АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ 4 страница

Діафрагмово-ободовокишкова зв’язка, lig. phrenicocolicum (sinistra), підтримує знизу селезінку, утворюючи сліпу кишеню селезінки, sacсus coecus lienalis.

КРОВОПОСТАЧАННЯ СЕЛЕЗІНКИ. Основним джерелом кровопостачання органу являється a. splenica (lienalis), котра відходить від truncus coeliacus. Артерія проходить вздовж верхнього краю підшлункової залози, вступає в lig. pancreaticosplenicum і розгалуджується на 3 – 6 гілок, котрі входять в ворота селезінки. На своєму шляху a. splenica віддає rr.pancreatici – до тіла та хвоста підшлункової залози і rr.gastricae breves – до дна шлунка та a. gastroepiploica sinistra, котра проходить спочатку в товщі lig. gastrolienale, а потім вступає в ліву половину lig. gastrocolicum.

Венозна кров від селезінки відводиться по v. splenica (lienalis). Вона супроводжує селезінкову артерію, розміщуючись нижче останньої, приймає vv. pancreaticae, vv. gastrica breves, v. gastroepiploica sinistra та v. mesenterica inferior. Зливаючись з v. mesenterica superior, дає початок v. portae hepatis.

Нижній поверх черевної порожнини займає простір від кореня брижі поперечної ободової кишки до межової лінії таза.

В ньому розміщені: порожня кишка, клубова кишка, сліпа кишка з червоподібним відростком, висхідна ободова кишка, поперечна ободова кишка, низхідна ободова кишка, сигмоподібна ободова кишка.

Порожня кишка, jejunum, розміщена переважно в верхній частині черевної порожнини, проектується на пупкову та ліву пахвинну ділянки. Забарвлення її більш яскраве, діаметр ширший та стінка білш товста, ніж в клубової кишки. Складає 2/5 загальної довжини брижової частини тонкої кишки.

Клубова кишка, ileum, займає праву нижню частину живота, а також порожнину малого тазу, проектується на пупкову та праву пахвинну ділянки. Складає 3/5 довжини брижової частини тонкої кишки.

Початком порожньої кишки є дванадцятипало-порожньокишковий згин, flexura duodenojejunalis. Згин обмежований зверху коренем брижі поперечної ободової кишки, спереду – поперечна ободова кишка і її брижа, ліворуч – plica duodenojejunalis та recessus duodenalis superior.

Дванадцятипало-порожньокишкова складка, або lig. suspensorium duodeni (зв’язка Трейтца), фіксує згин до тіла ІІ поперекового хребця і містить у своїй товщі нижню брижову вену. Recessus duodenojejunalis superior et inferior можуть слугувати місцем утворення кил (кили Трейтца), котрі проникають через закутки в клітковину заочеревинного простору.

Дванадцятипало-порожньокишковий згин та зв’язка Трейтца слугують орієнтиром для хірургів при відшукуванні початкового відділу тонкої кишки, при ревізії органів нижнього поверху черевної порожнини, при гастроентеростомії, при резекції шлунка. Огляд цього згину можливий після переміщення великого чепця і поперечної ободової кишки догори, а петель тонкої кишки – праворуч та донизу (прийом Губарєва).

Тонка кишка покривається очеревиною з усіх боків і фіксується брижою до задньої стінки черевної порожнини. Брижа кишки, mesenterium, утворена дублікатурою очеревини. В її товщі проходять: брижова артерія зі своїми гілками, одноіменна вена, лімфатичні судини та вузли (найбільш багаточисельна група) та нерви.

Корінь брижі тонкої кишки, radix mesenterii, – це місце прикріплення mesenterium до задньої стінки черевної порожнини. Він розміщений від лівої півкружності ІІ поперекового хребця до правого клубово-крижового зчленування і проектується на передню черевну стінку по лінії, котра з’єднує ліву пахвову ямку з серединою правої пахвинної зв’язки. Корінь брижі тонкої кишки перетинає аорту, нижню порожнисту вену, a. et v. testiculares (ovarici), спільні клубові судини та правий сечовід.

