АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Тубулоінтерстиційна нефропатія

У дитячому віці найчастіше зустрічається уратна (подагрич­на) та оксалатно-кальцієва нефропатія.

Уратна нефропатія — патологічний стан, за якого в орга­нізмі посилено утворюється сечова кислота і надлишок її ви­діляється нирками. При цьому солі сечової кислоти — ура­ти — відкладаються в проміжній тканині нирок, на канальцях і в мисках. Це призводить до дистрофічних, дегенеративних і функціональних змін даних утворів. Якщо реакція сечі кис­ла й уратурія постійна, із кристалів сечової кислоти можуть формуватися камені. У разі посиленого розпаду клітин орга­нізму, що буває, наприклад, під час лікування лейкозу, настає масивна гіперурикемія і тоді можлива гостра обтурація ка­нальців солями сечової кислоти, унаслідок чого розвивається гостра недостатність нирок. Уратна нефропатія частіше зустрі­чається у хлопчиків шкільного віку.

Клінічно вона проявляється ознаками нервово-артритич­ного діатезу, хоча можлива відсутність будь-яких симптомів. У разі значніше вираженої патології з'являється біль у попе­рековій ділянці, а також унизу живота, особливо під час сечо­випускання. Урати надають сечі червоного забарвлення. Та­кого самого кольору є осад сечі, якщо її відстояти. У разі утво­рення каменів може бути напад ниркової коліки. В аналізах сечі — незначна протеїнурія, лейкоцит- і мікрогематурія. Кон­центрація сечової кислоти у крові й сечі підвищена. Поступо­во уратна нефропатія призводить до порушення тубулярних функцій нирок — низької відносної густини сечі та ніктурії. Вона може бути також причиною інтерстиційного нефриту і гломерулонефриту.

Основи догляду і лікування. Діти з уратною нефропатією почувають себе практично здоровими. Тому вони повинні до­тримувати активного способу життя, постійно займатися спор­том. Необхідно уникати перегрівань.

Основним засобом лікування є дієта, що складається з мо­лочно-рослинної їжі. Слід вилучити м'ясо молодих тварин, страви з нутрощів, консерви з риби, шоколад, какао, чай, бо­бові, шпинат, редиску, ревінь, вівсяну крупу тощо. Рекоменду­ються картопляно-рисові страви, молоко, яйця, овочі. Три рази на тиждень можна давати по 50—100 г вареного нежирного м'яса і риби. Кількість рідини, прийнятої за добу, повинна пе­ревищувати 1,5 л.

Два-три рази на рік рекомендуються 4—5-тижневі курси приймання мінеральних лужних вод (поляна квасова, свалява, лужанська, а також нафтуся, слав'янівська). Важливою є фі­тотерапія, оскільки настої з трав сприяють виведенню з орга­нізму сечової кислоти. Один-два рази на рік рекомендують санаторно-курортне лікування в Трускавці, Східниці, Морши-ні, Поляні Квасовій, Сваляві.

У разі недостатності ферментів, що беруть участь в обміні сечової кислоти, застосовують медикаментозну терапію. Основ­ним препаратом є алопуринол. Також використовують колхі­цин, ураліт, пробенецид тощо.

Диспансерний нагляд є постійним. Фельдшер чи дільнична медична сестра зобов'язані стежити за дотриманням режиму, дієти, лікуванням. Крім того, періодично вимірюють добовий і нічний діурез, визначають відносну густину сечі, концентра­цію сечової кислоти у сечі й уратурію, урикемію, кліренс кре-атиніну та рівень сечовини й креатиніну в крові. Щороку слід здійснювати ультразвукове обстеження нирок.

Оксалатна нефропатія — підвищена екскреція із сечею щавлевокислого кальцію (кальцію оксалату), що супроводжу­ється ураженням тубулоінтерстиційної тканини нирок. Розріз­няють первинну й вторинну гіпероксалурію. Первинна гіпер-оксалурія пов'язана з генетично успадкованою недостатністю ферментів, які беруть участь в обміні щавлевої кислоти, унас­лідок чого посилюється утворення її солей — оксалатів, кон­центрація яких підвищується у крові, тканинах і сечі. Вторин­на гіпероксалурія спричинюється порушенням обміну кальцію, фосфатів, аскорбінової кислоти, зміною фізико-хімічних влас­тивостей сечі, недостачею в організмі вітаміну В₆, уживанням великої кількості продуктів, багатих на щавлеву кислоту то­що. За такої умови утворюються оксалатно- і фосфатно-каль­цієві кристали, що посилено виводяться із сечею, ушкоджу­ючи тубулоінтерстиційну тканину нирок. Слід зазначити, що інтенсивність кристалурії восени посилюється у 3—4 рази.

