АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ 5 страница

Задньою стінкою живота є поперекова ділянка, regio lumbalis (рис. Б. 7).

Обмежована:

• зверху – ХІІ ребром;

• знизу – гребенем клубової кістки;

• присередньо – lin.vertebralis, котра проходить через поперечні відростки хребців;

• збоку – lin.axillaris media, або лінія Лесгафта, котра з’єднує ХІ ребро з crista iliaca.

Шари:

• шкіра – товста, в складки не береться, або береться важко, іннервується задніми гілками грудних та поперекових нервів;

• підшкірна жирова клітковина поверхневою фасцією поділяєтсья на два шари: глибокий шар між поверхневою та власною фасціями отримав назву попереково-сідничної жирової подушки, massa adiposa lumbo-glutealis, значно переважає за об’ємом поверхневий шар, і особливо розвинений в сідничній ділянці. Флегмони та гематоми підшкірної клітковини поперекової ділянки можуть розповсюджуватися в сідничну ділянку і навпаки.

В підшкірній клітковині проходять:

• rr.dorsales від aa. lumbales;

• rr.darsales від nn.intercostales;

• r.cutaneus lateralis від n.iliohypogastricus (plexus lumbalis);

• rr.dorsales від nn.lumbales.

Глибше підшкірної жирової клітковини розміщена власна фасція, fascia thoracolumbalis, котра розгалуджується на поверхневий та глибокий листки і утворює фасціальний футляр для м’язів поперекової ділянки.

В першому м’язовому шарі розміщені m. latissimus dorsi та m. obliguus externus abdominis. Між цими м’язами розміщена послаблена ділянка трикутної форми, trigonum lumbale, або трикутник Петіта (Пті). Він обмежований: присередньо-бічним краєм найширшого м’яза спини; збоку – заднім краєм зовнішнього косого м’яза живота; знизу – гребенем клубової кістки.

Дном трикутника являється внутрішній косий м’яз живота. Трикутник проектується на вертикальну лінію, опущену від нижнього кута лопатки на гребінь клубової кістки. Через поперековий трикутник можуть розповсюджуватися гнійники із заочеревинного простору, прокладаючи собі шлях в підшкірну клітковину поперекової ділянки. Гній може проникати під найширший м’яз спини з утворенням широкої гнійної затоки. Через Петітів трикутник можна дренувати заочеревинний простір, проводячи вертикальний розріз в його ділянці. Трикутник Петіта слугує місцем утворення поперекових кил.

Глибше розміщені м’які тканини, котрі по зовнішньому краю m. erector spinae поділяються на присередній та бічний відділи.

В бічному відділі в другому м’язовому шарі розміщуються m. serratus posterior inferior та m. obliguus internus abdominis.

Між нижнім краєм m. serratus posterior inferior та ХІІ ребром зверху, вільним краєм m. obliguus internus abdominis знизу і збоку та збоку від m. erector spinae утворюється ромб Лесгафта-Грінфельта. Назовні ромб прикривається найширшим м’язом спини. Дном ромбу являється апоневроз m. transversus abdominis. Через щілину в апоневрозі проходить підребровий судинно-нервовий пучок, n.subcostalis, a. et v. subcostalis, а також можуть виходити гнійники заочеревинного простору. Як і трикутник Петіта, ромб Лесгафта-Грінфельта може слугувати місцем утворення поперекових кил. Ромб Лесгафта-Грінфельта використовуєтсья для міжм’язевого доступу до органів заочеревинного простору.

В третьому м’язовому шарі розміщена m. transversus abdominis. В цій ділянці він представлений апоневрозом, котрий збоку переходить в м’язові волокна, а досередини – в глибоку пластинку fascia thoracolumbalis. Внутрішня поверхня м’яза покриваєтсья fascia transversalis, спереду від якої розміщений заочеревинний простір.