Праворуч та ліворуч від кореня брижі тонкої кишки в нижньому поверсі черевної порожнини розміщуються відповідно правий та лівий брижові синуси, sinus mesentericus dexter et sinister – місце локалізації гнійників та гематом.

Правий брижовий синус, sinus mesentericus dexter, обмежований ліворуч коренем брижі тонкої кишки, праворуч – висхідною ободовою кишкою, зверху – поперечною ободовою кишкою, знизу – кінцевим відділом клубової кишки. В ньому розміщені та доступні для обстеження: нижня частина 12-типалої кишки, права нирка, правий сечовід, праві a. et v. testiculares (ovarici).

Лівий брижовий синус, sinus mesentericus sinister, обмежований ліворуч низхідною ободовою кишкою, праворуч – коренем брижі тонкої кишки, зверху – поперечною ободовою кишкою та її брижою. В ньому розміщені: черевна частина аорти, нижня порожниста вена, ліва нирка, лівий сечовід, ліві a. et v. testiculares (ovarici). Гнійники з лівого брижового синуса можуть розповсюджуватися в порожнину малого тазу. Обидві пазухи з’єднуються між собою над (зверху) flexura duodenojejunalis.

Однією з найбільш розповсюджених вад розвитку органів шлунково-кишкового тракту, котра має велике практичне значення у невідкладній хірургії, являється залишок жовткової або пупково-кишкової протоки – дивертикул Меккеля. Він являє собою відросток довжиною від 2 до 16 мм, котрий сліпо закінчується. Його діаметр, як правило, дорівнює діаметру кишки, від якої він починається. Розміщується він на протибрижовому краї клубової кишки. Відстань дивертикула від клубово-сліпокишкового кута може досягати 1 м.

В разі невідповідності клінічної картини "гострого живота", найчастіше це гострий апендицит, при виявленому під час лапаротомії інтактному (без видимих змін) червоподібному відростку, викликає необхідність ретельного обстеження органів черевної порожнини, у тому числі кінцевого відділу клубової кишки. В дивертикулі може розвиватись запалення, виразка, кровотеча. При перфорації дивертикула може розвинутись перитоніт. У новонароджених при затримці розвитку утворюється пупочна калова нориця (фістула, свищ).

Тонка кишка кровопостачається верхньою брижовою артерією, a. mesenterica superior, котра відходить від аорти на 1 – 2 см нижче від черевного стовбура, на рівні ХІІ грудного – І поперекового хребця. У дорослих її діаметр не перевищує 1 см. Інколи може спостерігатись природжене звуження стовбура, що призводить до недостатнього кровопостачання кишківника та до розвитку ішемічного синдрому органів травлення, angina abdominalis. Цей синдром проявляється приступами болю в животі. Лікування останнього проводиться шляхом ендоваскулярного балонного розширення просвіту судини.

Хід верхньої брижової артерії спрямований донизу та наперед. По ходу артерії виділяють два відділи.

Проксимальний відділ, розміщений позаду тіла підшлункової залози.

Дистальний відділ, залягає в корені брижі тонкої кишки.

В проксимальному відділі артерія перетинає спереду ліву ниркову вену, погіршуючи при цьому відведення венозної крові від лівої нирки та сприяючи при цьому ретроградному току крові по лівій яєчковій (у чоловіків) вені. Несприятливі умови венозного кровотоку в лівій нирковій вені призводять до варікозного розширення вен сім’яного канатика (варикоцеле).

Пройшовши позаду тіла підшлункової залози, артерія лягає на передню поверхню горизонтальної частини 12-типалої кишки і може викликати стиснення її просвіту з розвитком дуоденально-мезентеріальної кишкової непрохідності.

