АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гарячка

Органи людини поділяють на дві групи:

· Гомойотермні - підтримують постійну нормальну температуру тіла в умовах змінної зовнішньої температури. Сюди належать внутрішні органи. Найвищу температуру має печінка, далі йде кров в аорті, органи грудної і черевної порожнин, головний і спинний мозок. Ці органи, які розташовані в глибоких частинах тіла і мають постійну температуру, називають серцевиною, або ядром.

· Пойкілотермні - приймають температуру зовнішнього середовища. Органи і тканини, що розміщені на периферії, передусім скелетні м'язи, мають нижчу температуру, до того ж вона легко змінюється у відповідь на зовнішні впливи. Ці органи називають оболонкою. Умовна середня температура, виміряна під пахвою, складає 37 °С.

Підвищення температури тіла — дуже частий симптом багатьох захворювань.

Гарячка — це типовий патологічний процес, який характеризується зміною терморегуляції і підвищенням температури тіла, незалежно від температури навколишнього середовища. При гарячці центр терморегуляції перебудовується таким чином, що це дозволяє активно підняти температуру тіла на вищий рівень.

За походженням розрізняють інфекційні й неінфекційні гарячки. Еволюційно гарячка з'явилася як реакція на проникнення в організм мікробів і їх токсинів, тому вона характерна для інфекційної патології.

Інфекційна гарячка. Мікроорганізми містять у собі пірогенні речовини (зовнішні, екзогенні пірогени). Вони є складовою частиною мікробних токсинів.

Екзогенні пірогени самі по собі не викликають гарячки, але, потрапивши в організм, стимулюють утворення внутрішніх (ендогенних) пірогенів. Довгий час їх не вдавалося ідентифікувати. Тепер з'ясовано, що це не що інше, як інтерлейкін -1, який виділяється моноцитами, нейтрофілами, макрофагами тканин (фагоцитуючими клітинами). Інтерлейкін - 1 впливає на центр терморегуляції і викликає гарячку через кілька хвилин. Екзогенний піроген діє через нього.

Неінфекційну гарячку поділяють на два види: гарячку при асептичному запаленні й гарячку при алергії. Патогенез їх однаковий — вони викликаються інтерлейкіном - 1. Пусковим механізмом утворення і виділення інтерлейкіну - 1 також вважають фагоцитоз: при асептичних запаленнях (інфаркт міокарда, хвороби сполучної тканини, запальні реакції у відповідь на пухлини) — фагоцитоз загиблих і пошкоджених клітин або клітинних фрагментів; при алергіях — фагоцитоз комплексів антиген-антитіло. Інтерлейкін - 1 — білок низької молекулярної маси, який викидається фагоцитуючими клітинами в кровотік і досягає центру терморегуляції. Це дуже могутній стимулятор центру, він викликає гарячку в нанограмових кількостях. У фагоцитуючих клітинах його немає в готовому вигляді, він утворюється в процесі фагоцитозу. Секреція інтерлейкіну 1 не супроводжується загибеллю фагоцитів.

Центр терморегуляції, на який діє інтерлейкін 1, локалізований у передній частині гіпоталамуса біля дна третього шлуночка. Центр відповідає за координацію функцій організму, що мають відношення до теплопродукції і тепловіддачі й підтримують температуру внутрішніх органів ("ядра") в бажаних межах.

Центр терморегуляції складається з декількох анатомічно і функціонально розділених одиниць:

1) термочутлива ділянка (термостат);

2) термоустановочна ділянка ("установочна точка");

3) дві ефекторні ділянки (центр теплопродукції і центр тепловіддачі).

Термостат — це ділянка мозку, яка вимірює температуру тіла. І нейрони цієї ділянки прямо реєструють температуру артеріальної крові, яка протікає через головний мозок, отримують сигнали з терморецепторів шкіри і з терморецепторів, закладених у внутрішніх органах. Функція термостата — аналізувати температурну сигналізацію, безперервно визначати середню температуру внутрішніх органів і передавати ці дані на "установочну точку".

"Установочна точка" — це група нейронів, яка визначає необхідну на даний момент температуру тіла. Відповідно до рівня бажаної температури, "установочна точка" перебудовує центри теплопродукції і тепловіддачі таким чином, щоб довести фактичну температуру тіла до бажаної. Наприклад, якщо "установочна точка" визначає, що температура тіла нижча за бажану, то вона активує центр теплопродукції і пригнічує центр тепловіддачі, а при збільшенні температури тіла — навпаки.

