АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Структура педагогічного спілкування

Для того щоб навчитися професіонального спілкування, треба чітко уявляти

структуру цього процесу, знати, які вміння забезпечують його здійснення,

яким чином можна удосконалювати виховний вплив на дітей. За В.

Кан-Каликом, є чотири етапи комунікації, що становлять структуру

педагогічної взаємодії. [4, 27]

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап).

Це перший етап, у якому закладаються обриси майбутньої взаємодії:

планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Зміст

його містить визначення мети взаємодії (для чого?), аналіз стану

співрозмовника (чому він такий?) та аналіз ситуації (що сталося?).

Плануються можливі способи та тональність комунікації, прогнозується

сприймання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка має

вирішальне значення. Саме тут має бути визначальною зосередженість на

спільній роботі з учнями, на розвитку їх. Учитель має передусім думати

про те, як залучити вихованця до взаємодії, зацікавити його, як створити

творчу атмосферу, щоб виявилася його індивідуальність. Для цього

педагогові потрібна уява, здатність сприймати та адекватно оцінювати

людину.

2. Початковий етап спілкування. Його мета — встановлення емоційного і

ділового контакту в педагогічній взаємодії. В. Кан-Калик називає цей

етап «комунікативна атака»; у цей час здобувається ініціатива, що дає

змогу керувати спілкуванням. Важливо оволодіти технікою швидкого

включення у взаємодію, прийомами самопрезентації та динамічного впливу.

Ініціатива необхідна вчителеві на цьому етапі для того, щоб організовано

передати її в наступному періоді спілкування.

3. Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспрямована організація

взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначеної

мети. Здійснюється обмін інформацією, оцінками з приводу цієї

інформації, взаємооцінювання співрозмовників. Створюється атмосфера

доброзичливості, щоб дати учневі змогу вільно виявляти своє «Я»,

діставати задоволення від спілкування, підтвердження своїм соціальне

значущим потенціям. Передаючи ініціативу учневі, педагог представляє

матеріал для аналізу, щоб роздуми, оцінювання фактів школяр здійснював лізу, щоб роздуми, оцінювання фактів школяр здійснював

сам за допомогою старшого. Саме тут учитель мусить вміти виявляти

інтерес до учня, сприймати інформацію від нього (активно слухати),

висловлювати судження з того чи того приводу, транслювати учням свій

оптимізм і спокійну впевненість в успіхові, ставити перед ними яскраві

цілі і вказувати на шляхи їх досягнення.

4. Аналіз спілкування. Головне завдання цього етапу— співвіднесеня

мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого

спілкування. Це етап самокоригування.

38. Перцептивна сторона спілкування проявляється в сприйнятті зовнішніх ознак співрозмовника, відповідно з його особистіс-ними характеристиками, в інтерпретації і прогнозуванні на цій основі його вчинків.

Найбільш важливими, інформативними є такі властивості, як міміка, експресія (засоби прояву почуттів), жести, поза, хода, зовнішній вигляд, особливості голосу та мовлення. Важливість і черговість сприйняття цих властивостей співрозмовника, оцінка однієї людини іншою значно залежить від індивідуальних, статевих, вікових і професійних відмінностей. Діти, наприклад, учаться спочатку розпізнавати за мімікою, потім їм стає доступним аналіз вираження емоцій за допомогою жестів. Було встановлено неспівпадання під час сприйняття й оцінки керівниками пі

длеглих і навпаки.

39. Інтерактивна сторона спілкування характеризується тим, що співрозмовники реалізують взаємодію, тобто планують спільну діяльність, обмінюються діями, виробляють форми і норми спільних дій, спрямовані на взаємну зміну їх поведінки, діяльності, відносин, установок з метою забезпечення результативності спілкування і вироблення єдиної стратегії.

Взаємодія є необхідним і обов'язковим елементом спільної діяльності; її основу становлять різноманітні міжособистісні контакти і дії. Для взаємодії характерна причинна залежність дій партнерів, коли поведінка кожного є одночасно і стимулом, і реакцією на поведінку інших.

40. Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформації, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування — це не тільки прийом та передача інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграє значущість інформації, прагнення сприймати її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами. Такий вплив випускається з уваги при інформаційному підході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови партнери можуть досягти взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані "комунікативні бар'єри".

Вони виникають унаслідок дії психологічних факторів — різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

41. Мета спілкування – те, заради чого у людини виникає даний вид активності. У людини кількість цілей спілкування збільшується. До них можуть належати передача та здобуття об’єктивних знань про світ, навчання і виховання, встановлення особистих та ділових стосунків. Цілі спілкування являють собою засіб задоволення багатьох потреб – соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних.

– біологічне спілкування – сприяє самозбереженню організму, є умовою підтримки й розвитку його життєвих функцій;

– соціальне спілкування– обслуговує суспільні потреби, людей, є фактором який сприяє розвитку форм суспільного життя, груп, колективів, організацій, націй, держав.