Форми розгалудження верхньої брижової артерії мають важливе практичне значення. Для магістральної форми розгалуження артерії характерним являється наявність добре вираженого довгого основного стовбура, від якого відходять гілки до кишки. При розсипній формі розгалудження основний стовбур артерії невеликий. Магістральний тип розгалудження артерії дозволяє мобілізувати довгу кишкову петлю для пластичного заміщення стравоходу. Одна гілка верхньої брижової артерії забезпечує кровопостачання до 30 см тонкої кишки. Від верхньої брижової артерії відходить 10 – 16 тонкокишкових гілок, при цьому кожна гілка, підходячи до кишки, розгалуджується на висхідну та низхідну гілки. Висхідна гілка анастомозує з низхідною гілкою вищерозташованої артерії, а низхідна гілка – з висхідною гілкою нижчерозташованої артерії. В результаті таких анастомозів утворюються дуги (аркади).

Від артеріальних дуг першого порядку відходять гілки, котрі розгалуджуються та анастомозують між собою, утворюючи аркади другого порядку.

Дистальні аркади, котрі розміщені найближче до стінки кишки, анастомозують між собою, утворюючи "паралельну судину", від якої до стінки кишки відходять прямі артерії. Кожна пряма артерія кровопостачає певну ділянку кишки.

Пошкодження брижі на відстані 3 – 4 см в ділянці прямих артерій призводить до порушення кровопостачання стінки кишки, котра підлягає резекції. В той же час пошкодження брижі тонкої кишки в ділянці аркад викликає сильну кровотечу, але не порушує кровопостачання стінки кишки, тому що існують колатералі.

Відтік венозної крові від тонкої кишки відбувається по одноіменним венам в верхню брижову вену, котра дає початок ворітній печінковій вені.

Стінка тонкої кишки складається з чотирьох оболонок: серозної (tunica serosa), м’язової (tunica muscularis), котра має поздовжній та коловий шари, підслизового прошарку (tela submucosa) та слизової оболонки (tunica mucosa). За рахунок слизової оболонки утворюються кишкові ворсинки (villi intestinalis), котрі збільшують площу кишки. В підслизовій основі розміщені поодинокі та скупченні лімфатичні вузлики, noduli lymphoidei solitarii et aggregati. Скупчені лімфатичні вузлики, або Пейєрові бляшки, розміщені на протилежному від брижі краї клубової кишки.

Серозна оболонка (очеревина) покриває кишку з усіх боків, за виключенням невеликої ділянки, де відбувається прикріплення брижі. Вона найбільш стійка до порушення кровопостачання. Її некроз спостерігається тільки у випадках омертвіння слизової та м’язової оболонок. Цю обставину необхідно враховувати під час визначення життєздатності кишки при порушенні кровопостачання, оскільки розміри зміненої слизової оболонки не відповідають межам малозміненої серозної оболонки.

М’язова оболонка складається з непосмугованих м’язових волокон, котрі формують два шари: зовнішній поздовжній та внутрішній коловий. М’язова оболонка забезпечує міцність стінки кишки, але найбільш міцною являється підслизова основа. Тому кишкові шви, виконані з її захватом, забезпечують механічну міцність.

Найбільш чутлива до ішемії слизова оболонка. При защемлених килах вона в першу чергу піддаєтсья некрозу, особливо в привідній петлі та в меншій мірі у відвідній, тому що в привідній петлі накопичуються калові маси, гази, рідина. Ця обставина і призводить до її перерозтягнення та некрозу. За таких обставин при резекції кишки видаляють до 40 см привідної частини кишки і 15 – 20 см відвідної.

Відведення лімфи від стінки тонкої кишки здійснюється по молочних лімфатичних судинах, котрі перериваються в багаточисельних брижових лімфатичних вузлах, розміщених вздовж верхньої брижової вени та її гілок. Відвідні лімфатичні судини брижових лімфатичних вузлів останнього етапу формують кишкові стовбури, trunci intestinales, котрі впадають в черевну частину грудної лімфатичної протоки, або в лімфатичну цистерну. Іннервацію тонкої кишки забезпечує верхнє брижове сплетення, гілки симпатичного та блукаючого нервів.