В присередньому відділі поперекової ділянки під найширшим м’язом спини розміщений м’яз-випрямляч хребта, m. erector spinae. М’яз залягає в кістково-фіброзному футлярі, утвореному дугами, остистими та поперечними відростками поперекових хребців і глибоким листком fascia thoracolumbalis. Поверхневий листок фасції прикріплюється до остистих відростків хребців, покриваючи ззаду м’яз-випрямляч хребта, і біля зовнішнього краю м’язу зростаєтсья з глибоким листком. Останній фіксується до поперечних відростків хребців і відмежовує м’яз-випрямляч хребта від вентрально розміщених m. quadratus lumborum et m. psoas major.

Глибокий листок fascia thoracolumbalis зверху та знизу потовщуєтсья, утворюючи знизу lig. iliolumbale, котра зміцнює крижово-поперековий суглоб, а зверху разом з апоневрозом поперечного м’яза живота утворює lig. lumbocostale, котру урологи розтинають при доступах до нирки.

Попереду від глибокого листка fascia thoracolumbalis розміщений m. quadratus lumborum. Передня поверхня м’яза покриваєтсья fascia quadrata, частина, fascia endoabdominalis.

Між квадратним м’язом попереду та фасцією, котра його покриває, проходить підребровий судинно-нервовий пучок, n. iliohypogastricus та n. ilioinguinalis. Косий хід названих нервів необхідно враховувати при поперекових доступах до органів заочеревинного простору, тому що їх пошкодження призведе до атрофії м’язів живота.

Попереду від квадратного м’язу попереку та дещо досередини (до хребта) розміщений великий поперековий м’яз m. psoas major. Він також покриваєтсья внутрішньочеревною фасцією, fascia psoatis.

Клітковина, що оточена фасціальним футляром квадратного м’яза попереку та великого поперекового м’яза, може слугувати шляхом розповсюдження затокових абсцесів при туберкульозному ураженні поперекових хребців. По ходу великого поперекового м’яза гній може опускатися на стегно і досягати малого вертлюга, до якого прикріплюється клубово-поперековий м’яз.

Fascia quadrata і fascia psoatis зверху потовщуютсья, утворюючи дві зв’язки: над m. psoas major – lig. arcuatum mediale; над m. quadratus lumborum – lig. arcuatum laterale.

Вище цих зв’язок між поперековою та ребровою частинами діафрагми розміщений щілиноподібний простір trigonum lumbocostale, в межах якого відсутні м’язові волокна. Цей простір ще називають отвором Бохдалека. Це місце утворення діафрагмових кил. Запальні процеси заочеревинної клітковини можуть через названий отвір проникати в навколоплевральну клітковину.

Поперекова ділянка кровопостачаєтсья за рахунок підребрових (правої та лівої) та парних поперекових артерій.

A. subcostalis разом з n.subcostalis розміщені вздовж нижнього краю XII ребра на передній поверхні m. quadratus lumborum. Пронизуючи апоневроз поперечного м’яза живота, артерія та нерв залягають між m. transversus abdominis та m. obliguus internus abdominis.

Поперекові артерії, aa. lumbales, починаються від черевної частини аорти. Дві верхні артерії розміщені позаду ніжок діафрагми; дві нижні праві артерії проходять по передньо-бічній поверхні тіл поперекових хребців, проникають під m. psoas major та m. quadratus lumborum і виходять на передню поверхню апоневрозу поперечного м’яза живота. Пронизуючи апоневроз, вони проникають в щілину між поперечним та внутрішнім косими м’язами живота.

Іннервація поперекової ділянки забезпечується підребровим та поперековими нервами.

Їх задні гілки, rr.dorsales, підходять до m. erector spinae. Задні гілки 3-х верхніх поперекових нервів пронизують поверхневий листок fasciae thoracolumbalis та іннервують шкіру присередніх відділів поперекової ділянки, а своїми nn.clunium superior – шкіру сідничної ділянки.

