АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Ознаки, за якими можна виявити ризик суїциду у підлітків

Про ризик самогубства у підлітків можна зробити висновок, спостерігаючи за їхньою поведінкою, дослухаючись до змісту їхніх розмов, аналізуючи їхню життєву, зокрема сімейну ситуацію. Чим більше з пере­рахованих нижче чинників виявляється у ході спостереження за підлітком, тим вища ймовірність розвитку в нього суїцидальної поведінки:

· актуальні суїцидальні ідеї з відхиленням альтерна­тивних ідей, а також наявність точного плану суїциду;

· депресивний стан чи інше психічне захворювання;

· попередні суїцидальні спроби; ризик суїциду най­вищий протягом першого року після такої спроби;

· попередні суїцидальні спроби, здійснені не шляхом прийому таблеток;

· суїцидальні спроби в сім'ї чи серед близького оточен­ня підлітка;

· соціальна ізоляція;

· конфлікти між підлітком та його оточенням, сімейні проблеми;

· девіантна поведінка в цілому;

· вживання наркотиків чи алкоголю;

· бажання бути направленим на стаціонарне лікування.

Найчастіше в передсуїцидний період у підлітків виявляються різноманітні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на тлі акцентуацій характеру. Депресія проявляється у залежності від психологічної акцентуації характеру. [12]

Однак крім прямих ознак, дитячі психологи виділили групи підлітків, в якій ризик суїцидів набагато вищий, ніж у їхніх однолітків. Нижче описані відмітні риси характеру таких дітей:

Підлітки, які не вміють правильно формулювати свої думки, переживання, не можуть пояснити те, що вони відчувають.

Двоїсте світовідчуття підлітка і, відповідно, його поведінки. З одного боку – підліток не відчуває себе дитиною, його охоплюють дорослі переживання і почуття, він всіляко намагається відстояти свою незалежність. Але в той же самий час підліток веде себе як дитина, повністю залежачи від батьків, як у побутовому, так і в емоційному плані. Це протиріччя позбавляє дитину душевної рівноваги.

Гіпер виражений підлітковий максималізм. Дитина різкий у своїх судженнях і оцінках, як оточуючим, так і самому собі.

Невміння аналізувати свої вчинки і прогнозувати їхні наслідки.

При дослідженні достатньо великої кількості дитячих і підліткових суїцидів психологи помітили одну спільну рису – практично у всіх дітей в значній мірі порушена нормальна психо емоційний зв'язок зі своєю сім'єю, а у дівчаток – особливо з матір'ю. Яким би дорослим не позиціонував себе підліток, відсутність взаєморозуміння і контакту з сім'єю може дуже сильно посилювати всі переживання дитини, роблячи їх особливо гострими і часом практично трагічними. [3; 76]

2. Профілактичні заходи та діагностичний інструментарій, що спрямовані на попередження суїциду учнів молодшого шкільного віку;

Дитячий суїцид – це те, чого практично завжди можна уникнути. Головне, що для цього необхідно – це вчасно помітити тривожні сигнали. Жодна дитина не вирішить піти з життя і втілить своє рішення в життя за лічені години. Як правило, подібне рішення зріє в голові у дитини не один день, і навіть не тиждень. І весь цей час дитина відчайдушно волає до дорослих, різними способами даючи зрозуміти батькам, що йому дуже погано. Уважні батьки ні за що не залишать без уваги змінилося поведінка їх чада.

Психологічним сенсом дитячого суїциду, зазвичай, виступає заклик, протест або помста. Часто самогубством дитина адресує своїм близьким з метою щось змінити в їхніх взаємо­стосунках. Основною відмінною рисою дитячого суїциду від суїциду підліткового є неадекватність уявлень про смерть: значна більшість дітей не сприймає смерть як щось остаточне, як таке, що стається з людиною раз і назавжди. Прагнення бути свідком реакції оточуючих на власну смерть чи надія на «друге народження», а також відсутність страху смерті властиві суїцидентам дитячого віку.

Дитину набагато легше, ніж підлітка відмовити від її намірів. Відволікти від самогубства, як і стати його приводом може будь-яка дрібниця (дрібниця – лише з першого погляду; частіше вона містить прихований глибокий сенс, який дитина не стільки розуміє, скільки відчуває).

Атмосфера любові, прийняття й поваги до її особистісних прав надалі може убезпечити дитину від фатального вчинку. Діти, які висловлювали суїцидальні наміри або здійснювали спробу самогубства, потребують кваліфікованої психологічної допомоги.

Профілактика дитячого суїциду часто допомагає уникнути найстрашнішого – смерті дитини. Найчастіше першими тривожними дзвіночками можуть стати сущі дрібниці – фраза, загублений нібито випадково, або малюнки дитини. В цьому випадку важливо щоб батьки та класний керівник вчасно помітили ці ознаки.

Завжди звертайте пильну увагу на наступні чинники, що свідчать про те, що можливий дитячий суїцид:

Розмови дитини про самогубство, нездорові фантазії на цю тему, акцентування уваги на епізодах суїцидів у фільмах, новинах.

