АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Процедура носової інтубації

Симптоми:

· Загроза дихальної недостатності, рефрактерної для звичайної терапії, включаючи високошвидкісний потік кисню, нітрогліцерин, фуросемід (Лазикс), інгаляційні бронходилятатори і т.д.

· Неприпустимо довгий період транспортування пацієнта до лікарні, враховуючи погіршення дихання пацієнта.

· Ознаки гіпоксемії, для якої характерні психомоторне збудження, зміна психічного стану, блідість, ціаноз, потовиділення і т.д.

· Травматичне відновлення прохідності дихальних шляхів негативно відбивається на травмі шийного відділу хребта

Протипоказання:

· Адекватна реакція на кисневу терапію та відповідні фармакологічні препарати під час підготовки до носотрахеальної інтубації. Відмова від процедури є припустимою, якщо пацієнту стає краще

· Вік менше 12 років

· Важка лицева травма верхньої щелепи або носу

· Зупинка дихання

Відносні протипоказання:

· Приймання пацієнтом Кумадину або інших антикоагулянтів

· Відоме порушення згортання крові

Підготовка до введення:

Зберіть усе обладнання.

a. Засоби індивідуального захисту

b. Засоби з арсеналу базової підтримки життєдіяльності та спеціалізовані заходи у випадку невдачі через складність анатомії дихальних шляхів

c. Назофарингіальний повітровід

d. Ендо-трахеальна трубка

e. Шприц об’ємом 10 мл

f. Аспірація з твердими та м’якими катетерами

g. Мішок Амбу

h. Буж (провідник)

i. Стетоскоп

j. Кисень

k. Шийний комір

l. Скотч або обладнання для закріплення трубки

m. Мезотон

n. Гель з лідокаїном

Процедура:

· Прийміть запобіжні заходи для ізоляції від виділень тіла хворого

· Докладно поясніть пацієнту, чому дана процедура є необхідною та як вона буде виконуватись. Поясніть, що йому не можна буде розмовляти після процедури і те, що трубка може залишитись всередині на кілька днів або більше. Поясніть пацієнту, що його повна кооперація є важливою для легкого проведення процедури. Обережно стримуйте руки пацієнта під час процедури.

· Дослідіть обидві ніздрі для визначення, яка з них є більшою.

· Обприсніть носові проходи та задню частину горла спеціальним поверхневим анестетиком та вазоконстриктором, щоб викликати оніміння слизової оболонки та зменшити кровотечу.

· Перед інтубацією покрийте назофарингеальний повітровід ксилокаіном желе для того, щоб покращити анестезію та зменшити кровотечу.

· Розширте обрану ніздрю, помістивши в неї змащений назофарингеальний повітровід. Відчувши значний опір, спробуйте інший бік. Заберіть повітровід перед інтубацією.

· Преоксигенуйте пацієнта киснем на 100% та тримайте його на кисні за допомогою катетера в роті протягом усієї процедури.

· Перевірте балон на наявність назотрахеального повітроводу правильного розміру (такого самого або у два рази меншого від ендотрахеальної трубки).

· Зніміть 15 мм Т-адаптор з найближчого кінця повітроводу та протріть його спиртовою серветкою, після чого повторно прикріпіть.

· Змастіть 4 дистальних сантиметри гелем з лідокаїном.

· Розмістіть голову пацієнта в нейтральному положенні по прямій лінії з тілом, якщо це можливо. (Примітка: повітровід може пройти без розташування голови по прямій лінії.) Пацієнт може сидіти або лежати.

· Підготуйте та розмістіть засіб для фіксації повітроводу.

· Скажіть пацієнту, що у нього може виникнути блювотний рефлекс або кашель, коли буде введено повітровід. Спонукайте пацієнта стримувати блювання та кашель. Заспокойте та вгамуйте пацієнта.

· З обережним, рівномірним тиском, введіть повітровід, спрямовану до потиличного бугра в задній частині черепа із зрізом, повернутим до носової перегородки. Не спрямовуйте повітровід до верхньої частини черепа. Якщо повітровід не проходитиме в одній стороні, спробуйте іншу. Деякий опір може бути відчутним тоді, коли повітровід досягає задньої носоглотки. У цей момент декілька обережних маніпуляцій шляхом повертання повітроводу в руках може полегшити прохід через цей опір.

· Поверніть повітровід на ¼ обороту після потрапляння до носоглотки. Не форсуйте.

· Коли повітровід досяг ротоглотки в задній частині рота, послухайте кінець повітроводу для визначення, чи рухається повітря при кожному вдиху.

· Розрахуйте частоту і, коли почнеться вдих, обережно, але рішуче проштовхніть трубку далі в ніздрю та прослухайте її вхід у трахею. Не форсуйте повітровід вниз, тому що так можна пошкодити структури гортані. Правильно розташований повітровід буде легко ковзати трахеєю. Тримайте іншу руку на перстневидному хрящі, щоб промацати та допомогти проходу повітроводу.

· Закріпіть позицію трубки так само, як для ендо-трахеальної процедури. Контролюйте кровотечу, обережно стискаючи ніздрі навколо трубки.

· Закріпіть повітровод за допомогою скотчу або іншого підходящого фіксуючого засобу.

· ПРИМІТКА: Якщо позиція повітроводу є підозрілою або стан пацієнта згодом погіршується, перевірте розміщення повітроводу та втрутьтесь відповідним чином.

