 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Монокарбонові (карбоциклічні)Диаміномонокарбонові Із первинною Іміно кислоти Моноамінодикарбонові аміногрупою Диамінодикарбонові в боковому ланцюзі 1. Моноаміномонокарбонові – гліцин, аланін, сирин, цистеїн, треонін, метіонін, валін, лейцин, ізолейцин. 2. Диаміномонокарбонові – лізин, аргінін 3. Моноамінодикарбонові – аспарагінова і глютамінова кислоти 4. Гомоциклічні – фенілаланін, тирозин. 5. Гетероциклічні – триптофан, гістидин. У свою чергу аліфатичні амінокислоти, залежно від наявності тієї чи іншої групи в радикалі, підрозділяють на такі підгрупи: гідрокси-, сірко-, амідовмісні та інші амінокислоти.
Сучасна раціональна класифікація амінокислот основа на полярності радикалів, тобто їх здатності взаємодіяти з водою. 1. Неполярні або гідрофобні – аланін, лейцин, ізолейцин, валін, пролін, фенілаланін, триптофан, метіонін. 2. Полярні або гідрофільні, але незаряджені – гліцин, серин, треонін, цистеїн, тирозин, аспарагін, глутамін. 3. Позитивно заряджені - лізин, аргінін, гістидин. 4. Негативно заряджені – аспарагінова кислота, глютамінова кислота.
ІІ Білки 1). Загальна характеристика Білки — високомолекулярні органічні сполуки, азотовмісні нерегулярні біополімери, побудовані з великої кількості залишків амінокислот, сполучених пептидним та іншими видами зв'язків. Свою назву білки дістали від яєчного білка, що з давних-давен використовувався як харчовий продукт. Уперше термін «білки» було застосовано за аналогією з яєчним білком французьким фізіологом Ф. Кене в 1747 р. Пізніше, в 1838 р., дослідником Н. Мульдером білки були названі протеїнами (від грец. — перший, найважливіший). Білки є найважливішими в біологічному відношенні і найскладнішими за своєю хімічною структурою сполуками. Вони становлять структурну і функціональну основу всіх живих організмів.
2).Функції білків 1.Структурна функція. А. Білки в середньому становлять 18—21 % загальної сирої маси організму людини і тварин і до 45—50 % їх сухої маси. Б. Найбільша кількість білків міститься в паренхіматозних органах — селезінці, легенях, нирках та м'язах. Найменша кількість їх міститься у кістковій тканині. Білки входять до складу усіх органів і тканин. В. Вони беруть участь в утворенні структурної основи клітин і їх органел — мембранних структур, мітохондрій, рибосом, цитоплазми. Г. Людині і вищим тваринам білки необхідні для утворення стінок судин, формування покривних, м'язових і сполучних тканин організму, вони становлять основу органічної частини кісткової тканини, хрящів, зв'язок і сухожилля. 2. Каталітична - одна з головних функцій білкових сполук. Вона полягає у прискоренні хімічних перетворень розпаду і синтезу речовин, перенесенні окремих груп атомів, електронів, протонів від однієї речовини до іншої тощо. Як біокаталізатори ферменти-білки беруть участь у тисячах взаємопов'язаних і взаємозумовлених перетворень, які відбуваються в живій клітині і складають основу її метаболізму. Ця функція дозволяє вважати білки найважливішим класом біорегуляторів. 3. Рухова (механічна) функція. Будь-які форми руху в живій природі забезпечуються білковими структурами клітин. Білки беруть участь у забезпеченні різних форм механічного руху - у скороченні і розслабленні м'язів, у роботі внутрішніх органів (серця, легенів, шлунка та ін.). Ці процеси відбуваються за участю таких білків, як актин, міозин, тропоміозин і ряду інших. 4. Транспортна функція. Окремі групи білків здатні взаємодіяти з різноманітними сполуками і переносити їх. Так транспортуються в організмі нерозчинні у воді речовини (кисень (гемоглобін), діоксид вуглецю, іони металів, ліпіди та ін.) і токсичні продукти (білірубін та ін.). Перенесення багатьох речовин через клітинні мембрани здійснюється за рахунок особливих білків-переносників. 5. Захиснафункція. Ряд білкових сполук допомагає організму боротися зі збудниками хвороб та деякими патологіями (інтерферони). Процес зсідання крові, який захищає організм від надмірної її втрати, проходить за участю багатьох білкових факторів (протромбін). Внутрішні стінки органів травлення вистелені захисним шаром слизових білків- муцинів. Основу шкіри, що охороняє організм від багатьох зовнішніх впливів, складають білки (колаген). 6. Регуляторнафункція. Вона забезпечує регуляцію обміну речовин у клітинах та інтеграцію обміну в різних клітинах цілого організму. Ряд гормонів за своєю будовою належать до білків або продуктів їх перетворення; вони беруть участь у регуляції різноманітних процесів, які протікають в організмі (окситоцин, інсулін). 7. Рецепторна функція. Багато білкових сполук виконують важливу функцію вибіркового розпізнавання і приєднання окремих речовин. На поверхні клітинних мембран, а також усередині клітини розташовуються рецептори - білкові утворення, здатні вибірково взаємодіяти з різноманітними регуляторами (гормонами, медіаторами й іншими біологічно активними сполуками), зумовлюючи цілу низку специфічних ефектів. 8. Поживна функція. Цю функцію виконують так звані резервні, запасні білки, які є джерелом живлення плоду, клітин, які розвиваються (овальальбумін). Білки - найважливіша складова частина їжі людини і корму тварин. Білку та його компонентам відводиться центральне місце і в проблемі створення синтетичної їжі, над розв'язанням якої працюють багато лабораторій світу. 9. Знешкоджувальна функція. Завдяки різноманітним функціональним групам білки можуть зв'язувати різні токсичні сполуки (важкі метали, алкалоїди, токсини та ін.) і знешкоджувати їх. На цьому засноване їхнє застосування як антидотів. 10. Енергетична функція. При повному розпаді одного грама білка виділяється 17,1 кДж енергії, що вказує на здатність білків брати участь у забезпеченні організму енергією. Але використання білків із цією метою відбувається тільки у випадку нестачі основних джерел енергії - вуглеводів і ліпідів. 11. Когенетична функція (префікс «ко» в перекладі з латинської означає сумісність дії). Ця функція виконується складними білками - нуклеопротеїнами. Самі білки - це негенетичний (неспадковий) матеріал, але вони допомагають нуклеїновим кислотам реалізувати здатність до перенесення генетичної інформації і відтворення.
Значний внесок щодо будови білків вніс німецький учений Е. Фішер. При проведенні кислотного і ферментативного гідролізу білків він встановив, що основними продуктами гідролізу білків є амінокислоти. Ці зв'язки Е. Фішер назвав пептидними.
Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 485 | Нарушение авторских прав |