогосподарську систему. Він пов'язаний з іншими ринками процесами обміну, характер та інтенсивність яких великою мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку території. Чим розвиненішою і стабільнішою є економіка країни, чим різноманітніша її спеціалізація на світових ринках, тим більш сталі позиції займає національний ринок турпослуг і його місце в економіці країни конгруентне іншим складовим.

2. Туристичний попит та відповідна туристична пропозиція стосується одразу певного комплексу природних благ, матеріальних та нематеріальних ресурсів, послуг та товарів як загального так і спеціального призначення, який є туристичним продуктом і виступає специфічним товаром на ринку туристичних послуг. Формою споживання турпродукту є туристична подорож - переміщення туриста від місця постійного проживання в місця проведення дозвілля, тобто туристи повинні бути доставлені до місця споживання туристичного продукту. Цим туристський експорт відрізняється від товарного: у товарному - рухома пропозиція і нерухомий споживач, у туризмі навпаки - пропозиція нерухома і повинна пристосовуватись до нерухомого потенційного та рухомого реального попиту.

3. Попит на послуги туризму формується під дією об'єктивно-суб'єктивних умов та чинників, тому характеризується нестабільністю, мінливістю в часі і в просторі та мобільністю. Мобільність попиту (як на традиційні, так і на нові види, форми та райони туризму) зростає пропорційно рухомості населення і потребує відповідної мобільності від пропозиції. В той же час існує певний розрив (в часі та в просторі) між рухомим, динамічним попитом та стаціонарною постійною пропозицією, можливості якої обумовлені місцевими умовами.

4. Туристичний попит підвладний коливанням, які обумовлюють сезонний характер туристичної діяльності. Ці коливання проявляються як в часі, так і в просторі, впливаючи на характер туристичного процесу: його ритміку, напрямки руху, величину потоків та інші параметри. Коливання попиту в часі задають ритмічність туристичному процесу протягом певних відрізків часу (тижня, року, формуючи «гарячі» та «мертві» сезони). Коливання попиту в просторі відбивають туристичну привабливість окремих видів, форм, районів відповідно до моди та кон'юнктури, формуючи географію туристичних потоків.

5. Туристичний ринок характеризується рівнем розвитку -спроможністю виробника турпродукту задовольнити існуючий попит, та ємністю - інтенсивністю та обсягами операцій з купівлі-продажу туристичного продукту залежно від співвідношення умов та чинників внутрішнього та зовнішнього ринкового середовища. Кон'юнктура ринку, зафіксована в цінах за певний продукт на певний час, є інтегральним ринковим показником. Гнучка цінова політика грунтується на різноманітності пропозиції, а пропозиція забезпечується розвитком індустрії туризму, її повноструктурністю (комплексністю) та пропорційністю розвитку складових. Розвинена індустрія туризму дає можливість країні зайняти певне місце на світовому ринку турпослуг, забезпечивши конкурентоздатність власного турпродукту. Чим сформованіший ринок туристичних послуг, тим більш узгодженою є цінова політика всіх учасників виробничого процесу. Щільний ринок виробника переміщує акценти конкуренції з цінової на дію нецінових факторів.

6. Ринок туристичних послуг полікомпонентний, структурований, диференційований та ієрархізований.

Компонентна структура представлена суб'єктами ринку, що є складовими міжгалузевого комплексу індустрії туризму, і відтворена в сегментації ринку попиту та ринку пропозиції турпродукту. Компонентна структура відбиває видове різноманіття попиту/пропозиції відповідно до мотивації подорожі та її параметрів (форма, сезон, термін, клас тощо), сегментацію ринку попиту (масовий, нестандартний, елітарний). Динаміка туристичного процесу обумовлює диверсифікацію ринку, а ускладнення його компонентної структури прискорює інтеграційні процеси. При цьому зростає тіснота зв'язків як між видовими, так і між регіональними елементами туристичного ринку.

Територіальна структура відтворює властивості туристичного процесу і спрямована на зростання доступності тур-продукту, що є одним з основних оптимізаційних критеріїв. Саме властивості туристичного процесу (особливо поліморфізм, зональність, регіональність) обумовлюють диференціацію туристичних ринків. Територіальна диференціація національних ринків грунтується на нерівномірності соціально-економічного розвитку країн. Участь у світовому туристичному процесі обумовлена як рівнем та стилем життя населення, так і можливостями індустрії туризму. Індустрія туризму як міжгалузевий комплекс з формування та задоволення потреб населення у проведенні вільного часу в подорожі може розвиватися інтенсивним або екстенсивним шляхом залежно від рівня соціально-економічного розвитку країни та її участі в міжнародному поділі праці. Міжнародний поділ праці пов'язаний з глобалізаційними суспільними процесами, проявом яких в туризмі є зростання обсягів та розширення масштабів міжнародного туризму, транснаціоналізація індустрії туризму та формування ринкових структур на основі створення відносних переваг турпродукту.

Територіальна диференціація туристичного процесу на певній стадії його розвитку закріплюється мозаїчністю те­риторіальної структури ринку туристичних послуг.

Нерівномірність перебігу туристичного процесу призводить до відносної поляризації компонентної, так і територіальної структур. Відповідно до умов і потреб туристичного процесу об'єктивною є територіальна концентрація туристичної діяльності і спеціалізація територій на наданні туристсько-рекреаційних послуг, внаслідок чого формуються різноманітні таксони (центри, курорти, райони, зони) - територіально-структурні елементи туристичного ринку.

Ієрархічна структура багаторівнева. Кожному з рівнів відповідає певний туристичний ринок, механізм функціонування якого відмінний від ринків інших рівнів: глобальний рівень - світовий ринок туристичних послуг; макрорівень - макрорегіональний ринок; мезорівень - національний ринок; мікрорівень - місцевий ринок; топорівень - маркетингова зона туристичного підприємства. Ієрархізованість туристичного ринку дозволяє також виокремлювати видові та регіональні субринки. Масштабність видових субринків визначається характером попиту: чим унікальніший попит на різновиди туризму, тим масштабніший його субринок. Тобто, величина видового субринку прямопропорційна нестандартності попиту. Масштабність регіональних субринків залежить від унікальності пропозиції, що грунтується переважно на ресурсній основі (наприклад, Середземноморський, Альпійський регіональні субринки). Величина регіональних субринків прямопропорційна поширенню комплексу однотипних ресурсів.

Однак ієрархічність нестрога. Турпродукт, сформований на ресурсах та в умовах певної території, містить конкретну регіональну пропозицію, має яскраво виражений регіональний характер. Створення туристичного продукту грунтується на наявних ресурсах та вимогах певного кола споживачів і тому територіальне обмежене, його споживання просторово локалізоване, але реалізація практично територіальне безмежна (бар'єри реалізації обумовлені ринковими, в основному фінансово-інформаційними, можливостями суб'єкта індустрії туризму). Властивості турпродукту містять яскраво виражені регіональні ознаки, але він є складовою частиною не тільки місцевого туристичного ринку, а й ринків вищого порядку (від національного до світового в залежності від характеру турпродукту). Кожен суб'єкт ринку має можливість вийти зі своїм продуктом на ринок будь-якого рівня. У цій особливості проявляється нестрога ієрархічність, «проникність» туристичного ринку, обумовлена умовами та чинниками формування кон'юнктури, яка відбиває стан ринкового середовища. Таким чином, кон'юнктура попиту, а також вимоги до якості турпродукту формуються на світовому рівні, а забезпечуються місцевим туристичним ринком. Якісний рівень турпродукта, розвиток та інтенсивність діяльності ринків нижчих ієрархічних рівнів залежить від співвідношення попиту/пропозиції, що формується на ринках вищих ієрархічних рівнів.

7. Основною одиницею суспільно-географічного дослідження є національний туристичний ринок як керована, інституціональна одиниця. Діяльність суб'єктів національного ринку регулюється державною туристичною політикою, що є системою сполучення державних та бізнесових інтересів із задоволення туристичних потреб населення шляхом розвитку індустрії туризму і виконання туризмом його економічних, політичних, соціально-культурних, екологічних та просвітницьких функцій.

Місце національного ринку туристичних послуг у світовому туристичному процесі є результатом співвідношення факторів, представлених туристсько-рекреаційними, трудовими ресурсами та капіталом, що забезпечують абсолютні та порівняльні переваги країнам на світовому ринку туристичних послуг, визначаючи обсяги та напрямки турпотоків.

8. Функціонування ринку туристичних послуг грунтується на кругообугу грошей та інформації, регульованому маркетингом та забезпеченому системою підготовки кадрів. Обіг грошей складає внутрішній механізм функціонування туристичного ринку, а обіг інформації - його зовнішнє коло.

Збалансованість національного ринку визначається швидкістю та характером руху капіталу, інтенсивністю обігу коштів та інформації. Розвинені ринкові структури прискорюють фінансові процеси, що робить діяльність індустрії туризму ефективнішою для економіки країни. Розвинений туристичний ринок характеризується щільним інформаційним полем з прискореним рухом інформації та зворотніх комунікаційних реакцій. Сучасні технології, докорінно змінюючи, значно ущільнили інформаційне поле ринку, прискорили обіг інформації і зробили її адресною та безперервною.

Світовому господарству на етапі глобалізації притаманний ступінчатий перебіг капіталу: від країн Центру до країн Напівпериферії та Периферії. Саме ця риса обумовлює характер інвестиційних процесів в індустрії туризму і впливає на розвиток національних ринків та діяльність ринкових структур, що забезпечують туристичне споживання. Ступінчатому перебігу капіталу в світовому господарстві конгруентне явище багатоступінчатого туристичного обміну, пов'язане з рівнем соціально-економічного розвитку країн і відповідним рівнем цін на турпродукт. В міжнародному туристичному процесі переважають потоки з країн з високим рівнем економічного розвитку в країни з середнім рівнем економічного розвитку (при інших незмінних компонентах); і з країн з середнім рівнем розвитку - в країни більш низького рівня розвитку. Це обумовлене більш низьким рівнем цін та вартості життя, що діють в країнах нижчого щаблю і приваблюють потенційних туристів помірними цінами турпродукту. Дія цього чинника обмежена можливостями індустрії туризму країни нижчого щаблю по створенню комфортних та безпечних умов проведення дозвілля та дотримання відповідного рівня життя, який був би не гірший, ніж в країні постійного проживання туристів. Ось чому не спостерігається значного потоку з країн з високим рівнем життя в країни з найнижчим рівнем.

Маркетинг, що регулює функціонування національного ринку, є соціально-економічним процесом, спрямованим на врівноваження попиту/пропозиції в межах країни, підвищення та закріплення її конкурентоздатності на міжнародних ринках. Як елемент національної ринкової політики маркетинг є процесом творення певного стандарту життя, цілеспрямованим, активним впливом на функціонування туристичного ринку з метою формування відповідності потреб і пропозицій.

Маркетинг передбачає моніторинг ринку на основі безперервного інформаційного забезпечення. Як полікомпонентна та багаторівнева система, маркетинг дозволяє за допомогою спеціальних методів та прийомів певною мірою знівелювати негативний вплив суб'єктивних чинників (особливо такого сукупного чинника як мода), що визначає особливу роль маркетингу в механізмі функціонування ринку. Маркетинг підприємства є інтегративною функцією суб'єкта ринку турпослуг і спрямований на отримання прибутку шляхом визначення та задоволення потреб споживача в умовах конкуренції. Засобом конкурентного суперництва є кваліфікація персоналу, що в процесі обслуговування створює у споживача уявлення про цінність турпродукту.

9. Кінцевою метою функціонування ринку туристичних послуг є задоволення потреб туристів, зреалізоване в обсягах та структурі споживання. Туристичне споживання, згідно закону зростання потреб населення, є комплексним, відзначається динамізмом та диверсифікованістю, його обсяг залежить від ємності ринку пропозиції. Умови споживання визначаються станом певного національного ринку, ступенем його інтегрованості до світового туристичного процесу, тому різнорідні, що спричинює мінливість споживання за обсягами, якістю та структурою і обумовлює територіальну диференціацію споживання туристичних послуг.

Основний закон функціонування ринку - це закон відповідності попиту/пропозиції в часі і просторі за обсягом, номенклатурою, кількісними та якісними параметрами. Дія цього закону співвідноситься з фундаментальними економічними законами та їх суспільно-географічними проявами.

В основу дослідження ринку туристичних послуг, особливо макро- та мезорівня, можуть бути покладені теорії співвідношення факторів, абсолютних та порівняльних переваг, попиту. їх застосування дозволяє краще зрозуміти механізм функціонування ринку та пояснити нерівномірність розвитку та територіальну диференціацію споживання, що об'єктивно існує на туристичному ринку.

Що забезпечує країні місце на ринку турпослуг? Це - загальний рівень розвитку економіки країни, система її організації, що стимулює рух основних факторів виробництва: фінансових, сировинних та трудових ресурсів. Тому вивчення будь-якої сфери економічної діяльності передбачає дослідження середовища такої діяльності, тобто дослідження умов та чинників, що впливають на певну галузь, в даному випадку, на туризм. Характеристиці цих чинників присвячено в роботі достатньо уваги, в даному ж випадку хотілося звернути увагу саме на теоретичний бік проблеми.

Розвиток туризму в країні стимулюється попитом перш за все на унікальні туристичні ресурси. Тому перш за все слід відзначити дію закону абсолютних переваг, оскільки наявність в країні унікального туристського ресурсу світового або регіонального значення формує попит, стимулює створення в даній країні індустрії туризму з відповідною пропозицією турпродукту. Наприклад, г. Джомолунгма, що є найвищою вершиною світу, приваблює не тільки альпіністів, а й інші категорії туристів, стимулюючи розвиток індустрії туризму в Непалі, орієнтований саме на ці запити; давньоєгипетські піраміди є унікальним культурним надбанням людства і об'єктом цікавості багатьох людей світу, що здавна стимулювало розвиток індустрії туризму в Єгипті; об'єктом поклоніння вірних християнської, ісламської та іудейської релігій є Єрусалим і т.д. цей список можна подовжити.

Але туризм розвивається не тільки в країнах, обдарованих унікальними ресурсами, а й в багатьох інших, які мають менш визначні ресурси або ж ресурси, подібні до сусідніх країн. Такі країни об'єктивно виступають конкурентами на певних ринках (наприклад, Середземноморські країни - на ринку масового туризму, орієнтованого на відпочинок і розваги), їх місце на світовому ринку можна пояснити дією закону подібності країн або теорією попиту. Згідно цієї теорії, спеціалізація країни на міжнародному ринку залежить від рівня розвитку внутрішнього ринку. Розвиток внутрішнього ринку туристичних послуг є результатом ефективного впровадження ідеї проведення дозвілля в подорожі і стимулює розвиток індустрії туризму. Саме розвинена індустрія туризму здатна забезпечити міжнародний попит, пропонуючи диференційований туристичний продукт, відмінний від продукту сусідніх країн. Таким чином, специфічна різноманітність турпродукту спонукає розвиток туристичного процесу в країні та регіоні.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1359 | Нарушение авторских прав