Товста кишка, intestinum crassum, являється прикінцевим відділом травної трубки. Вона має три відділи: сліпа кишка з червоподібним відростком, ободова кишка і пряма кишка.

Ободова кишка в свою чергу має чотири відділи: висхідна ободова, поперечна ободова, низхідна ободова та сигмоподібна ободова.

Товста кишка має ряд характерних ознак, котрі допомогають хірургу відрізнити її від тонкої кишки під час оперативних втручань на органах черевної порожнини:

1 Товста кишка в порівнянні з тонкою має більший діаметр.

2 Товста кишка має сірувато-блакитне забарвлення (тонка – рожеве).

3 Поздовжній шар м’язових волокон у товстій кишці не суцільний, а формує три м’язових стрічки: вільну, taenia libera, брижовоободовокишкову, taenia mesocolica, та чепцеву, taenia omentalis.

Стрічки починаються біля червоподібного відростка сліпої кишки і закінчуються в ділянці переходу сигмоподібної ободової кишки у пряму. Відстань між стрічками приблизно однакова.

4 Стінка товстої кишки має випини, haustrae coli, утворення котрих пов’язане з невідповідністю між довжиною кишки та довжиною стрічок.

5 Наявність чепцевих (жирових) привісок, appendices omentales, розміщених вздовж вільної та чепцевої м’язових стрічок.

Коловий шар м’язових волокон в товстій кишці розміщений нерівномірно. В деяких ділянках колові волокна добре виражені і при рентгенологічному дослідженні оцінюються як фізіологічні сфінктери, котрі відіграють важливу роль в етіології запорів. Деякі з них мають важливе значення при резекції товстої кишки з приводу злоякісних пухлин, тому що своїми тонічними скороченнями сприяють утриманню калових мас.

При переході сліпої кишки у висхідну ободову розміщений сфінктер Бузі. В ділянці переходу клубової кишки у сліпу розміщений сфінктер Варолія.

Посередині висхідної ободової кишки розміщений сфінктер Гірша. В ділянці печінкового згину ободової кишки розміщений сфінктер Кеннона. На межі colon transversum та colon descendens – сфінктер Пайра-Штрауса. При переході низхідної ободової кишки в сигмоподібну ободову – сфінктер Баллі. По ходу сигмоподібної ободової кишки розміщений сфінктер Россі. В ділянці переходу сигмоподібної ободової кишки в пряму – сфінктер Мутьє.

З усіх відділів товстої кишки найбільшої уваги заслуговує хірургічна анатомія клубово-сліпокишкового кута, angulus ileocecalis. До цього відділу товстої кишки відносяться: кінцевий відділ клубової кишки, сліпа кишка з червоподібним відростком та клубово-сліпокишковий клапан (Баугунієва заслінка). Він розміщений на межі ileum та colon, має добре розвинений нервовий апарат, котрий сприймає подразники з боку просвіту кишки і регулює перехід хімуса з тонкої кишки в товсту. Впливає на моторну функцію всього шлунково-кишкового тракту. Видалення ілеоцекального кута призводить до передчасного переходу хімуса з тонкої в товсту кишку, порушення процесу всмоктування та до стійких проносів.

Сліпа кишка (caecum) – відділ товстої кишки, розміщений нижче впадіння клубової кишки в висхідну ободову. В більшості випадків вона розміщена разом з червоподібним відростком в правій клубовій ямці. Очеревиною покрита з усіх боків. Вище та нижче місця впадіння клубової кишки в товсту розміщені верхній та нижній клубово-сліпокишкові закутки, recessus ileocaecalis superior et inferior. Позаду сліпої кишки розміщений засліпокишковий закуток, recessus retrocaecalis. Закутки можуть слугувати місцем утворення внутрішніх кил.