Передні гілки поперекових нервів утворюють поперекове сплетення, plexus lumbalis. Його верхні гілки, n.iliohypogastricus та n.ilioinguinalis виходять з-під бічного краю m. psoas major на передню поверхню m. quadratus lumborum, пронизують m. transversus abdominis і лягають в щілину між ним та m. obliguus internus abdominis.

Між внутрішньочеревною фасцією та пристінковим листком очеревини розміщується заочеревинний простір, spatium retroperitoneale.

Заочеревинний простір, як складова частина черевної порожнини, простягається від діафрагми до малого таза. Він заповнений жировою клітковиною, в якій знаходяться органи, кровоносні судини, нерви та пристінкові лімфатичні вузли.

Під внутрішньочеревною фасцією розміщується перший шар заочеревинної клітковини, textus cellulosus retroperitonealis. Він є продовженням передочеревинної клітковини передньо-бічної стінки живота. Донизу переходить в клітковину малого таза, а догори – в клітковину піддіафрагмового простору.

При запаленні клітковини розвивається ретроперітоніт. Гній може розповсюджуватися:

1 Догори – в піддіафрагмовий простір з утворенням піддіафрагмового абсцесу, а звідти через отвори Бохдалека на параплевральну клітковину грудної порожнини.

2 Через щілини в апоневрозі поперечного м’яза живота, ромб Лесгафта-Грінфельта, трикутник Петіта – в підшкірну клітковину поперекової ділянки.

3 Донизу – в клубову ямку та порожнину малого тазу.

Попереду першого шару заочеревинної клітковини розміщується заочеревинна фасція, fascia retroperitonealis. Вона починаєтсья від внутрішньочеревної фасції в ділянці приободовокишкових борозен в тому місці, де очеревина з бічної стінки живота переходить на його задню стінку. Біля зовнішнього краю нирки заочеревинна фасція розщіплюється на два листки: переднирковий та позадунирковий, і отримує назву ниркової фасції, fascia renalis. Передній листок покриває передню поверхню жирової капсули нирки, а задній іде на її задню поверхню.

Таким чином, нирка разом з оточуючою її жировою капсулою розміщується в фасціальному футлярі. Донизу від нирки обидва листки ниркової фасції утворюють також фасціальний футляр для сечоводів та оточуючої клітковини. Біля нижнього полюсу нирки передній та задній листки з’єднуються між собою сполучнотканинними перетинками, котрі замикають жировий футляр нирки, укріплюють її знизу, сприяють фіксації нирки, але не перешкоджають розповсюдженню гною в клітковину, котра оточує сечоводи.

Біля присереднього краю нирки обидва листки не зростаються між собою, а продовжуються до серединної лінії окремо: передній прямує попереду ниркових судин і переходить в фасціальну піхву аорти та нижньої порожнистої вени. Задній листок проходить по передній поверхні тіл поперекових хребців і зростається з передхребтовою фасцією. Біля верхнього полюсу нирки обидва листки зростаються, причому передній листок утворює дублікатуру, в якій поміщається надниркова залоза. Між листками заочеревинної фасції розміщується другий шар заочеревинної клітковини. В ньому можно виділити три відділи: серединний та два бічних. Серединний розміщений попереду від хребта між листками заочеревинної фасції та передхребтовою фасцією і названий М.І.Пироговим "середостіння живота". Тут розміщена аорта, нижня порожниста вена, черевний відділ грудної протоки, лімфатичні вузли та вегетативні нервові сплетення. Під передхребтовою фасцією на передньобічній поверхні тіл поперекових хребців розміщується поперековий відділ симпатичного стовбуру. Донизу клітковина "середостіння живота" переходить в параректальну клітковину і сполучаєтсья з капсулою Амюсса. Догори через отвори діафрагми (hiatus aorticus та for.venae cavae) сполучаєтсья з клітковиною заднього середостіння (рис. Б. 9).

