АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ КРОВІ

Визначення відносної щільності крові. Відносна щільність кровї характеризує відношення між щільними частинами крові і водою. Вона залежить від вмісту в крові гемоглобіну, білків, солей. Для визначення відносної щільності крові застосовують методи Гам-мершляга (суміш бензолу і хлороформу в співвідношенні 2:5), Філліпса (розчини міді сульфату з різною щільністю) та ін, У приготовлений і налитий в циліндр розчин вносять краплю кро­ві, яка при однаковій щільності крові та розчину займає в цилінд­рі серединне положення.

У дорослих здорових тварин відносна щільність крові стано­вить (г/см³ або кг/л): у великої рогатої худоби—1,045—1,055; овець і кіз—1,047—1,055; коней—1,045—1,055; свиней—1,042— 1,060; собак— 1,044—1,056; курей— 1,039—1,052.

Збільшення відносної щільності спостерігається при поліците-мії, згущенні крові внаслідок втрати води, що спостерігається при діареях різної етіології, поліурії, утворенні ексудатів і транссуда­тів, блюванні, потінні. Зменшення цього показника є характерною ознакою анемій різної етіології, кахексії, гідремії.

Визначення швидкості зсідання крові. Найпростіше її визначи­ти методом Моравиця. На предметне скло наносять краплю крові діаметром 4—6 мм і кожні ЗО с у неї опускають тоненький скля­ний капіляр. Швидкість зсідання крові визначають появою пер­шої нитки фібрину при витягуванні капіляра з крові.

У середньому швидкість зсідання крові становить: у великої рогатої худоби — 5—6 хв, овець — 8—10, коней — 8—10, свиней — 10—15, собак — 8—10, кролів — 4, курей—1,5—2 хв. Підвищує­ться вона при крововтратах, захворюваннях, що супроводжуються згущенням крові, а знижується при анеміях, лейкозі, асфіксії, хо-лемії, нефриті, К- і С-гіповітамінозах. Кров майже не зсідається при гемофілії, сибірці, інфекційній анемії, піроплазмідозах.

Визначення ретракції кров'яного згустка (від лат. retractio — скорочення). Ретракція — це самовільне відокремлення сироватки крові від її згустка при відстоюванні, а відношення сироватки, що відокремилася від згустка, до об'єму взятої крові називають кое­фіцієнтом (індексом) ретракції. Залежить ретракція від вмісту в крові кальцію, фібриногену, тромбоцитів, виду тварин, температу­ри тіла тварин і навколишнього середовища. У здорових тварин часткова ретракція настає через 1—3 год, а повна—12—24 год, індекс ретракції становить 0,3—0,7. Зниження ретракції кров'яно­го згустка або повна її відсутність (ірректрактильність) спостері­гається при лейкозі, мікотоксикозах, гарячці.

Визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Осідан­ня — це властивість еритроцитів осідати на дно посудини при зберіганні стабілізованої крові. Швидкість осідання еритроцитів

залежить від багатьох факторів. Основними із них є кількісні та якісні зміни білків плазми крові. Збільшення вмісту великодис-персних білків — глобулінів, фібриногену призводить до підвищен­ня ШОЕ, оскільки вони, адсорбуючись на поверхні еритроцитів, нейтралізують частину негативних іонів оболонки, чим сприяють аггломерації еритроцитів. Підвищується ШОЕ при збільшенні в крові вмісту холестерину, зрушенні кислотно-основного балансу в бік алкалозу, зменшенні кількості еритроцитів і збільшенні їхнього об'єму.

Зменшення ШОЕ може відбуватися внаслідок збільшення кіль­кості альбумінів сироватки крові, жовчних пігментів і жовчних кислот, при ацидозі, збільшенні кількості еритроцитів, зменшенні їхнього об'єму і насиченості гемоглобіном, підвищенні в'язкості крові.

Для визначення ШОЕ застосовують способи Неводова або Панченкова. Оскільки у тварин (за винятком коней і свиней) ШОЕ перебігає дуже повільно, градуйовані піпетки Панченкова став­лять інколи не у вертикальне положення, а під нахилом 50°, при цьому спостерігається підвищення ШОЕ. Нормативи ШОЕ у тва­рин різних видів значно коливаються (табл. 8).