42.Стадии пед.общения по Станиславскому:

1.адаптирование на окруж.условия и выбор обьекта для себя

2.привлечь на себя внимание с помощью действий,слов,интонации

3.моменты зандирования души обьекта

4.передача своих видений обьекту с помощью мимики.голоса,взгляда…

4.обратная связь(в двух направлениях-содержательное и эмоциональное)

43. Діалогічне мовлення - це розмова, бесіда двох або кількох осіб, які говорять поперемінно. У повсякденному і звичайній розмові діалогічна мова не планується. Це мова підтримана. Спрямованість такої бесіди і її результати в значній мірі визначаються висловлюваннями її учасників, їх репліками, зауваженнями, схваленням або запереченням. Але іноді бесіду організують спеціально, щоб з'ясувати певне питання, тоді вона носить цілеспрямований характер.

Діалогічна мова, як правило, пред'являє менше вимог до побудови зв'язного і розгорнутого висловлювання, що мова монологічна або письмова; тут не потрібна спеціальна підготовка. Пояснюється це тим, що співрозмовники знаходяться в однаковій ситуації, сприймають одні й ті ж факти та явища і тому порівняно легко, іноді з півслова, розуміють один одного. Їм не потрібно викладати свої думки в розгорнутій мовленнєвій формі. Важлива вимога до співрозмовників при діалогічного мовлення - уміти вислуховувати висловлювання партнера до кінця, розуміти його заперечення і відповідати саме на них, а не на власні думки.

Монологічне мовлення передбачає, що говорить одна особа, інші тільки слухають, не беручи участь у розмові. Монологічне мовлення у практиці спілкування людей займає велике місце і проявляється в найрізноманітніших усних і письмових виступах. До монологічних форм мови відносяться лекції, доповіді, виступи на зборах. Загальна і характерна особливість усіх форм монологічного мовлення - яскраво виражена спрямованість її до слухача. Мета цієї спрямованості - досягти необхідного впливу на слухачів, передати їм знання, переконати в чому-небудь. У зв'язку з цим монологічна мова носить розгорнутий характер, вимагає зв'язного викладу думок, а отже, попередньої підготовки і планування.

Як правило, монологічна мова протікає з відомим напругою. Вона вимагає від мовця вміння логічно, послідовно викладати свої думки, висловлювати їх в ясній і виразній формі, а також вміння встановлювати контакт з аудиторією. Для цього мовець повинен стежити не тільки за змістом своєї мови і за її зовнішнім побудовою, але й за реакцією слухачів.

44.------

45. Авторитарний стиль. Учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель особисто вирішує, приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, використовує свої права без врахування ситуації та думок учнів, не пояснює свої дії учням. Внаслідок чого учні втрачають активність чи здійснюють її тільки під керівництвом вчителя, характеризуються низькою самооцінкою та агресивністю. При авторитарному стилі сили учнів спрямовані на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань та особистіснйй розвиток.

Головними методами впливу такого вчителя є наказ та повчання. Для вчителя характерна низька задоволеність професією та професійна нестійкість. Вчителі з цим стилем керівництва головну увагу звертають на методичну культуру, в педагогічному колективі займають позицію лідера.

Демократичний стиль. Учень розглядається як рівноправний партнер по спілкуванню, колега у спільному пошуку знань. Вчитель приймає рішення разом з учнями, враховує їх думку, підтримує самостійність суджень, враховує не тільки успішність, але і особистісні якості учнів. Методами впливу є спонукання до дій, порада, прохання. У вчителів з демократичним стилем керівництва школярі частіше відчувають стан спокійного задоволення, високої самооцінки. Вчителі цього стилю більше уваги звертають на свої психологічні уміння, для них характерна велика професійна стійкість, задоволення своєю професією.

Ліберальний стиль. Вчитель відходить від прийняття рішення, передає ініціативу учням, колегам. Організацію та контроль діяльності учнів здійснює без системи, проявляє нерішучість, коливання, В класі нестійкий мікроклімат, замасковані конфлікти.

46. Знання невербальної мови дозволяє не тільки краще розуміти співрозмовника, але і (що більш важливо) передбачувати, яку реак-цію викликало почуте ще до того, як він висловиться, відчути не-обхідність змін для досягнення бажаного результату.

Спілкування людини пов’язане з його психічними станами та є засобом їхнього вираження. На його основі розкриваєть-ся внутрішній світ особистості, здійснюється налагодження міжосо-бистісної взаємодії, процеси співчуття та емпатії, формування псих-ічного змісту спільної діяльності. Люди швидко пристосовують своє вербальне поводження до обставин, що змінюються, але невербальне спілкування виявляється менш пластичним.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 575 | Нарушение авторских прав