Клітковина "середостіння живота" має зв’язок з клітковиною, що розміщується між лістками брижі поперечної ободової та тонкої кишки і може сприяти розповсюдженню запальних процесів.

Бічні частини клітковини другого шару поділяють на три відділи: верхній – фасціально-клітковинний футляр надниркових залоз, ізольований від двох інших; середній – жирова капсула нирки, або паранефрон (звідси паранефріт, запалення цієї клітковини); нижній – фасціальний футляр сечоводів, котрий містить парауретральну клітковину.

Попереду від передниркового листка ниркової фасції розміщений третій шар заочеревинної клітковини. Він проходить вздовж та позаду висхідної і низхідної ободових кишок і має назву приободовокишкової клітковини – paracolon.

Приободовокишкова клітковина розміщена позаду висхідної і низхідної ободових кишок та попереду позаободовокишкової фасції (фасція Тольдта), попереду fascia prerenalis і fascia preureterica (позаду).

Догори вона продовжується до кореня брижі поперечної ободової кишки, а донизу доходить до клубової ямки. Зсередини вона обмежована коренем брижі тонкої кишки. Права приободовокишкова клітковина переходить вгорі в задванадцятипалокишкову та запідшлунковозалозову клітковиину. Запалення приободовокишкової клітковини, paracolitis, виникає як наслідок запалення підшлункової залози, а також запалення червоподібного відростка при його ретроперитонеальному положенні. Причиною параколітів можуть бути також гнійні вогнища в порожнині малого тазу.

Довготривалі паранефрити та параколіти можуть:

1) викликати піддіафрагмові абсцеси, котрі через щілини Бохдалека проникають в плевральну порожнину;

2) проникати в порожнину очеревини з утворенням абсцесів;

3) проникати через ромб Лесгафта-Грінфельта та трикутник Пті в підшкірну клітковину поперекової ділянки;

4) проникати в порожнину малого тазу по сечоводу та оточуючій його клітковині;

5) проникати на стегно по m. psoas major через м’язову затоку;

6) проникати в заднє середостіння через for.venae cavae та hiatus aorticus в діафрагмі.

Нирка, ren, nephros, парний паренхіматозний орган бобоподібної форми, розміщений в заочеревинному просторі збоку від хребта. Присередній край нирки спрямований наперед та досередини. Зовнішній – дозаду та назовні. На присередньому краї розміщені ниркові ворота, hilus renalis, котрі переходять в sinus renalis. Через ворота нирки позаду ниркових судин із органа виходить ниркова миска, pelvis renalis. В 50% випадків передня стінка ниркової миски розміщується всередині нирки, а її задня стінка – поза ниркою. В зв’язку з цим задня стінка ниркової миски більш доступна для пієлотомії. Безпосередньо до паренхіми нирки прилягає волокниста оболонка, capsula fibrosa. Назовні від волокнистої оболонки розміщений шар пухкої жирової клітковини, capsula adiposa, або paranephron. Назовні від жирової капсули розміщена сполучнотканинна фасція, fascia renalis, котра зв’язана з волокнистою оболонкою і розщіплюється на два листки.

Права нирка проектується на передню черевну стінку в regio hypochondriaca dextra, regio umbilicalis та regio abdominalis lateralis dextra.

Ліва – в regio hypochondriaca sinistra, regio umbilicalis та regio abdominalis lateralis sinistra.

На задню черевну стінку – в поперекову ділянку.

По відношенню до скелету нирки можуть розташовуватись від рівня ХІ грудного до ІІІ поперекового хребця. Ліва нирка лежіть дещо вище правої, від рівня ХІ грудного до ІІ поперекового хребця. Права – від рівня ХІІ грудного до ІІІ поперекового хребця. Верхній кінець лівої нирки досягає ХІ ребра, а ХІІ ребро перетинає ліву нирку на дві рівні частини.

