Вторинна профілактика
Вторинна профілактика суїцидальної поведінки проводиться з людьми, що зробили суїцидальну спробу, з метою попередження повторення суїцидальної поведінки. Терапевтична тактика по відношенню до пацієнта, що зробив суїцид, визначається соматичним і психічним станом пацієнта. Після усунення сомато-неврологічних наслідків, що загрожують життю, суїцидц у відділеннях реанімації, проводяться спеціалізовані психіатричні, загально медичні і психологічні заходи.
Якщо в основі суїциду лежать психопатологічні механізм и, то терапевтичні заходи повинні бути спрямовані на патологічне лікування основного захворювання.
Якщо суїцид є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах переживає мого нею конфлікту, то в основі інтервенції лежить кризова психотерапія, а психофармакологічне лікування є лише трампліном для психокорекції та психотерапії.
Кризова психотерапія – це невідкладна, ургентна психотерапевтична допомога пацієнтам, що знаходяться в кризовому стані й потребують корекції суїцидальних проявів. Вона спрямована на виокремлення та корекцію не адаптивних установок, які сприяли розвитку суїцидальної поведінки, а на пошук та тренінг необробованих пацієнтом способів вирішення суїцидального конфлікту.
Мета кризової терапії:
· усунення симптомів;
· відновлення до кризового рівня функціонування;
· усвідомлення тих подій, які до стану дисбалансу;
· виявлення внутрішніх ресурсів пацієнта, членів його сім’ї та значимих близьких для подолання кризи;
· усвідомлення зв’язку мід суїцидогеннм конфліктом і переживаннями та проблемами, що передують суїциду;
· усвідомлення нових моделей поведінки та адаптивних реакцій і стратегій подолання стресу, які можуть подолати поточну кризу й можуть бути корисними в майбутньому.
Кризова психотерапія здійснюється в індивідуальній, сімейній та груповій формі.
Основні завдання кризової психотерапії:
1. Кризова підтримка, яка включає:
· встановлення терапевтичного контакту;
· розкриття суїцидальних переживань;
· мобілізацію психологічних механізмів захисту;
· укладання терапевтичного договору.
2. Кризове втручання:
· розгляд неоопробованих способів вирішення кризової проблеми;
· виявлення неадаптованих установок, які блокують оптимальні способи вирішення кризи;
· корекція не адаптивних установок;
· активація терапевтичної установи.
3. Розширення можливостей адаптації:
· тренінг неопробованих способів адаптації;
· відпрацювання навиків самоконтролю і самокорекції по відношенню не адаптивних установок.
Показання для групової кризової терапії:
1. Готовність обговорювати та аналізувати свої проблеми в групі.
2. Наявність суїцидальних тенденцій або висока вірогідність їх відновлення при погіршенні кризової ситуації.
3. Виражена потреба у психологічній підтримці та допомозі, встановлення нових емоційних відносин взамін втрачених, розробка та опробування нових способів адаптації.
Третинна профілактика представлена комплексом реабілітаційних програм, спрямованих на попередження інвалідизованих наслідків суїциду і на попередження повторних суїцидальних спроб. Важливим профілактичним заходом є робота щодо зміцнення антисуїцидального барєру особистості. Тому профілактична робота з близьким оточенням спрямована на налагодження внутрішьосімейних відносин.
Суїцидологічна служба включає в себе наступні підрозділи:
1. Цілодобово працюючий телефон Довіри, що розташований за межами психіатричної лікарні.
2. Кабінет суїцидолога психоневрологічного диспансеру. В штаті кабінету повинні бути: медичний психолог, соціальний працівник, медсестра.
3. Кабінет соціально-психологічної допомоги, що є структурним підрозділом психоневрологічного диспансеру.
4. Кризовий стаціонар – структурний підрозділ лікарні Швидкої допомоги або соматичної лікарні.
Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 544 | Нарушение авторских прав
|