АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Великі півкулі головного мозку

Будова півкуль. Передній, або кінцевий, мозок складається з двох великих півкуль і товстої дугоподібної перемички, що з’єднує півкулі мозолистого тіла. У людини на великі півкулі припадає понад 80% ваги головного мозку.

Між правою і лівою півкулями лежить поздовжня мозкова щілина, в глибині якої лежить мозолисте тіло. Поверхня півкуль вкрита тонким шаром сірої речовини, яка одержала назву кори півкуль. Остання утворює численні борозни. Ділянки кори, що лежать між борознами, називаються закрутками. Сіра речовина, яка вкриває півкулі, заходить у всі борозни, завдяки чому дуже збільшується загальна поверхня кори.

У кожній півкулі розрізняють чотири частки: лобову, тім’яну, вискову і потиличну. Межами між ними є найглибші борозни: сільвієва і центральна. Сільвієва борозна йде по зовнішній (бічній) поверхні півкулі спереду назад і вгору; вона відокремлює вискову частку півкулі від лобової і тім’яної. Центральна борозна починається від верхнього краю півкулі і йде вниз в напрямку до сільвієвої борозни. Ця борозна відмежовує лобову частку від тім’яної. Четверта, потилична, частка відокремлюється від тім’яної невеликою і непостійною борозною.

Будова кори великих півкуль. Загальна поверхня кори півкуль дорослої людини – 2000- 2500 см², причому близько 70% її заховані в глибині борозен. Товщина кори 2-4,5 мм. В корі півкуль головного мозку налічується 12 -15 мільярдів клітин. Клітини розміщені в корі у шість шарів:

1) Молекулярний шар — найбільш поверхневий; містить у собі невелику кількість дрібних нервових клітин; він в основному складається з численних клітин нейроглії і відростків нейронів, тіла яких лежать у глиб­ших шарах.

2) Зовнішній зернистий шар — складається з великої кількості дрібних круглих і багатокутних клітин з короткими відростками.

3) Пірамідний шар — утворений клітинами пірамідальної форми малої і середньої величини з великою кількістю дендритів.

4) Внутрішній зернистий шар - складається з дрібних густо розмішених круглих і багатокутних клітин.

5) Гангліозний шар — складається в основному з великих пірамідних клітин. Крім того, в передній центральній закрутці він містить ще великі «клітини Беца», аксони яких дають початок низхідним пірамідним шляхам, що проходять через стовбур головного мозку у спинний мозок і зв’язують кору півкуль з периферією. Імпульси, що йдуть по цих шляхах, спричиняють довільні рухи тіла.

6 ) Шар поліморфних клітин — складається з дрібних клітин різноманітної форми.

Таким чином, кора великих півкуль складається з клітин, різних за формою, величиною і виконуваними функціями. Одні з цих клітин — чутливі, другі — рухові, треті — асоціативні. Розподіл клітин у різних частинах кори — так звана цитоархітектоніка кори — неоднакова. За формою і величиною клітин, густотою їх розміщення і характером групування в шари у людини розрізняють 52 корових поля.

Під корою лежить біла речовина півкуль. Вона складається з нервових волокон, що зв’я­зують кору з розміщеними нижче відділами центральної нервової системи. З білої ж речовини складається і мозолисте тіло.

У товщі білої речовини півкуль є порожнини — бічні шлуночки, які протоками сполучаються з третім мозковим шлуночком.

Зони кори півкуль головного мозку. Застосування різноманітних методів для дослідження лабораторних тварин і постійні спостереження: в клініках над хворими людьми показали, що в корі великих півкуль є окремі зони, зв’язані з певними органами І системами. У функціональному відношенні різні зони мозкової кори нерівнозначні: одні з них є місцем сприймання імпульсів, що йдуть від рецепторів. (І. П. Павлов назвав ці ділянки кори мозковими кінцями аналізаторів зору, слуху, смаку, нюху і т. д.), інші — місцем, від якого йдуть рухові імпульси на периферію, треті виконують асоціативну функцію.

Розподіл нейронів у межах зони нерівномірний: у центральній частині зони вони зосереджені у великій кількості, утворюючи ядро, а в перифе­ричній частині зони їх значно менше. Периферичні частини сусідніх зон заходять одна за одну, а окремі нейрони їх розсіяні по всій корі. Внаслідок цього ушкодження або видалення ядерної частини корової зони спричиняє втрату вищого аналізу та синтезу кори; поступове відновлення втрачених функцій відбувається за рахунок інших нейронів, розсіяних у корі. Але функції ці будуть примітивні.