Поява в дитини літератури про суїциди, перегляд відповідної інформації в інтернеті.

Спроби дитини усамітнитися. Прагнення до самотності, відмова від спілкування не завжди свідчить про схильність до самогубства, але завжди говорить про моральний дискомфорт дитини.

Розмови і роздуми дитини про те, що він абсолютно нікому не потрібний, що в тому випадку, якщо він зникне, його ніхто не буде шукати, і навіть не помітить його відсутності. Ні в якому разі не залишайте такі заяви без уваги і не жартувати над ними. Намагайтесь з'ясувати причину подібного настрою і переконати дитину в зворотному.

Навіть музика чи живопис можуть послужити симптомами для батьків про те, що щось не так. Звертайте увагу на те, яку музику слухає ваша дитина.

Ретельно масковані спроби дитини попрощатися з вами – незвичні розмови про любов до вас, спроби закінчити всі свої справи якомога швидше.

Дарування своїх улюблених і найбільш цінних речей, з якими він раніше не розлучався, друзям.

У тому випадку, якщо хоч щось у поведінці дитини вам здалося дивним, або тривожним, необхідно провести відповідну діагностику та продумати психологічну допомогу.

Необхідно повідомляти батькам, що далеко не всі погіршення стосунків у сім'ї – це байдужість і неуважність батьків. Якщо батьки не довіряють дитині, відмовляються приймати його як уже самостійну, що сформувалася особистість, яка має право на свою власну думку, світогляд, життєві цінності і потреби, відносини в родині можуть значно погіршитися. Навіть якщо не говорити дитині прямо про це, вона підсвідомо все одно буде відчувати недовіру і намагатися протестувати проти існуючого стану речей. [8]

У тому ж випадку, якщо дитина дозволяє собі більш серйозні загрози, наприклад, такі як: «я переріжу собі вени» або «я стрибну у вікно», ні в якому разі не можна застосовувати найпоширенішої помилки – провокаційних реакцій. Ні в якому разі не сміятися над дитиною і не говорити про те, що ніхто не стане йому заважати. Дуже часто діти, які говорять про суїцид з єдиною метою – позлити, або шантажувати батьків, отримавши у відповідь настільки іронічну реакцію, з почуття впертості і бажання довести батькам те, що вони не праві, здійснюють суїцид.

Головним превентивним заходом щодо вчинення самогубства постає запобіжне запевнення учня молодшого шкільного віку в тому, що її життя дуже цінне для інших, і завжди, за будь-яких обставин близьке оточення зрозуміє її.

1. Виявлення дітей групи суїцидального ризику, в яких є труднощі у навчання, у поведінці та ознаки емоційних розладів, що передбачає:

· бесіди з класними керівниками та педагогічними працівниками;

· спостереження в класах;

· тестування, соціометричні дослідження, аналіз анкет школярів;

· бесіди і консультації з батьками, діти яких мають труднощі в поведінці та ознаки емоційних розладів.

2. Визначення причин труднощів учнів групи суїцидального ризику, що можливе через:

· індивідуальне обстеження дітей під час бесіди, тестування, інтерв’ю;

· функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних причин, які зумовлюють її труднощі;

· визначення типу групи суїцидального ризику та рівня небезпеки.

3. Можливі шляхи подолання труднощів:

· переадресування до спеціалістів – дитячого психоневролога, психотерапевта, у соціальні служби для молоді;

· індивідуальна чи групова психолого-педагогічна корекція;

· робота психолога з сім’єю: рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, зміни стилю виховання;

· рекомендації учителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з конкретною дитиною;

· зниження вимог до виконання навчальної програми;

· тимчасовий перехід на індивідуальну форму навчання;

· зміна дитячого колективу;

· переведення до іншого вчителя;

· заохочення до позашкільної діяльності, створення «ситуацій успіху»;

· допомога сім’ї від вихователів, соціальних педагогів, фахівців з охорони дитинства (у крайньому разі – клопотання про позбавлення батьківських прав).

4. Психологічна просвіта учителів та батьків передбачає:

· психолого-педагогічні семінари «Емоційні розлади у дітей», «Фактори, які впливають на суїцидальну поведінку в дитячому та підлітковому віці», «Як допомогти при загрозі суїциду» тощо;

· виступи на батьківських зборах, батьківських університетах, де в узагальненому вигляді повідомляють дані, отримані в результаті психологічного дослідження, пропонують рекомендації для поліпшення емоційного клімату в родині, розказують про відвернення та корекцію дитячих емоційних розладів, про профілактику суїциду; на індивідуальні консультації запрошують батьків дітей із групи суїцидального ризику.

