АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІКВОРУ

Ліквор (спинномозкова, або цереброспинальна, рідина liquor cerebrospinalis) омиває нервову тканину, циркулюючи у підпаву-тинному просторі, шлуночках і каналах головного та спинного-мозку. Спинномозкова рідина утворюється у судинних сплетіннях,

249

епендимі, м'якій оболонці мозку, нервовій тканині та глії. У коней і великої рогатої худоби її загальна кількість становить від 300 до 350 мл. Щохвилини утворюється 0,2—0,8 мл ліквору і весь він поновлюється 3—7 разів на добу. Спинномозкова рідина постійно рухається у підпавутинному просторі та периваскулярних щілинах до місць ЇЇ відтоку, який здійснюється через венозну та лімфа­тичну системи. Ліквор необхідний для нормального функціонуван­ня мозкової тканини. Він є амортизатором для головного та спин­ного мозку, захищаючи його від механічних пошкоджень, бере участь у живленні, обмінних процесах мозкової тканини та ви­веденні кінцевих продуктів метаболізму, підтримує стабільність водно-електролітного стану, має бактерицидні властивості.

Утворення, циркуляція та склад ліквору залежать не лише від стану центральної нервової системи, а й організму в цілому, тому дослідження його має важливе значення як для діагностики за­хворювань головного й спинного мозку та їх оболонок, так і для вивчення патогенезу хвороб, що перебігають з ураженням нервової системи, і прогнозування глибини патології. Для клініцистів особ­ливе значення має вивчення проникності патогенних продуктів та лікарських речовин через гематоенцефалічний бар'єр (ГЕБ) у лік-ворну систему та ефективність ендолюмбального введення лікар­ських препаратів з метою безпосередньої дії на патологічний про­цес у мозку.

Для одержання ліквору в ветеринарній медицині застосовують люмбальну, постокципітальну та субокципітальну пункції.

Люмбальну (люмбосакральну) пункцію проводять на стоячих тваринах або вимушено лежачих. Місце пункції знаходиться між останнім поперековим хребцем та переднім краєм крижової кістки. Тут пальпується еластична, ледь помітна «впадина». Місце про­колу знаходиться на перетині двох ліній: перша з'єднує медіальні кути маклаків, друга — проходить по остистих відростках хребців. Місце проколу вистригають і дезинфікують. Пункцію роблять спе­ціальною голкою з мандреном довжиною 80—150 мм і товщиною 1,2—1,8 мм. Перед пункцією роблять прокол або надріз шкіри. Потім вводять голку з мандреном у субарахноїдальний простір. При проведенні люмбальної пункції голка проколює шкіру, під­шкірну клітковину, поперекові м'язи, міжхребцеву зв'язку і тверду оболонку спинного мозку, після проколювання якої відчувається «провалювання» голки в люмбальну цистерну. При правильному проколюванні, після витягування мандрена, спинномозкова рідина виділяється спонтанно струмінню чи по краплях або її витягують за допомогою шприца. Для кращого витікання ліквору можна перетискати яремні вени, що сприяє підвищенню тиску в спинно­мозковому каналі. Відстань від шкіри до люмбальної цистерни нараховує у дорослої великої рогатої худоби 70—90 мм, у коней —

80—120 мм. При відповідних навиках люмбальну пункцію легко виконати і після неї не буває ускладнень у тварин.

Субокципітальну (цистернальну) пункцію здійснюють у лежа­чій на боці або стоячій у спеціальному станку тварині, в поло­женнях з гарно зафіксованою і зігнутою (під себе) головою, У собак, котів, молодняка свиней прокол краще робити при за­гальному наркозі. Місце пункції знаходиться у потиличній ямці між потиличною кісткою та атлантом. Точку проколу шукають на перетині двох ліній: першої, яка проходить по остистих відрост­ках шийних хребців, та другої — перпендикулярної до неї, яка з'єднує краніальні кути атланти. Ці кути досить добре пальпую­ться у великої рогатої худоби та коней. Пункцію проводять спе­ціальною голкою з макдреном. Після підготовки місця проколю­ють зверху вниз шкіру, підшкірну клітковину, вийну зв'язку, м'язи, тверду та судинну оболонки мозку. Глибина до потиличної цистер­ни у великих тварин становить від 65 до 85 мм. Про правильність проколювання свідчить виділення ліквору після витягування ман-дрена.

Постокципітальну (цервікальну) пункцію в більшості випадків роблять на лежачих тваринах з добре зафіксованою та макси­мально зігнутою вентрально головою, подібно до субокципіталь-ної, але переваги її полягають у тому, що голку вводять дальше від життєво важливих органів (довгастий мозок, передні сегменти спинного мозку). Прокол роблять між першим (атлантом) і дру­гим (епістрофеєм) шийними хребцями на місці перетину двох лі­ній — першої, проведеної по остистих відростках шийних хребців, та другої, яка з'єднує каудальні кути атланта (перпендикулярно). Глибина проколювання від 60 до 90 мм.

