Б. Дані інструментального дослідження структури ПЗ.

- оглядова рентгенографія живота як один із скрінінг-методів діагностики ХП (кальци-фікати, звапнення pancreas);

- контрастна дуоденографія в умовах штучної гіпотонії 12-палої кишки (атропіном чи CaCl₂) виявляє непрямі ознаки панкреатиту (розворот дуги 12-палої кишки внаслідок збільшення головки pancreas, стенозування 12-палої кишки);

- радіоізотопне сканування (сцинтіграфія) ПЗ з ⁷⁵селен-метіоніном (зараз застосовується рідко).

В. Лабораторні тести:

1. Тести на ферментативну активність ПЗ – основні в лабораторній діагностиці ХП:

а) a-амілаза – найбільш лабільний фермент pancreas – раніше інших зростає чи зменшується. Визначають a-амілазу в сироватці крові (N=0,58–1,97 мккат/л, 35–118 мекв/л), менш точно (але зручніше) визначати a-амілазу сечі (N=28–160 г/год.^.л.). За методикою Wohlgemuth рівень a-амілази крові – 16–32 ОД, сечі – 16–64 ОД. Краще враховувати і кількість сечі, тобто вираховувати дебіт амілази у реакції ФАЖ (за Желтваєм): натще (N=300–500 УО) та двократно після харчової стимуляції через 30 хв. (N=500–800 УО) і через 60 хв. (N=400–700 УО). На відміну від однократного визначення уроамілази (за панкреатит свідчить лише значне підвищення її показників), ФАЖ-реакція може бути інформативною і при зовнішньосекреторній недостатності (при цьому інформативним у плані імовірного ХП є різке зниження дебітів уроамілази у всіх трьох порціях або хоча б після стимуляції їжею). Додаткову інформацію про функціональний стан сфінктера Одді та жовчного міхура дають т.зв. коефіцієнти індукції холецистокініну- панкреозиміну К₁ і К₂.

Іноді проводять т.зв. прозериновий провокаційний тест (при умові відсутності впертих проносів) – визначення рівня амілази сечі до і після підшкірного введення 1 мл 0,05% прозерину. Після прозеринової стимуляції сечова екскреція амілази зростає не більше, ніж у 1,5 рази, а при загостренні ХП – перевищує вихідний рівень більш ніж на 60%.

Слід враховувати, що a-амілаза виробляється і в інших відділах травної системи, тому цей тест не є достатньо специфічним і може змінюватися при кишкових та інших хворобах.

б) ліпаза сироватки крові – підвищена при загостреннях (N=10,38–33,3 мккат/л або 2,3–20 мекв/л).

Ці тести більш інформативні при загостренні рецидивуючого ХП та гострому панкреатиті (інформативні при зростанні більше, ніж в 3 рази).

в) інші тести оцінки ферментативної активності ПЗ по сечі:

– тест на протеолітичну активність ПЗ – так званий ПАБК-тест (синоніми: бентиромідний тест, РАВА-тест, спофагност та ін.): прийом усередину 2 г трипептиду параамінобензойної кислоти, що розщеплюється хімотрипсином у тонкій кишці, далі ПАБК виводиться із сечею, у якій визначається її вміст. Норма: за 8 год. з сечею виділяється не менше 50% прийнятої ПАБК;

– проба Ласуса – дослідження сечі на гіпераміно-ацидурію. При екскреторній недостатності ПЗ амінокислоти не засвоюються в травному тракті і виділяються з сечею, де і визначаються якісно при мікроскопії при добавленні 2% сульфату цинку;

– йодоліполовий тест – хворий приймає 5 мл 30% йодоліполу, запиваючи його 100 мл води. Збирають 4 порції сечі (через 1, 1,5, 2 та 2,5 годин) і визначають в них вміст йодидів, відщеплених від йодоліполу панкреатичною ліпазою. При захворюваннях ПЗ з функціональною недостатністю вміст йодидів у сечі зменшується, вони або не визначаються, або їх знаходять лише в 3–4 порціях.

г) прості у виконанні, але дорогі і малодоступні т.зв. дихальні тести оцінки ліполітичної активності ПЗ (¹³С-триолеїновий, ¹³С-трипальмітиновий та ін.).

д) по аналізу стільця можна виявити наслідки екскреторної недостатності залози:

- підрахування добової кількості жирів (збільшення при стеатореї внаслідок ліполітичної недостатності ПЗ); у здорових людей виділення жиру з калом не перевищує 5 г на добу, помірна стеаторея – до 10 г на добу;

- панкреато-лауриновий тест оцінки діяльності панкреатичної ліпази;

- також іноді безпосередньо вимірюють концентрацію хімотрипсину в стільці.

е) найбільш точний метод оцінки екзокринної функції pancreas – прямий метод: аналіз панкреатичного соку, отриманого або з 12-палої кишки при гастродуоденальному зондуванні за допомогою двоканального зонду після відкачування шлункового соку і дуоденального вмісту і введення стимуляторів панкреатичної секреції, – або безпосередньо через ВДП під контролем ендоскопії. При цьому проводять секретин-панкреозиміновий тест: стимуляція секретином, а потім панкреозиміном (по 1,5 ОД/кг ваги) секреції бікарбонатів та ферментів, або, при відсутності даних реактивів, – тест Лунда з визначенням цих же показників після стимуляції стандартним пробним харчовим сніданком (оливкова олія, глюкоза, сухий молочний порошок, молоко). Іноді застосовують стимуляцію соляною кислотою та рослинною олією. Вважають, що підвищений вміст панкреатичних ферментів у дуоденальному вмісті свідчить за активний процес в ПЗ, а низькі показники – за розвиток атрофічних змін. Нормальні показники ферментної активності: амілаза – 12–32 мг мл/год; трипсин – 2–30 ммоль/год., ліпаза (ліполітична активність) – 50–60 мл 0,1 N NaOH на 100 мл дуоденального вмісту. У хворих ХП об’єм панкреатичного секрету іноді залишається без змін (N=100–110 мл/30 хв. після стимуляції секретином), однак зменшується вміст бікарбонатів (N=7,3–7,9 ммоль/30 хв. або більше 90 ммоль/л).

2. Додаткові аналізи на виявлення явищ порушення травлення – макро-, мікроскопія стільця (копрограма):

- стілець неоформлений, маслянистий, мажеться, об’ємний, сіро-жовтого кольору (від наявності жиру);

- pH калу – лужна. Наявність понад 10 м’язових волокон та понад 6 крапель жиру в полі зору вважається достовірною ознакою панкреатичної малдигестії.

3. Методи оцінки внутрішньосекреторної функції підшлункової залози: