АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Анатомо-фізіологічні особливості системи травлення в дітей

Механізм утворення жовчі

Травлення

Анатомо-фізіологічні особливості системи травлення в дітей

В ембріональний період головним є гістіотрофне живлення ембріона (секретом слизової оболонки матки, матеріалом жовткового міхура).

З 2-3-го місяця внутрішньоутробного розвитку починається гемотрофне живлення за рахунок трансплацентарного транспорту поживних речовин. З 16-20-го тижня починають функціонувати власні органи травлення, що є початком амніотрофного живлення.

Залежно від формування окремих ензимних систем живлення плід починає ентерально одержувати білок, глюкозу, воду, мінеральні солі та ін. Темп диференціації і дозрівання органів травлення швидко збільшується, однак до часу народження ще зберігається відносна незрілість цієї системи. Лактотрофне живлення є найважливішим етапом адаптації новонародженої дитини; воно дозволяє вирішити протиріччя між дуже великими потребами швидко зростаючого організму та низьким ступенем функціонального розвитку апарату дистантного травлення.

Усі відділи травної системи в немовлят пристосовані до природного вигодовування молоком матері. Ротова порожнина в дитини на 1-му році життя відносно мала, язик відносно великий, піднебіння сплощене. Добре виражені жирові тіла щік, валикоподібні стовщення на яснах, поперечні складки на слизовій оболонці губ, які також мають велике значення для акту ссання. Слизова оболонка ротової порожнини сухувата, багата на кровоносні судини, дуже уразлива. Секрецію слини забезпечують піднижньощелепні, під'язикова, привушна і численні дрібні залози. У перші 3 міс життя секреція слини незначна, однак під її впливом у ротовій порожнині вже починається перетравлення вуглеводів і згортання казеїну молока. Стравохід має лійкоподібну форму, довжина його дорівнює половині довжини тулуба новонародженого (10 см); у підлітків досягає 25 см. Шлунок у новонародженої дитини круглий, ємкість його 30-35 мл, у віці 7-11 років шлунок схожий за формою на шлунок дорослого, ємкість його зростає до 1020 мл. Рухова функція шлунка складається з перистальтичних рухів і періодичних змикань і розмикань воротаря. Кислотність і ферментативна активність залоз шлунка низька, але 1/3 жиру (емульгованого молочною ліпазою) гідролізується в шлунку під дією шлункової ліпази. У шлунку частково гідролізується білок переважно за рахунок таких протеолітичних ферментів, як хімозин (ренін, лабфермент, сичуговий фермент), гастриксин; всмоктується незначна кількість солі, води, глюкози. Гістологічна диференціація шлунка триває до кінця 2-го року життя.

Підшлункова залоза є головною залозою травного тракту, її секреція особливо швидко зростає після введення підгодовування (прикорму) і досягає рівня дорослої людини у віці 5 років. Головні ферменти підшлункового соку: трипсин, хімотрипсин, діастаза, амілаза, ліпаза, фосфоліпаза, інкреторний інсулін.

Печінка новонародженого має відносно більші розміри, становить 4-4,4 % маси тіла, добре васкуляризована, має не досить розвинену сполучну тканину і погано розмежовані часточки, функціонально незріла. Добре проявляється функція глікогенутворення і недостатньо – дезінтоксикаційна. Печінка бере участь у процесах травлення, кровотворення, кровообігу та обміну речовин. Жовч у перші місяці життя дитини утворюється в невеликій кількості, містить небагато жовчних кислот (що інколи призводить у новонароджених до стеатореї), багато води, муцину, пігментів; у новонароджених також багато сечовини. Вона також містить більше таурохолевої кислоти, ніж глікохолевої, що посилює її бактерицидні властивості, стимулює секрецію підшлункової залози, посилює перистальтику товстої кишки.

Кишки дитини грудного віку відносно довші, ніж дорослого, вони в 6 разів більші за довжину її тіла. Слизова оболонка кишок ніжна, багата на ворсинки, кровоносні судини, клітинні елементи. Лімфатичні вузлики добре розвинені. Сліпа кишка і червоподібний відросток рухомі, низхідний відділ товстої кишки довший, ніж висхідний. Пряма кишка відносно довга, має слабко фіксовані слизову і підслизову оболонки. Кишки дитини виконують травну, рухову і всмоктувальну функції. Кишковий сік менш активний, порівняно з соком дорослої людини, він має слабкокислу або нейтральну реакцію, згодом – лужну. Містить ферменти ентерокіназу, лужну фосфатазу, амілазу, лактазу, мальтазу, інвертазу, згодом – ліпазу. Продукти гідролізу, які утворюються внаслідок порожнинного (дистантного) та мембранного (пристінкового) травлення, всмоктуються всіма відділами тонкої кишки, на відміну від дорослих. Велике значення в дитячому віці має внутрішньоклітинне травлення з легким переходом лактоглобулінів молока в незміненому стані в кров. У товстій кишці всмоктується вода, формуються калові маси, відбувається секреція слизу. Особливістю кишок у дітей є відносно слабка, але довга брижа, що створює сприятливі умови для розвитку інвагінації.

їжа, яку ми споживаємо, — це паливо, необхідне для того, щоб організм виконував усі свої функції. Будь-який процес, від розподілу кліток до моргання очима, вимагає витрат енергії, що надходить з їжею. Але спочатку їжа повинна бути роздрібнена, потім розщеплена на складові частини, які організм може за­своїти. Цю задачу вирішує травна система. Для того, щоб уявити собі процес перетравлювання їжі, поч­немо з бутерброда. Зуби відкушують шматок їжі, розминають і розжовують його. Одночасно для його розм'якшення і змочу­вання в рот зі слинних залоз надходить слина. Слинні залози розташовані під і над язиком, і саме вони виділяють слину, коли ми згадуємо про смак лимона. До складу слини входить фер­мент, що розщеплює вуглеводи їжі на більш легкозасвоювані організмом цукри. Язик виконує своєрідну функцію лопати, що подає до зубів їжу, а також сприяє процесу її проковтування.

Надалі їжа переміщається по стравоходу. Стінки стравоходу складаються з м'язів, що, одночасно скорочуючись, просувають їжу вниз, у шлунок. Процес стискування м'язів стравоходу нази­вається перистальтикою. Стінка стравоходу всіяна безліччю ма­леньких залоз, виділяючи слиз, що робить його поверхню воло­гою. По такій поверхні шматочки їжі просуваються легше, ніж би вони просувалися по шорсткій і сухій трубці стравоходу.

Стравохід бере свій початок в задній частині горла, за тра­хеєю, проходить униз до шлунка. Щоб їжа не потрапляла в тра­хею, у гортані є шкірний шматок — надгортанник. Під час ков­тання надгортанник закриває вхід у гортань.

Коли їжа потрапляє в шлунок, у роботу включаються м'язи, що перемішують їжу з травним соком. Шлунковий сік, як і слина, виділяється рефлекторно. За добу в людини виділяється від 1,5 до 2,5 л шлункового соку, що містить 0,5 % соляної кислоти і ферменти, які розщеплюють білки, викликаючи їхнє набрякання і денатурацію, і сприяють зсіданню молока. Ферменти шлунко­вого соку, що розщеплюють білки і сприяють зсіданню молока, діють тільки при температурі 37 °С і в кислому середовищі. Кис­ле середовище, крім того, вбиває бактерії, що потрапили в шлу­нок разом з їжею. Якщо в шлунок потрапляє неякісна їжа, люди­на відчуває нудоту.

М'язи не припиняють працювати навіть тоді, коли шлунок порожній, тому людина відчуває голод.

Перемішана й оброблена травними соками їжа називається хімусом. Для того, щоб їжа перетворилася в кашкоподібний хімус, організму потрібно витратити від 3 до 6 годин. Тому їжу найкраще ретельно пережовувати. Ще 1 година потрібна для того, щоб їжа потрапила в кишечник. Весь шлях їжі по кишечнику може займати від 8 до 24 годин. Частина поживних речовин, що наявні в хімусі, проходить через стінки внутрішнього вистилання шлунка і надхо­дить у маленькі кровоносні судини, що несуть поживні речовини зі шлунка. Травні залози вистилання шлунка виділяють багато слизу й інших речовин. Вони утворюють захисний шар, що не дозволяє шлунковим сокам переварити сам шлунок.

Буває і таке, що тканини, які утворюють захисне вистилання стінок шлунка, ушкоджуються, у результаті чого на них з'являється поранена поверхня, через яку шлункові соки роз'їдають стінку шлунка. Це вже хвороба, яка називається виразкою шлунка.

Через отвір у нижній частині шлунка хімус проштовхується в тонкий кишечник, що складається з дванадцятипалої кишки,, тонкої і клубової кишок. Початковий відділ тонкого кишечника, куди потрапляє хімус, —дванадцятипала кишка. Саме тут зде­більшого відбувається перетравлювання їжі. У тонкому кишеч­нику в їжу потрапляють ферменти підшлункової залози і жовчно­го міхура.

75.

Механізм утворення жовчі

Жовчні кислоти синтезуються гепатоцитами з холестерину. Крім того, з синусоїдного кровоносного капіляра гепатоцити активно витягують жовчні кислоти, які за допомогою переносників виділяються в жовчні капіляри. При цьому за жовчними кислотами по осмотичного градієнту слід вода.

Через мембрану гепатоцита здійснюється активний транспорт Na + в жовчні капіляри; за Na + по електричному градієнту переміщуються аніони Сl і HCO3. Виникає осмотичний градієнт приваблює в жовчний капіляр воду. Механізм транспорту інших катіонів та аніонів аналогічний описаному. Гепатоцити виділяють також в жовчні капіляри фосфоліпіди, холестерин і білірубін.

Білірубін утворюється в крові з гемоглобіну гемолізованих еритроцитів і в комплексі з альбуміном плазми надходить в гепатоцит, де утворюється прямий білірубін (Після його сполуки з глюкуроновою кислотою). Прямий білірубін через мембрану гепатоцита транспортується в жовчні капіляри.

В жовчних протоках триває процес формування жовчі за рахунок діяльності епітеліальних клітин, які здійснюють реабсорбцію електролітів з вмісту проток, виводять HCO3 і воду.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 977 | Нарушение авторских прав