Проекція ниркових воріт на передню черевну стінку визначається в ділянці кута між зовнішнім краєм прямого м’яза живота та ребровою дугою, біля переднього краю ІХ реберного хряща (І поперековий хребець). Це передня ниркова точка. Задня ниркова точка, тобто проекція ниркових воріт на задню черевну стінку, визначається в ділянці кута між зовнішнім краєм m. erector spinae та ХII ребром. Натискування цих точок при захворюваннях нирок викликає різкий біль.

До верхнього кінця правої нирки прилягає права надниркова залоза. Більша частина передньої поверхні правої нирки прилягає до печінки. Нижня 1/3 – до flexura coli dextra. Вздовж присереднього краю розміщується низхідна частина дванадцятипалої кишки. Верхні 2/3 передньої поверхні правої нирки покриваються очеревиною. Права нирка доступна для обстеження збоку черевної порожнини в ділянці правого підпечінкового простору та збоку правої брижової пазухи. До верхнього кінця лівої нирки прилягає ліва надниркова залоза. До верхньої третини передньої поверхні лівої нирки прилягає шлунок, до середньої третини – підшлункова залоза. До бічного краю лівої нирки прилягає селезінка. Нижній край присередньо прилягає до петель порожньої кишки, а збоку – до лівого згину ободової кишки. Поверхні стикання лівої нирки із шлунком та петлями порожньої кишки покриті очеревиною. Ліва нирка доступна для обстеження збоку лівої брижової пазухи.

Задня поверхня нирки вище ХІІ ребра прилягає до діафрагми та recessus costodiaphragmaticus. Інколи важко виділити верхній край нирки, особливо коли вона збільшена. В таких випадках розтинають під окістям ХІІ ребро. При цьому можливе пошкодження плеври, про що свідчить свистячий звук, котрий виникає при прониканні повітря в плевральну порожнину.

Нижче ХІІ ребра нирка прилягає до m. psoas major (присередньо), позаду – до m. quadratus lumborum, а позаду та збоку – до апоневрозу m. transversus abdominis. Ці м’язи разом з поперековою частиною діафрагми приймають участь в утворенні ниркового ложа. Якщо нирка покидає своє ложе – виникає нефроптоз.

Поруч воріт правої нирки проходить нижня порожниста вена. Поблизу воріт лівої нирки розміщена аорта.

В воротах нирки знаходяться оточені жировою клітковиною ниркові судини та нерви, лімфатичні вузли, ниркова миска, котра переходить у сечовід. Разом вони утворюють ниркову ніжку.

Взаємовідношення елементів ниркової ніжки таке, що ниркова миска та початок сечоводу розміщені найбільше дозаду, спереду від них проходить a. renalis та її гілки, а ще більш наперед проходить v. renalis.

Елементи ниркової ніжки заключені між листками заочеревинної фасції і досягають "середостіння живота", де залягає аорта та нижня порожниста вена. Ці топографо-анатомічні особливості фасціально-клітковинних утворів є анатомічним обгрунтуванням паранефральної блокади. Згідно досліджень О.В.Вишневського, розчин новокаїну, котрий введений в навколониркову клітковину, по клітковині ниркової ніжки досягає та блокує вегетативне ниркове сплетення, що оточує аорту. Ось чому паранефральна блокада застосовуєтсья не тільки при захворюваннях нирок, а також входить до переліку лікувальних заходів при лікуванні непрохідності кишківника, панкреатитах, проникаючих пораненях живота.

Очеревина, переходячи із сусідніх органів на нирки, утворює ряд зв’язок: lig. hepatorenale, lig. duodenorenale, lig. splenorenale.

Зв’язки, оболонки, особливо жирова капсула, судини ниркової ніжки, ниркове ложе та внутрішньоочеревинний тиск утворюють фіксуючий апарат нирки.

Якщо нирка зміщується із свого ложа за межі фізіологічних границь, то такий патологічний стан органу називають нефроптоз, тобто опущення нирки.