5. Робота з педагогічним колективом навчального закладу:

· регулярно здійснюються психолого-педагогічні консиліуми чи спеціальні педради, присвячені профілактиці суїцидів; під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, розподіл ролей, виявлення учнів, які мають статус лідерів чи відторгнутих;

· організовуються бесіди та консультації з педагогами за результатами тестувань, спостережень; формуються рекомендації з вибору адекватних методів педагогічного впливу на окремих учнів і на клас загалом;

· при потребі проводяться педагогічні консиліуми по окремих учнях із групи суїцидального ризику;

· розробляються заходи з надання допомоги «важким» дітям із соціально неблагополучних сімей.

6. Психокорекційні заходи з учнями із груп суїцидального ризику:

· створюються групи психологічної корекції, тренінгові групи для дітей, схильних до емоційних розладів;

· проводяться групові консультації з учнями;

· кризові ситуації розглядаються у колективі класу.

7. Робота з батьками дітей із групи суїцидального ризику:

· виступи на батьківських зборах;

· зустрічі з сім’єю;

· індивідуальне консультування: рекомендації з налагодження дитячо-батьківських стосунків, зі зміни (при потребі) стилю виховання, переадресування до інших спеціалістів тощо. [11]

Поради у випадку вияву суїцидальної схильності:

1. Втративши життя, нічого не вирішиш. Спробуй відгородитись від негараздів і подумки перенестись у майбутнє. Може, вдасться побачити для себе причину жити далі або з’явиться бажання якось пережити важкий етап, перетерпіти його заради щасливого майбутнього.

2. Дієвий спосіб боротися з тугою – ставити перед собою досяжні цілі і зрозуміти, що життя не обходиться без розчарувань.

3. У разі сильних емоційних переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших людей. У цьому немає нічого страшного. З одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого – цим можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання зарадити твоєму горю.

4. Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе лаяти. Але потім, скоріше за все, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти, як врятувати тебе від подальшої біди.

5. У будь-якому разі, якщо ти занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись своїми переживаннями з людиною, якій довіряєш. Щира розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтись, коли хтось виявляє співчуття до нашого горя і болю. Буде корисно заздалегідь домовитись про екстрений зв’язок на випадок повернення думок про самогубство.

6. Поширеною помилкою є очікування, що інші самі здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати і пропонувати допомогу. Але жодна людини не може бачити, що на серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у собі – те ж саме, що самому тягнути важкий тягар.

7. У виникненні або посиленні пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе нікчемною людиною, яка не варта поваги інших. Але поміркуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною особистістю. І якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з розумінням.

8. Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуваєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй переключитись на щось інше, зайнятися якоюсь справою. Не можна сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до тебе знову повертається почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли загострюється депресія.

9. Корисно також займатися тим, що тішить тебе. Походи по магазинах і зроби самому собі або комусь із близьких та друзів приємний подарунок, пограй, приготуй свою улюблену страву, перечитай улюблену книжку, порозгадуй кросворди, помалюй, щось відремонтуй удома, покатайся на велосипеді тощо.

10. Настрій помітно покращиться, якщо їздити кудись ненадовго з якоюсь практичною метою.

11. Найкращими ліками від пригніченості є допомога іншим – тим, хто переживає важкий період у своєму житті. Співчуття чужій біді й намагання допомогти ділом здатне перекрити власний душевний біль, спонукає абстрагуватись від власних проблем і налаштуватись на конструктивні рішення.

13. У жодному разі не в давайся до спроби приховати або подолати свою депресію за допомогою наркотиків та алкоголю. Це пастка, в яку потрапляють ті, хто шукає легких шляхів розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого тонусу насувається хвиля пригніченості і роздратованості.

14. Якщо твій душевний стан дуже розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію, спробуй звернутися до фахівця: психолога, психотерапевта, навіть психіатра. Сьогодні існують служби анонімної допомоги людям у кризових моментах життя. Про них можна дізнатися за телефоном міськдовідки, написавши листа до газети або звернувшись до районного (міського, обласного) відділу у справах сім’ї та молоді. [10]

Діагностичні методики для вияву суїцидальної схильності серед учнів молодшого шкільного віку:

Тест тревожности (Р.Тэммл, М.Дорки, В.Амен) – визначення рівня тривожності дитини.

Експериментальний матеріал вміщує в себе 14 малюнків розміром 8,5*11 см. Кожен малюнок являє собою деяку типову для життя молодшого школяра ситуацію і зроблений в двох варіантах: для дівчинки і для хлопчика (на малюнку зображена дівчинка, а поряд навпаки хлопчик). Лице дитини на малюнку не промальовано, лише контур голови, під кожним малюнком знаходиться по два додаткових малюнка дитячої голови. На одному з них зображено обличчя дитини, що посміхається, на іншому – сумне.

Малюнки показуються дитині в строго визначеному порядку. Бесіда проходить в окремій кімнаті.

- анкета-опитувальник "Карта ризику», що виявляє ризик суїцидальної поведінки.

- оцінка рівня реактивної та особистісної тривожності (Ч. Д. Спілбергера);

- методика визначення рівня депресії (В. А. Жмурова).

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 770 | Нарушение авторских прав