Для лабораторних досліджень ліквор беруть по фракціях у З—4 пробірки загальною кількістю від 5 до 15 мл. До ліквору, який містить фібриноген, що буває при ураженнях ГЕБ, менінгі­тах, необхідно додавати антикоагулянт, щоб запобігти зсіданню.

Фізичні властивості ліквору. Вимірювання лікворного тиску (ра-химетрія) проводять спеціальними манометрами або лікворогра-фами і виражають у міліметрах водяного стовпчика (мм. вод. ст.) чи одиницях Паскаля (кПа). Прилад для вимірювання тиску під'єднують до пункційної голки зразу після витягування мандре-на, не допускаючи втрат ліквору. Рахиметрію здійснюють протя­гом 1—3 хв. Лікворний тиск у великої і дрібної рогатої худоби становить 80—270 мм вод. ст., у коней — 270—490. У великих тварин (велика рогата худоба, коні) рахиметрію роблять і в стоя­чому положенні, при ньому тиск дещо нижчий, наприклад, у корів лікворний тиск, заміряний на лежачій тварині, становить 80— 250 мм вод. ст., а в стоячому положенні тварини до 150 мм вод. ст. Підвищення лікворного тиску спостерігається при менінгоенцефа-літі, гідроцефалії, печінковій комі, отруєнні свинцем, абсцесах,

набряках, крововиливах у мозку. Зниження тиску буває при за­критих мозкових травмах, важкій дегідратації.

Колір. Ліквор, одержаний від здорових тварин, безбарвний. Перші порції його можуть незначно забарвлюватися у червоний колір через домішування крові, яка зникає в наступних фрак­ціях. Яскраво-червоне забарвлення ліквору (еритроцитрахія) зу­стрічається при крововиливах у лікворну систему внаслідок розриву кровоносних судин. У подальшому це призводить до ксан-тохромії — фарбування ліквору в кавово-жовтий колір внаслідок перетворення гемоглобіну в білірубін, оксигемоглобін і метгемо­глобін. Еритроцитрахія та ксантохромія спостерігаються при трав­мах, пухлинах, гіперемії мозку, сонячному ударі, менінгітах, енце­фалітах. Жовтий відтінок ліквору буває при піроплазмозі, нута-ліозі, лептоспірозі, печінковій комі, жовтяницях.

Прозорість. У здорових тварин спинномозкова рідина прозора. Помутніння ліквору встановлюють при значному збільшенні вмісту клітин (еритроцитів, лейкоцитів, мікроорганізмів) та загального білка в ньому. Це часто буває у хворих на менінгіт, менінгоенце-фаліт. При гнійному менінгіті спинномозкова рідина стає мутною, а при туберкульозному менінгоенцефаліті — опалесцентною.

Консистенція. У здорових тварин ліквор має водянисту конси­стенцію. Желеподібна консистенція буває у випадку проникнення через ГЕБ у лікворну систему фібриногену, якого в нормі там немає. Це спостерігається при пошкодженні ГЕБ, гнійному та ту­беркульозному менінгітах.

Запах. Мозкова рідина, одержана від здорових тварин, не має запаху. При уремії ліквор може набувати запаху сечовини. Гниль­ний запах спостерігається при гнійному менінгоенцефаліті, що є несприятливим прогнозом.

Відносна щільність ліквору у тварин становить 1,004— 1,008 кг/л. При ураженнях центральної нервової системи (менін­гіт, гнійний менінгоенцефаліт, інфекційний енцефаломієліт коней), злоякісній катаральній гарячці, уремії, діабеті відносна щільність ліквору підвищується.

Хімічне дослідження ліквору. Білок. Визначення концентрації білка в лікворі проводять уніфікованою біуретовою реакцією. У лікворі міститься незначна кількість білка, тому рефрактомет­ричний метод краще не застосовувати. Дослідження кількості біл­ка в спинномозковій рідині має важливе діагностичне значення при патології мозку. Захворювання центральної нервової системи супроводжується підвищенням концентрації білка в лікворі (гі-перпротеїнрахія). Залежно від величини збільшення судять про глибину патологічного процесу. Гіперпротеїнрахія пов'язана з по­силеним проникненням білків крові через ГЕБ внаслідок його по­шкодження, із зниженим виведенням білків із лікворної системи при порушенні циркуляції, надходженням його із клітин мозку

при їх дистрофії та некрозі, підвищеному екстрахоріоїдальному утворенні. Підвищення концентрації білка в лікворі настає в ос­новному за рахунок високодисперсних фракцій. У лікворології для встановлення порушення співвідношення між білковими фрак­ціями в спинномозковій рідині (диспротеїнрахії) застосовують ко­лоїдно-осадові проби: Панді, Нонне-Апельта, Вайхбродта, Ланге. Пробою Панді про збільшення білка в лікворі за рахунок висо-комолекулярних фракцій судять по інтенсивності помутніння лік­вору при з'єднанні з насиченою карболовою кислотою. Гіперпро-теїнрахія та диспротеїнрахія спостерігаються при бактеріальному менінгоенцефаліті, лістеріозі, злоякісній катаральній гарячці, сеп­сисі, некрозі мозку, вірусному енцефаліті, отруєнні свинцем, пе­чінковій комі, сонячному та тепловому ударах.

