| Вторинна профілактикаВторинна профілактика суїцидальної поведінки проводиться з людьми, що зробили суїцидальну спробу, з метою попередження повторення суїцидальної поведінки. Терапевтична тактика по відношенню до пацієнта, що зробив суїцид, визначається соматичним і психічним станом пацієнта. Після усунення сомато-неврологічних наслідків, що загрожують життю, суїцидц у відділеннях реанімації, проводяться спеціалізовані психіатричні, загально медичні і психологічні заходи. Якщо в основі суїциду лежать психопатологічні механізм и, то терапевтичні заходи повинні бути спрямовані на патологічне лікування основного захворювання. Якщо суїцид є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах переживає мого нею конфлікту, то в основі інтервенції лежить кризова психотерапія, а психофармакологічне лікування є лише трампліном для психокорекції та психотерапії. Кризова психотерапія – це невідкладна, ургентна психотерапевтична допомога пацієнтам, що знаходяться в кризовому стані й потребують корекції суїцидальних проявів. Вона спрямована на виокремлення та корекцію не адаптивних установок, які сприяли розвитку суїцидальної поведінки, а на пошук та тренінг необробованих пацієнтом способів вирішення суїцидального конфлікту. Мета кризової терапії: · усунення симптомів; · відновлення до кризового рівня функціонування; · усвідомлення тих подій, які до стану дисбалансу; · виявлення внутрішніх ресурсів пацієнта, членів його сім’ї та значимих близьких для подолання кризи; · усвідомлення зв’язку мід суїцидогеннм конфліктом і переживаннями та проблемами, що передують суїциду; · усвідомлення нових моделей поведінки та адаптивних реакцій і стратегій подолання стресу, які можуть подолати поточну кризу й можуть бути корисними в майбутньому. Кризова психотерапія здійснюється в індивідуальній, сімейній та груповій формі. Основні завдання кризової психотерапії: 1. Кризова підтримка, яка включає: · встановлення терапевтичного контакту; · розкриття суїцидальних переживань; · мобілізацію психологічних механізмів захисту; · укладання терапевтичного договору. 2. Кризове втручання: · розгляд неоопробованих способів вирішення кризової проблеми; · виявлення неадаптованих установок, які блокують оптимальні способи вирішення кризи; · корекція не адаптивних установок; · активація терапевтичної установи. 3. Розширення можливостей адаптації: · тренінг неопробованих способів адаптації; · відпрацювання навиків самоконтролю і самокорекції по відношенню не адаптивних установок. Показання для групової кризової терапії: 1. Готовність обговорювати та аналізувати свої проблеми в групі. 2. Наявність суїцидальних тенденцій або висока вірогідність їх відновлення при погіршенні кризової ситуації. 3. Виражена потреба у психологічній підтримці та допомозі, встановлення нових емоційних відносин взамін втрачених, розробка та опробування нових способів адаптації.   Третинна профілактика представлена комплексом реабілітаційних програм, спрямованих на попередження інвалідизованих наслідків суїциду і на попередження повторних суїцидальних спроб. Важливим профілактичним заходом є робота щодо зміцнення антисуїцидального барєру особистості. Тому профілактична робота з близьким оточенням спрямована на налагодження внутрішьосімейних відносин. Суїцидологічна служба включає в себе наступні підрозділи: 1. Цілодобово працюючий телефон Довіри, що розташований за межами психіатричної лікарні. 2. Кабінет суїцидолога психоневрологічного диспансеру. В штаті кабінету повинні бути: медичний психолог, соціальний працівник, медсестра. 3. Кабінет соціально-психологічної допомоги, що є структурним підрозділом психоневрологічного диспансеру. 4. Кризовий стаціонар – структурний підрозділ лікарні Швидкої допомоги або соматичної лікарні.     
 Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 628 | Нарушение авторских прав 
 
 
 
 
 |