АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Доброякісні пухлини

Фіброма — пухлина зі сполучної тканини, відрізняється деяким атипізмом будови, що проявляється різними співвідношеннями між кількістю клітин та волокнистих субстанцій, різною товщиною пуч­ків, що розташовані неправильно, нерегулярно. Своєрідною різновидністю фібром є десмоїд, що може рости інфільтративне й після видалення давати рецидиви, а також дерматофіброма (гістіоцитома), для якої характерні велетенські клітини, в цитоплазмі яких містяться ліпіди та гемосидерин (клітини Тутона).

Дерматофіброма (гістіоцитома) - представлена субепідермальним фіброзним вузлом, основу якого складають гістіоцити, фібробласти, колагенові волокна, кровоносні судини, сидерофагита макрофаги, що містять ліпіди.

Фіброзна гістіоцитома (фіброксантома, ксантофіброма) - пухлина з універсальною локалізацією, виникає переважно в дермі. Складається з гістіоцитів, фібробластів, які продукують колаген та макрофаги,

Еластофіброма - глибоко розташована пухлина спини під лопаткою у літніх людей, може мати характер двостороннього ураження.

Фіброми та їх зазначені різновидності слід відрізняти від пухли­ноподібних уражень сполучної тканини, які не є справжніми пухли­нами і визначаються як фіброматоз, основу якого становлять розро­стання фасційта апоневрозів. Цей патологічний процес може виникнути в шкірі в ділянці рубця (рубцевий, гіпертрофічний фіброматоз), після променевого ураження шкіри (променевий фіброматоз). При розвитку гіалінозу колагенових волокон у рубці та зростанні маси колагену говорять про келоїд. Окремо виділяють фіброматоз шиї в ділянці m. sternocleidomastoideus у дітей з розвитком контрактури Дюпуітрена; фіброматоз підошви з розвитком контрактури пальців стопи.

Ліпома — побудована зі зрілої жирової тканини. Характерними є розміри жирових часток, наявність нерегулярних прошарків волокнистої сполучної тканини. При значному розвитку сполучної тканини говорять про фіброліпому. Своєрідною різно­видністю цієї пухлини є внутрішньом'язова, або інфільтруюча форма ліпоми, а також гібернома — пухлина з бурого жиру, яка складається з мультилокулярних жирових клітин. Виникає у будь-яких органах і тканинах, де є жирова тканина. У жировій підшкірній клітковині ліпоми інкапсульовані, при інших локалізаціях пухлина схильна до дифузного росту. Складається зі зрілих клітин — ліпоцитів без ознак клітинного атипізму. Внутрішньом'язова ліпома — пухлина зі зрілої жирової тканини, розміщується в поперечносмугастих м'язах. Фіброліпома — за будовою аналогічна ліпомі, у складі її переважає сполучнотканинний елемент.

Ангіоліпома — складається зі зрілої жирової тканини із значною кількістю судин.

Ангіоміоліпома — найчастіше трапляється в нирці, виникає з компонентів її коркового шару, складається з жирової тканини, судинних та гладком'язових елементів.

Мієлоліпома — локалізується переважно в надниркових залозах, рідше в м'яких тканинах заочеревинного простору або тазу. Склада­ється з 2-х компонентів: зрілої жирової та гемопоетичної тканини.

Ліпобластоматоз — зустрічається у дітей першого року життя у вигляді ізольованої пухлини (фетальна ліпома) або дифузних розростань жирової тканини з інфільтрацією прилеглих м'яких тканин. Складається здебільшого з ліпобластів.

Міома — пухлина з м'язової тканини. Розрізняють лейоміому - з гладких м'язів та рабдоміому — з поперечно-смугастих м'язів.

Лейоміома — інкапсульована пухлина, паренхіма якої склада­ється з веретеноподібних елементів гладком'язової тканини. При збільшенні в її складі стромального компоненту пухлину квалі­фікують як лейоміофіброму, фіброміому, міофіброму. Переважна локалізація — матка; рідше вона виникає в шлунку, кишечнику, сечо­вому міхурі, передміхуровій залозі, шкірі (мал.68).

Ангіоміома (ангіолейоміома) — пухлина з гладком'язових та судинних елементів, переважна локалізація — зап'ястя і кісточка. У зазначених пухлинах виникають вторинні зміни у вигляді петрифікатів, осифікатів.

Рабдоміома — рідкісна пухлина з ембріональних клітин попе­речно-смугастої м'язової тканини, трапляється в скелетних м'язах у вигляді інкапсульованого пухлинного вузла, а також в міокарді у вигляді вузлів білувато-рожевого кольору. Справжня пухлинна природа рабдоміом сумнівна, доцільніше їх віднести до пухлино­подібних уражень дизонтогенетичного походження.