Кровопостачання нирки забезпечують aa. renales. Останні відходять від черевної частини аорти нижче верхньої брижової артерії на рівні І – ІІ поперекових хребців. Це досить значні за діаметром судини, по яким за добу проходить близько 1000 л крові.

Права a. renalis довша лівої і проходить позаду нижньої порожнистої вени, головки підшлункової залози та низхідної частини duodenum.

Ліва a. renalis проходить позаду pancreas.

У воротах нирки артерія поділяється на передню та задню гілки. Передня гілка дещо більша від задньої. Їх гілки утворюють дві судинних системи: передмискову, більш значну та позамискову. Найменша кількість кровоносних судин розміщується там, де дві судинні системи межують одна з одною, в ділянці "природнього розгалудження" (по Цондеку), тобто на 1,0 см дозаду від середини зовнішнього краю нирки. Розтин нирки у фронтальній площині в цій ділянці супроводжується незначною кровотечею, що необхідно враховувати при проведенні нефротомії.

При видаленні нирки на етапі виведення її в рану необхідно мати на увазі варіанти наявності додаткових артерій, котрі відходять як від аорти, так і від її гілок. Додаткові артерії не супроводжуються венами і проникають в нирку в ділянці її кінців, особливо нижнього.

Відведення венозної крові від нирки забезпечується через одноіменну вену в нижню порожнисту вену. Ниркові вени розміщені нижче та попереду ниркових артерій, а ліва ниркова вена проходить попереду від черевної частини аорти, позаду від a. mesenterica superior та підшлункової залози.

В ниркові вени впадають вени надниркових залоз, а в ліву – v. testicularis (ovarica) sinistra. Крім того в ниркові вени відтікає кров від навколоободовокишкової, навколониркової та заочеревинної клітковини. Існують анастомози ниркових вен з непарною та напівнепарною венами (кава-кавальні анастомози), а також з притоками ворітної печінкової вени (порто-кавальні анастомози). Наявність порто-кавальних анастомозів пояснює механізм метастазування пухлин та розповсюдження інфекції гематогенним шляхом, кровотечі з сусідніх органів (кишківник, шлунок) при оперативних втручаннях на нирках, а також гематурію при оперативних втручаннях на селезінці, кишківнику, шлунку.

Іннервація нирок забезпечується за рахунок plexus renalis, в утворенні котрого приймають участь plexus coeliaсus, nn.splanchnici major et minor.

Відвідні лімфатичні судини від нирок впадають у вузли, розміщені навколо v. cava inferior та черевної частини аорти.

Сечоводи, ureteres, являють собою трубку довжиною 25 – 30 см, котра є прямим продовженням ниркової миски. Ширина просвіту сечовода коливається в межах від 0,5 до 1,0 см.

На передню черевну стінку проектуються в пупкову, праву та ліву бічні ділянки живота, пахвинну та лобкову ділянки. На скелет – вздовж кінців поперечних відростків поперекових хребців.

Межова лінія таза поділяє сечовід на два відділи: черевний та тазовий (pars abdominalis et pars pelvica). В свою чергу pars abdominalis поділяють на pars lumbalis та pars iliaca.

Pars lumbalis, поперекова частина, продовжується від початку сечовода – ділянки переходу ниркової миски в сечовід, до crista iliaca.

Pars iliaca – клубова частина сечовода, продовжується від рівня клубового гребеня до межової лінії, lin.terminalis, де перетинає клубові судини.

В межах pars pelvica в свою чергу виділяються три частини:

а) власне тазова частина, pars pelvica propria, – від межової лінії таза до надсечоміхурової частини;

б) pars juxtavesicalis – 1 см до входження сечоводу в стінку сечового міхура;

в) pars intramuralis – внутрішньостінкова частина, котра приймає участь в утворенні сечоміхурового трикутника Льєто.

По ходу сечовода виділяють 4 звуження:

• перше на початку сечовода (місце переходу ниркової миски в сечовід);

• друге – місце перетинання сечоводом клубових судин;

• третє – в білясечоміхуровому (юкставезикальному) відділі;

• четверте – в інтрамуральному відділі.