· Вставте пристрій для контролю СО₂ між повітроводом та мішком. Проведіть спостереження та занотуйте присутність або відсутність зміни кольору в пристрої. Відсутність зміни кольору у пацієнта з пульсом свідчить про неправильне розташування трубки. Вийміть трубку, підтримуючий повітропотік/вентиляцію та по можливості повторіть спробу інтубації.

· Зміна кольору в пацієнта з пульсом свідчить про правильне розташування повітроводу. Якщо пацієнт не матиме пульсу після вдалої інтубації, пристрій є ненадійним засобом для оцінки розміщення повітроводу. У такому випадку пристрій може бути вийнятий.

· У разі повернення пульсу, пристрій знову буде слугувати індикатором розташування повітроводу. Якщо пристрій забрудниться рідиною або блювотинням, він стане непридатним для використання та повинен бути викинутий.

· Якщо трубка не проходить легко під час першої спроби, висуньте її до ротоглотки та спробуйте повторне введення під час вдиху. Не висувайте трубку повністю, поки процедура не є повністю відкинутою.

· Тривалі спроби інтубації можуть погіршити гіпоксію. Обмежте кожну спробу до 30 секунд.

· Якщо процедура є неуспішною, відкиньте її. Сприяйте вентиляції або поставте пацієнта на швидкий потік кисню за допомогою маски, потім організуйте швидке транспортування та необхідну медичну допомогу.

Ускладнення:

· Назальна кровотеча може легко контролюватись обережним затисненням ніздрів.

· Стравохідна інтубація: положення повітроводу повинно бути підтвердженим таким же чином, як і для процедури інтубації, шляхом використання детектора вуглекислого газу в кінці видиху.

· Травма носоглотки та ротоглотки. Кровотеча може початись і в цих місцях. Відсмоктування в міру необхідності.

· Самостійна екстубація: пацієнти, яких не стримують належним чином, можуть спробувати вийняти трубку. Роздування балону може спричинити пошкодження гортані та ніздрів.

Детектор інтубації стравоходу та детектор визначення об’ємів CO₂

Детектор інтубації страховоду завжди називають тестером Ві. Пристрій складається з простого шприца ємністю 60 мл з адаптером, який відповідає стандартному 15 мл з’єднувачу ендотрахеального повітроводу.

Детектор інтубації стравоходу

Якщо ендотрахеальна трубка знаходиться в стравоході та поршень шприца відтискається назад, утворений вакуум спричиняє колапс стінок стравоходу навколо кінця ендотрахеальної трубки, а утворений опір заважає подальшому просуванню поршня. Коли ендотрахеальна трубка перебуває в трахеї, поршень просувається без опору, тому що жорсткі стінки трахеї не створюють перешкоди для кінця трубки. Для правильного використання потягніть поршень назад приблизно на половину. Якщо трубка в стравоході, поршень шприца буде рухатися назад в напрямі до пацієнта.

Помилкові результати можуть бути отримані за наступних обставин:

Пацієнту провели вентиляцію позитивного тиску за допомогою ендотрахеальної трубки, розташованої в стравоході, або мішка Амбу. В стравоході та шлунку може бути достатньо повітря для аспірації з невеликим опором. Як це можливо, аспірацію слід повторити. Пацієнт має важке захворювання легень, яке спричинює опір аспірації. Інші приклади – важка форма астма та фульмінантний перебіг застійної серцевої недостатності. Інший випадок: пацієнт страждає ожирінням ІІІ ст. (180 кг та більше). Колапс трахеї може бути спричинений вагою грудної клітки пацієнта, коли додається зусилля всмоктування. Вищевказані ускладнення з використанням цієї техніки по відновленню прохідності дихальних шляхів можуть і не зустрітися військовим медикам в АТО, проте про них треба знати.

Альтернативний метод підтвердження правильно проведеної інтубації за допомогою детектора стравохідної інтубації – це прикріплення детектора CO₂ (Easy Cap, Mallinkrodt та ін.) до ендотрахеальної трубки. Колір цього папірця, чутливий до pH, змінюється від кольору лаванди до жовтого, що вказує на те, що в даний час CO₂ видихається та ендотрахеальна трубка знаходиться в трахеї. Якщо у пацієнта зупинка серця і зупинка кровообігу, CO₂ визначити не можна навіть якщо трубка введена правильно і колір детектора – лавандовий. Проміжна відповідь – колір засмаги – означатиме, що об’єм CO₂, який видихається, менший за норму. Ця зміна кольору може відбуватися під час інтубації стравоходу, коли в стравоході залишається CO₂ або у разі недостатньої перфузії легень. Якщо з’являється колір засмаги, зробіть ще 6 вдихів і спостерігайте знову. Якщо колір не змінюється на жовтий, видаліть ендотрахеальну трубку або підтвердіть її правильне розміщення за допомогою інших засобів.

Детектори визначення CO₂ наявні в розмірах для дітей та дорослих та можуть використовуватись до 2 годин при нормальній вентиляції легень. При наявності надмірної кількості вологи чи секреції в трубці час їх використання зменшується до 10-15 хвилин. Такі детектори наразі не широко використовуються в зоні АТО, але є дозволеними та будуть використовуватися в майбутньому для підтвердження правильного введення інкубаційної трубки.

Іншими способами визначення об’єму CO₂ є використання капнографії. Цей пристрій вимірює рівень CO₂, що видихається, та виводить результат на монітор. Аналізатори вмісту вуглекислого газу можуть повідомляти персонал про вкрай високі та низькі рівні. Нормальний рівень об’єму вуглекислого газу варіюється від 30 до 40. Капнографію можна використовувати довготерміново.

Дата добавления: 2015-10-20 | Просмотры: 467 | Нарушение авторских прав