Взаємовідношення сліпої кишки з сусідніми органами залежить від її наповнення та положення. Спереду сліпа кишка при незначному наповненні покривається петлями тонкої кишки. В наповненному стані прилягає до передньої черевної стінки. Присередній її край прилягає до правого сечовода, а задня її стінка – до клубово-поперекового м’язу. При низькому розташуванні (у осіб похилого віку) стикається з сечовим міхуром та (у жінок) з придатками матки. Близькість сліпої кишки до перерахованих органів може бути причиною їх залучення в запальний процес при гострому апендициті, пошкодженням їх під час видалення відростку або до помилкової лапаротомії при їх запаленні.

У новонароджених сліпа кишка прилягає до печінки та печінкового згину ободової кишки. Після 12 – 14 років сліпа кишка займає своє звичайне положення, характерне для дорослих. Під час вагітності (16 – 20 тижнів) зміщується до нижнього краю печінки. Після пологів повертається на своє попереднє місце.

Червоподібний відросток, apendix vermiformis, відходить від задньо-присередньої стінки сліпої кишки. Його основа розміщена у місці сходження трьох поздовжніх м’язових стрічок ободової кишки. В більшості випадків основа відростку проектується на передню черевну стінку в точці Мак-Бернея на межі між зовнішньою та середньою третинами лінії, котра з’єднує пупок з правою верхньою передньою клубовою остью, або в точці Ланца на межі між правою зовнішньою та середньою третиною лінії, котра з’єднує верхні передні ості правої та лівої клубових кісток.

Червоподібний відросток спереду покриваєтсья петлями тонкої кишки та інколи може прилягати до передньої черевної стінки.

Для відшукування відростка орієнтиром слугує вільна (або передня) м’язова стрічка сліпої кишки.

Положення відростка здебільшого залежить від варіантів розташування сліпої кишки.

Відрізняють наступні практично важливі варіанти розташування червоподібного відростку:

1 Тазове, або низхідне положення. Спостерігаєтсья в 40 – 50% випадків. При ньому відросток спрямований в порожнину малого тазу.

2 Бічне положення. Спостерігаєтсья в 25% випадків. При ньому відросток спрямований у бік пахвинної зв’язки.

3 Присереднє положення. Спостерігаєтсья в 17 – 20% випадків. При ньому відросток розміщений між петлями тонкої кишки.

4 Переднє положення. При ньому відросток розміщується на передній поверхні сліпої кишки.

5 Заднє, або ретроцекальне положення. Спостерігається в 9 – 13% випадків і має такі варіанти:

а) при наявності значно розвиненої брижі відросток розміщується в recessus retrocaecalis, тобто внутрішньо-очеревинно, між сліпою кишкою та пристінковою очеревиною.

б) відросток може прирости до задньої стінки сліпої кишки – внутрішньостінкове (інтрамуральна) форма.

в) при відсутності очеревинного покриву відростка останній розміщується в заочеревинному просторі між поперековою фасцією та пристінковою очеревиною. В даному випадку для його знаходження розтинають пристінкову очеревину назовні від сліпої кишки та обстежують її задню поверхню.

Червоподібний відросток покриваєтсья очеревиною з усіх боків і має власну брижу, mesoappendix, в товщі якої проходить a. appendicularis, гілка a. ileocolica.

Висхідна ободова кишка, colon ascendens, розміщена в правій бічній ділянці живота на протязі від клубової ямки до правого підребер’я.

Очеревиною покривається з трьох боків. Задня поверхня вільна від очеревини і покривається позаободовою фасцією (фасція Тольдта). Від квадратного м’яза попереку та поперечного м’яза живота відмежовується заочеревинною клітковиною. Спереду вона прилягає до передньої черевної стінки, інколи покриваєтсья петлями тонкої кишки.