Залишковий азот. Підвищення концентрації сечовини та креа-тиніну в лікворі е показником ниркової недостатності та уремії. Концентрація аміаку в лікворі досить низька (у корів до 15 мкмоль/л). Зростання вмісту аміаку в лікворній системі — важлива патогномонічна ознака печінкової енцефалопатії та пе­чінкової коми, що свідчить про значні порушення антитоксичної функції органа. Аміак токсичний для мозку, тому зростання його концентрації у спинномозковій рідині є несприятливим прогнозом.

Ензими. У лікворі виявлено близько ЗО ензимів, які надходять сюди з тканини мозку, плазми крові та клітин самого ліквору. У здорових тварин ензими розміщені всередині нейронів і зали­шають їх лише в мінімальній кількості. Тому активність ензимів ліквору досить низька й становить креатинкінази (КК) — 1— 4 од/л, лужної фосфатази (ЛФ) 1—6, аспарагінової та аланінової трансаміназ відповідно 0,0—8,0 і 0,0—5,0 од/л. Навіть при незнач­них ураженнях паренхіми мозку настає елімінація ензимів у лік-вор. Підвищення активності лікворних ензимів спостерігається при некрозі та травмах мозку, печінковій комі, менінгоенцефаліті, лістеріозі, вірусному енцефаліті.

Глюкозу в лікворі визначають тими ж методами, що і в плазмі крові. Кількість її коливається в межах 2,2—3,5 ммоль/л. Знижен­ня концентрації глюкози в лікворі (гіпоглікорахія) є ознакою посиленого гліколізу, порушення транспорту через ГЕБ та викори­стання глюкози клітинами ліквору. Спостерігається вона при інфекційному менінгоенцефаліті, пухлинах, післяродовій гіпокаль-цемії, виснаженні (аліментарній дистрофії). Підвищення концент­рації глюкози в лікворі (гіперглікорахія) буває при стресі, цукрово­му діабеті, лістеріозі та некрозі, травмі, ішемії мозку. Після вве­дення інсуліну рівень глюкози в лікворі стає вищим, ніж у крові.

Мікроскопічне дослідження ліквору. Мікроскопічне досліджен­ня ліквору проводять з метою підрахунку кількості еритроцитів, лейкоцитів та виведення лейкограми. Підрахунок клітин в натив-ному лікворі необхідно провести протягом 1 год після його взят-

тя, оскільки пізніше вони розпадаються (цитоліз). При необхід­ності у ліквор додають розчин Тюрка або Самсона, завдяки якому еритроцити руйнуються, а лейкоцити консервуються і фарбуються. У лейкоцитарний меланжер набирають до позначки 1 розчин, а до позначки 11—ліквор. Кількість клітин підраховують, використо­вуючи лічильні камери з сітками Фукс-Розенталя або Горяєва. Підрахунок ведуть по всій камері у великих квадратах. У лікворі клінічно здорових тварин міститься від 0 до 8-10⁶/л лейкоцитів. Еритроцити можуть бути лише у першій фракції ліквору. Збіль­шення кількості еритроцитів (еритроцитрахія) призводить до змін кольору ліквору в кривавий. Збільшення кількості лейкоцитів у спинномозковій рідині (плеоцитоз) є наслідком ураження цент­ральної нервової системи і кількість їх знаходиться у прямій за­лежності від глибини патологічного процесу. Плеоцитоз спостері­гається при бактеріальному менінгіті, менінгоенцефаліті, вірусно­му енцефаліті, лістеріозі, некрозі та абсцесі мозку, печінковій комі.

Для диференціації лейкоцитів ліквор збагачують методом цент­рифугування або седиментації. Після цього роблять мазок, фік­сують і фарбують його. Лейкограма ліквору складається в основ­ному з двох видів клітин: лімфоцитів (60—80 %) та моноцитів (20—40 %), в поодиноких випадках встановлюють нейтрофіли, еозинофіли, плазматичні клітини. Гострі запальні процеси у моз­ковій тканині призводять до збільшення кількості нейтрофілів, хронічні — моноцитів, а при паразитарних хворобах в лікворі збільшується кількість еозинофілів.

Бактеріологічне дослідження ліквору проводять з метою ви­явлення збудників захворювань: менінго-, пневмо-, стрепто- і ста­філококів, лістерій, сальмонел, пастерел та ін. При посіві ліквору на спеціальні живильні середовища одержують чисті культури збудників, що викликають хвороби нервової системи. Для вияв­лення вірусів застосовують вірусологічне дослідження ліквору.

Імунологічні дослідження застосовують для діагностики інфек­ційних захворювань, що перебігають з ураженням нервової систе­ми. Для цього користуються імунобіологічними реакціями (Вас-сермана, Закса-Георгі, Кана, Майніке), імунодифузії, імуноелект-рофорезу, імуноадсорбції, досліджують класи імуноглобулінів.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 854 | Нарушение авторских прав