АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Епілепсія

Епілепсія – це хронічне нервово-психічне захворювання з пароксизмальним, раптовим гострим нападом, перебігом і поступовим розвитком типових змін особистості (погіршення пам’яті, ослаблення психічних процесів). Епілепсія є ознакою розладів електричної активності головного мозку. Епілепсією страждають 0,3-1 % населення у різних країнах.

До епілептичних нападів відносять різноманітні судомні напади та їх еквіваленти. У міжприступному періоді виявляють особистісні зміни і прогресуючу при недостатності лікування інтелектуально-мнестичну деградацію. Значна роль в етіології епілепсії належить генетично зумовленій судомній схильності і залишковим явищам перенесених у внутрішньоутробному або післяпологовому періоді уражень головного мозку. До етіологічних факторів виникнення судомної готовності мозку належать також порушення обміну речовин, що зумовлює гіпоксію головного мозку та накопичення продуктів проміжного обміну. Усе це сприяє підвищенню збудливості нейронів. В певній їх групі процес подразнення накопичується і набуває особливої вираженості. Так формується епілептичне вогнище, що призводить до епілептичного розряду. Процес збудження з часом змінюється гальмуванням.

Розрізняють справжню (генуїнну) епілепсію, зумовлену генетично, і симптоматичну (резидуальну), при якій судомні напади виникають у зв’язку з наявністю у головному мозку вогнищевих органічних змін (післятравматичних рубців мозкових оболонок, пухлин, сифілітичних гум та ін.).

Найтиповішим пароксизмальним проявом епілепсії є великий епілептичний напад. В його перебігу розрізняють декілька фаз.

Перша фаза (аура) – передвісник нападу. Розрізняють такі види аури – зорову (яскраві зорові галюцинації), слухову (шум, стук), нюхову (різні запахи), вісцеральну (неприємні відчуття в ділянці шлунку, біль в животі, пронос). За характером аури можна визначити розміщення епілептичного вогнища.

Друга фаза (тонічна) триває 20-40 с. При цьому спостерігається втрата свідомості і тонічні судоми м’язів тіла, кінцівок. Хворі падають там, де їх застав напад, що є причиною розвитку травм.

Третя фаза (клонічна) є більш тривалою і характеризується ритмічним скороченням м’язів кінцівок, шиї, тулуба, мімічних м’язів. З рота виділяється піна, нерідко забарвлена кров’ю (внаслідок прикушування язика), часто трапляється мимовільний сечопуск і дефекація. Клонічну фазу змінює стан потьмареної свідомості або настає глибокий сон. Таким чином, весь напад триває 2-3 хвилини. Шкіра обличчя спочатку бліда, потім стає синьою, ціанотичною, реакція зіниць на світло та сухожилкові рефлекси відсутні. Після припинення нападу у хворого спостерігається глибокий і спокійний сон.

Частота судомних нападів різна і залежить від перебігу захворювання, ступеня тяжкості та від успішно підібраного протиепілептичного лікування. Особливо небезпечними є випадки, коли напади йдуть один за одним, і в інтервалі між ними свідомість не встигає нормалізуватись. Такий стан називають епілептичним статусом.

Малі напади відрізняються короткочасністю (1-2 с) і перебігають без судом. Хворі не падають, а застигають на якусь мить, після чого продовжують перерване заняття.

Еквівалентами судомних нападів є періоди порушення свідомості або зміни настрою, які виникають самостійно. У цих станах хворі на епілепсію часто становлять небезпеку для себе і оточуючих. Нерідко у стані епілептичної дисфорії, яка може тривати до кількох днів, хворі здійснюють суїцидальні вчинки, виявляють агресивність, можуть здійснити вбивство.

Сутінковий стан свідомості є ще одним еквівалентом епілептичного нападу. Він також виникає раптово і гостро. При цьому хворі відчувають напливи жахливих зорових і слухових галюцинацій, маячні переживання, під впливом яких вони шукають захисту і часто скоюють агресивно-руйнівні вчинки. Такі хворі здатні на соціально-небезпечні дії.