Ліворуч від висхідної ободової кишки розміщена права брижова пазуха та правий сечовід. Праворуч – права приободовокишкова борозна. Ця борозна розміщується між пристінковою очеревиною, котра покриває черевну стінку, та висхідною ободовою кишкою. Зверху вона сполучається з підпечінковим простором верхнього поверху черевної порожнини. По правій ободовокишковій борозні в порожнину малого тазу може розповсюджуватися патологічний випіт, гній, жовч, кров, вміст шлунково-кишкового тракту. При горизонтальному положенні хворого – в зворотному напрямку.

Зверху в правому підребер’ї висхідна ободова кишка утворює згин, flexura coli dextra, та переходить в поперечну ободову кишку. Правий згин ободової кишки розміщений на рівні ІІ поперекового хребця, стикуєтсья з правою часткою печінки та дном жовчного міхура. Позаду від згину розміщується нижній полюс правої нирки та дещо досередини – низхідна частина 12-типалої кишки. Згин прикріплюється до діафрагми з допомогою lig. phrenicocolicum dextrum.

Поперечна ободова кишка, colon transversum, являючись продовженням висхідної ободової кишки, починаєтсья в правому підребер’ї, проходить через надчеревну та пупкову ділянки і закінчується в лівому підребер’ї.

Очеревиною покрита з усіх боків і має власну брижу, mesocolon. Корінь брижі ободової кишки перетинає pars descendens duodenum, передню поверхню підшлункової залози, ліву нирку, поділяючи черевну порожнину на верхній та нижній поверхи, і разом з поперечною ободовою кишкою утворює нижню стінку чепцевої сумки. В товщі брижі ободової кишки проходять кровоносні судини, нерви та розміщені брижовоободовокишкові лімфовузли.

Поперечна ободова кишка зверху стикуєтсья з печінкою, жовчним міхуром, великою кривиною шлунка та селезінкою. Знизу – з петлями тонкої кишки. Спереду – з передньою черевною стінкою та великим чепцем.

Великий чепець, omentum majus, являє собою з’єднання чотирьох листків очеревини, з яких два передніх є продовженням шлунково-ободовокишкової зв’язки, lig. gastrocolicum, а два задніх – продовженням цих же листків, котрі повертаються до поперечної ободової кишки. На рівні поперечної ободової кишки задні два листка зростаються з її передньою поверхнею та надалі злипаються з брижою ободової кишки і разом з нею прямують до нижнього краю підшлункової залози. Верхній листок покриває підшлункову залозу, задню стінку живота, діафрагму, задній край печінки і досягає її воріт. Нижній листок покриває поперечну ободову кишку з усіх боків, утворюючи її брижу, mesocolon, котра складається з чотирьох листків очеревини. Нижче поперечної ободової кишки у новонароджених між низхідними та висхідними листками великого чепця існує порожнина, котра потім заростає, і великий чепець таким чином являє собою чотири листки нутрощевої очеревини, що зрослись між собою. Вище поперечної ободової кишки великий чепець має два листки очеревини, з’єднує велику кривину шлунку з поперечною ободовою кишкою і називається lig. gastrocolicum.

Позаду поперечної ободової кишки розміщена 12-типала кишка та підшлункова залоза, котрі відмежовані від colon transversum її брижою та пристінковою очеревиною.

В лівому підребер’ї поперечна ободова кишка робить згин донизу, flexura coli sinistra, та переходить в низхідну ободову кишку. Лівий згин ободової кишки, або селезінковий згин, flexura coli splenica, розміщений на рівні І поперекового хребця. Спереду від нього розміщене тіло шлунка, ліва частка печінки та передня черевна стінка. Позаду розміщена ліва нирка, діафрагма та хвіст підшлункової залози. Зверху та ліворуч – селезінка.

Лівий згин ободової кишки покривається очеревиною з усіх боків і фіксується з допомогою lig. phrenicocolicum до діафрагми. Названа зв’язка замикає знизу сліпий закуток селезінки, відмежовуючи таким чином передшлункову сумку від лівої приободовокишкової борозни.