Центр теплопродукції регулює тепло шляхом підвищення загальної метаболічної активності, насамперед у скелетних м'язах. При зниженні температури тіла в холодному середовищі спочатку виникає так званий терморегуляторний м'язовий тонус, під час якого збільшується продукція тепла скелетними м'язами. Підвищення тонусу суб'єктивно не відчувається і позначається терміном "нескоротливий термогенез". Він перебуває під контролем симпатичної нервової системи. Якщо нескоротливий термогенез не може дати достатньої кількості додаткового тепла, щоб підтримати нормальну температуру тіла внутрішніх органів, починається м'язове тремтіння, тобто скоротливий термогенез. Це мимовільні ритмічні скорочення м'язової мускулатури, які здатні підвищити швидкість метаболізму в 5 разів. Оскільки під час тремтіння на механічну роботу втрачається лише невеличка частина утвореної енергії, то більшість її звільнюється у формі тепла. Температура тіла зростає.

Істотну роль у підтриманні температури тіла відіграє печінка. На долю цього органа припадає у звичайних умовах до 30 % утвореного тепла.

Центр тепловіддачі регулює обмін тепла шляхом випаровування, радіації, кондукції і конвекції.

Інтерлейкін - 1 діє на чутливі нейрони термостата, внаслідок чого змінюється їх чутливість до холодових і теплових сигналів: до холодових — зростає, а до теплових — знижується. У цих умовах нейрони "установочної точки" сприймають температуру внутрішніх органів як низьку і настроюються на вищу. Так починається гарячка.

Виділяють три стадії гарячки:

1.Підвищення температури. Характерною особливістю цієї стадії є переважання теплопродукції над тепловіддачею (А > Б). Перш за все обмежується тепловіддача, і цей механізм має вирішальне значення. Звужуються периферичні судини, зменшується притік теплої крові до периферичних тканин, зменшуються потовиділення і випаровування. Паралельно з цим збільшується теплопродукція. Наростає м'язовий тонус, з'являється тремор м'язів, зростає продукція тепла в печінці та інших внутрішніх органах. Підвищення температури тіла супроводжується остудою, тобто сильним відчуттям холоду, в поєднанні з інтенсивним тремором.

2. Високого стояння температури. Температура тіла зростає до того часу, поки не досягне референтної температури "установочної точки". На цьому рівні вона залишається певний час (години, дні), тобто настає стадія високого стояння. При цьому теплопродукція знову приходить у рівновагу з тепловіддачею (А = Б), хоча при більш високій, ніж у нормі, температурі. Хворий відчуває приплив тепла (жар). Підвищується не тільки температура внутрішніх органів, але й температура шкіри.

За ступенем підйому температури тіла в другій стадії розрізняють такі види гарячки:

а) субфебрильну — до 38 °С;

б) помірну — 38-39 °С;

в) високу — 39-41 °С;

г) гіперпіретичну — понад 41 °С.

3. Зниження температури. Характерною особливістю цієї стадії є переважання тепловіддачі над теплопродукцією (А < Б).

Динаміку зміни температури тіла під час гарячки можна зобразити у вигляді температурної кривої. Характер її залежить від особливостей збудника і реактивності організму.

Постійна гарячка (febris continua) характеризується тим, що температура весь час тримається на високому рівні й коливання між ранішніми і вечірніми показниками не перевищують 1 °С (початковий період черевного тифу, висипний тиф, крупозна пневмонія).

Послаблююча гарячка (febris remittens) - характерна постійна висока температура, але коливання між ранішніми і вечірніми показниками більші за 1 °С (вірусні інфекції, сепсис, друга половина перебігу черевного тифу).

Переміжна гарячка (febris intermittens) - періоди підвищення температури (пароксизми) правильно чергуються з періодами апірексії (1-2-3 дні). Температура піднімається, тримається кілька годин, опускається до норми і знову піднімається. Такий тип гарячки властивий малярії. Пароксизми можуть виникати щоденно, кожен другий чи третій день, залежно від виду малярійного плазмодія.

Поворотна гарячка (febris recurrens) відрізняється більш тривалими періодами підвищення температури (5-8 днів) і відсутністю чіткої регулярності у виникненні пароксизмів. Характерне раптове підвищення температури до 39-40^оС, утримання її кілька днів і раптове падіння до норми з наступним підйомом через декілька днів. Зустрічається у хворих на поворотний тиф.

Виснажлива гарячка (febris hectica) - добові коливання температури дорівнюють 2-3 °С і більше, іноді температура опускається нижче норми (туберкульоз, сепсис). Хвилеподібна гарячка характерна для бруцельозу.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1826 | Нарушение авторских прав