ШОЕ не є специфічною для якого-небудь захворювання, але її зміни завжди є показником наявності патологічного процесу в організмі, часто має діагностичне та прогностичне значення і може бути показником ефективності лікування.

Збільшенням ШОЕ супроводжуються: інфекційно-запальні про­цеси; септичні та гнійні процеси; нефрит і нефроз, які перебігають з гіпопротеїнемією, протеїнурією; гемобластози (підвищення ШОЕ пов'язане з диспротеїнемією, що виникає внаслідок розвитку пух­лин у печінці, а також по причині анемії, що розвивається); ане­міях різної етіології, у тому числі інфекційної та паразитарної,

наприклад при піроплазмідозах; ревматичному запаленні копит (внаслідок збільшення кількості фібриногену); деяких хворобах печінки із-за розвитку гіпоальбумінемії, але при даній патології" ШОЕ може зменшуватися через підвищення вмісту в крові жовч­них кислот.

Уповільнення ШОЕ у тварин буває рідше й спостерігається при захворюваннях, що супроводжуються втратою рідини і згу­щенням крові (діареї, поліурії), механічною і паренхіматознок> жовтяницями, при стахіботріотоксикозі, кольках, декомпенсації серцевої діяльності.

Визначення в'язкості крові. В'язкість крові — це її властивість чинити опір при течії. Визначають її віскозиметром або сталагмо­метром. Залежить в'язкість від кількості та розмірів формених елементів крові, вмісту в ній гемоглобіну, білків і солей. У здоро­вих тварин в'язкість крові порівняно з в'язкістю води, яку прийня­то за 1, характеризується такими середніми показниками: у вели­кої рогатої худоби — 4,2—5,2; овець — 4,2—5; кіз — 5—6; коней — 3,9—5; свиней — 4,8—6,2; собак — 4,8—5,5; котів — 4—5; кро­лів—3,5—4,5; курей — 4,5—5,5.

Підвищення в'язкості крові може бути при захворюваннях, які супроводжуються гарячкою, згущенням крові, а зниження — прет анеміях та інших захворюваннях з явищами гідремії.

Визначення гематокритної величини. Гематокритна величина — це відношення об'єму формених елементів крові (еритроцитів) до загального об'єму крові. Для визначення величини гематокриту застосовують методи центрифугування у градуйованих піпетках із приладу Панченкова (за Тодоровим й.), мікроцентрифугування (за Шкляром) та електронноавтоматичні. У приладах типу «Цел-лоскоп», «Культер» вимірювання гематокритної величини відбу­вається автоматично одночасно з підрахунком червоних кров'яних тілець. Тому прилад визначає не лише загальний об'єм еритроци­тів у крові, а й середній об'єм клітин.

Гематокритну величину виражають в процентах або по міжна­родній системі (Si) в м³/м³ або в л/л. Наприклад, 45 % аба 0,45 м³/м³ або 0,45 л/л.

У телят гематокритна величина коливається у межах ЗО—40 %, у корів — 35—45; овець — 25—45; свиней — 35—43; коней — 35—45; собак — 42—48; кролів — 35—45; курей — 38—42 %.

Збільшення гематокриту буває при захворюваннях, що супро­воджуються згущенням крові, наприклад, при діареях, поліците-мії. Цей показник використовують для визначення ступеня зне­воднення новонароджених телят при захворюваннях діареями ін­фекційної та незаразної природи. Зменшення гематокритної вели­чини спостерігають при анеміях різної природи, гідремії.

Гематокритну величину використовують для визначення серед­нього об'єму одного еритроцита, який визначають діленням її по-

25»

казника на кількість еритроцитів в 1 мкл крові і виражають у кубічних мікрометрах. Наприклад, гематокритна величина стано­вить ЗО %, тобто в 1 мкл крові еритроцити займають об'єм 0,3 мкл або 300 млн мм³, а кількість еритроцитів — 6 млн у 1 мкл. При цьому середній об'єм одного еритроцита дорівнює: 300 000 000 мкм³: 6000000 = 50 мкм³. Цей показник використовують для характери­стики окремих видів анемій. Збільшення об'єму еритроцитів (мак-роцитоз) спостерігається при мегало- і макроцитарних анеміях, а його зменшення (мікроцитоз) — при залізодефіцитних.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 614 | Нарушение авторских прав