Низхідна ободова кишка, colon descendens, являє собою продовження донизу поперечної ободової кишки. Вона розміщена в лівій частині черевної порожнини на протязі від лівого підребер’я до лівої клубової ямки. Покриваєтсья очеревиною з трьох боків (мезоперітонеально). Позаду від неї розміщена заободова фасція Тольдта, заочеревинна клітковина, ліва нирка та м’язи задньої черевної стінки. Праворуч – лівий брижовий синус. Ліворуч – ліва приободовокишкова борозна. Ліва приободовокишкова борозна розміщена між низхідною ободовою кишкою та пристінковою очеревиною, котра покриває бічну стінку живота.

Сигмоподібна ободова кишка, colon sigmoideum, починаєтсья в лівій клубовій ділянці на рівні гребеня клубової кістки, проходить лобкову ділянку і закінчуєтсья в малому тазу на рівні II – III крижових хребців. Вона покриваєтсья очеревиною з усіх боків і має власну брижу, mesocolon sigmoideum. Корінь брижі сигмоподібної ободової кишки починається в лівій клубовій ямці на рівні гребеня клубової кістки, перетинає клубо-поперековий м’яз, лівий сечовід та ліві спільні клубові судини.

Пристінкова очеревина над сечоводом утворює складку. Між цією складкою та коренем брижі сигмоподібної ободової кишки утворюється міжсигмоподібний закуток, recessus intersigmoideus. Завдяки добре розвиненій брижі сигмоподібна кишка може зміщуватися в сусідні ділянки.

Спереду до сигмоподібної кишки прилягають петлі тонкої кишки. В розтягнутому стані – передня стінка черевної порожнини. Позаду сигмоподібної ободової кишки розміщені m. iliopsoas та vasa iliaca externa.

Природжене розширення сигмоподібної ободової кишки, хвороба Гіршпрунга, обумовлене відсутністю вузлів інтрамуральних вегетативних нервових сплетень: міжм’язового (ауербахового) та підслизового (мейснерового). Ділянка товстої кишки, де відсутні вузли, постійно еластично скорочена, на ній відсутня перистальтика. Такий стан призводить до розширення та атонії вище розміщених відділів, виникають запори, здуття живота, хронічна інтоксікація.

Кровопостачання товстої кишки забезпечується гілками верхньої та нижньої брижових артерій.

Верхня брижова артерія на кровопостачання товстої кишки віддає: клубово-ободовокишкову артерію, a. ileocolica, праву та середню ободовокишкові артерії, a. colica dextra et a. colica media.

Нижня брижова артерія віддає: ліву ободовокишкову артерію, a. colica sinistra, сигмоподібні артерії, aa. sigmoideae та верхню прямокишкову артерію, a. rectalis superior.

Сліпу кишку та нижню частину висхідної ободової кишки кровопостачає a. ileocolica, від якої відходять передня та задня сліпокишкові артерії, а також висхідна гілка. Червоподібний відросток має власну артерію, a. appendicularis, котра відходить від a. ileocolica.

Висхідна ободова кишка кровопостачаєтсья клубовоободовокишковою артерією, a. ileocolica, правою ободовою артерією, a. colica dextra та середньою ободовою артерією, a. colica media.

Права ободова артерія, a. colica dextra, розгалджується на низхідну та висхідну гілки. Низхідна гілка анастомозує з висхідною гілкою a. ileocolica. Висхідна гілка анастомозує з правою гілкою середньої ободовокишкової артерії.

Поперечна ободова кишка кровопостачається гілками середньої ободовокишкової артерії, a. colica media та висхідною гілкою лівої ободовокишкової артерії, котра відходить від нижньої брижової артерії.

Низхідна ободова кишка кровопостачається лівою ободовокишковою артерією та висхідною гілкою першої сигмоподібної артерії.

Ліва ободовокишкова артерія, a. colica sinistra, розгалджуєтсья на висхідну та низхідну гілки. Висхідна гілка лівої ободовокишкової артерії анастомозує з лівою гілкою середньої ободовокишкової артерії, а низхідна гілка a. colica sinistra – з гілками першої сигмоподібної артерії.