У людини найголовнішими зонами кори великих півкуль є такі:

1. Рухова зона, розміщена в передній центральній закрутці, яка лежить спереду від центральної борозни. Усі наші довільні рухи здійснюються під впливом імпульсів, які надходять до скелетних м’язів від клітин цієї зони. Від великих пірамідних «клітин Беца», яких так багато в корі перед­ньої центральної закрутки, починаються рухові (еферентні) шляхи, що не­суть імпульси через стовбур головного мозку і спинний мозок на периферію тіла. Через те що ці шляхи в довгастому мозку і частково у спинному мозку перехрещуються, то рухові центри правої півкулі регулюють скорочення м’язів лівої половини тіла, а центри лівої півкулі регулюють роботу м’язів правої половини тіла. В межах передньої центральної за­крутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої кінцівки, нижче — для м’язів тулуба, потім — верхньої кінцівки і, нарешті, центри м’язів голови.

2. Зона шкірно-м’язової чутливості міститься в задній центральній за­крутці. Це вищий центр шкірної, м’язової і суглобової чутливості. Сюди надходять імпульси від рецепторів шкіри, м’язів і суглобів протилежної сторони тіла. Центри чутливості нижніх частин тіла розміщені у верхніх ділянках цієї закрутки, а центри чутливості верхніх частин тіла — у ниж­ніх її ділянках.

3. Зорова зона —вищий центр зору, міститься в потиличних частках кори.

4. Слухова зона — вищий центр слуху; міститься на бічній поверхні вискових часток кори.

5. Нюхова зона — вищий центр нюху, розміщений на внутрішній по­верхні вискових часток кори.

6. Центри мови — містяться у лівій півкулі (у лівші—у правій). Розрізняють два центри мови: руховий і слуховий.

Руховий центр мови міститься у нижній частині лобової частки. По­шкодження його призводить до розладів або й до повної втрати мови. Лю­дина з пошкодженим руховим центром мови добре розуміє все, що їй гово­рять, але сама не може правильно вимовляти слова, а то й зовсім не говорить. При цьому звичайно втрачається здатність і читати вголос, хоч розуміння прочитаного про себе зберігається.

Слуховий центр мови знаходиться у висковій частці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. При пошкодженні цього центра людина втрачає здат­ність розуміти те, що їй кажуть. Здатність говорити при цьому зберігається, але мова звичайно зіпсована і незрозуміла, бо сама людина її не сприй­має і, отже, не контролює. У такого хворого часто порушується здатність читати як про себе, так і вголос.

Центри мови є тільки у людини. Вони виникли і сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку і своїм походженням нерозривно зв’язані з трудовою діяльністю.

Розвиток великих півкуль головного мозку в дітей. Формування і вдо­сконалення психіки дитини відбувається на основі розвитку кори великих півкуль і при безпосередній її участі. Ось чому розвиток нервової системи, особливо головного мозку, у дітей має велике значення.

У новонародженої дитини центральна нервова система ще дуже слабо розвинена. А найменш розвиненою з усіх відділів центральної нервової системи є кора великих півкуль голов­ного мозку.

Головний мозок у дітей, особливо у новонароджених, відзначається своїм значним відносним розміром. Так, відношення ваги головного мозку до ваги тіла у новонародженої дитини становить 1: 9, а у дорослої людини 1: 40. Проте абсолютна вага головного мозку у дітей менша, ніж у дорослих людей.

З наведених даних видно, що вага головного мозку у дітей найінтенсивніше збільшується у перші роки життя, чому сприяє посилене кровопостачання мозку в цей період. Вже до кінця третього року життя вага головного мозку збільшується втричі. В основ­ному вага головного мозку збільшується в період від народження до 9 років. В наступні роки збільшення мозкової маси відносно незначне.

Головний мозок немовляти якісно ще мало розвинений, хоч і має велику масу. Поверхня кори великих півкуль у дітей в перші місяці їх життя порівняно гладенька. Головні борозни хоч і помітні вже, але неглибокі, а борозни другого і третього порядків ще не сформувались. Закрутки ще не чітко виражені. Нервових клітин у великих півкулях новонародженої дитини майже стільки, скільки й у дорослої людини (12—14 мільярдів), але вони ще дуже прості за своєю будовою, мають майже веретеноподібну форму з невеликою кількістю відростків, а дендрити їх ще тільки починають формуватись. Після народження нові високодиференційовані нервові клітини появляються в невеликій кількості. Виявено лише поділ малодиференційованих клітин на певному етапі розвитку. У трирічної дитини вже чітко виражене диференціювання клітин кори головного мозку, які на цей час мало чим відрізняються від клітин дорослої людини.

Ускладнення будови нервових клітин відбувається повільно і триває до 40 і більше років. Хоч основна маса нервових клітин після народження втрачає здатність до розмноження, проте вони ще протягом багатьох років збільшуються в розмірах, поступово розвиваються їх відростки, у дендритів утворюються деревовидні розгалуження. Тільки група клітин, що регулюють координацію смоктальних м’язів, добре розвинена у новонародженої дитини. Диференціювання клітин кори великих півкуль відбувається в основному до 7—8 років. Так що вже на сьомому році життя в мозковій корі чітко вирисовується диференціювання на 6 шарів клітин.