При тривалому та тяжкому перебігу епілепсії (часті епілептичні напади) наступає формування типового за своїми проявами епілептичного характеру. Хворі на епілепсію відрізняються педантичністю, інертністю мислення, злопам’ятством, злобністю, схильністю до проявів жорстокості та агресивних вчинків. Епілептичне мислення характеризується в’язкістю, схильністю до зациклення на окремих образах, думках. З перебігом захворювання словниковий запас хворого біднішає.

Діагностика епілепсії іноді має значні труднощі, бо судоми можуть спостерігатися при багатьох органічних ураженнях головного мозку з клінічною картиною симптоматичної епілепсії. Слід виключити ймовірність того, що причиною нападу є черепно-мозкова травма, нейроінфекція, атеросклероз судин головного мозку, пухлина головного мозку. У дітей судоми можуть виникати при гострих інфекціях та інтоксикаціях, при високій температурі тіла. Значна роль у діагностиці епілепсії належить електроенцефалографії, при якій виявляються типові для епілепсії зміни перебігу електрогенезу у головному мозку.

Перша допомога при великому епілептичному нападі полягає в захисті хворого від падіння та ударів. Не треба протидіяти судомним рухам кінцівок і намагатися насильно припинити корчі, бо це може призвести до вивихів чи переломів кісток. Хворого, який лежить горілиць, треба обережно перевернути на спину, покласти на ліжко. Комір сорочки та пояс вивільнити. Під голову слід покласти подушку або підтримувати її руками. Щоб уникнути прикушування язика, між кутні зуби хворого кладуть шпатель чи ложку, обгорнуті марлею чи рушник, складений в кілька разів у валик. Знімні зубні протези виймають, щоб вони не потрапили у дихальні шляхи.

Під час нападу треба діяти швидко, але спокійно, без метушні і паніки. При мимовільному сечовипусканні необхідно змінити білизну. Якщо язик був прикушений, то після нападу хворому пропонують полоскати рот слабким розчином перманганату калію або поташу.

Іноді епілептичний напад маскує істеричний. Треба вміти їх розрізнити. Істеричний напад виникає після психологічної травми (сварка, хвилювання та ін.), не супроводжується втратою свідомості. Справжніх корчів не буває. Очі міцно сплющені. Коли силоміць їх відкривати, з’являється опір, хворий щільно стискує повіки, закочуючи очні яблука догори. Зіниці добре реагують на світло. При істеричному нападі не буває прикушування язика та інших ознак мимовільної травматизації. Хворий робить багато безладних рухів, розмахує руками, іноді б’ється головою об підлогу, рве на собі одяг, вигукує, вигинається дугою тощо. Триває істеричний напад 15-20 хвилин та завжди в присутності інших. Часто після нападу хворі плачуть. Сон не наступає.

Допомога під час істеричного нападу полягає насамперед у правильній поведінці оточуючих. Потрібно твердим, впевненим голосом заспокоїти хворого, розщепнути комір, одяг і пояс. Надати хворому спокій, не проявляти метушні, співчуття, спроби втримати його, оскільки все це може посилити і подовжити напад.

Хворого на епілепсію з присмерковим розладом свідомості потрібно вберегти від агресивних або загрозливих для життя дій. Слід терміново звернутися у медичну установу. Присмерковий розлад свідомості небезпечний для оточуючих і для самого хворого. За ним треба уважно стежити, не залишати самого.

Лікування при епілепсії в міжприступний період, в основному, медикаментозне, велике значення надається дієті. З харчового раціону хворі на епілепсію виключають м’ясні відвари, гострі страви, алкогольні напої. Здебільшого призначають молочно-рослинну їжу.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 639 | Нарушение авторских прав