Сигмоподібна ободова кишка кровопостачається сигмоподібними артеріями, котрі відходять від нижньої брижової артерії, а також гілками верхньої прямокишкової артерії.

Кровопостачання органів травної системи забезпечується трьома непарними нутрощевими гілками черевної частини аорти, черевним стовбуром, верхньою та нижньою брижовими артеріями. Непарні нутрощеві гілки черевної частини аорти пов’язані між собою рядом анастомозів. Найбільш важливими з них є черевно-брижовий анастомоз за рахунок a. pancreaticoduodenalis superior (від a. gastroduodenalis) і a. pancreaticoduodenalis interior (від a. mesenterica superior) та міжбрижовий анастомоз, відомий в літературі як артеріальна дуга Ріолана. Важливою об’єднуючою ланкою верхньої та нижньої брижових артерій є крайова ободовокишкова артерія, a. marginalis coli, або артерія Дрюмонда. В селезінковому куті ліва гілка середньої ободовокишкової артерії із системи верхньої брижової артерії анастомозує з висхідною гілкою лівої ободової артерії із системи нижньої брижової артерії. Це так звана точка Гриффіта. У 5% людей кровопостачання в цій точці розімкнуте, тому створюється передумова для ішемії селезінкового кута товстої кишки при пониженні тиску в системі брижових судин.

Практичне значення також мають і інші "критичні точки" в кровопостачанні товстої кишки. Місце відходження від клубово-ободовокишкової артерії гілок до сліпої та висхідної ободової кишок. Тромбоз, травматичне пошкодження або перев’язка гілок в цій точці призводить до некрозу відповідних відділів кишківника і як наслідок – змушена правостороння геміколектомія.

Точка Зудека – місце злиття останньої сигмоподібної артерії з верхньою прямокишковою артерією. Розміщена на рівні мису. Для збереження кровопостачання прямої кишки верхню прямокишкову артерію необхідно перев’язувати вище цієї точки.

Характерною особливістю кровопостачання товстої кишки є наявність паралельної (крайової) судини, котра проходить вздовж брижового краю кишки. Судина складається з окремих ланок, кожна з яких являє собою судинну аркаду. Від паралельної судини до стінки кишки відходять прямі судини. На відміну від тонкої кишки, паралельна судина хорошо виражена та є суцільною на всьому протязі кишки. У цьому відношенні кровопостачання мобілізованої для пластики ділянки товстої кишки виявляється в кращих умовах порівняно з такими ж ділянками тонкої кишки. Збереження паралельної судини відіграє важливу роль для відновлення колатерального руху крові при видаленні окремих артеріальних стовбурів.

При окклюзії нутрощевих гілок черевної частини аорти виникає хронічна ішемія органів травлення, ознаками якої є пошкодження трьох основних артеріальних басейнів: черевного стовбура, верхньої та нижньої брижових артерій.

При окклюзії черевного стовбура спостерігається больовий синдром. При окклюзії верхньої брижової артерії – дисфункція кишківника (нестійкі випорожнення, відчуття дискомфорту, метеоризм). При окклюзії нижньої брижової артерії – дисфункція товстої кишки (здуття живота, запори, овечий кал). Третьою ознакою ішемії органів травлення є похудіння.

Вени товстої кишки за звичай супроводжують одноіменні артерії і відводять венозну кров по системі верхньої та нижньої брижових вен у ворітну печінкову вену.

Відведення лімфи від товстої кишки відбувається в лімфатичні вузли, розміщені по ходу кровоносних судин. Відвідні лімфатичні судини цих вузлів впадають в пристінкові передаортальні лімфатичні вузли.

В іннервації товстої кишки приймає участь верхнє та нижнє брижові сплетення, блукаючі нерви та тазові нутрощеві нерви, nn.splanchnici pelvini.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 893 | Нарушение авторских прав