В місцях звуження сечоводу його діаметр становить 2 – 3 мм. Між звуженнями знаходяться розширені ділянки. Найвужче місце сечоводу – це його перше звуження.

В звичайних умовах сеча потрапляє в сечовий міхур не постійно, а періодічно, в міру її накопичення в сечоводах та розширення останніх. Цей процес можно спостерігати при хромоцистоскопії після внутрішньовенного введення 0,4% розчину індигокарміну в кількості 5,0 мл. Забарвлена в синій колір сеча на 4-й хвилині після введення барвника в нормі виштовхується з силою з гирла сечоводів, котрі в цей час розширені. Якщо протягом 15 – 20 хвилин спостереження барвник не виділяєтсья, то це свідчить про порушення видільної функції нирок.

Сечоводи оточені жировою клітковиною, paraureterium, а також фасціальним футляром, утвореним заочеревинною фасцією. На своєму протязі сечовід залягає в заочеревинному просторі, але щільно пов’язаний з пристінковим листком очеревини сполучнотканинними перетинками, завдяки яким при відшаруванні очеревини він завжди залишається на його задній поверхні (рис. Б. 10).

Дозаду від сечовода розміщений m. psoas major, на якому він лежить і його перетинає зверху-донизу та ззовні-досередини. Біля нижніх відділів м’яза сечовід перетинає спереду n.genitofemoralis. Стиснення останнього каменем, що проходить через сечовід, викликає його подразнення та появу болей, що віддають в калитку (у чоловіків), або в великі статеві губи (у жінок). Така іррадіація болю пояснюється розгалудженням n.genitofemoralis на r.genitalis та r.femoralis, котрі іннервують шкіру нижче пахвинної зв’язки, калитки та великої статевої губи.

Правий сечовід розміщений між нижньої порожнистою веною зсередини та сліпою і висхідною ободовою кишкою ззовні.

Лівий – між черевною аортою зсередини і низхідною ободовою кишкою ззовні.

Попереду правого сечоводу розміщені: низхідна частина 12-типалої кишки, пристінкова очеревина, a. et v. ileocolica, radix mesenterici, a. et v. testicularis (ovarica), петлі тонкої кишки і червоподібний відросток. Такі особливості синтопії правого сечовода необхідно взяти до уваги, тому що при каменях цього відділу больовий синдром можно прийняти за приступ гострого апендициту.

Попереду лівого сечовода розміщена пристінкова очеревина, a. et v. mesenterica inferior, a. et v. colica sinistra, a. et v. testicularis (ovarica), брижа сигмоподібної ободової кишки.

При переході в малий таз правий сечовід перетинає a. et v. iliaca externae, а лівий – a. et v. iliacae communis.

В порожнині малого таза сечовід розміщений попереду від a. et v. iliacae internae. Перетинає затульний судинно-нервовий пучок, a. et v. obturatoriae, та a. umbilicalis.

Прямуючи досередини, до сечового міхура, він перетинає знизу під прямим кутом ductus deferens та притуляється до сім’яних пухирців (у чоловіків).

У жінок він проникає в клітковину широкої зв’язки матки, перетинає позаду та знизу a. uterina, розміщуючись біля шийки матки.

Кровопостачаєтсья в верхніх відділах гілочками від a. renalis. В ділянці перехрестя з a. testicularis (ovarica) отримує від них гілочки. В серединному відділі до нього прямують гілочки від черевної частини аорти, загальної та внутрішньої клубових артерій. Тазова частина сечоводу отримує кров від a. rectalis media та a. vesicalis inferior.

Відведення венозної крові відбувається в v. renalis, v. testicularis (ovarica), v. iliaca interna.

Відведення лімфи – в бічні аортальні лімфатичні вузли та бічні порожнисті лімфатичні вузли. Від нижніх відділів – у внутрішні клубові лімфатичні вузли.