Борозни на поверхні великих півкуль починають утворюватись на З—5-му місяцях утробного життя. Вони утворюються неодночасно. У семи­місячного плода є майже всі великі борозни. Після народження дуже швид­кий розвиток борозен і закруток сповільнюється, але продовжується до 1—2 років. У п’ятирічної дитини, незважаючи на зовнішню схожість з поверхнею мозку дорослої людини, борозни ще не досягають повної глибини, інше співвідношення часток мозку. Спочатку розвиваються глибокі шари кори, а потім уже поверхневі.

Велике значення для діяльності центральної нервової системи має мієлінізація провідних шляхів, тобто утворення мієлінових оболонок. Мієлінізація починається ще в утробному періоді розвитку і триває після народження. В головному мозку раніше мієлінізуються доцентрові шляхи, і через 5—6 місяців, а іноді через 4—10 років після народження — відцен­трові. До двох років закінчується мієлінізація зорових і слухових шляхів.

Мієлінізація всіх спинномозкових нервів закінчується до трьох років (іноді до 5—10 років), але мієлінова оболонка і осьовий циліндр ростуть і після трьох років.

Мієлінова оболонка ізолює одне нервове волокно від другого. Гадають, що мієлінова оболонка, крім того, бере участь і в самому нервовому процесі, бо діяльність нерва супроводжується фізіологічними змінами в його оболонці. Коли на нервових волокнах немає мієлінової оболонки, збудження, що йдуть по цих волокнах від рецепторів до кори півкуль головного мозку, можуть перейти і на сусідні волокна, в результаті чого в корі головного мозку не утвориться чітко обмежених вогнищ збудження.

У молодшому шкільному віці і в період статевого дозрівання у дітей триває дальший розвиток центральної нервової системи. Удосконалюються окремі нервові клітини і розвиваються нові нервові шляхи, відбувається функціональний розвиток всієї нервової системи. Відмічається посилений ріст лобових часток великих півкуль, у зв’язку з чим збільшується точність і координованість рухів.

Методи фізіологічного вивчення великих півкуль головного мозку. Для вивчення діяльності кори великих півкуль фізіологи застосовують різноманітні методи. Одні з цих методів застосовуються лише в так званих гострих дослідах, коли піддослідна тварина перебуває під наркозом і після досліду гине. Інші методи дають можливість вести вивчення протягом тривалого часу. Розглянемо деякі з цих методів:

1) Видалення окремих ділянок кори. При цьому в поведінці тварини виникають ті чи інші порушення, за якими визначають функції видалених ділянок мозку.

2) Подразнення кори електричним струмом. При цьому через отвори, зроблені в черепі тварини (під наркозом), до кори мозку підводять спеціальні електроди. Подразнення таким способом різних ділянок кори дає можливість встановити їх функціональний зв’язок з периферичними.органами. Цей метод успішно застосовується і для дослідження функцій кори півкуль у людини (під час операцій на головному мозку).

Крім подразнення кори електричним струмом, застосовують ще й різні хімічні подразники.

3) Вивчення біострумів мозку. Вивчення електричних явищ у головному мозку вперше почалось у нашій країні. Спеціальні електроди прикладають під час досліду до кори мозку або навіть до шкіри голови, біоструми кори відводяться до чутливого приладу (струнного гальванометра, осцилографа) і записуються на фотопапері у вигляді кривої лінії, яка називається електроенцефалограмою. Порівнюючи електроенцефалограми, записані при різній діяльності організму і під час сну, роблять відповідні висновки. Біоструми можна також вислуховувати за допомогою навушників або гучномовця.

4) Клінічні спостереження. Цей метод полягає в тому, що над людьми, в яких трапляються крововиливи, поранення або пухлини мозку, ведуть спостереження за порушеннями в їх рухах, чутливості, поведінці тощо. Після смерті людини знімають її черепну коробку і з’ясовують, яких змін зазнали ті чи інші ділянки мозку. Знаючи порушення, які сталися в діяльності організму, можна встановити функцію пошкодженої ділянки кори головного мозку.

5) Метод умовних рефлексів, розроблений І. П. Павловим. Це основний і найбільш ефективний метод вивчення фізіологічних функцій кори великих півкуль головного мозку. На відміну від перелічених вище методів, які дають можливість з’ясувати лише окремі питання діяльності великих півкуль, метод умовних рефлексів дозволяє строго об’єктивно на цілком здоровому організмі тварини чи людини досліджувати різноманітні акти поведінки, в основі яких лежать фізіологічні процеси, що відбуваються в корі великих півкуль головного мозку. Завдяки методу умовних рефлексів, або методу об’єктивного вивчення вищої нервової діяльності, І. П. Павлов розкрив фізіологічні механізми діяльності кори великих півкуль головного мозку. Для вивчення поведінки дітей тепер широко застосовують різноманітні психологічні та педагогічні методи.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1617 | Нарушение авторских прав