Мол. 68. Фіброміома матки

Ангіома — узагальнюючий термін, що об'єднує новоутворення дізембріопластичного та бластоматозного характеру. Розрізняють: капілярну, венозну, кавернозну гемангіоми та доброякісну гемангіоперицитому. Кожна із зазначених форм має певні гістологічні особливості структури та клінічні ознаки (локалізація, розміри, зовнішній вигляд та ін.).

Гемангіома - загальний термін для позначення пухлин із кровоносних судин. Капілярна гемангіома найчастіше локалізується в шкірі обличчя, крім того — в органах черевної порожнини являє собою вузол, що складається з переплетених у різних напрямках капілярів та строми, має м'яку консистенцію, а різний ступінь кровонаповнення надає пухлині різноманітного забарвлення — від червоного до синюшного. Схильна до виразкоутворення, інфільтра­тивного росту, рецидивування, однак, метастазів не дає. Інколи має природжений характер, характерна тромбоцитопенія. Кавернозна гемангіома локалізується переважно у печінці, шкірі, розглядається як пухлиноподібне розростання судинних структур синусоїдного типу з утворенням порожнин (каверн). Останні розділені фіброзними перетинками, що нагадує будову кавернозних тіл. Інколи трапля­ються природжені велетенські кавернозні гемангіоми. Такі хворі можуть загинути від кровотечі.

Гемангіоендотеліома — трапляється переважно в шкірі голови та шиї, є капілярною ангіомою з вогнищевою проліферацією ендотелію.

Лімфангіома — є пухлиноподібне розростання лімфатичних капілярів, переважна локалізація — порожнина рота, шия, заочеревинний простір, брижа. При наявності порожнин, виповнених прозо­рою рідиною, називається гігромою, або кавернозною лімфангіомою. При природжених лімфангіомах відмічають значні ділянки ураження, особливо шиї, які часто неможливо видалити оперативним шляхом.

Хондрома (енходрома) — побудована зі зрілої хрящової тканини, відрізняється від нормальної тканини різними розмірами хрящових капсул, які включають інколи 2-3 клітини, нерівномірним розподілом капсул із клітинами серед основної речовини, різними розмірами хрящових клітин.

Виникає в будь-яких частинах кісткового скелета, але найчастіше в тазових і коротких трубчастих кістках кисті, стопи. Пухлина склада­ється із зрілих клітин гіалінового хряща та основної речовини. Клінічна симптоматика, як правило, відсутня, тому в процесі пухлин­ного росту може виникнути раптово патологічний множинний пух­линний процес, який визначають як хондроматоз (дисхондроплазія).

Остеохондрома (ектохондрома) — локалізується в ділянці епіфізів трубчастих кісток; рідше в лопатці або клубовій кістці, - завжди на зовнішній поверхні. Новоутворення ззовні вкрите хрящем (кістково-хрящовий екзостоз). Радикалізм оперативного втручання (у межах здорових тканин) забезпечує сприятливий прогноз.

Хондробластома — порівняно рідка пухлина, яка трапляється у віці 10-20 років, типова локалізація — епіфізи трубчастих кісток. Складається з хондробластоподібних клітин та багатоядерних велетенських клітин типу остеобластів. Можливі рецидиви після кюретажу.

Остеома — пухлина, побудована зі зрілої кісткової тканини. Деякі розрізняють компактну та губчасту форми остеом. Найчастіше трапляється в кістках черепа, інколи поза скелетом (екстраосально) у різних органах та тканинах (наприклад, гетеротипічні остеоми легень, молочної залози і т.п.). Представлена диференційованою кістковою тканиною, що складається, головним чином, із пластин­частих структур. Компактна остеома, розміщена в корковому шарі кістки, як правило її не руйнує. У губчастій остеомі серед кісткових балок відмічається розростання фіброретикулярної тканини. В обох випадках прогноз сприятливий.

Остеоїд — остеома — зустрічається, як правило, у людей до 25 років, переважна локалізація - кортикальний шар довгих трубчастих кісток (ділянка стегнової та великогомілкової кісток), протікає з вираженим больовим синдромом. Пухлина має розміри не більше 1,0 см, складається з кісткової, остеоїдної речовини та волокнистої сполучної тканини. У пухлині міститься зона реактив­ного кісткоутворення, сама пухлина відмежована від навколишньої тканини тонкою смужкою склерозу. Після оперативного лікування прогноз сприятливий.

Остеобластами — пухлина, розміром більше 1,0 см, уражає переважно губчастий шар хребця, клубової кістки, ребер, кисті, стопи. Больовий синдром слабо виражений або відсутній. Морфоло­гічний субстрат ідентичний остеоїдостеомі при відсутності зони реактивного кісткоутворення.

Синовіома — дуже рідкісна доброякісна пухлина, що потребує диференціальної діагностики з нодулярним тендосиновіїтом (пухли­ноподібним ураженням), що найчастіше виникає в ділянці колінного суглоба або сухожильних утворень пальців.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 946 | Нарушение авторских прав