Клінічні симптоми первинного оксалозу проявляються вже у ранньому віці. Дещо частіше хворіють дівчатка. Діти відстають у фізичному розвитку. З'являються зміни у суглобах, кіст­ках, міокарді, можлива легенева патологія. З боку сечової сис­теми спостерігають протеїнурію, мікрогематурію, біль у попе­реку, унизу живота, особливо під час сечовипускання. У разі утворення оксалатних каменів з'являється симптомокомплекс ниркової коліки. У деяких випадках хвороба перебігає прихо­вано і вперше проявляється ознаками уремії. Проте за кілька років до її розвитку можна спостерігати високу відносну гус­тину сечі і знижений добовий діурез із ніктурією та креати-нінемією.

Діагноз первинного оксалозу встановлюють, ґрунтуючись на підвищеній кількості оксалатів та їхніх попередників у сечі, наявності каменів у мисках і тіней кальцію оксалату у ткани­ні нирок. Для сімейного анамнезу характерні дані про алер-гійні захворювання, шлунково-кишкові, серцево-судинні хво­роби та порушення обміну речовин.

Вторинні гіпероксалурії переважно проявляються після 6-річного віку на тлі атонічного діатезу, алергійних захворю­вань, карієсу зубів, патології жовчовивідної системи, вегетосу-динних дистоній. Характерне посилене потіння поруч з виді­ленням малої кількості сечі, високою її відносною густиною і зниженою антикристалізаційною здатністю. Спостерігають підвищену екскрецію із сечею оксалатів і фосфатів, оксалат­но- і фосфатнокальцієвих кристалів. Тому сеча має вигляд на­сичено концентрованої, а коли постоїть, особливо у холодно­му місці, то випадає значний білуватий осад. Інші симптоми з боку нирок такі самі, як і в разі первинного оксалозу. Оксалат­на нефропатія може ускладнюватись інтерстиційним нефри­том, гломерулонефритом, пієлонефритом та інфекцією сечо­вих шляхів.

Догляд, лікування, диспансеризація. Як і за наявності урат­ної нефропатії, необхідно дотримувати рухливого способу жит­тя, займатися спортом, довго перебувати на свіжому повітрі. Важливою є дієта, особливо у разі вторинної гіпероксалурії. З їжі вилучають бульйони, лівер, мозок, щавель, салат, бобові, зменшують зелені ярини, зелену садовину тощо. Основною їжею у разі оксалурії повинна бути варена картопля і капус­та. Дозволяють вегетаріанські супи, каші з круп, борошняні

страви, олії, масло, варене м'ясо, рибу. Спеціально обмежува­ти кількість кухонної солі нема сенсу.

У разі фосфатурії дієтичне лікування спрямоване на під­кислення сечі й обмеження продуктів, багатих на кальцій. З їжі необхідно вилучити гострі приправи, закуски, прянощі. Не можна споживати більшість садових плодів і ярин. Обме­жують молочно-рослинну їжу. Дозволяють страви з вареного м'яса й риби. Особливо корисні печінка, вершкове масло, олії, ікра. На тлі вказаної дієти слід хоч би раз на тиждень спожи­вати продукти, багаті на кальцій (молоко, білий сир). Для уник­нення однобічності у харчуванні рекомендують 2—3-тижневі курси суворої дієти, між якими на такий самий час признача­ють стіл № 5 за Певзнером.

У разі оксалурії треба постійно підтримувати високий діу­рез, що забезпечить добова кількість рідини об'ємом 2 л на 1,73 м² тіла. Приймати її треба не рідше як кожні б год. Особ­ливо важливим є дотримання водного режиму в нічний час. Для цьоґо перед сном необхідно випити 1—2 склянки води. Серед ночі дитина прокинеться, щоб віддати сечу, і тоді їй треба знову випити склянку води.

У разі фосфатурії посилювати діурез не рекомендують. Із медикаментів призначають магнію оксид, піридоксин, мембраностабілізатори тощо. У разі фосфатурії для підкислен­ня сечі дають 1% розчин хлоридної кислоти залежно від віку по 1 чайній (десертній) ложці 3—4 рази на день під час їди. За наявності оксалатної нефропатії добрий ефект спостерігають від різних сумішей з рослин. У комплексному лікуванні важ­ливе значення має застосування мінеральних вод. У разі оксал­урії рекомендують нафтусю, фосфатурії — нафтусю, явор-ницьку (Закарпаття). Курс лікування — ЗО—40 днів 1—2 рази на рік. На такий самий термін можна призначити санатор­но-курортне лікування (Трускавець, Східниця, курорти Закар­паття).

Диспансерний нагляд здійснюють постійно. Досліджують у добовій сечі кількість оксалатів і фосфатів, перевіряють її антикристалізаційну здатність, вимірюють відносну густину і концентрацію амінокислот. Контролюють добовий та нічний діурез. Необхідне щорічне ультразвукове дослідження сечо­вих органів для контролю за утворенням каменів.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 413 | Нарушение авторских прав