Іннервація сечоводів відбувається із вегетативних сплетень черевної та тазової порожнини, за рахунок яких утворюється сечовідне сплетення, plexus uretericus.

Надниркова залоза, glandula suprarenalis, парний орган, відноситься до залоз внутрішньої секреції, розміщується заочеревинно на верхньоприсередній поверхні верхнього кінця нирки, збоку від хребтового стовпа на рівні ХІ – ХІІ грудних хребців.

Надниркова залоза має передню, задню та ниркову поверхні, верхній та присередній краї. Розміщується в спільній з ниркою фасції.

Права надниркова залоза трикутної форми, розміщена попереду діафрагми і позаду правої частки печінки. Її присередній край прилягає до нижньої порожнистої вени, знизу –до нирки.

Ліва надниркова залоза півмісяцевої форми, прилягає до верхньо-присередньої поверхні верхнього кінця лівої нирки. Позаду неї розміщена діафрагма, попереду – пристінкова очеревина, чепцева сумка та шлунок; попереду та знизу – підшлункова залоза і селезінкові судини; присередньо – аорта.

Обидві надниркові залози проектуються в надчеревну ділянку та відповідно на праву і ліву підреброві ділянки.

Кровопостачання:

1 A. suprarenalis superior від a. phrenica inferior.

2 A. suprarenalis media від черевної частини аорти.

3 А. suprarenalis inferior від a. renalis.

Відведення венозної крові від лівої надниркової залози відбуваєтсья в ліву ниркову вену, а від правої – в нижню порожнисту вену.

Лімфа від лівої надниркової залози відводиться в бічні аортальні лімфатичні вузли, а від правої в бічні порожнисті лімфовузли.

Іннервація – за рахунок надниркового вегетативного нервового сплетення, котре утворене гілками черевного, ниркового та аортального вегетативного сплетень, а також гілками черевних та блукаючих нервів.

Особливості заключення надниркових залоз в окрему капсулу, утворену за рахунок fascia prerenalis, дозволяють зберігати орган при видаленні нирки.

Черевна частина аорти, pars abdominalis aortae, розміщена від hiatus aorticus діафрагми (рівень ХІІ грудного хребця) до рівня IV поперекового хребця, де вона розгалуджується на дві спільні клубові артерії, a. iliaca communis dextra et sinistra.

Розміщена заочеревинно попереду від лівої півкружності хребтового стовпа. Огорнута фасціальним футляром та оточена клітковиною, лімфатичними судинами і вузлами, а також гілками черевного аортального вегетативного сплетення.

Попереду від аорти розміщується підшлункова залоза, v. lienalis, v. renalis sinistra, pars ascendens duodeni, корінь брижі тонкої кишки.

Праворуч – v. cava inferior.

Ліворуч – поперековий відділ лівого симпатичного стовбура.

Гілки черевної частини аорти поділяють на парієтальні та вісцеральні. Останні в свою чергу поділяютсья на парні та непарні.

Від черевної частини аорти, починаючи зверху – донизу, послідовно відходять:

1 A. phrenica inferior dextra et sinistra, парієтальна гілка, відходить на рівні ХІІ грудного хребця, кровопостачає діафрагму, віддає a. suprarenalis superior.

2 Truncus coeliacus, черевний стовбур, непарна вісцеральна гілка, відходить на рівні ХІІ грудного – І поперекового хребця над верхнім краєм підшлункової залози позаду пристінкової очеревини чепцевої сумки. До нього прилягають вузли черевного вегетативного нервового сплетення. Стовбур розміщений між правою та лівою присередніми ніжками діафрагми і розгалуджується на: a. gastrica sinistra, a. hepatica communis та a. lienalis (splenica).

3 A. suprarenalis media, парна вісцеральна гілка, відходить на рівні І поперекового хребця.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 731 | Нарушение авторских прав