АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЕМПІЄМА

Емпієма - гнійне запалення з накопиченням гною в закритих або в порожнинах, які погано дренуються. Прикладами можуть служити накопичення гною в плевральній, осердній, черевній, гайморовій, лобній порожнинах, в жовчному міхурі, червоподібному відростку, фаллопієвій трубі (піосальпінкс).

Емпієма перикарда - виникає або по продовженню з поруч розташованих органів, або при попаданні інфекції гематогенним шляхом, або при септичному інфаркті серця. Це небезпечне, часто смертельне ускладнення. При тривалому перебігу виникають спайки, відкладаються солі кальцію, розвивається так зване панцирні серце.

Емпієма плеври - виникає як ускладнення пневмонії, раку легені, туберкульозу легень, бронхоектатичної хвороби, септичного інфаркту легені. Значення полягає у вираженій інтоксикації. Скупчення великої кількості рідини викликає зміщення, а іноді - поворот серця з розвитком гострої серцевої недостатності. Здавлення легені супроводжується развитем компресійного ателектазу і розвитком легенево -серцевої недостатності.

Емпієма плеври

Емпієма черевної порожнини, як крайній морфологічний прояв гнійного перитоніту є ускладненням дуже багатьох захворювань. До розвитку гнійного перитоніту ведуть:

• проривні (перфоративні) виразки шлунка і 12 -палої кишки;

• гнійний апендицит;

• гнійний холецистит;

• кишкова непрохідність різного генезу;

• інфаркт кишечника;

• розпадаються пухлини шлунка і кишечника;

• абсцеси (септичні інфаркти) органів черевної порожнини;

• запальні процеси органів малого тазу.

Значення. Гнійний перитоніт завжди супроводжується різко вираженою інтоксикацією і без хірургічного втручання призводить, як правило, до смерті. Але навіть у випадку оперативного втручання і успішної антибактеріальної терапії можливий розвиток спайкової хвороби, хронічної, а іноді і гострої кишкової непрохідності, яка, у свою чергу, вимагає оперативного втручання.

Геморагічне запалення переважно гостре. Розвивається при особливо небезпечних інфекційних захворюваннях (чума, сибірка, віспа) та вірусних інфекціях, які супроводжуються значним підвищенням судинної проникливості. Ексудат містить еритроци, тому має іржавий відтінок.

Гнильне запалення супроводжується руйнацією тканин і виділенням газів із неприємним запахом. Викликається гнильними бактеріями. Ексудат нагадує сукровицю.

Катаральне запалення розвивається на слизових оболонках. Ексудат складається із слизу, злущеного епітелію і елементів крові. Залежно від переважання його складових, розрізняють серозний (рідкий), слизовий (густий, тягучий), гнійний (зеленого відтінку), гнильний (з неприємним запахом, наприклад при озені), геморагічний (іржавий, наприклад при грипі) ексудати. Запалення має гострий або хронічний перебіг. При першому переважає гіпертрофія слизової (гіпертрофічний катар), при другому – атрофія і склероз (атрофічний катар). Причинами найчастіше бувають інфекційні агенти, термічні та хімічні чинники, аутоінтоксикація, алергія.

Змішане запалення спостерігається при дії багатьох чинників, зокрема мікст-інфекцій, коли один ексудат доповнює інший (серозно-гнійний або серозно-фібринозний), особливо часто це спостерігається при зміненій реактивності організму

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 500 | Нарушение авторских прав